Працівниця має дитину з інвалідністю: трудові та зарплатні гарантії

Прийняття, робота, звільнення

Прийняття на роботу. Приписом ст. 184 КЗпП забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм зарплату з мотивів того, що вони є одинокими матерями, які мають дитину з інвалідністю.

Якщо роботодавець відмовляє такій жінці у прийнятті на роботу, то він зобов’язаний повідомити їй причину відмови в письмовій формі. Жінка зможе оскаржити таку відмову в суді.

Випробування. Відповідно до ч. 3 ст. 26 КЗпП при прийнятті на роботу не встановлюється випробування одинокій матері, яка має дитину з інвалідністю. Але водночас припис ч. 2 ст. 2 Закону 2136* в період дії воєнного стану випробування працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії працівників.

* Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX.

Переведення без згоди. Також ч. 3 ст. 33 КЗпП заборонено переводити на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без згоди працівника, зокрема, жінок, які мають дитину з інвалідністю. Навіть на строк до одного місяця і для відвернення або ліквідації наслідків непередбачуваних обставин.

Водночас ч. 1 ст. 3 Закону № 2136 передбачає, що у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що становлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. На цьому також наголошують фахівці Східного міжрегіонального управління Держпраці.

Тривалість роботи. Відповідно до ст. 51 КЗпП для працівників, які мають дитину з інвалідністю, може бути установлена скорочена тривалість робочого часу за рахунок власних коштів підприємств, установ, організацій.

Також на прохання жінки, яка має дитину з інвалідністю, роботодавець зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 56 КЗпП).

Нагадаємо головну відмінність між скороченою тривалістю робочого часу та неповним робочим часом. У першому випадку працівник отримує всю належну зарплату (повну ставку, оклад), а у другому — пропорційно відпрацьованому часу.

Надомна, дистанційна робота. Приписи ст. 60¹ та ст. 60² КЗпП надають право працівникам, які мають дитину з інвалідністю, працювати на умовах дистанційної роботи. Хоча є умови: якщо це можливо, зважаючи на виконувану роботу, та роботодавець має для цього відповідні ресурси та засоби.

Надурочна робота. Жінки, які мають дитину з інвалідністю, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (ст. 63, ст. 177 КЗпП).

Звільнення. Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП при звільненні за власним бажанням працівники мають письмово попереджати мінімум за два тижні. Але якщо таке звільнення зумовлене доглядом за дитиною з інвалідністю, то роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Паралельно діє воєнна норма, передбачена ч. 1 ст. 4 Закону № 2136: у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві. Виняток становлять примусове залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

Також приписом ч. 3 ст. 184 КЗпП заборонено звільняти з ініціативи роботодавця одиноких матерів, які мають дитину з інвалідністю. Винятком є випадки повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Таких жінок також потрібно обов’язково працевлаштувати у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня зарплата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відпустки

Тривалість та час щорічної відпустки. За загальним правилом, щорічну відпустку повної тривалості працівнику у перший рік роботи у конкретного роботодавця надають після відпрацювання 6 місяців. Але є низка винятків, коли дають повний відпочинок і до піврічного відпрацювання. До них належать і жінки, які мають дитину з інвалідністю (п. 1 ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки*).

* Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР.

Крім того, діє загальне правило: ходимо у відпустку за графіком, при складанні якого ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Так от, працівниці, які мають дітей з інвалідністю, можуть піти у щорічну відпустку в зручний для них час (п. 4 ч. 14 ст. 10 Закону про відпустки).

Додаткова соцвідпустка на дітей. Працівникам та працівницям, які мають дитину з інвалідністю, щорічно надають відпустку на підставі ст. 182¹ КЗпП та ст. 19 Закону про відпустки. Її тривалість становить 10 календарних днів (без урахування святкових та неробочих). А якщо є ще підстави для її надання, то тривалість зростає до 17 календарних днів. При цьому є важливі особливості:

— відпустка надається за календарний, а не робочий рік;

— у відпустку може піти лише один із батьків дитини (або мама, або тато).

Але чи має він підтверджувати, що інший з батьків не використав відпустку за відповідний календарний рік? Із аналізу законодавства та практики застосування цієї норми можна зробити висновок: програма мінімум — вказати у заяві, що другий з батьків не використав відпустку та не отримав за неї грошову компенсацію. Водночас працівник може надати будь-який підтверджуючий документ, наприклад, довідку довільної форми з місця роботи «коханої половинки».

Компенсація. Також за невикористані щорічну відпустку та додаткову соціальну на дітей виплачують грошову компенсацію. Причому за «дитячу» — лише при звільненні (ст. 83 КЗпП, ст. 24 Закону про відпустки). А за щорічну — також і без звільнення, але після використання 24 календарних днів відпустки за відповідний робочий рік.

Виняток із цього правила становлять працівники, призвані на військову службу (строкову, за призовом осіб офіцерського складу, за призовом під час мобілізації, на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом). Тоді за бажанням таких працівників та на підставі заяви виплачують грошову компенсацію за всі не використані ними дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки на дітей. Відповідну заяву слід подати не пізніше останнього дня місяця, в якому працівник був увільнений від роботи у зв’язку з призовом на військову службу. Тобто таким працівникам грошову компенсацію можна надавати і без звільнення, і без використання 24 днів щорічної відпустки.

Неоплачувана обов’язкова відпустка. Частиною 1 ст. 25 Закону про відпустки передбачено перелік осіб та випадків, коли неоплачувану відпустку надають обов’язково за бажанням працівника. Серед них:

1. Матір або батько, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має дитину з інвалідністю. У цьому разі максимальна тривалість неоплачуваної відпустки становить 14 календарних днів щорічно.

2. Матір або інші особи, зазначені у ч. 3 ст. 18 та ч. 1 ст. 19 Закону про відпустки (зокрема, баба, дід, батько), в разі якщо дитина потребує домашнього догляду. Тривалість такої відпустки визначається медичним висновком, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного віку. Водночас є випадки, коли таку відпустку можна надавати і до досягнення дитиною 16-річного віку: якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, максимальна тривалість неоплачуваної відпустки. А якщо дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» — до досягнення нею 18-річного віку.

Відпускний стаж. Для зарахування часу роботи та нероботи до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, діють загальні правила, передбачені ст. 9 Закону про відпустки.

При цьому слід звернути увагу на зарахування до нього неоплачуваних відпусток. З 24.12.2023 до відпускного стажу зараховують лише неоплачувані відпустки, перелічені у ст. 25 Закону про відпустки. А решта, зокрема на час війни та за угодою сторін, — «за бортом». Крім того, приписом п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки передбачено виняток. Згідно з ним не зараховується до відпускного стажу період відпусток для догляду за дитиною до 6, 16 та 18 років.

Вище ми розглянули два види обов’язкових неоплачуваних відпусток, які надають саме батькам дитини з інвалідністю. Із них стаж для щорічної основної відпустки заробляє лише двотижнева щорічна, яку можуть надати за бажанням матері або батька, який виховує дитину без матері, що має дитину з інвалідністю.

ПСП

Працівник, який утримує дитину (дітей) з інвалідністю віком до 18 років, має право на податкову соціальну пільгу (далі — ПСП). Це прямо передбачено п.п. «б» п.п. 169.1.3 ПКУ. Причому в максимальному розмірі. Суму пільги обчислюють в розмірі 2271 грн кратно кількість дітей віком до 18 років.

Граничний розмір зарплати для застосування ПСП для одного з батьків становить 4240 грн кратно кількість дітей віком до 18 років, на яких надається пільга, а для другого — 4240 грн.

Також працівники, які утримують двох чи більше дітей віком до 18 років, мають право на ПСП у розмірі 1514 грн кратно кількості дітей на підставі п.п. 169.1.2 ПКУ.

За загальним правилом одночасно скористатися ПСП за декількома підставами не можна. Слід обрати ту пільгу, яка має більший розмір. Проте з цього правила є виняток, установлений п.п. 169.3.1 ПКУ. Так, працівникам, які утримують двох або більше дітей віком до 18 років, у тому числі дитину (дітей) з інвалідністю, надають ПСП на дитину (дітей) з інвалідністю на підставі п.п. «б» п.п. 169.1.3 ПКУ, а на іншу дитину (дітей) — на підставі п.п. 169.1.2 ПКУ. Вам також стане у пригоді стаття «Податкова соціальна пільга у 2024 році» // «Податки & бухоблік», 2023, № 99.