Вимога про сплату роботодавцями мінімального страхового внеску (мінімального розміру ЄСВ) передбачена у ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ*.
Розглянемо загальні випадки, які стосуються звичайних роботодавців. Коли звичайним роботодавцям треба виконувати вимогу сплати ЄСВ з МЗП, а коли ні — покажемо в таблиці.
Вимога про сплату ЄСВ з МЗП
Виконуємо вимогу | Не виконуємо вимогу |
При одночасному збігу таких умов: — місце роботи працівника є основним; — до доходу працівника застосовується ставка ЄСВ 22 % (працівник без інвалідності); — фактична база нарахування внеску більша за нуль та менша за МЗП; — трудові відносини з працівником тривали всі робочі дні місяця | Якщо виконується хоча б одна з таких умов: — у місяці прийняття / звільнення працівника, він перебував у трудових відносинах не всі робочі дні в такому місяці згідно з графіком роботи. Навіть якщо працівник основний і ставка ЄСВ до його доходів 22 %; — якщо база нарахування ЄСВ дорівнює нулю (будь-якого працівника з будь-якою ставкою ЄСВ). Наприклад, якщо працівник весь місяць перебував у неоплачуваній відпустці чи з ним призупинено трудовий договір і дохід не нараховувався; — застосовується пільгова ставка ЄСВ, наприклад 8,41 % (ставка ЄСВ працівників з інвалідністю); — заробітна плата (дохід) нарахована не за основним місцем роботи (зовнішнім сумісникам, особам, які виконують роботи за цивільно-правовим договором, укладеним не за їх основним місцем роботи); — зарплата нарахована працівникам, які працюють за трудовими договорами з нефіксованим робочим часом |