Щодо отримання держорганами та органами місцевого самоврядування безоплатно грошових коштів або іншого майна

<…>

Згідно із пунктом 4 Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 500, НАДС надає роз’яснення щодо застосування законодавства з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

У зв’язку з цим НАДС інформує, що частиною другою статті 7 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі — Закон № 586-XIV) передбачено, що місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим — також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 586-XIV фінансове забезпечення місцевих державних адміністрацій здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 30 червня 1999 року № 783-XIV «Про джерела фінансування органів державної влади» (далі — Закон № 783-XIV) предметом регулювання цього Закону є фінансове забезпечення діяльності системи органів виконавчої влади, зокрема, місцевих державних адміністрацій.

Статтею 2 Закону № 783-XIV передбачено, що органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до статті 3 Закону № 783-XIV органам державної влади забороняється створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі (крім послуг з охорони, що надаються на договірних засадах), в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету України.

Загальні засади благодійної діяльності в Україні, правове регулювання відносин у суспільстві, спрямованих на розвиток благодійної діяльності, утвердження гуманізму і милосердя, забезпечують сприятливі умови для утворення і діяльності благодійних організацій і визначаються Законом України від 05 липня 2012 року № 5073-VI «Про благодійну діяльність та благодійні організації» (далі — Закон № 5073-VI).

Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 5073-VI цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, визначених цим Законом, а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах.

Частиною другою статті 3 Закону № 5073-VI визначені сфери благодійної діяльності, а саме:

1) освіта;

2) охорона здоров’я;

3) екологія, охорона довкілля та захист тварин;

4) запобігання природним і техногенним катастрофам та ліквідація їх наслідків, допомога постраждалим внаслідок катастроф, збройних конфліктів і нещасних випадків, а також біженцям та особам, які перебувають у складних життєвих обставинах;

5) опіка і піклування, законне представництво та правова допомога;

6) соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальні послуги і подолання бідності;

7) культура та мистецтво, охорона культурної спадщини;

8) наука і наукові дослідження;

9) спорт і фізична культура;

10) права людини і громадянина та основоположні свободи;

11) розвиток територіальних громад;

12) розвиток міжнародної співпраці України;

13) стимулювання економічного росту і розвитку економіки України та її окремих регіонів та підвищення конкурентоспроможності України;

14) сприяння здійсненню державних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, спрямованих на поліпшення соціально-економічного становища в Україні;

15) сприяння обороноздатності та мобілізаційній готовності країни, захисту населення у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного стану.

Частиною першою статті 5 Закону № 5073-VI передбачено, що благодійники спільно чи індивідуально можуть здійснювати благодійну діяльність на підставі добровільного вибору одного або кількох таких її видів:

1) безоплатна передача у власність бенефіціарів коштів, іншого майна, а також безоплатне відступлення бенефіціарам майнових прав;

2) безоплатна передача бенефіціарам права користування та інших речових прав на майно і майнові права;

3) безоплатна передача бенефіціарам доходів від майна і майнових прав;

4) безоплатне надання послуг та виконання робіт на користь бенефіціарів;

5) благодійна спільна діяльність та виконання інших контрактів (договорів) про благодійну діяльність;

6) публічний збір благодійних пожертв;

7) управління благодійними ендавментами;

8) виконання заповітів, заповідальних відказів і спадкових договорів для благодійної діяльності;

9) проведення благодійних аукціонів, негрошових лотерей, конкурсів та інших благодійних заходів, не заборонених законом.

З огляду на зазначене, Законом України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» визначено сфери благодійної діяльності, серед яких сфера функціонування органів виконавчої влади, у тому числі місцевих державних адміністрацій, відсутня.

Відповідно до статті 54 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі — Закон № 1700-VII) державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно грошові кошти або інше майно, нематеріальні активи, майнові переваги, пільги чи послуги, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі — Закон № 1906-IV) міжнародний договір України — укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Порядок ратифікації Верховною Радою України, тобто надання згоди України на обов’язковість для неї міжнародного договору, встановлено статтею 9 Закону № 1906-IV.

Таким чином, на думку НАДС, передача державним органам та органам місцевого самоврядування, безоплатно грошових коштів або іншого майна, на умовах благодійної допомоги, в рамках чинної міжнародної угоди, згоду на обов’язковість якої надано Верховною Радою України, не буде суперечити вимогам статті 54 Закону № 1700-VII.

Процедуру передачі особами, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII, дарунків, отриманих ними як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям, у яких уповноважені особи працюють або які представляють, визначено Порядком передачі дарунків, одержаних як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 року № 1195.

Окремо повідомляємо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади мають лише роз’яснювальний (інформаційний) характер і не встановлюють правових норм.

Голова К. Ващенко