Бажаєте перерахувати інвалюту? А от вам — дзуськи! (Про обмеження НБУ зовнішекономрозрахунків в інвалюті і спроби їх подолання)

Дійсно, ситуація із зовнішекономрозрахунками зараз склалася патова. Страждають від цього навіть суб’єкти господарювання, які працюють на оборону. Але, що поробиш, такі сьогодні економічні реалії України. А інакше, можливо, економіці просто не вдасться пережити нинішню кризу.

Водночас потрібно якось виживати і СПД, які є елементами цієї самої економіки. Тобто коло замкнулося. Тому такі крайні заходи в основному імітують морську приказку «ніс витягнеш, корма загрузне».

Щоб трохи підтримати цю «корму», подумаємо сьогодні про якісь альтернативні можливості зовнішекономрозрахунків.

Але спочатку нагадаємо читачам ці нові види інвалютних «ЗЕД-розрахункових» обмежень.

«ЗЕД-розрахункові» обмеження

У цьому випадку нам цікава постанова № 540 у тій її частині, яку було змінено постановою № 591 і постановою № 626. А конкретніше — нас цікавить п. 14 постанови № 540 в його оновленій редакції. Нагадаємо, що його редакція з урахуванням змін, унесених постановою № 591, набула чинності з 23.09.2014 р. (а зміни, унесені постановою № 626, застосовуються з 04.10.2014 р.) і повинна діяти до 2 грудня цього року включно.

Детально про ці нововведення в інвалютній сфері читайте в «Податки та бухгалтерський облік» 2014, № 80, с. 17, № 82, с. 3.

Ми ж говоритимемо тільки про зміни до зазначеного п. 14 постанови № 540.

Цей пункт забороняє (поки що тільки в періоді з 23.09.2014 р. по 02.12.2014 р. включно) проведення низки операцій в іноземній валюті.

Основні з них — це такі два види операцій:

1) зі здійснення розрахунків за імпортними операціями без увезення товару на територію України;

2) зі здійснення платежів за імпортними договорами, за якими продукцію було ввезено на територію України і здійснено митне оформлення на підставі ввізної митної декларації, дата оформлення якої перевищує 180 днів (крім здійснення таких операцій виробниками сільгосппродукції, операцій за участі іноземних експортно-кредитних агентств та операцій за акредитивами, що були виставлені до набуття чинності цим обмеженням).

1. Заборона розрахунку за імпорт без увезення товару. Ця заборона охоплює всі контракти, що не передбачають увезення товарів до України. Наприклад, коли і придбання, і реалізація товарів (робіт, послуг) згідно з умовами контракту стануться за межами України (як-от «купили в Польщі, продали в Зімбабве»). Під заборону може потрапити і «зовнішекономдавал» — якщо давальницька сировина купується за кордоном і там же (без увезення до України) переробляється.

Крім того, щодо цього виду заборони, то він може охоплювати також і розрахунки за роботи та послуги. Цей висновок банкіри роблять, виходячи з того, що, на їх думку, термін «товари» тут слід застосовувати із Закону про ЗЕД. Нагадаємо, що у ст. 1 цього Закону цей термін «представлено» досить широко: він охоплює, крім власне товарів-продукції, також і різноманітні роботи-послуги (плюс права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу/оплатної передачі*).

Такий «негуманний» підхід до оплати «нерез-послуг» нерідко підтверджує і практика застосування цього обмеження, в якій банкіри намагаються по-своєму трактувати положення листа НБУ від 23.09.2014 р. № 29-209/53878 «у компанії» з постановою № 626.

Водночас, на наш погляд, не можна суцільно забороняти оплату всіх нерезидентних робіт та послуг. Бо якщо зазначеним вище чином підходити до терміна «товари», то потрібно і термін «увезення» теж трансформувати на роботи та послуги.

Тобто якщо роботи та послуги нерезидента споживаються резидентом на території України, то такий специфічний «товар» слід вважати ввезеним

Отже, на такі роботи-послуги не можна поширювати цю розрахункову заборону. Проблема полягає тільки в тому, що «місце споживання» робіт/послуг — річ вельми суб’єктивна…

Водночас, далеко не всі комерційні банки погоджуються придбавати та перераховувати інвалюту за будь-які види робіт-послуг, крім тих, які прямо «реабілітовані»/зазначені в чинній редакції п. 14 постанови № 540. Причому, не дозволяють ані передоплату, ані «постоплату» за роботи-послуги. Навіть забороняють оплачувати і ті роботи-послуги, що були виконані/ надані нерезидентами ще до 23.09.2014 р., тобто до набуття чинності зазначеною забороною.

Тут принагідно нагадаємо, що постанова № 626 — щодо заборони розрахунків за імпортними операціями без увезення товару до України (до зазначеного п. 14 постанови № 540) внесла деякі застереження. Тепер дозволено переводити інвалюту на оплату туристичних, транспортних і комунікаційних послуг, на оплату експлуатацій­них витрат для різних транспортних засобів, що виконують рейси за межі України, на оплату послуг з фрахтування морського торговельного флоту і деяких інших зобов'язань* (про цей норматив див. у «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 82, с. 3).

Звертаємо увагу, що цей перелік дозволених до оплати «нерез-послуг» складається практично тільки з послуг, що надаються і споживаються за межами України. Цей факт підтверджує наш висновок. Тобто дискримінуватися повинні тільки оплати за роботи-послуги, що споживаються резидентами за межами України.

Наприклад, в одному з комерційних банків дозволяють оплачувати на користь нерезидента роялті, якщо продукція (за право на виготовлення якої це роялті отримувалося) реалізується резидентом на території України…

Узагалі тут багато що на практиці залежить від конкретного банку. І якщо ваш банк відмовляє в оплаті робіт-послуг, що споживаються в Україні, скаржтеся до НБУ на те, що цей банк обмежує вас у законних правах, штучно роздуваючи встановлені НБУ розрахункові обмеження (аргументацію для такої скарги див. вище).

2. Заборона на оплату імпорту, увезеного більше 180 днів тому. Що ж до заборони оплачувати імпортні товари за зазначеними «понад 180-денними» МД, то це табу у багатьох викликало запитання. Про масштаби незадоволеності, викликаної нею в імпортерів ми взагалі мовчимо…☹

Навіщо НБУ знадобилося вбивати товарні кредити від нерезидентів? Це нам невідомо. Схоже, в НБУ існує думка, що такі (надпіврічні) відстрочення надають тільки «свої — своїм». Мовляв, є низка «крутих» укрфірм, які імпортували до України сировину/товари/обладнання через «свої» ж «нерез-фірми» (у тому числі з офшорів) — за «відповідними» цінами і з дуже довгими відстроченнями платежу. А зараз, коли гримнув «економгрім» і «запахло смаженим», вони кинулися різко самі собі оплачувати імпорт, вимиваючи інвалюту з України… Ну, так їх би й обмежили, а не всіх під одну гребінку!..

Є також версія, що так банкіри перешкоджають збільшенню платниками витрат на суми курсових різниць (хоча, навряд чи там не знають, що ці різниці в податковому обліку нараховуються не тільки на дату погашення заборгованості, а й на кінець звітного періоду).

Так чи інакше, але «маємо те, що маємо»… І, як не прикро, з цим (щонайменше, до 03.12.2014 р.) доведеться рахуватися

Нагадаємо, що крім зазначених нами двох видів заборон, табу торкнулося також:

— повернення іноземним інвесторам за кордон коштів, отриманих від продажу цінних паперів українських емітентів за межами фондових бірж, крім державних облігацій України;

— повернення за кордон коштів, отриманих іноземними інвесторами від продажу корпоративних прав юросіб, не оформлених акціями;

— повернення за кордон іноземному інвестору дивідендів (крім випадків повернення дивідендів за цінними паперами, що перебувають в обігу на фондових біржах).

І ще одна важлива заборона: переводити інвалюту на підставі індивідуальних ліцензій НБУ (крім випадків здійснення операцій на підставі індивідуальних ліцензій, виданих НБУ юрособам на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України). Отже, навіть тих, хто придбав собі в НБУ «індульгенцію», теж «не омине ця чаша».

У вирішенні проблем зовнішекономрозрахунків, шановний читачу, вам, мабуть, більше зможуть допомогти фахівці в банківській сфері (звісно, якщо вони до вас будуть прихильні). Щодо конкретних контрактів і конкретних розрахункових «розкладів» запитайте свій обслуговуючий банк (валютний та юридичний відділи), щоб дізнатися їх підхід до можливості проведення розрахунків. Якщо отримаєте відмову — поцікавтеся з цього приводу також у банках-конкурентах. Не виключено, що там отримаєте протилежну відповідь. Загалом, не поспішайте опускати руки до 3-го грудня. Тим паче, що продовження антирозрахункової «вакханалії» і нові «радощі» у цій сфері зовсім не виключаються. Утім, чекаємо на краще…

Оскільки ви сподівалися із цього приводу щось почути і від нас, спробуємо запропонувати деякі теоретичні «шляхи», які ви можете ризикнути випробувати на практиці. А раптом вийде? Тоді з вас — передплата на наступний рік!☺

Мову продовжуємо вести тільки про ті два основні обмеження (а іноземні інвестори якось самі про себе подбають).

Щодо першого обмеження зазначимо, що тут допускається оплата імпортних товарів, увезених до України менш ніж за 180 днів до проведення розрахунку.

Як показує практика, не обмежує НБУ й перерахування передоплати за контрактом на імпорт товарів до України

Тобто, щоб банк купив інвалюту і пропустив платіж, обов’язковою умовою контракту має бути ввезення товару до України. Аналогічний підхід (крім 180-денного обмеження) має бути й до робіт-послуг нерезидента — потрібно підтвердити їх потенційне «ввезення» до України (тобто споживання їх резидентом тут). Тому в контракті з нерезидентом не зашкодить спеціально застерегти той момент, що роботи-послуги споживаються замовником на території України (якщо це прямо не випливає з вмісту контракту).

Якщо ж роботи-послуги було виконано/надано нерезидентом до 23 вересня цього року (набуття чинності цим обмеженням), то намагайтеся наполягати на законності оплати за них незалежно від місця споживання. Адже за роботами-послугами обмеження «заднім числом» застосовуватися не повинно (180-денне обмеження «назад» спеціально обумовлене тільки для імпортних товарів). Тобто варто спробувати продавити через банк оплату за такі («старі») роботи-послуги нерезидента. Не кожен банк пропустить, але в разі відмови, повторимося, пишіть скаргу до НБУ*.

Оплата працівником (або іншою особою). Не варто намагатися відрядженим працівникам оплачувати роботи-послуги або товари прямо за кордоном, використовуючи для цих цілей корпоративну картку або зняту з неї готівкову інвалюту. Річ у тім, що ці кошти можуть витрачатися тільки на закордонне відрядження. Інакше буде порушено ст. 7 Декрету № 15-93. Податківці в Базі знань написали, що таке придбання можливе тільки безготівково — через уповноважені банки (підкатегорія 109.13).

Крім цього, зазначимо, що таких закупівель товарів/робіт/послуг для потреб підприємства відряджений працівник не має права здійснювати з використанням як корпоративної платіжної картки, так і власної. За порушення можна наразитися на санкцію в розмірі суми операції — згідно з п. 2 ст. 16 Декрету № 15-93.

Водночас він може за свій рахунок «з власної ініціативи» передоплатити нерезиденту необхідні підприємству якісь послуги або роботи (при цьому, щоб не було порушення валютного законодавства, розрахункові документи нерезидентом мають бути оформлені саме на працівника).

А потім працівник може відступити підприємству право вимоги боргу за договором на ці передоплачені послуги або роботи

Таке відступлення боргу можна оформити на компенсаційній основі (щоб у підприємства не виник дохід з вартості послуг). Компенсацію працівнику за таке відступлення слід обумовити/проводити у гривні (наприклад, за ринковим курсом на дату проведення розрахунку). Але при цьому слід також пам’ятати, що при виплаті такої компенсації зі сплаченої суми виникає ПДФО. Утім, витрата на сплату ПДФО та інші можливі втрати, пов’язані з такою операцією, усе одно будуть менше вищезазначеної санкції (у розмірі суми операції).

Безумовно, укласти та сплатити контракт з нерезидентом може інша фіз- або юрособа (уключаючи нерезидентів). Після чого відступити вам право вимоги. Проте тоді ситуація засяє новими нюансами…

Про відступлення права вимоги боргу (цесії) та інші операції із заміни особи в зобов’язанні ми ще поговоримо нижче.

Заміна предмету контракту. Якщо ж банк категорично відмовляється оплачувати конкретні роботи-послуги, то можна вдатися до такого ризикованого варіанту. Одразу зауважимо, що таке можливо тільки, якщо контрагент-нерезидент готовий вам підіграти (тобто він теж — не чужа вам та/або зацікавлена особа).

Спочатку предметом контракту з нерезидентом визначаються роботи-послуги, що споживаються в Україні (чи інші), оплату за які ваш банк напевно пропустить.

Під цей контракт (на «дозволені» роботи-послуги) безперешкодно купується та перераховується за кордон інвалюта. Після чого сторони оформляють додаткову угоду до контракту, яким змінюється предмет контракту на роботи/послуги, які мають бути фактично надані. Безумовно, копія такої додаткової угоди має бути вами передана до уповноваженого банку. Це потрібно, щоб вам зняли таку операцію з контролю за дотриманням «90-денного» обмеження з дати перерахування передоплати до моменту її «отоварювання» («обпослуговування»).

Звертаємо увагу: щоб уникнути зайвих проблем ,має змінитися предмет договору, а не сам договір. Тобто замінити можна одні послуги на інші або одні роботи на інші. А ось послуги на роботи (чи навпаки) краще не змінювати (так само, як і товари на послуги/роботи). Адже договір на надання послуг і договір підряду на проведення робіт (договір постачання товарів) є різними видами договорів. А це може дати привід особливо завзятим фіскалам та/або НБУшникам не зняти операцію з «90-денного» контролю…

Але й без цього такий «фінт вухами» на практиці може привести до певних проблем як з банком, так і з податківцями (чиє завдання, як відомо, нараховувати «ЗЕД-пеню» за перевищення граничних термінів поставки/розрахунків за зовнішекономконтрактами). Якщо «перекручування» предмету контракту не виглядатиме дуже нахабно, то можуть просто пальчиком пригрозити. Інакше можуть спробувати й пеню нарахувати…☹ До того ж такий варіант може на практиці проскочити тільки раз чи два. Потім до клієнта з боку банку і податкової утвориться вотум недовіри, що теж загрожуєЗЕД-пенею. А, можливо, ще й «серйозні люди» почнуть вам складні запитання ставити…

Загалом, краще сильно не нахабніти.

З другим («понад 180-денним») обмеженням справа узагалі погана. Тут шанси якось розраху­ватися до «анігіляції» обмеження досить малі. Та все ж ми спробуємо хоч чимось вам допомогти.

Вексель. Найпростіший варіант, що одразу спадає на думку, — це заміна товарного боргу на вексельний. Тобто до імпортного контракту вноситься доповнення про розрахунок векселем. Після чого покупець виписує на суму боргу на користь нерезидента-постачальника вексель, виражений в інвалюті (зі строком оплати: «завтра»). Таким чином, договірний товарний борг перетворюється на вексельний-ціннопаперовий, а оплата векселя (боргового ЦП) уже не є оплатою за договором і під обмеження не підпадає. Нерезидент пред’являє вексель до погашення, і резидент його погашає перерахуванням інвалюти.

Можливість видачі такого векселя прямо передбачена статтею 9 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2374-III

На це вказує й НБУ в листі від 27.01.2014 р. № 28-310/3299.

І все, начебто, просто, але…

По-перше, багато банків просто не працюють з інвалютними векселями (чи то ліцензія не дозволяє, чи то ще з якихось причин).

А, по-друге, тут ще є запитання про необхідність індивідуальної ліцензії НБУ за операціями з таким інвалютним векселем.

На цьому зупинимося детальніше і зазначимо, що згідно з п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93 обов’язковому ліцензуванню підлягають, зокрема, «а) вивезення, переказування та пересилання за межі України валютних цінностей». Оскільки вексель з номіналом, вираженим в іноземній валюті, згідно з п. 1 ст. 1 Декрету № 15-93 належить до «валютних цінностей», то на нього може поширюватися й зазначена вище норма про ліцензування. Тому під ліцензування формально може потрапити вже операція з вивезення з України валютної цінності-векселя. Проте нерезидент може такий вексель з України і не вивозити, а залишити його тут на зберіганні в довіреної особи або в нотаріуса…

Крім того, «не зацікавлені у вас» особи можуть стверджувати, що операція погашення інвалютного векселя теж вимагає наявності індивідуальної ліцензії НБУ. Адже в цій нормі Декрету до операцій-винятків, що не вимагають наявності ліцензії, не увійшли операції «з оплати валютних цінностей» (про що там зазначено прямо). Водночас, ми не знайшли в нормативах і циркулярах НБУ чіткої вказівки на те, що погашення інвалютного векселя вимагає наявності в резидента індивідуальної ліцензії (якщо ж операція вимагатиме наявності індивідуальної ліцензії, то вона автоматично потрапить під зазначену заборону з п. 14 постанови № 540 — див. вище).

Швидше, навіть навпаки. Схоже, НБУ вважає, що така ліцензія на погашення векселя не потрібна, просто (із зрозумілих причин) особливо не афішує цей момент. Такий підхід НБУ випливає, наприклад, з рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України «Про стягнення без­умовних грошових зобов’язань за векселем та пенею за прострочення платежів» від 04.06.2004 р. У ньому згадується лист НБУ, в якому прямо зазначалося, що індивідуальна ліцензія НБУ для видачі та погашення резидентом векселя в іноземній валюті не потрібна.

Висновок про те, що ліцензія для погашення не потрібна, підтверджується й нормами чинного Положення про порядок видачі резидентам погодження Національного банку України на проведення окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.12.2003 р. № 597. У цьому документі, де йдеться, у тому числі, і про погодження з НБУ операцій з оплати резидентами інвалютних векселів (виданих нерезидентам за надані роботи-послуги), ніде не згадується обов’язковість отримання/надання ліцензії на проведення операцій з оплати таких векселів.

Не виключаємо, що вексельний шлях вирішення розрахункової проблеми «понад 180 днів» може бути вельми тернистий. Проте небідні й «зубасті» імпортери, можливо, зможуть таким шляхом вирішити цю проблему. Головне — знайти банк, «здатний» працювати з інвалютними векселями і переконати його в законності такої оплати в умовах чинних обмежень.

Заміна особи в зобов’язанні. Ще один варіант, коли потрібно терміново погасити «понад 180-денні» борги, стосується ситуацій із залученням сторонніх коштів. Якщо нерезиденту-постачальнику за вас готовий оплатити інший (не чужий вам) нерезидент, то тут можна піти шляхом заміни особи в зобов’язанні.

Заміну можна провести двома шляхами: переведенням боргу або відступленням вимоги (цесією)*

Якщо ви переведете свій борг на нерезидента, то при перерахуванні йому згодом (після 03.12.2014 р.) інвалютної компенсації за оплачений ним борг, може виникнути запитання, чи потрібне для такої розрахункової операції отримання індивідуальної ліцензії НБУ? Рекомендуємо заздалегідь поцікавитися із цього приводу безпосередньо в НБУ.

Тому, можливо, краще буде тут піти шляхом заміни кредитора — відступлення права вимоги боргу (цесії). Нерезидент-постачальник за договором цесії відступить за відповідну компенсацію право вимоги боргу «вашому» нерезиденту.

Про що в письмовій формі обов’язково буде повідомлений боржник-резидент. Цей документ (повідомлення боржника про здійснену цесію/заміну кредитора) послугує підставою надалі, після зняття розрахункового обмеження, для того щоб банк здійснив оплату вами (резидентом-боржником) заборгованості за реквізитами нового кредитора.

Різноманітні витрати нового кредитора, що взявся сплатити ваш борг, можна погасити за допомогою застосування до вас фінсанкцій за порушення умов договору (за несвоєчасну оплату тощо).

Якщо в нерезидента-постачальника в Україні є довірені особи, то він може відступити борг на їх користь — з перерахунком інвалютного боргу у гривні. Тобто в такому випадку борг оплатите в Україні новому кредитору у гривнях (за визначеним курсом) уже зараз, коли ще діє це інвалютне обмеження.

LIFO. Якщо відносини з контрагентом-нерезидентом «регулярні», постачання ритмічні, то можна (за домовленістю) спочатку оплачувати пізніші постачання, де ще не минуло 180 днів, а вже після скасування розрахункових обмежень гасити більш ранні борги.

Можна спробувати у старий контракт «втулити» нову специфікацію і, маючи старі борги, у межах того самого контракту спробувати переконати банк перерахувати «передоплату» за нові позиції.

Проте за таких обставин через 90 днів з дати перерахування «передоплати» резидент може опинитися в «цікавому стані». Не виключено, що банкіри/податківці не захочуть зараховувати в рахунок цієї «передоплати» старі постачання. І включать резиденту «лічильник пені».

Майте на увазі, що строк 180 днів відлічується від дати ввізної МД до дня перерахування валюти

Тому якщо ваш борг уже «майорить» десь біля цього строку, то покваптеся купити валюту та/або оплатити борг. Адже при ідеальному розкладі на придбання валюти піде мінімум 3 дні. А, враховуючи її дефіцит на МВР, то зазвичай на це йде значно більше часу, і можна не встигнути вписатися в ці «180 днів»…

На завершення цього розділу нагадаємо: у матеріалі у «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 80, с. 17 ми зазначали, що ст. 7 Декрету № 15-93 дозволяє розраховуватися з нерезидентами у гривні. І хоча це малоймовірно (адже гривня не є ВКВ), та варто поцікавитися: а раптом з деякими країнами і банками пройде і такий варіант розрахунку за імпорт (безумовно — у разі згоди на те контрагента).

І ще — не забувайте про те, що постановою Правління НБУ від 20.08.2014 р. № 515 («Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 68, с. 3) заборонено залік зустрічних однорідних заборгованостей за зовнішньоекономічними контрактами*. Поки така заборона, як і решта норм зазначеної постанови (уключаючи й обмеження в «90 днів») діє тільки до 22.11.2014 р. Але дуже висока ймовірність, що в нинішніх «веселих» економумовах НБУ його продовжить і далі…☹ Тому поки що краще не вдавайтеся до взаємозаліків за зовнішекономічними контрактами, а то доведеться годувати бюджет пенею за перевищення граничних «90 днів»…

А щоб не було санкцій від нерезидентів за несвоє­часні платежі, що мали місце внаслідок запровадження НБУ цих розрахункових обмежень, як ми вже зазначали в тому самому номері «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 80, слід посилатися на форс-мажорні застереження в контрактах. У таких застереженнях, серед інших, зазвичай згадані й зміни у валютному законодавстві.

Загалом, намагайтеся не здаватися і шукати виходи навіть з таких складних ситуацій. Бо життя триває, і економіка має працювати.

А щодо розрахункових обмежень, то сподіваємося, що скоро «і це мине»…

висновки

• У частині обмеження інвалютних розрахунків на практиці чимало залежить від конкретного банку. І якщо ваш банк відмовляє в оплаті робіт-послуг, що споживаються в Україні, скаржтеся до НБУ на те, що цей банк обмежує вас у законних правах, штучно роздуваючи встановлені НБУ розрахункові обмеження.

• Проблему заборони на здійснення розрахунків за імпортними операціями без увезення товару (робіт/послуг) на територію України можна спробувати вирішити шляхом зміни предмету контракту з нерезидентом, або шляхом передоплати контракту іншою особою з подальшим відступленням вимоги за ним резиденту-отримувачу.

• Проблему заборони платежів за імпортними договорами, за якими продукція була ввезена до України більше 180 днів тому, можна спробувати вирішити шляхом виписування та погашення боржником інвалютного векселя або, наприклад, заміною особи в зобов’язанні з оплати імпортного контракту.

• Стаття 7 Декрету № 15-93 дозволяє розраховуватися з нерезидентами у гривні. Можливо, з деякими країнами та банками пройде і такий варіант розрахунку за імпорт (безумовно — у разі згоди на те контрагента).

• До 22.11.2014 р. краще не вдавайтеся до взаємозаліків за зовнішньоекономічними контрактами. А для уникнення санкцій за порушення платежів посилайтеся на форс-мажорні застереження в контрактах.

Документи статті

1. Закон про ЗЕД — Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. № 959-XII.

2. Декрет № 15-93 — Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93.

3. Постанова № 540 — постанова Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України» від 29.08.2014 р. № 540.

4. Постанова № 591 — постанова Правління НБУ «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» від 22.09.2014 р. № 591.

5. Постанова № 626 — постанова Правління НБУ «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 29 серпня 2014 № 540» від 03.10.2014 р. № 626.