База обкладення ПДВ — штука серйозна. Може когось у певній ситуації і до інфаркту довести… І особливо цього року — коли законодавці вигадали визначати цю базу на рівні не нижче ціни придбання або собівартості товарів/послуг, що поставляються (детальніше про це читайте в «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 4, с. 7).
А зараз спробуємо показати, як нас на практиці «розводять» фіскали, перекручуючи певні ПДВшні норми під потрібним їм кутом. Причому проблема ця не нова і безпосередньо не пов’язана зі змінами, унесеними до Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПКУ) цього року.
Спершу крок за кроком простудіюємо відповідну «матчастину». Причому, як ми вже натякнули, цієї частини «матчастини» ☺ «новорічні» податкові зміни практично не торкнулися!
Отже.
1. Головна норма. Процитуємо п.п. 194.1.1 ПКУ:
Податок становить 20 відсотків, 7 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг
2. «Базова» норма. Звісно, говоримо про головний «базовий» пункт — 188.1 ПКУ.
Цитувати його не будемо (бо він великий, до того ж, багато хто його вже пам’ятає назубок. Стисло зазначимо основне. В операціях постачання база обкладення ПДВ товарів/послуг, як правило, визначається виходячи з їх договірної вартості.
Але при цьому вона має бути при постачанні:
а) придбаних товарів/послуг — не нижче ціни придбання товарів/послуг;
б) самостійно виготовлених товарів/послуг — не нижче їх собівартості;
в) необоротних активів — не нижче їх бухоблікової балансової (залишкової) вартості на початок звітного періоду, в якому відбулося їх постачання*.
* А за відсутності обліку необактивів — виходячи зі звичайної ціни (це перш за все стосується платників ПДВ з числа ФОП, які не ведуть бухоблік).
3. «Податково-кредитна» норма. «На закуску» наведемо фрагмент однієї з провідних ПК-норм — пункту 198.3 ПКУ: «Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг <…> та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 <…>, протягом такого звітного періоду…»
А тепер ви зрозумієте, для чого ми вам набридали цитуванням/переказом цих норм податкової «матчастини».
Приклад. Придбали товар за 120 грн. (у тому числі ПДВ — 20 грн.). Хочемо реалізувати товар за 60 грн. (з урахуванням ПДВ).
Діємо в чіткій відповідності із зазначеними нормами — п. 188.1 і п.п. 194.1.1 ПКУ.
1. База обкладення ПДВ — 100 грн., отже, сума ПЗ з ПДВ — 20 грн.
Тепер, чітко дотримуючись норм ПКУ, додаємо ПДВ до ціни товару без ПДВ: 40 + 20 = 60 грн. (продажна ціна).
У договорі з покупцем фіксуємо відпускну ціну 60 грн., у тому числі ПДВ — 20 грн.
При цьому покупець (теоретично!) повинен мати право на включення до податкового кредиту всієї суми ПДВ, сплаченої у складі ціни придбання
Звернемо увагу на такі дві важливі речі.
По-перше, жодна норма ПКУ не регламентує, що 20 % ПДВ не може бути більше 1/6 частини продажної вартості товарів/послуг, що включає ПДВ*.
* А 7 % — більше, ніж 6,542056 % від вартості, що містить ПДВ.
А по-друге, покупець, відносячи собі до податкового кредиту всю суму ПДВ, уключену продавцем до ціни в цьому прикладі (хоча податок і становить 1/3 частини вартості, а не 1/6), не порушує жодних норм ПКУ. Адже ПК визначається саме виходячи з договірної вартості і складається із суми податку за ставкою 20 % (установленою п. 193.1 ПКУ), нарахованої до відповідної бази. Тобто норма «податково-кредитного» п. 198.3 ПКУ чітко дотримується.
А тепер відчуйте різницю з існуючою практикою — яку, як випливає з наведеного, незаконно «узаконили» фіскали на рівні своїх нормативів (всіляких там порядків заповнення декларації з ПДВ і податкової накладної). Нагадаємо, що вони вимагають у таких ситуаціях виписування двох податкових накладних: однієї — на договірну вартість, другої — на суму перевищення базою обкладення ПДВ договірної вартості**. При цьому друга ПН залишається у платника, і з ПДВ з такої ПН покупець податковий кредит не отримає. Фактично платники в таких ситуаціях — коли база обкладення ПДВ перевищує договірну вартість — вимушені сплачувати частину ПДВ за свій рахунок (навіть коли продажної вартості товарів/послуг вистачає для його сплати).
** Детально про нюанси заповнення цієї другої податкової накладної читайте в «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 28, с. 40.
У наведеному нами прикладі за сценарієм податківців договірна вартість має становити ті самі 60 грн., ось тільки ПДВ у ній буде 10 грн. (а не 20). А «наднормативні» 10 грн. ПДВ постачальник доплатить за свій рахунок, а не за рахунок покупця.
Покупець же, що найголовніше у цьому фіскальному «розводі», поставить собі у ПК тільки 10 грн., замість належних 20!
Чи відповідає такий підхід нормам ПКУ?
Ні.
Крім того, що він суперечить «букві закону», він ще суперечить і суті ПДВ. Адже податок цей непрямий ( п.п. 14.1.178 ПКУ) і повинен оплачуватися покупцем, а не постачальником товарів/послуг...
Щоправда, в нових податкових умовах постачальника викладене вище не особливо цікавить. Адже «наднормативну» частину ПДВ (10 грн.) він донарахує не за рахунок доходу, а за рахунок витрат, зменшивши на цю суму податок на прибуток. За старої редакції розд. ІІІ ПКУ у нього були б серйозні проблеми при віднесенні сум «понаднормативного» ПДВ до витрат у податковому обліку. Тепер же, коли платникам наказано «взяти рівняння» на бухоблік, зменшення об’єкта обкладення податком на прибуток на суму такого ПДВ стало цілком законним.
Тобто зазначене цікаве, перш за все, покупцям, які, як правило, фактично й сплачують цей завищений непрямий податок, — адже, якби податківці чітко дотримувалися ПКУ, покупці могли б усю «підвищену» суму ПДВ уключати собі до податкового кредиту.
Утім, за нашого підходу, заснованого на «букві кодексу», додаткові запитання можуть виникати, наприклад, коли фактична ціна продажу складатиметься з одного ПДВ. Припустимо, у наведеному прикладі ціна продажу становитиме до 20 грн. (включно). Тоді вся оплачувана покупцем сума складатиметься з ПДВ: скажімо, продажна ціна 5 грн. (у тому числі ПДВ — 5 грн.). При ціні продажу менше 20 грн. частину ПДВ продавцю все ж таки доведеться компенсувати (оплачувати) за свій рахунок. А при безоплатній передачі — усю суму (20 грн.) повністю. Якщо покупець — платник ПДВ, то формально можна говорити про те, що він товар/послугу отримав безоплатно. Адже вхідний ПДВ (уся вартість придбання) має піти в нього до ПК (тобто — на розрахунки з бюджетом).
Дивно? Незвично? Проте теж вписується у «букву кодексу».
Для чого ми все це «наспівали»?
Можливо, для тих постачальників і покупців, які не байдужі один одному і готові (тут, швидше, вже йдеться про покупців) відстоювати таку правду і додатковий ПК у суді. Тим паче, поки що в ЄРПН можна зареєструвати податкові накладні і РК з будь-якою сумою ПДВ (тобто при будь-якій питомій вазі ПДВ у вартості товарів/послуг).
Утім, наші «наспіви» швидше призначені для криворуких законодавців, яким давно час не винаходити купу нових, недосконалих/недолугих податкових норм, а зайнятися розчищенням «авгієвих стаєнь» у ПКУ.
