Екологічний податок — це загальнодержавний обов’язковий платіж (саме так його класифікує п.п. 14.1.57 ПКУ), за допомогою якого регулюється негативний вплив господарської діяльності людини на природу. Тому справляння цього податку як компенсації суб’єктами господарювання шкоди, заподіяної довкіллю, видається цілком справедливим.
Податкові реформи останніх років, можна сказати, змилостивилися над екологічним податком. Як бачите, він, як і раніше, залишився в числі загальнодержавних (див. також п.п. 9.1.5 ПКУ), а отже, нам (і вам, його платникам) не доведеться заглиблюватися в місцеві тонкощі його справляння. Головне, що не слід забувати: екологічний податок за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення вже другий рік як скасований. Але не турбуйтеся, нам і без цього є що розповісти. І почнемо з того, хто ж є платником цього податку і хто звільнений від його сплати?
Платники екоподатку
Це особи, які у процесі своєї діяльності забруднюють довколишнє природне середовище. Серед них (див. п. 240.1 ПКУ):
1) суб’єкти господарювання;
2) юридичні особи, які не здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність;
3) бюджетні установи;
4) громадські та інші підприємства, установи та організації;
5) постійні представництва нерезидентів, уключаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції щодо таких нерезидентів або їх засновників.
Так от, якщо їх діяльність на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони супроводжується:
— викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;
— скидами забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;
— розміщенням відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання);
— утворенням радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені);
— тимчасовим зберіганням радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк,
то зазначені вище в пп. 1 — 5 особи зобов’язані самостійно розраховувати екоподаток, сплачувати його до бюджету, а також подавати податковому органу необхідну звітність (звітним нюансам присвячено наступну статтю).
Зверніть увагу!
Платники єдиного податку зобов’язані сплачувати екологічний податок нарівні з іншими
Пояснюється це просто: у переліку податків та зборів, від сплати яких вони звільнені (див. п. 297.1 ПКУ), екоподаток, на жаль, не зустрічається. Отже, за наявності об’єкта та бази обкладення цим податком (зазначимо про них далі) єдиноподатникам доведеться сплачувати його в загальному порядку.
Неплатники екоподатку
Тих, кого ПКУ спеціально виділяє як неплатників екологічного податку, мало, але вони все ж є. Це:
— суб’єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії, які:
а) до останнього календарного дня (включно) звітного кварталу, в якому придбано джерело іонізуючого випромінювання, уклали договір про повернення відпрацьованого закритого джерела іонізуючого випромінювання за межі України підприємству — виробнику такого джерела;
б) здійснюють поводження з радіоактивними відходами, утвореними в результаті Чорнобильської катастрофи, у частині діяльності, пов’язаної з такими відходами. Такі суб’єкти не є платниками податку за утворення радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені) згідно з п. 240.3 ПКУ;
— державні спеціалізовані підприємства з поводження з радіоактивними відходами, основною діяльністю яких є зберігання, переробка та поховання радіоактивних відходів, що перебувають у власності держави, а також дезактивація радіаційно-забруднених об’єктів. Ці підприємства звільняються від сплати екоподатку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, на підставі п. 240.4 ПКУ;
— суб’єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину. Згідно з п. 240.5 ПКУ такі суб’єкти не є платниками податку за розміщення відходів.
Крім того,
неплатниками екоподатку є філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, у зв’язку з тим, що вони не мають статусу юрособи
За них екоподаток повинні сплачувати підприємства (установи, організації), до складу яких входять такі філії, відділення та інші відокремлені підрозділи (див. консультацію в БЗ 120.01).
Об’єкт, база і ставки оподаткування
За що ж наразі сплачується екологічний податок? Об’єктом та базою обкладення екоподатком відповідно до ст. 242 ПКУ є обсяги та види (класи, категорії):
1) забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;
2) забруднюючих речовин, що скидаються безпосередньо у водні об’єкти;
3) розміщених відходів (крім обсягів і видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання);
4) радіоактивних відходів, що утворюються в результаті діяльності суб’єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад строк, установлений особливими умовами ліцензії;
5) електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).
Оскільки останні два різновиди цього податку (у принципі, їх можна об’єднати в один — «радіоактивний» екоподаток) — штука досить специфічна, зосередимося в сьогоднішній статті на тих його різновидах, що перелічені вище в пп. 1 — 3.
Що стосується ставок екологічного податку, то немає сенсу наводити їх тут. Досить сказати, що такі ставки встановлено ст. 243 — 248 ПКУ знову ж таки в розрізі кожного з його різновидів. Детальніше про порядок їх застосування розповімо далі. А зараз звернемо вашу увагу, що Законом України від 24.12.2016 р. № 909-VIII* збільшені, зокрема, ставки цього податку:
* Кодифікований текст ПКУ зі змінами, унесеними цим Законом, шукайте в «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 3, с. 4.
— за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (див. пп. 243.1 — 243.4 ПКУ);
— за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти (див. пп. 245.1 і 245.2 ПКУ);
— за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях або на об’єктах (див. пп. 246.1 і 246.2 ПКУ). Причому
нові ставки екологічного податку запрацювали з 1 січня 2016 року
А це означає, що при розрахунку податкових зобов’язань з цього податку за I квартал треба застосовувати саме ці оновлені ставки. Тому не варто покладатися на показники минулорічної декларації — щоб розрахунок був правильний, не полінуйтеся зазирнути у відповідні норми ПКУ. Ну і, звісно, прочитати цю статтю далі — ми якраз переходимо до викладу порядку розрахунку екоподатку.
Останнє зауваження в цьому розділі стосується виробників електроенергії на теплоелектроцентралях і ТЕС. При обчисленні податкових зобов’язань з екоподатку з 01.01.2016 р. його ставки становлять 100 % від ставок, визначених ст. 243 — 246 ПКУ. Таким чином, і для них закінчився перехідний період, передбачений абзацом третім п. 2 підрозд. 5 розд. XX ПКУ. Фіскали не забули нагадати про це в листі ДФСУ від 29.01.2016 р. № 2938/7/99-99-15-04-02-17.
«Атмосферний» екоподаток
Наразі цей різновид екоподатку сплачується за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин виключно стаціонарними джерелами забруднення.
Його платниками в цьому випадку є заводи, фабрики, електростанції, а також інші підприємства, діяльність яких пов’язана з викидами в атмосферу забруднюючих речовин.
Щоб зрозуміти, чи є ви платником цього різновиду екологічного податку, перш за все з’ясуйте для себе, що
стаціонарне джерело забруднення — підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу <...>
Це визначення наведено в п.п. 14.1.230 ПКУ. Виходячи з нього робимо висновок: будь-який нерухомий об’єкт, який здійснює викиди забруднюючих речовин, є стаціонарним джерелом забруднення. На думку податківців, до стацджерел можна віднести парові та водогрійні котли, виробничі печі, дизель-генератори, газозварювальні установки, газорізальне обладнання, а також міні-електростанції (див. БЗ 120.09).
Не станемо зараз вступати в дискусію з фіскалами, які часто разом з нерухомими об’єктами зараховують до розряду стаціонарних джерел забруднення і пересувне обладнання, — зрозуміло, що такий підхід незаконний. Але якщо у вас теж немає бажання сперечатися з ними, готуйтеся сплачувати «атмосферний» екоподаток. Особливо, якщо ваш виробничий агрегат працює на будь-якому виді палива (твердому, рідкому або газоподібному), при спалюванні якого утворюються та викидаються в атмосферу забруднюючі речовини або суміш таких речовин.
Якщо хочете переконатися на всі сто, належить те чи інше виробниче обладнання вашого підприємства до стацджерел забруднення, зверніться до територіальних органів Мінприроди України. Така рекомендація має сенс хоча б з тієї причини, що для експлуатації стаціонарних джерел забруднення вам знадобиться спеціальний дозвіл на викиди. А в цьому питанні без фахівців з Мінприроди вам не обійтися. Що це за дозвіл і для чого він потрібен?
Річ у тім, що необхідність отримання такого дозволу прямо визначена ст. 11 Закону № 2707 (ср. ). Приступаючи до експлуатації того чи іншого агрегату, важливо знати, що
викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення ви можете здійснювати тільки після отримання спеціального дозволу
Без наявності такого спецдозволу здійснювати викиди не можна. Якщо під час перевірки виявиться, що стаціонарні джерела забруднення експлуатуються без такого дозволу, підприємству доведеться відшкодувати державі шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря. Причому за весь час роботи стаціонарних джерел забруднення за відсутності відповідного дозволу.
Крім того, ст. 78 КпАП установлено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те держорганів тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від 85 до 136 грн.
Загалом, спецдозвіл на викиди в атмосферу — справа серйозна і жартувати з цим не варто. Як же його отримати?
Для цього слід перш за все визначитися, до якої групи об’єктів належить ваше стацджерело. Природоохоронне законодавство ділить всі стаціонарні джерела, що здійснюють шкідливі викиди в атмосферу, на три групи (див. ст. 11 Закону № 2707):
— перша група — об’єкти, що підлягають державному обліку і мають виробництва або технологічне обладнання, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи управління;
— друга группа — об’єкти, що підлягають державному обліку і не мають виробництв або технологічного обладнання, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи управління;
— третя группа — об’єкти, що не належать до першої та другої груп.
Ось приклад такого поділу, що буде корисний для суб’єктів господарювання, які здійснюють викиди в атмосферу котельними. Отже, котельні з метою отримання дозволу на викиди групують так:
— перша група — котельні, у складі яких є технологічне обладнання (котлоагрегат, газотурбінна установка, установка комбінованого циклу тощо), призначене для вироблення теплової, механічної енергії, загальна сумарна потужність якого більше 50 МВт;
— друга група — котельні, загальна сумарна потужність яких менше 50 МВт та які взяті на державний облік;
— третя група — котельні, загальна сумарна потужність яких менше 50 МВт та які не взяті на державний облік.
І таких котелень, які належать до третьої групи, насправді досить багато. Адже чимало підприємств використовують у своїй господарській діяльності побутові газові (або рідко- чи твердопаливні) котли. Такий об’єкт в основному призначений не для виробництва продукції, а тільки для обігріву приміщення в зимовий час. Так от, майте на увазі, що сплачувати екологічний податок у цьому випадку теж необхідно.
З групою, до якої належить ваше стаціонарне джерело, розібралися. Що це нам дає? А те, що дозвільний орган, уповноважений видавати спецдозволи на викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, визначається залежно від групи, до якої потрапляє той чи інший об’єкт:
— для об’єктів другої та третьої груп це будуть обласні* і Київська міська державні адміністрації. Вони видадуть дозвіл після узгодження з територіальними органами Держсанепідслужби. Причому строк його дії для об’єкта другої групи — 10 років, а для об’єкта третьої групи — необмежений;
* До відома: прес-служба Харківської ОДА повідомила (див. http://kharkivoda.gov.ua/ru/news/79300), що на сьогодні в Харкові з 18 тис. економічно активних підприємств тільки 1136 мають дозвільні документи у сфері охорони атмосфери.
— для об’єктів першої групи дозвіл видає безпосередньо Мінприроди. Строк його дії в цьому випадку — 7 років (див. лист Мінприроди від 22.01.2015 р. № 7/105-15).
Важливо!
Наразі спецдозвіл на викиди можна отримати через місцеві дозвільні центри, причому безоплатно
Проте безоплатність самого дозволу не означає, що для його отримання підприємству зовсім не доведеться витрачатися. Адже для цього необхідно
1) провести інвентаризацію забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу;
2) подати заяву
та
3) підготувати пакет спеціальних документів, в яких обґрунтовані обсяги викидів забруднюючих речовин. Розробкою таких документів мають право займатися тільки спеціальні організації, акредитовані Мінприроди. Ось чому ми зазначили вище, що без фахівців Мінприроди вам не обійтися. Їм-то якраз і доведеться заплатити.
Підіб’ємо проміжний підсумок. Вимога про отримання спецдозволу на викиди має імперативний характер щодо всіх без винятку стаціонарних джерел. Таким чином, якщо ви плануєте експлуатувати будь-яке стацджерело, перше, про що слід подбати, — отримати спецдозвіл на викиди незалежно від потужності джерела забруднення, продуктивності, призначення, режиму роботи, обсягу викидів забруднюючих речовин в атмосферу та інших параметрів.
І взагалі, важливість цього документа важко переоцінити. Адже тільки завдяки йому можна достовірно визначити перелік забруднюючих речовин, що викидаються вашим стаціонарним джерелом в атмосферу, та їх фактичну кількість.
Якщо у вас є ці відомості, то все інше — не так уже й важко. Судіть самі.
Розраховують «стаціонарний» екоподаток платники самостійно щокварталу. Формула для його розрахунку така (див. п. 249.3 ПКУ):
де ∑ — знак суми;
Мі — фактичний обсяг викиду і-тої забруднюючої речовини в тоннах (т);
Нпі — ставки податку в поточному році за тонну і-тої забруднюючої речовини у гривнях з копійками.
Як бачимо, основний показник у наведеній формулі — фактичний обсяг викидів кожної з речовин, що забруднюють повітря (Mi). Як його визначити?
Ці дані стають відомими конкретному платнику під час отримання дозволу на викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарним джерелом забруднення. Інакше кажучи, отримавши спецдозвіл, відкриваєте його (точніше, документи, на підставі яких вам його видали, — про них ішлося вище) і за наведеною там інформацією розраховуєте екоподаток.
До цього, до речі, останнім часом прийшли й податківці (див. лист ДФСУ від 16.03.2016 р. № 9027/7/99-99-15-04-02-17). Раніше вони, нагадаємо, заявляли (див. БЗ 120.03), що сплачувати екологічний податок слід незалежно від отримання дозволу на викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення, не пояснюючи, щоправда, як практично це можна зробити.
Продовжуємо аналізувати наведену формулу.
Другий показник у ній — ставки податку за кожну забруднюючу речовину (Нпі). Значення таких ставок наведено у ст. 243 ПКУ. У структурі цієї статті є декілька таблиць зі ставками екоподатку. Щоб обрати правильну, необхідно дотримуватися такого алгоритму (деталі — в зазначеному вище листі ДФСУ від 16.03.2016 р. № 9027/7/99-99-15-04-02-17).
Дія 1. Звіряємо найменування забруднюючих речовин, визначених під час інвентаризації та зазначених у документах, що додаються до дозволу на викиди, з речовинами, переліченими в першій таблиці (див. п. 243.1 ПКУ). Якщо при експлуатації конкретного стаціонарного джерела в атмосферне повітря викидаються забруднюючі речовини, зазначені в цій таблиці, ставки екоподатку для таких речовин беруться з неї.
Дія 2. Якщо є забруднюючі речовини, що не увійшли до наведеного вище переліку, ставки податку слід застосовувати залежно від установленого класу небезпеки забруднюючої речовини згідно з другою таблицею (див. п. 243.2 ПКУ).
Дія 3. Якщо забруднюючі речовини не ввійшли до першої таблиці і для них не встановлено класу небезпеки (крім двоокису вуглецю, ставку для якого встановлено окремо в п. 243.4 ПКУ), то слід застосовувати ставки податку залежно від прийнятих орієнтовно безпечних рівнів дії відповідно до третьої таблиці. Її наведено в п. 243.3 ПКУ.
Дія 4. Якщо на попередніх кроках алгоритму ставку визначити не вдалося, то необхідно застосовувати ставку екоподатку за викиди забруднюючих речовин першого класу небезпеки згідно з п. 243.2 ПКУ.
От і все — «атмосферний» екоподаток розраховано! Порядок надання звітності та сплати цієї складової екологічного податку такий самий, як і решти — з ним ви ознайомитеся в наступній статті.
А зараз перейдемо до розгляду другої складової екоподатку — «водної».
«Водний» екоподаток
Його повна назва — екологічний податок за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти. А оскільки так, то не зайвим буде знати, що ж розуміють під водними об’єктами. Відповідне визначення наведено у ст. 1 Водного кодексу України:
водний об’єкт — це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт)
З нього стає зрозуміло: якщо ви здійснюєте скиди стічних вод не у водний об’єкт, а у міську каналізацію, сплачувати екоподаток не потрібно. У цьому випадку ви просто сплачуєте певну суму за послуги водовідведення за укладеними з відповідним комунальним підприємством договорами, до якої може входити у тому числі й компенсація екоподатку. Такої ж думки дотримується й ДФСУ (див. лист від 19.02.2016 р. № 3723/6/99-99-15-04-01-15).
Принагідно зауважимо, що суму такої компенсації традиційно доводилося обкладати ПДВ за ставкою 20 %. Проте в останньому своєму листі на цю тему (див. лист ДФСУ від 27.11.2015 р. № 25294/6/99-99-19-03-02-15) головні податківці аж занадто ліберально підійшли до питання обкладення ПДВ суми компенсації екоподатку, дозволивши таку компенсацію не обкладати цим податком (детальніше про це читайте в «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 9, с. 21).
Повертаючись до основної теми розмови, спеціально підкреслимо, що екоподатком за скиди забруднюючих речовин охоплено досить вузьке коло суб’єктів господарювання. В основному це підприємства каналізаційного господарства. У консультації з БЗ 120.01 зазначено, що екологічний податок за скиди у водні об’єкти повинні сплачувати первинні водокористувачі, які на підставі дозволів на спецводокористування здійснюють такі скиди.
Проте якщо ваш технологічний процес побудовано так, що ви здійснюєте скид безпосередньо у водні об’єкти (наприклад, підприємства металургійної галузі або харчової промисловості), то сплачувати екоподаток доведеться і вам. Із цього приводу податківці в тій самій консультації зазначають, що вторинний водокористувач* є платником цього різновиду екоподатку, якщо в нього є спецдозвіл на скиди стічних вод у водні об’єкти.
* Визначення первинних та вторинних водокористувачів див. у статті про спецводоренту на с. 3.
Формула для розрахунку суми податку, що справляється за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, наведена в п. 249.5 ПКУ:
де Млi — обсяг скиду i-тої забруднюючої речовини в тоннах (т);
Нпi — ставки податку в поточному році за тонну i-того виду забруднюючої речовини у гривнях з копійками — їх значення беремо з відповідних таблиць у ст. 245 ПКУ;
Кос — коефіцієнт, який дорівнює 1,5 і застосовується в разі скиду забруднюючих речовин у ставки та озера (інакше коефіцієнт дорівнює 1).
Порядок подання звітності і сплати цієї складової екологічного податку не відрізняється від решти — про нього розповімо в наступній статті.
А зараз черга останньої складової екоподатку — за розміщення відходів.
«Відходний» екоподаток
Пригадайте: зовсім нещодавно (буквально якісь три-чотири роки тому) кожна розмова про цей різновид екоподатку неодмінно супроводжувалася «страшилками» ☺ щодо отримання ліміту на розміщення відходів і дозволу на їх розміщення. А ще раніше відсутність зазначеного ліміту призводила до 10-кратного збільшення екоподатку, що вже зовсім було несправедливо*...
* Між іншим, у категорії БЗ 120.04 досі висить консультація з відповіддю на запитання, чи збільшується розмір екологічного податку, якщо суб’єкт господарювання перевищив затверджені ліміти на утворення та розміщення відходів або в разі їх відсутності.
Загалом, мало кому в той час удавалося уникнути подібного клопоту. Сьогодні ж від цієї мегапроблеми залишився тільки маленький хвостик у вигляді декларації про відходи. Причому кількість її респондентів настільки мала**, що можна було б і не говорити про неї зовсім, якби не інформаційний привід — нещодавно оновилася її форма і нарешті з’явився порядок її заповнення (див. постанову КМУ від 18.02.2016 р. № 118)! Оскільки власне ця декларація жодним чином не пов’язана з декларацією з екологічного податку, повернемося до неї, коли прийде час її подавати за поточний рік. А це буде ще не скоро — граничний строк подання декларації про відходи за звітний рік — 20 лютого наступного року.
** Хто її повинен подавати, читайте в «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 100, с. 22.
Тут же займемося безпосередньо екоподатком за розміщення відходів, зробивши заздалегідь ще один екскурс у минуле.
Ще декілька років тому невдалі формулювання ПКУ призвели до поголовної сплати цього різновиду екоподатку всіма суб’єктами господарювання. Адже в тій чи іншій мірі від утворення різного роду відходів — як виробничих, так і побутових — не застраховане будь-яке підприємство. А фіскали на той час ототожнювали утворення відходів з їх розміщенням. І, слід зауважити, суто формальні підстави для такого трактування тоді були...
На щастя, з 01.01.2013 р. під розміщенням відходів розуміють
(1) або постійне (остаточне) перебування,
(2) або поховання відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів ( п.п. 14.1.223 ПКУ).
Як наслідок, зараз
платниками «відходного» екоподатку є тільки ті суб’єкти господарювання, які здійснюють поховання відходів
Це — офіційна позиція головного податкового відомства, закріплена в Узагальнюючій податковій консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженій наказом ДПСУ від 16.12.2011 р. № 258.
На ній, зокрема, базується таке роз’яснення з БЗ 120.01: суб’єкти господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів, у тому числі небезпечних (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо) до їх передання на утилізацію та поховання, не є платниками екоподатку (детальніше про це читайте у «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 16, с. 20, № 100, с. 22).
Є ще одне роз’яснення, яке дозволяє не сплачувати «відходний» екоподаток за відходи, що утворюються у процесі господарської діяльності та продаються як товар або використовуються у власному виробництві, у тому числі металобрухт. І ще одне, в якому прямо говориться, що за тимчасове розміщення побутових відходів (у тому числі в контейнерах) до їх вивезення спеціалізованим підприємством, екоподаток сплачувати не потрібно.
Водночас майте на увазі, що в тих самих роз’ясненнях контролери висувають додаткову умову несплати «відходного» екоподатку при тимчасовому зберіганні відходів. Вони вимагають обов’язкової наявності договору на збір та утилізацію відходів з комунальними або спеціалізованими підприємствами. Та ще хочуть, щоб у цьому договорі були зазначені строки передання відходів. Якщо такого договору немає або ви не дотримуєтеся договірних строків позбавлення від відходів, то, на думку фіскалів, суб’єкти господарювання, що тимчасово зберігають у себе відходи, повинні сплачувати екоподаток за розміщення відходів.
Погоджуватися з таким підходом чи ні — справа ваша. Але при цьому ви повинні знати, що ПКУ не ставить виникнення об’єкта обкладення екоподатком у залежність від наявності або відсутності договору на збір та утилізацію відходів із спецпідприємством. Інша справа, що неукладення такого договору може розглядатися як порушення правил поводження з відходами, але це вже зовсім інше питання...
До речі, саме спеціалізоване підприємство теж не є платником екоподатку за відходи, що були ним зібрані та тимчасово розміщені на власних (орендованих) полігонах і надалі утилізовані (див. БЗ 120.01). Причина зрозуміла: тимчасове розміщення не вписується в об’єкт обкладення цим різновидом екоподатку, бо не є розміщенням відходів у розумінні ПКУ (див. вище).
Якщо ж суб’єкт господарювання дійсно здійснює постійне розміщення відходів, він повинен сплачувати «відходний» екоподаток. Розраховують його суму за формулою:
де Нпi — ставки податку в поточному році за тонну i-того виду відходів у гривнях з копійками (їх значення наведено у ст. 246 ПКУ);
Млі — обсяг викидів i-того виду в тоннах (т);
Кт — коригуючий коефіцієнт, що враховує розташування місця розміщення відходів (наведений у п. 246.5 ПКУ);
Ко — коригуючий коефіцієнт, що дорівнює 3 і застосовується в разі розміщення відходів на звалищах, що не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів.
Як визначити обсяг відходів i-того виду? Облік виробничих відходів слід вести за допомогою типової форми № 1-ВТ «Облік відходів і пакувальних матеріалів і тари». Цю форму та інструкцію щодо її заповнення затверджено наказом Мінприроди від 07.07.2008 р. № 342. Вони обов’язкові до застосування всіма юридичними особами всіх форм власності, видів економічної діяльності та організаційно-правових форм господарювання, а також фізособами-підприємцями, у процесі діяльності яких утворюються відходи та використовуються пакувальні матеріали і тара. Таким чином, обсяг відходів беремо з форми № 1-ВТ.
Як обрати ставку податку? Ставки податку за розміщення відходів наведено у ст. 246 ПКУ:
— для обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням;
— для люмінесцентних ламп;
— для решти видів відходів залежно від класу небезпеки.
Як дізнатися клас небезпеки відходів? Якщо ви не можете визначити його самі, то вам слід звернутися за відповідними роз’ясненнями до СЕС. Інакше доведеться застосовувати ставку податку, установлену за розміщення відходів I класу небезпеки. При цьому, однак, потрібно розуміти, що
клас небезпеки тих чи інших відходів поширюється не на конкретне підприємство, а на конкретний вид відходів
Тільки якщо йдеться про принципово новий вид відходів, що раніше не був класифікований (наприклад, відходи виробництва, аналогів якому в Україні досі не було), то застосовується максимальна ставка екоподатку як для I класу небезпеки.
Як визначити значення коригуючих коефіцієнтів? За розміщення відходів, що не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів, ставки податку збільшуються втричі. Крім того, коефіцієнт 3 встановлюється до ставки екологічного податку в разі розміщення відходів у межах населеного пункту або на відстані менше 3 км від нього. Якщо ж відстань від місця розміщення відходів до населеного пункту становить від 3 км і більше, то до ставки екологічного податку застосовується коефіцієнт 1.
Власне про розрахунок екоподатку на сьогодні все. У наступній статті поговоримо про порядок його декларування та сплати.
висновки
Платники єдиного податку всіх груп, уключаючи четверту (сільгосппідприємства), зобов’язані сплачувати екологічний податок нарівні з усіма іншими.
З 1 січня 2016 року ставки екологічного податку проіндексовані приблизно на 27 %. Застосовувати ці ставки слід при розрахунку податкових зобов’язань з екоподатку за I квартал.
Перед початком експлуатації будь-якого стаціонарного джерела забруднення, що здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, доведеться отримати спеціальний дозвіл.
Якщо скиди стічних вод відбуваються не у водний об’єкт, а в каналізацію, сплачувати екоподаток не потрібно. Його сплатить первинний водокористувач, який надає послуги водовідведення.
«Сміттєво-екоподатна» епопея, коли фіскали вимагали сплачувати екологічний податок за тимчасове зберігання будь-яких відходів, у тому числі й побутових, відійшла в минуле. На сьогодні його сплачують тільки особи, які здійснюють постійне захоронення відходів.