Податок на нерухомість для фізосіб

Хто є платником податку на нерухомість?

фізичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості ( п.п. 266.1.1 ПКУ)

Таким чином, визначальним фактором при віднесенні особи до числа платників буде наявність оформленого права власності на об’єкт нерухомості. Так, якщо фізична особа отримала об’єкт житлової нерухомості у спадщину після смерті його власника, податок на нерухоме майно вона почне сплачувати починаючи з місяця, в якому виникло право власності (див. БЗ 106.07). А щоб таке право виникло, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно та зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Це передбачено ст. 1297 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ).

Зауважимо, що з 01.01.2016 р. процедуру реєстрації «нерухомих» речових прав визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. № 1952-IV, який викладено у новій редакції, та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 25.12.2015 р. № 1127.

Майте на увазі: якщо «нерухома» спадщина дістанеться неповнолітньому, то обов’язок сплати податку ляже на його батьків (див. БЗ 106.07). Адже згідно з п. 99.2 ПКУ грошові зобов’язання неповнолітніх осіб виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами цивільної дієздатності в повному обсязі. При цьому батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов’язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов’язань та/або податкового боргу.

Як визначаються платники у разі неодноосібного володіння нерухомістю?

якщо об’єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у:

а) спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку ( п.п. 266.1.2 ПКУ)

Закон закріплює існування двох видів права спільної власності: з визначенням часток учасників — спільна часткова і без визначення таких часток — спільна сумісна (див. ч. 1 і 2 ст. 355 ЦКУ). Центральним у їх розмежуванні є те, що частка співвласників у праві спільної часткової власності є вираженою арифметично (1/2, 2/3, 4/5 і т. д.). Натомість частка учасника спільної сумісної власності у спільному майні завчасно не визначена. Остання встановлюється при поділі майна між співвласниками, а також при виділі частки когось із них. Виходячи з цих засад цивільного права, розберемо на прикладах ситуації з п.п. 266.1.2 ПКУ.

Ситуація «а». Тут як приклад можна навести житловий будинок «на два хазяїна» чи комунальну квартиру на декілька співвласників. Крім того, це може бути приватизована квартира, якщо під час приватизації її мешканці висловили бажання оформити саме спільну часткову власність (див. ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.92 р. № 2482-XII). У правовстановлюючих документах, виписаних на кожного із співвласників таких об’єктів нерухомості, вказана відповідна частка, якою він володіє у спільному майні. Саме за неї кожен із таких співвласників і має самостійно сплачувати податок на нерухомість.

Ситуація «б». Класичним прикладом такої ситуації є квартира (будинок), придбані подружжям, що перебуває у шлюбі. Як відомо, cт. 60 Сімейного кодексу України (далі — СКУ) поширює правовий режим спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу. При цьому не має значення, на кого саме з подружжя оформлено договір купівлі-продажу нерухомості та на кого зареєстровано право власності. Той з подружжя, хто не зазначений у цих документах, має на придбане майно такі ж самі права, як і інший. При цьому платником податку за весь об’єкт нерухомості може бути будь-хто з подружжя за їхньою згодою.

До речі, повідомити контролюючий орган про визначеного за їх згодою платника податку на нерухоме майно фізичні особи — співвласники житлової нерухомості, яка перебуває у їх спільній сумісній власності, але не поділена в натурі, можуть, звернувшись з письмовою заявою за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника житлової нерухомості (див. БЗ 106.07).

Іншим прикладом ситуації, що розглядається, є приватизована квартира, якщо під час приватизації її мешканці висловили бажання оформити саме спільну сумісну власність. Не дивлячись на те, що під час приватизації визначається уповноважений власник квартири, сплачувати податок на нерухомість може будь-хто з дієздатних співвласників за їх згодою. Якщо такої згоди досягнуто не буде, уповноваженого платника може встановити суд.

Забігаючи наперед, щодо цієї ситуації варто зауважити таке. Базою оподаткування податком на нерухомість наразі є загальна площа усіх об’єктів нерухомості, що перебувають у власності громадянина (детальніше про це розповімо нижче).

Так от, якщо, скажімо, у кожного з членів подружжя, крім квартири, придбаної у шлюбі, є у власності ще по одній квартирі на праві особистої власності, то неправильним буде до бази оподаткування кожного з них уключати по 1/2 тієї квартири, якою вони володіють на праві спільної сумісної власності. Адже частки при такій формі власності не визначаються — право власності кожного з них поширюється на усе майно, а не на якусь його частку. Тому якщо це подружжя за обопільною згодою визначило уповноваженим платником чоловіка, то його база оподаткування складатиметься з усієї загальної площі цієї квартири, а також тієї, що належить йому одноосібно. А дружині до бази оподаткування має потрапити лише загальна площа тієї квартири, що належить тільки ій.

Ситуація «в». Тут не все так просто, як здається на перший погляд. Адже якщо говорити саме про поділ (!) майна, яке є у спільній сумісній власності, то ч. 3 ст. 372 ЦКУ передбачає, що у такому разі право спільної сумісної власності на нього припиняється. Воно трансформується або у право спільної частковій власності (див. ситуацію «а»), або взагалі у право одноосібного володіння. А коли так, то визначення платника податку на нерухомість зводиться до застосування або п.п. «а» п.п. 266.1.2 ПКУ, або п.п. 266.1.1 цього Кодексу.

Ті ж самі правові наслідки тягне за собою й виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності ( ст. 370 ЦКУ). Тож, якщо чесно, не зовсім зрозуміло, яку саме конкретну ситуацію мав на увазі законодавець, виписуючи п.п. «в» п.п. 266.1.2 ПКУ. Адже для цілей сплати податку на нерухомість усі практичні ситуації при неодноосібному володінні майном зводяться або до ситуації «а», або до ситуації «б».

Що таке об’єкти житлової нерухомості?

будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки ( п.п. 14.1.129 ПКУ). Перелічимо основні типи житлової нерухомості.

Типи житлової нерухомості

Які об’єкти відносяться до нежитлової нерухомості?

будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду ( п.п. 14.1.129¹ ПКУ)

Детальний перелік таких об’єктів наведено у статті для юросіб (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 10, с. 26). Тому тут лише звернемо увагу на те, що окремі види нежитлової нерухомості можуть бути й у власності «фізиків». Однак база оподаткування таких об’єктів не підлягає зменшенню на певну кількість квадратних метрів, як це передбачено для житлової нерухомості фізосіб (див. нижче). Тож за нежитлові будівлі чи приміщення податок вам доведеться заплатити сповна.

Яка нерухомість не є об’єктом оподаткування?

Відповідь на це запитання дає п.п. 266.2.2 ПКУ. Наведемо з нього тут лише ті норми, що зачіпають фізосіб.

Отже, не є об’єктом оподаткування:

— об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки ( п.п. «б» п.п. 266.2.2 ПКУ)

— будівлі дитячих будинків сімейного типу ( п.п. «в» п.п. 266.2.2 ПКУ)

Дитячий будинок сімейного типу — окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування ( ч. 1 ст. 256⁵ СКУ). Орган, що ухвалив рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, позачергово надає батькам-вихователям індивідуальний житловий будинок або багатокімнатну квартиру (п. 5 Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого постановою КМУ від 26.04.2002 р. № 564). Саме така нерухомість не є об’єктом оподаткування згідно з цією нормою ПКУ.

— житлова нерухомість, непридатна для проживання, у тому числі у зв’язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням місцевої ради ( п.п. «ґ» п.п. 266.2.2 ПКУ)

Цю звільняючу норму фіскали іноді згадують у контексті сплати податку на нерухомість за нерухоме майно, яке знищено, у т. ч. у зоні АТО (див. БЗ 106.02). Тож якщо вас спіткало таке нещастя, потурбуйтеся про те, щоб мати відповідне рішення місцевої влади, та надайте його податківцям. Тоді сплачувати податок за таку нерухомість вам не доведеться.

Принагідно нагадаємо, що перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджено розпорядженням КМУ від 02.12.2015 р. № 1275-р.

А узагалі-то питання щодо визнання житлового будинку непридатним для проживання (з будь-яких причин, необов’язково через фізичне знищення) урегульовано ст. 7 Житлового кодексу Української РСР та відповідним Положенням, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 26.04.84 р. № 189. Звісно, вони дещо застаріли, але нічого кращого все одно немає. Решту подробиць щодо визнання житлової нерухомості непридатною для проживання ви можете дізнатися безпосередньо із зазначеної «нормативки», а також із листа ГУ ДФС у Чернігівській обл. від 30.09.2015 р. № 6/С/25-01-17-01-15.

— об’єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об’єкта на дитину ( п.п. «д» п.п. 266.2.2 ПКУ)

Що є базою оподаткування?

загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток ( п.п. 266.3.1 ПКУ).

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності ( п.п. 266.3.2 ПКУ)

Отже, розраховувати «нерухомий» податок самостійно, як того вимагає п.п. 266.3.3 ПКУ від юридичних осіб, вам не треба — за вас усе зроблять податківці. Однак, як-то кажуть, довіряй — але перевіряй! Тому читайте далі — і ви будете в змозі самостійно перевірити їхні розрахунки.

Які пільги надаються фізичним особам?

база оподаткування об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості — на 60 кв. м;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості — на 120 кв. м;

в) для різних типів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), — на 180 кв. м.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік) ( п.п. 266.4.1 ПКУ).

Місцеві ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб. Пільги з податку з об’єктів житлової нерухомості для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів ( п.п. 266.4.2 ПКУ)

Варто додати, що минулого року місцеві ради мали право збільшувати граничну межу площі житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування для фізосіб (див. абзац шостий п.п. 266.4.2 ПКУ у редакції станом на 31.12.2015 р.).

Так, наприклад, рішенням Харківської міської ради від 21.01.2015 р. № 1793/15 поріг неоподатковуваної площі було збільшено для квартир до 120 кв. м, для різних типів об’єктів житлової нерухомості — до 240 кв. м.

Однак з 01.01.2016 р. Закон № 909 відібрав таке право у органів місцевого самоврядування і рекомендував їм у місячний строк привести свої рішення у відповідність із ПКУ. До речі, місяць уже сплив. І, скажімо, у Харкові відповідні зміни затвердили (див рішення Харківської міської ради від 13.01.2016 р. № 112/16).

А якщо десь на місцях ще зволікають з цим? Чи то, може, й зовсім уважають за потрібне підтримати членів своєї територіальної громади і не збираються зменшувати неоподатковуваний поріг, прийнятий минулого року, хоча на сьогодні він вже не узгоджується з чинним законодавством. Як бути в такому разі? Свого часу фіскали наполягали на неухильному виконанні рішень місцевої влади щодо місцевих податків, незважаючи на те, що в них траплялися суперечливі норми (див. Про це в «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 42, с. 16). Поки що невідомо, як вони подивляться на це зараз, коли застосування збільшеного раніше на місцях неоподатковуваного порогу загальної площі житлової нерухомості однозначно призведе до втрат бюджету. А для нас відповідь тут очевидна: там, де ПКУ прямо не віддає установлення тих чи інших елементів місцевих податків на місцевий рівень, пріоритет мають саме норми ПКУ.

Отже, можна сказати, що різноманітність у оподаткуванні житлової нерухомості громадян скінчилася. Щоправда, на місцях залишилася ще можливість диференціювати ставки податку. Та й цьогорічну уніфікацію неоподатковуваного порогу у бік зменшення ми відчуємо аж наступного року. Але про це скажемо пізніше.

Які існують обмеження для надання пільг фізособам на житлову нерухомість?

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об’єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб не надаються на:

— об’єкт/об’єкти оподаткування, якщо площа такого/таких об’єкта/об’єктів перевищує п’ятикратний розмір неоподатковуваної площі, затвердженої рішенням органів місцевого самоврядування;

— об’єкти оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності) ( п.п. 266.4.2 ПКУ)

Зменшення бази оподаткування — це і є та пільга, яку можуть у вас забрати, якщо площа вашої житлової нерухомості перевищує:

а) для квартири — 300 кв. м (60 х 5);

б) для житлового будинку — 600 кв. м (120 х 5);

в) для різних типів об’єктів житлової нерухомості — 900 кв. м (180 х 5).

На нашу думку, непільгованим буде конкретний об’єкт (квартира/будинок), якщо його загальна площа перевищує наведені вище значення. Тобто коли ви маєте у власності одну квартиру площею 360 кв. м, пільгу ви не отримаєте зовсім. Це, до речі, узгоджується з тим, що така нерухомість вважається розкішшю, через що законодавець не тільки забрав пільгу, а ще й обклав великі площі надподатком (про це — далі).

А от коли у вас є три квартири по 120 кв. м кожна, то є шанс отримати пільгові 60 кв. м. Аналогічно застосовується це обмеження й до житлових будинків: один величезний не пільгується, а от кілька з помірною площею можуть претендувати на пільгу. Звісно, якщо не стане на заваді друге обмеження з цього підпункту ПКУ.

Щодо ситуації з різними типами нерухомості (наш п. «в»), то, напевне, доведеться підсумовувати їхню загальну площу для визначення права на пільгу і разом з тим кожний з таких об’єктів перевіряти на критерії з наших п. «а» і «б». Кому цікаво повправлятися у подібних арифметичних розрахунках, можете зробити це на справжніх прикладах, узявши декларації про статки наших високопосадовців. ☺ Кілька слів щодо другого обмеження. Зверніть увагу! Крім оренди, у ньому згадується ще й позичка. А перед цим у нормі йдеться про використання нерухомості з метою отримання доходу, якого договір позички не передбачає. Однак, судячи з усього, фіскали віддадуть пріоритет прямій згадці договору позички в цій нормі. Тому є певний ризик втратити пільгу при передачі житлових приміщень в позичку. Водночас на практиці податківцям непросто буде дізнатися про факт такої передачі… Нагадаємо також, що податківці в БЗ 106.05 зазначили: якщо фізособа протягом року здавала свою нерухомість в оренду, пільга на такий об’єкт не застосовується починаючи з місяця, в якому фактично об’єкт здавався в оренду, і до кінця місяця, в якому припинено здавання в оренду такого об’єкта. Тобто навіть якщо здали об’єкт в оренду (позичку) на 1 день, пільгу втратите за місяць.

І останнє зауваження. Якщо ви володієте декількома об’єктами житлової нерухомості, причому здаєте в оренду не всі з них (бо маєте десь жити — не в готелі ж? ☺), то застосувати пільгу можна саме до тих об’єктів (об’єкту), від яких (якого) ви не отримуєте доходу. Але з урахуванням першого обмеження з п.п. 266.4.2 ПКУ (див. вище) — якщо площа усіх ваших об’єктів не перевищує п’ятикратний розмір неоподатковуваної площі. Інакше пільги вам не бачити зовсім.

Які ставки податку на нерухомість?

встановлюються за рішенням відповідної ради залежно від місця розташування (зональності) та типів об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 3 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (далі — МЗП), за 1 кв. м бази оподаткування ( п.п. 266.5.1 ПКУ)

Перш за все зауважимо, що фізособи наразі сплачують податок за минулий рік, тобто з використанням минулорічних ставок (детальніше про це нижче). А ставки, наведені у чинній редакції п.п. 266.5.1 ПКУ, знадобляться їм аж у наступному році. На цьому, до речі, наголошують і податківці (див. БЗ 106.03. Причому такий порядок нарахування податкових зобов’язань фізичним особам розповсюджується як на житлову, так і на нежитлову нерухомість (див. БЗ 106.08).

Тому є сенс навести тут і минулорічні, й цьогорічні ставки податку, точніше, їх граничні розміри.

Граничні розміри ставок податку для фізосіб на 2015 і 2016 роки

А конкретний розмір таких ставок для відповідної території установлюється, підкреслимо, рішенням місцевої ради. До прикладу, у Харкові ставка податку для об’єктів житлової нерухомості наразі залишилася на минулорічному рівні і складає 2 % за 1 кв. м загальної площі (див. рішення Харківської міської ради від 13.01.2016 р. № 112/16). Однак з огляду на збільшення розміру МЗП така ставка в абсолютному обчисленні збільшилася — з 24,36 грн. у 2015 році до 27,56 грн. у 2016 році.

Що є базовим податковим періодом?

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року ( п.п. 266.6.1 ПКУ)

Який порядок обчислення суми податку

Обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

За наявності у власності платника податку:

— одного об’єкта житлової нерухомості — квартири або житлового будинку — податок обчислюється виходячи із загальної площі такого об’єкта, зменшеної на 60/120 кв. м відповідно, та відповідної ставки податку;

— більше одного об’єкта житлової нерухомості одного типу — декількох квартир або декількох житлових будинків — податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів, зменшеної на 60/120 кв. м відповідно, та відповідної ставки податку;

— об’єктів житлової нерухомості різних видів — одночасно квартири/квартир та житлового будинку/будинків — податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів, зменшеної на 180 кв. м, та відповідної ставки податку.

При цьому сума податку, обчислена за наявності у власності декількох об’єктів житлової нерухомості, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з таких об’єктів;

— об’єкта (об’єктів) житлової нерухомості, загальна площа якого перевищує 300 кв. м (для квартири) та/або 500 кв. м (для будинку), — розрахована сума податку збільшується на 25000 грн. на рік за кожен такий об’єкт житлової нерухомості.

Обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об’єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку ( п.п. 266.7.1 ПКУ)

Звісно, найбільший інтерес у вас викликає та норма цього підпункту, якою законодавець запровадив надподаток у сумі 25 тис. грн. на великогабаритні об’єкти житлової нерухомості. З’явилася вона у ПКУ з 01.01.2016 р. дякуючи Закону № 909. Однак наші товстосуми (а у кого ще можуть бути такі «хатинки»? ☺) відчують її на собі лише наступного року. Тож зараз говорити про це буде зайвим.

У решті порядок обчислення податку для фізосіб жодних змін не зазнав.

До речі, не дивуйтеся, якщо отримаєте від фіскалів папірець про суму «нерухомого» податку за об’єкт нерухомості, знищений у зоні АТО. Якщо він до цього часу значиться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то у спокої його податківці не залишать (див. БЗ 106.02). Щоб вони більше не нараховували податкові зобов’язання, слід провести державну реєстрацію припинення права власності на ті об’єкти нерухомого майна, які реально знищені. Відповідну процедуру визначено п. 71 постанови КМУ від 25.12.2015 р. № 1127. Доки ви цього не зробите — готуйтеся щорічно отримувати податкові повідомлення-рішення за місцем своєї реєстрації (див. БЗ 106.07).

Фіскали безсоромно користуються тим, що відповідні рішення місцевих рад про встановлення ставок на житлову нерухомість на територіях, що належать до зони АТО, були прийняті ще у 2013 році, і наразі їх можна вважати чинними. А от нежитлова нерухомість, яку розпочали оподатковувати з 01.01.2015 р., залишилася на цих територіях з відомих причин без «місцевих» ставок. Інакше фіскали б вимагали сплачувати податок і за неї, причому не тільки у «фізиків», а й у «юриків».

Як фізособа має дізнатися про суму податку, обчислену контролюючим органом?

Податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) ( п.п. 266.7.2 ПКУ)

Зверніть увагу! У БЗ 106.07 податківці зазначають: якщо сума грошового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми ( п. 54.5 ст. 54 ПКУ). Інакше кажучи, якщо фіскали не надішлють до 1 липня повідомлення-рішення про сплату податку на нерухоме майно, фізособу — власника нерухомості не можна притягти до відповідальності за його несплату.

Як сплачується податок щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості?

починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт ( п.п. 266.7.2 ПКУ)

Як упевнитися у правильності суми податкового зобов’язання, розрахованого контролюючим органом?

Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо:

— об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у їх власності;

— розміру загальної площі таких об’єктів;

— права на користування пільгою із сплати податку;

— розміру ставки податку;

— нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним) ( п.п. 266.7.3 ПКУ)

Зауважте: якщо ви є власником декількох об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, розміщених в різних населених пунктах, для проведення звірки даних вам все одно слід звертатися до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) (див. БЗ 106.07).

Як обчислюють податок у разі зміни власника об’єкта оподаткування?

У разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а для нового власника — починаючи з місяця, в якому виникло право власності ( п.п. 266.8.1 ПКУ).

Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності ( п.п. 266.8.2 ПКУ)

У якому порядку сплачується податок?

за місцем розташування об’єкта/об’єктів оподаткування ( п.п. 266.9.1 ПКУ).

Фізичні особи можуть сплачувати податок у сільській та селищній місцевості через каси відповідних рад за квитанцією про прийняття податків ( п.п. 266.9.2 ПКУ)

Які строки сплати податку

податкове зобов’язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення ( п.п. «а» п.п. 266.10.1 ПКУ)