Як установлюють і застосовують ставки місцевих податків

Власне, не такий він уже і новий. З його попередником — податком на нерухоме майно — ви добре знайомі. Проте під час податкової реформи його підновили, розширили і поглибили — і замість одного майнового податку їх стало аж цілих три. Точніше кажучи, нинішній податок на майно начебто й один, але водночас сформований із трьох самостійних складових:

1) податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ( п.п. 265.1.1 і  ст. 266 ПКУ*);

2) транспортного податку ( п.п. 265.1.2 і  ст. 267 ПКУ)

та

3) платою за землю (п.п. 265.1.3 і ст. 269 — 289 ПКУ), яка, у свою чергу, справляється у вигляді земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Про загальні риси, властиві всім складовим податку на майно, а також про особливості справляння кожної з них окремо ви могли прочитати в «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 10, с. 9 і 13; № 12, с. 17 і 19.

У контексті сьогоднішньої розмови найбільший інтерес для нас становить перший з двох різновидів плати за землю — земельний податок, який зовсім нещодавно значився у списку загальнодержавних податків, а з нового року, як бачимо, набув статусу місцевого.

Напевно ви добре пам’ятаєте, скільки в дореформену епоху щодо його справляння було питань! А тепер, коли турботу про нього передали «на місця», їх додалося ще більше. З нових обмежимося тільки одним — питанням установлення ставок земельного податку. Повірте, тут є що сказати.

Земельний податок — 2015: платимо …по-старому?

З попередньої статті, присвяченої нашому підопічному (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 12, с. 19), ви добре засвоїли, що:

1) оскільки земельний податок став місцевим, право встановлювати його ставки (а заразом і перелік пільг із нього) законодавець віддав на поталу місцевій владі ( п. 12.3 і  абзац перший п. 284.1 ПКУ);

2) рішення про встановлення місцевих податків, у тому числі й плати за землю (а ще конкретніше — земельного податку), має бути офіційно оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких податків (плановий період). Інакше норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим періодом ( п.п. 12.3.4 ПКУ). При цьому до 25 грудня року, що передує звітному, місцева влада зобов’язана подати до контролюючих органів рішення щодо ставок земельного податку ( абзац другий п. 284.1 ПКУ);

3) якщо місцева рада не прийняла зазначене рішення, то згідно з  п.п. 12.3.5 ПКУ плата за землю (а отже і земельний податок) справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування цього податку.

Із зазначеного доходимо логічного висновку, що

у 2015 році земельний податок має справлятися із застосуванням ставок, що діяли до 31 грудня 2014 року

Свого часу з цим висновком погоджувалися й податківці (див. листи ДФСУ від 16.01.2015 р. № 722/5/99-99-19-01-01-16 і від 22.01.2015 р. № 1816/7/99-99-15-03-01-17, а також консультацію з БЗ, підкатегорія 112.03). Пояснювали вони тоді свій підхід просто і зрозуміло: оскільки податкова реформа, як відомо, стартувала з 01.01.2015 р., через що місцеві ради апріорі були позбавлені можливості дотриматися вимог п.п. 12.3.4 і  п. 284.1 ПКУ, то у платників іншого виходу, власне, і не було.

Підіб’ємо проміжний підсумок: незважаючи на те, що з 1 січня 2015 року змінився порядок адміністрування плати за землю, це не вплинуло на застосування ставок земельного податку при визначенні податкових зобов’язань за ним на 2015 рік.

Під цим прапором 20 лютого спокійно собі завершилася кампанія з декларування земельного податку. Загалом, «падал снежок, ничто не предвещало… А уж ежели предвестит, то держись: и птица каркнет, и ветер эдак завывает…»*.

Щось подібне сталося і в нас. Поштовх цьому «чомусь» дали «земельноподаткові» рішення органів місцевого самоврядування, які на початку року стали з’являтися то тут, то там. Хоча, слід зауважити, законодавець зовсім не ставив перед місцевою владою такого завдання, оскільки до переліку місцевих податків, рекомендованих п. 4 розд. II «Прикінцеві положення» Закону № 71** для встановлення радами на 2015 рік у місячний строк після набуття чинності цим Законом, плата за землю не входила. І проте…

…по-місцевому?

Поглянемо, що ж муніципалітети запропонували своїм територіальним громадам у частині справляння земельного податку, на декількох показових прикладах.

Херсон. Місцева ситуація в цьому сенсі нам видається найбільш зваженою. Нові ставки земподатку не приймалися, діючі в ПКУ загальні для всіх правила його справляння самовільно не переписувалися. Рішенням Херсонської міськради від 20.02.2015 р. № 1680 з посиланням на  п.п. 4.1.9 ПКУ (який, між іншим, постулює принцип стабільності податкової системи ☺) було тільки запропоновано до 30.06.2015 р. винести на розгляд муніципалітету проекти рішень про встановлення місцевих податків на 2016 рік, у тому числі і плати за землю.

Мало того, такі документи херсонські депутати планують офіційно оприлюднити до 15 липня 2015 року, як того вимагає п.п. 12.3.4 ПКУ. Немає слів — аплодуємо стоячи! Ось у кого слід повчитися решті органів місцевої влади дотримуватися закону.

Щоправда, загальну ейфорію законослухняності трохи затьмарює той пункт зазначеного рішення, в якому пільги із земельного податку депутати запровадили заднім числом — з початку поточного року. Але в цій частині ми за дотримання законності спокійні — податківці пильнують вдень і вночі ☺, а тому забороняють застосовувати пільги заднім числом.

Користуватися пільгами можна тільки з місяця, що настає за місяцем, в якому виникло право на пільгу, тобто в цілковитій відповідності до п. 284.2 ПКУ

Про це зазначається в консультації з підкатегорії 112.04 БЗ*. Тому якщо ви клюнули на такі обіцянки місцевої влади, краще, доки не пізно, самовиправитися та сплатити недоїмку (про те, як це правильно зробити щодо земельного податку, ми розповімо в одному з найближчих номерів).

Харків. Тут начебто все ОК. Рішення Харківської міськради від 21.01.2015 р. № 1793/15 (ср. ) передбачає, що до затвердження місцевого Положення про плату за землю цей податок справляється із застосуванням ставок згідно з  п.п. 12.3.5 ПКУ. Тобто — за минулорічними ставками. Щоправда, не говориться про передбачувану дату прийняття зазначеного Положення. І на сьогодні, наскільки нам відомо, воно ще не прийняте. А тому для харківських платників земподатку зберігається колишній статус-кво. На майбутнє ж харків’янам слід мати на увазі: якщо цей документ з’явиться до 15.07.2015 р., то нові ставки, установлені ним, згідно із законом необхідно застосовувати з початку 2016 року. Якщо ж харківські депутати запізняться з прийняттям Положення до зазначеної дати — тоді аж з початку 2017 року.

Одеса. Талант завжди лаконічний. Одеські депутати в цьому сенсі талановиті надзвичайно — вони обмежилися тільки посиланням на  п.п. 12.3.5 ПКУ (про справляння земподатку за минулорічними ставками) — і ані слова більше (див. рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 р. № 6259-VI). Утім, більше поки що і не треба. Що ж, цілком гідне рішення.

Київ. Тут і раніше, хто пам’ятає, було не так, як у всіх. Навіть коли земельний податок належав до загальнодержавних, рішенням Київської міськради від 25.12.2008 р. № 944/944 передбачалося справляння плати за землю в розмірі мінімальної орендної плати за тими земельними ділянками, які використовувалися без оформлення відповідних прав на них. І податківці в ту пору активно змушували київських землекористувачів платити земподаток з урахуванням цього рішення, хоча місцева влада тоді не мала жодних повноважень установлювати або змінювати ставки плати за землю.

А як справи у Києві йдуть зараз? На жаль, столиця серйозно підкачала. ☹ На відміну від своїх колег-депутатів з інших міст, Київрада рішенням від 28.01.2015 р. № 58/923 затвердила місцеве Положення про плату за землю. Короткий аналіз цього документа показує, що, крім іншого, він відновлює низку спеціальних ставок земельного податку, які раніше призначалися для окремих категорій земель та землекористувачів і були скасовані в ПКУ під час податкової реформи.

Інакше кажучи, київські депутати замість того, щоб визначити конкретні значення чотирьох ставок земподатку (у межах граничних їх розмірів, установлених ст. 274 і 277 ПКУ), що діють на сьогодні, по суті повернули до життя ті «земельні» правила і ставки, від яких законодавець з нового року вважав за краще відмовитися.

Ми зараз не станемо заглиблюватися в те, на руку столичним платникам податків застосування ставок, що реанімуються, чи ні. Цілком можливо, що в іншому населеному пункті подібне самоправство призведе до зворотних результатів. Адже напевно київські самоуправлінці (чи все ж таки самоуправці? ☺) — не єдині в Україні, хто перекрутив порядок справляння земподатку* порівняно з ПКУ…

Питання стоїть гостріше:

чи має взагалі право місцева влада відхилятися від приписів ПКУ при визначенні елементів місцевих податків? А якщо має, то як далеко?

Відповімо на нього дещо пізніше, а зараз наведемо останній приклад містечкового вболівання за місцевий бюджет.

Львів. Як не прикро, але це славне місто «прославилося» найбільше. Львів теж пішов «столичним» шляхом і розширив перелік ставок порівняно з ПКУ. Проте на відміну від Києва, де дата, з якої діє місцеве Положення про плату за землю, в явній формі не прозвучала, львів’яни умисне надали своєму «земельному» рішенню від 29.01.2015 р. № 4330 зворотної сили — з 01.01.2015 р. Причому зробили це вже після 20 лютого — граничного строку подання «земельних» декларацій (див. рішення Львівської міськради від 26.02.2015 р. № 4403). Звісно, одразу ж виникло запитання — що робити з цим неподобством (а точніше, беззаконням) пересічному платнику податків? Причому серйозно почали перейматися ним не тільки львівські землекористувачі, а й платники податків інших територіальних громад, ради яких вчинили всупереч закону.

Здогадайтеся з трьох разів, що сказали з цього приводу податківці?..

…чи по-фіскальному?

Відповідаючи під час «гарячої лінії» на запитання «Які ставки земельного податку застосовуються у 2015 році?» (див. «Вісник. Право все знати про податки та збори», 2015, № 15, с. 43), вони радикально змінили свій підхід порівняно з тим, який і досі викладено в чинній консультації з БЗ, підкатегорія 112.03 (про неї ми згадували вище).

Акцент нині робиться на пп. 1 і 3 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР, згідно з яким, зокрема, акти ради, прийняті в межах наданих повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території підприємствами, установами та організаціями, а також посадовими особами та громадянами, які постійно або тимчасово на ній проживають.

Таким чином,

на думку фіскалів, якщо рішення органу місцевого самоврядування про встановлення ставок земельного податку в 2015 році прийнято, воно має виконуватися всіма беззаперечно

І тільки за відсутності такого рішення, додають контролери, плата за землю в 2015 році справляється згідно з  п.п. 12.3.5 ПКУ із застосуванням ставок земельного податку 2014 року з урахуванням коефіцієнта індексації 1,249.

Чи мають вони рацію? Запитання швидше риторичне. Адже одного погляду на наведені вище норми «самоуправлінського» Закону вистачає, щоб зрозуміти: обов’язковими будуть тільки ті рішення місцевих рад, які прийняті в межах їх повноважень. Та й ст. 19 Конституції України свідчить про те саме: органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень і способом, передбаченими власне Конституцією та законами України.

Очевидно, що законодавець таких повноважень на 2015 рік їм не надавав — про це ми говорили в першому підрозділі статті. Та й не міг надати — з огляду на стислі строки підготовки та запровадження податкової реформи. Такого самого висновку буквально днями дійшли і фахівці Асоціації платників податків України*.

Отже, з місцево-податковим беззаконням можна і потрібно боротися? Безумовно! Про це йтиметься у останньому підрозділі статті. Якщо ж ви не готові вплутуватися в судові позови з місцевою владою, то знайте: ваша згода з підходом податківців, описаним вище, веде до необхідності уточнення «земельних» декларацій на 2015 рік. Тому для вас в одному з найближчих номерів ми розглянемо процедуру уточнення податкових зобов’язань з плати за землю.

Як побороти «земельне» беззаконня?

Якщо ви не згодні миритися з тим, що ваша місцева рада перевищила свої повноваження, установивши ставки земельного податку на 2015 рік (а це має сенс, якщо перерахунок податкових зобов’язань за «місцевими» ставками дасть більшу величину, ніж за ставками 2014 року), вам пряма дорога до суду.

Як свідчить п. 12.5 ПКУ, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків є нормативно-правовим актом з питань оподаткування. Оскаржуються такі рішення в порядку адміністративного судочинства в місцевому адмінсуді.

Не описуватимемо процедуру оскарження (врешті-решт для цього на вашому підприємстві є юристи ☺). Скажемо тут ось про що. Якщо вам пощастить і суд задовольнить ваш позов про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень (у цьому випадку місцевої ради) або його окремих положень, то одночасно з цим суд повинен застосувати один зі встановлених законом способів захисту вашого порушеного права. Таких способів у цьому випадку всього два (див. п. 10.2 постанови пленуму ВАСУ «Про судове рішення у адміністративній справі» від 20.05.2013 р. № 7):

1) скасування рішення органу місцевого самоврядування

або

2) визнання його нечинним у цілому або окремих його положень.

У чому різниця?

Скасування акта суб’єкта владних повноважень як спосіб захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли оспорюваний акт не породжує жодних правових наслідків з моменту прийняття такого акта

Інакше кажучи, ви зовсім не повинні були дотримуватися норм такого скасованого судом рішення.

Якщо ж акт суб’єкта владних повноважень визнається судом нечинним, це означає втрату чинності таким актом з моменту набуття чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. У цьому випадку податкові зобов’язання за минулий час доведеться перерахувати.

І останнє. Скористатися вашою перемогою в суді зможуть усі зацікавлені землекористувачі, на яких поширювалося скасоване рішення місцевої ради, а не тільки ви як позивач. Пояснюється це тим, що таке рішення через приписи п. 12.5 ПКУ за своєю суттю вважається нормативно-правовим актом (про це ми вже зазначили вище), а не актом індивідуальної дії. Тому як його прийняття, так і скасування, у тому числі і в судовому порядку, однаково зачіпають усіх суб’єктів, які потрапляють до сфери дії цього нормативно-правового акта.

Тож уперед — дорогу здолає той, хто йде!