Теми статей
Обрати теми

Відпустки

Право на щорічну відпустку. Його мають усі фізособи, які працюють у роботодавця за трудовим договором ( ст. 45 Конституції України, ст. 2 КЗпП і ст. 2 Закону про відпустки). Причому таке право гарантовано незалежно від того, ким є працівник — громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства, працює він за основним місцем роботи чи за сумісництвом, а також від того, працює він у режимі повного, неповного чи скороченого робочого часу.

Тривалість щорічних відпусток. Її розраховують у календарних днях незалежно від режимів і графіків роботи підприємства ( ст. 5 Закону про відпустки).

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток за відпрацьований робочий рік не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів ( ч. 3 ст. 10 Закону про відпустки).

Тривалість щорічної основної відпустки має бути не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік ( ст. 75 КЗпП і ст. 6 Закону про відпустки)

Робочий рік починають відлічувати з дня прийняття працівника на роботу.

Відпускний стаж. Його обчислюють з першого дня прийняття працівника на роботу. Тобто щоразу, звільняючись з попереднього місця роботи і влаштовуючись на нову роботу, працівник починає з першого дня роботи заново заробляти собі стаж, що дає право на щорічну відпустку.

Виняток — працівник, який був прийнятий на роботу в порядку переведення з іншого підприємства і при цьому повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не отримав за них грошову компенсацію. Тоді до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки на новому місці роботи, зараховують час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи ( ч. 3 ст. 9 Закону про відпустки).

Відпустка в перший рік роботи. За загальним правилом, право працівника на щорічну відпустку повної тривалості в перший рік роботи настає після закінчення 6 місяців безперервної роботи на цьому підприємстві.

Проте деякі пільгові категорії працівників-новачків мають право на повну відпустку і до закінчення 6-місячного строку. Вони перелічені в ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки. Це, наприклад, інваліди, сумісники (одночасно з відпусткою за основним місцем роботи), жінки з двома і більше дітьми до 15 років тощо.

Тривалість відпустки новачка, що не належить до зазначених пільгових категорій, розраховують пропорційно відпрацьованому ним часу на цьому підприємстві.

Перенесення відпустки. Воно можливе:

1) на вимогу працівника (порушення строку письмового повідомлення працівника про час надання відпустки та/або несвоєчасна виплата відпускних);

2) у зв’язку з непередбаченими обставинами (хвороба працівника, збіг відпустки з декретною чи навчальною відпусткою, виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням зарплати);

3) з ініціативи роботодавця, якщо надання щорічної відпустки в раніше визначений строк може несприятливо позначитися на нормальній роботі підприємства.

У випадках 1 і 3 щорічна відпустка має бути обов’язково перенесена на інший період.

А ось при настанні непередбачених обставин (випадок 2) можливі варіанти (продовження або перенесення) — залежно від того, до початку чи під час щорічної відпустки настали такі обставини.

Невикористану частину щорічної відпустки слід надати працівнику до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка ( ч. 7 ст. 79 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону про відпустки).

Поділ відпустки на частини. Щорічна відпустка на прохання працівника може бути поділена на частини будь-якої тривалості. Проте основна безперервна частина відпустки повинна становити не менше 14 календарних днів ( ч. 6 ст. 79 КЗпП, ч. 1 ст. 12 Закону про відпустки).

Зовсім не обов’язково, щоб безперервна частина щорічної відпустки була надана працівнику першою. Послідовність використання частин, на які буде розбито щорічну відпустку, працівник погоджує з роботодавцем.

Невикористану частину щорічної відпустки бажано надати працівнику до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка ( ч. 7 ст. 79 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону про відпустки).

Невикористана частина щорічної відпустки може бути надана з будь-якого дня тижня незалежно від того, в який із днів тижня закінчилася попередня використана її частина.

Відкликання працівника з відпустки. Відкликати працівника зі щорічної відпустки можна, виключно щоб (ч. 8 ст. 79 і ч. 3 ст. 12 Закону про відпустки) відвернути стихійне лихо; запобігти виробничій аварії; усунути наслідки стихійного лиха чи виробничої аварії; відвернути нещасні випадки, простій, загибель або псування майна підприємства, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Навіть при настанні цих обставин

викликати відпускника на роботу можна тільки з його письмової згоди і за умови, що основна безперервна частина його відпустки становить не менше 14 календарних днів

Звільнення працівника. За бажанням працівника в разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) роботодавець повинен надати йому невикористану щорічну відпустку з подальшим звільненням ( ч. 1 ст. 3 Закону про відпустки). У цьому випадку датою звільнення буде останній день відпустки.

Якщо працівник не скористався своїм правом на відпустку, роботодавець зобов’язаний виплатити йому компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток.

Нарахування відпускних. Часто бухгалтерам доводиться мати справу з перехідними відпустками, що розпочинаються в одному місяці, а закінчуються в іншому. Як їх нарахувати? Тут є два варіанти на вибір:

1) усю суму перехідних відпускних підприємство може нарахувати в тому місяці, в якому її виплачує;

2) відпускні можна нарахувати часинами — окремо за кожним місяцем, на який припадають календарні дні відпустки.

Нам більше до вподоби другий варіант. Тому що він відповідає вимогам п.п. 1.6.1 Інструкції № 5. Цей підпункт вказує, що суми нарахувань за час відпусток, на відміну від порядку їх фактичної виплати, розподіляються пропорційно часу, що припадає на дні відпустки у відповідному місяці.

ПДФО, ВЗ і ЄСВ з відпускних. Оплата за час відпустки належить до фонду оплати праці ( абзац третій п.п. 169.4.1 ПКУ, п.п. 2.2.12 Інструкції № 5). А доходи у вигляді зарплати, як установлює п.п. 164.2.1 ПКУ, уключаються до загального оподатковуваного доходу фізособи.

Зарплатна суть відпускних зобов’язує застосовувати до них ті самі правила обкладення ПДФО, ВЗ і ЄСВ, що й до самої заробітної плати.

Що ще ми писали на цю тему

№ з/п

Назва статті/теми номера/спецвипуску

Джерело

1

Компенсація за невикористані дні відпустки: якщо немає лікарняного листа

2016, № 49, с. 38

2

Відпустка підприємця: мрія чи реальність?

2016, № 35 — 36, с. 14

3

Відпустка

2016, № 34

4

Графік відпусток: для чого, для кого?

2016, № 13, с. 35

5

«Відпускний» резерв: створюємо, використовуємо, обліковуємо

2015, № 102, с. 14

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі