висновок документа
Оскільки малоцінні необоротні активи не належать до основних засобів, то різниці, які визначаються згідно зі ст. 138 ПКУ, за такими активами не виникають
Почнемо з того, що проблема податкової класифікації малоцінки актуальна тільки для високодохідників або малодохідників-добровольців, які обчислюють податкові різниці.
Продовжуємо. Висновок контролерів чудовий, адже малоцінка не вписується до податкового визначення «основні засоби» з п.п. 14.1.138 ПКУ.
Іще б добре прибрати її з переліку активів, що амортизуються, тобто з п.п. 138.3.3 ПКУ: в умовах чинного ПКУ група 11 виглядає як рудимент. Таке враження, що її випадково («за давньою звичкою») вмалювали в перелік ОЗ: автоматом перенесли зі старого «прибуткового» розд. III ПКУ в нинішній.
І тоді ну зовсім немає й щонайменшої зачіпки рахувати за ними податкові різниці і відображати будь-які показники в додатку АМ за рядком «А11».
Ну а якщо і з прибуткової декларації приберуть, то вже точно звільнять платників від непотрібної роботи рахувати різниці за малоцінкою (амортизаційні, продажні, ліквідаційні) і бруднити рядки 1.1.1/1.2.1, 1.1.3/1.2.3 додатка РІ. У більшості випадків це була марна праця, адже підсумок розрахунку виходив нульовим, оскільки строк амортизації щодо малоцінки ПКУ не обмежує, як за іншими групами ОЗ. Ось і виходило, що бухамортизація майже завжди дорівнювала податковій*, те ж саме із залишковими вартостями при продажу та ліквідації. Нерівність могла виникнути з кількох причин.
* За умови однакової вартісної межі в бух- та податковому обліку (6000 грн.).
1. Малоцінка є невиробничою. Тут дійсно законна позиція «невиникнення різниць» є виграшною. Платники не втратять суму для прибуткового обліку, на неї зменшиться фінрезультат.
2. Амортизація малоцінки в бухобліку здійснювалася за виробничим методом. Звичайно, для малоцінки це не типово (особливо для МНМА на рах. 112), але все ж таки в теорії можливо. Податковий облік такого методу для ОЗ не визнає, отже, за такого стану справ могли бути різні суми в бух- і податковій амортизації. Причому результат впливу на об’єкт оподаткування міг бути будь-який: як у більший, так і в менший бік. За фактом було більше метушні з подвійним обліком таких активів, ніж прибавки/убутку фінрезультату. Отже, й тут від законної позиції «невиникнення різниць» швидше більше плюсів, ніж мінусів.
3. Переоцінка. Звучить майже фантастично, але допускається щодо малоцінки, якщо за нею не застосовуються методи амортизації «50 %/50 %», «100 %» ( п. 16 П(С)БО 7). Так от, якщо це (а точніше дооцінка) станеться, то згідно з позицією «невиникнення різниць» у податківців не буде підстави застосовувати щодо цих активів свою фіскальну позицію. Вона полягає в невизнанні у складі вартості, що амортизується, додаткової вартості після дооцінки (див. лист ДФСУ від 28.01.2016 р. № 2784/7/99-99-19-02-02-17 // «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 13, с. 4).
І останнє. Припустимо, ви, дотримуючись позиції «невиникнення різниць», не відобразили у декларації по малоцінці ані бухамортизацію (ряд. 1.1.1 РІ) зі знаком «+», ані податкову (ряд. 1.2.1 РІ) зі знаком «-». Тоді, можливо, податківці вимагатимуть від вас пояснень, чому не виконується рівність ряд. 1.1.1 РІ = ряд. 2515 «Амортизація» ф. № 2. Адже якщо вірити листу ГУ ДФС у Дніпропетровській обл. від 15.01.2016 р. № 321/7/04-36-15-03-22 («Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 23, с. 6), то за цією рівністю-нерівністю при порівнянні показників декларації та фінзвітності вони визначатимуть ризики заниження об’єкта оподаткування. Але така дрібниця не повинна злякати досвідчених платників: попросять — пояснимо. ☺
