(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
Перейти до номеру
  • № 101
  • № 100
  • № 99
  • № 98
  • № 97
  • № 96
  • № 95
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
У цьому номері :
 
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
5/14
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Грудень , 2017/№ 102

Податок на доходи фізичних осіб

Податок на доходи фізичних осіб віднесено п.п. 9.1.2 ПКУ до загальнодержавних податків, сплата яких є обов’язковою на всій території нашої держави. Хто є платником цього податку? З яких доходів він утримується? Який порядок обчислення, нарахування і сплати ПДФО? Розбираємося!

Хто платить?

У коло «платники ПДФО» входять (див. п. 162.1 ПКУ):

1) фізособи-резиденти;

2) фізособи-нерезиденти, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні;

3) податкові агенти: юрособи (їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи), самозайняті особи, представництва нерезидентів — юридичних осіб, інвестори (оператори) за угодою про розподіл продукції, які виплачують доходи фізособам (п.п. 14.1.180 ПКУ).

Оскільки наш спецвипуск присвячений виплатам працівникам, особливу увагу приділимо податковим агентам — суб’єктам господарської діяльності, які є роботодавцями. Саме роботодавець:

— нараховує, утримує і сплачує ПДФО до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з виплачуваних їй доходів;

— веде податковий облік;

— подає податкову звітність фіскальним органам;

— несе відповідальність за порушення вимог розд. IV ПКУ.

Детальніший перелік обов’язків податкового агента ви можете знайти в п. 176.2 ПКУ.

Таким чином, саме роботодавець, що виплачує доходи у вигляді заробітної плати, є особою, відповідальною за нарахування, утримання і сплату (перерахування) до бюджету ПДФО (п. 171.1 ПКУ).

Що оподатковують?

Складові об’єкта обкладення ПДФО перелічені в ст. 163 ПКУ. При цьому виплати, які входять у загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, указані в п. 164.2 цього Кодексу (наприклад, заробітна плата — п.п. 164.2.1, додаткове благо — п.п. 164.2.17). У свою чергу, виплати, яким там місця немає, наведено в ст. 165 ПКУ (наприклад, допомога по вагітності та пологах — п.п. 165.1.1).

Важливо! Для цілей оподаткування роботодавцю необхідно правильно визначити вид доходу, який він виплачує найманому працівнику. Чому? Річ у тому, що ПКУ для окремих видів доходів установлено особливий порядок включеннях їх у базу оподаткування (про це ми з вами поговоримо трохи пізніше). Також вид доходу важливий при відображенні його в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ.

Тож перш ніж застосовувати ставку ПДФО, потрібно чітко розуміти, який саме дохід ви виплачуєте працівнику. Пропонуємо вам розібратися з «дохідним» питанням разом ☺.

Однозначно зарплата чи є варіанти?

Зазвичай, питання з класифікацією виплат працівникам виникає в разі надання (виплати, нарахування) трудових доходів, які не належать до основної заробітної плати.

Що ж ПКУ розуміє під заробітною платою

Згідно з п.п. 14.1.48 ПКУ заробітна плата — це основна і додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму. Детальнішого переліку виплат, які обкладаються ПДФО у складі заробітної плати, а також посилань на який-небудь документ, що містить такий перелік, у ПКУ немає.

Водночас можна зауважити, що визначення заробітної плати, надане в ПКУ, практично повторює визначення, яке наведене в Законі про оплату праці. У свою чергу, у відповідності із Законом про оплату праці було розроблено Інструкцію № 5, що містить розширений перелік складових заробітної плати.

З роз’яснень податківців можна дійти висновку, що для цілей оподаткування при визначенні переліку виплат, які входять до складу заробітної плати, роботодавцям можна використовувати Інструкцію № 5, але тільки в частині, що не суперечить ПКУ (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 97, с. 26).

Так, відповідно до норм ПКУ деякі виплати, які не включаються до фонду оплати праці згідно з Інструкцією № 5, для цілей обкладення ПДФО прирівняні до заробітної плати. Наприклад, лікарняні (абзац третій п.п. 169.4.1 ПКУ) і привілейовані дивіденди (п.п. 170.5.3 ПКУ).

А ось подарунки працівникам, які згідно з п.п. 2.3.2 Інструкції № 5 входять до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних і компенсаційних виплат, навпаки, абзацом другим п. 174.6 ПКУ віднесено до додаткового блага.

Що ж таке «додаткове благо»? Це кошти, матеріальні або нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, які податковий агент виплачує (надає) платнику податків (п.п. 14.1.47 ПКУ).

Не належать до додаткового блага:

доходи у вигляді заробітної плати;

— винагороди фізособам за цивільно-правовими договорами (угодами), окрім випадків, прямо передбачених нормами ПКУ;

— неоподатковувані виплати, перелічені в ст. 165 ПКУ.

Дохід у вигляді додаткового блага — це оподатковуваний дохід. Виплати, які можуть стати для одержувача додатковим благом, наведено в п.п. 164.2.17 ПКУ. Чому «можуть стати», а не «будуть»? Відповідь на це запитання одночасно і проста, і складна. Зараз пояснимо.

Якщо доходи, перелічені в п.п. 164.2.17 ПКУ, ви виплачуєте (надаєте):

— непрацівнику підприємства, то вони однозначно будуть для нього доходом у вигляді додаткового блага;

— працівнику підприємства, то вони стануть додатковим благом тільки в тому випадку, якщо не будуть для нього заробітною платою ☺.

Як ми вже зазначали вище, для визначення складових зарплати роботодавці можуть використовувати Інструкцію № 5 у частині, що не суперечить ПКУ. Але, як показує практика, однієї Інструкції № 5 податківцям мало. Вони погоджуються визнати конкретні виплати зарплатою, якщо такі виплати вказані роботодавцем як складові заробітної плати в колективному договорі підприємства (в іншому нормативному акті роботодавця, в якому прописані складові оплати праці працівників) та/або в трудових договорах, укладених з працівниками. Про це говорилося в листі Міндоходів від 06.08.2013 р. № 9531/5/99-99-17-03-03-16 (ср. 025069200).

Тож усе в ваших руках ☺.

База оподаткування та ставка

Визначаючи базу оподаткування, податковий агент ураховує всі доходи, надані (виплачені, нараховані) ним фізособам, як у грошовій, так і в натуральній формах.

При цьому слід пам’ятати про особливий порядок включення в базу оподаткування заробітної плати, а також будь-яких видів доходів, виплачених (наданих) у негрошовій формі (незалежно від виду).

Так, щоб визначити базу обкладення ПДФО при нарахуванні доходу у вигляді заробітної плати, його слід зменшити на суму (п. 164.6 ПКУ):

— страхових внесків до Накопичувального фонду (з моменту впровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування), а у випадках, передбачених законом, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника;

— ПСП за наявності права на неї (детальніше про ПСП читайте на с. 66).

Таким чином, у загальному випадку при нарахуванні доходу у вигляді заробітної плати базу обкладення ПДФО визначаємо за такою формулою:

БО = ЗП - ПСП (за її наявності),

де БО — база обкладення ПДФО;

ЗП — заробітна плата, що нараховується платнику податку.

Звертаємо увагу! Абзацом третім п.п. 169.4.1 ПКУ встановлено особливі правила визначення бази оподаткування в разі нарахування працівникам заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, зокрема, за час відпустки або перебування на лікарняному. Такі виплати (їх частину) з метою визначення граничного розміру зарплати, що надає право на отримання ПСП, і в інших випадках їх оподаткування відносять до відповідних податкових періодів їх нарахування. Тобто ці виплати розподіляють по місяцях, за які вони нараховані.

Ну і пару слів про доходи, нараховані (надані) в негрошовій формі. Базою оподаткування таких доходів буде їх вартість, розрахована за звичайними цінами, помножена на «натуральний» коефіцієнт, що обчислюється за формулою (п. 164.5 ПКУ):

К = 100 : (100 - Сп),

де К — «натуральний» коефіцієнт;

Сп — ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

При ставці ПДФО 18 % «натуральний» коефіцієнт дорівнює 1,219512.

У такому ж порядку визначають базу оподаткування для надміру витрачених і не повернутих у встановлені законодавством строки коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт.

До речі, 18 % — це основна ставка ПДФО. Саме її застосовують до бази оподаткування заробітної плати, винагород, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику за цивільно-правовими договорами, додаткового блага тощо. І лише в особливих випадках, прямо передбачених розд. IV ПКУ, до окремих доходів платника податків можуть бути застосовані інші ставки податку (0 %, 5 % або 9 %).

Податкові соціальні пільги

Податкова соціальна пільга — це сума, на яку можна зменшити загальний місячний оподатковуваний дохід, отриманий платником податків від одного роботодавця у вигляді заробітної плати.

До інших доходів (наприклад, до доходу у вигляді додаткового блага) ПСП не застосовують. Також не застосовують ПСП до:

— заробітної плати, яку працівник отримує протягом звітного податкового місяця одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового або майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету. Саме тому не застосовують ПСП, зокрема, до середнього заробітку мобілізованих працівників (див. консультацію фіскалів в підкатегорії 103.08.01 БЗ);

— доходу самозайнятої особи від ведення підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності. При цьому норми ПКУ не забороняють застосовувати ПСП до зарплати такої особи, яку вона отримує як найманий працівник, одночасно здійснюючи підприємницьку діяльність. Не заперечують проти цього і фіскали (див. роз’яснення в підкатегорії 103.08.04 БЗ).

А ще ПСП не варто застосовувати до зарплати, яка нараховується нерезиденту, працевлаштованому в Україні. Це виходить з положень п.п. 169.3.4 ПКУ.

У вас працює кримчанин? Хочете знати, чи можна застосовувати ПСП до його зарплати? Можна, але тільки в тому випадку, якщо цей працівник задекларує доходи, що мають джерело походження з території ВЕЗ «Крим», і подасть декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (п.п. 5 п. 12.3 Закону № 1636). Адже в загальному випадку фізичних осіб, які мають податкову адресу (місце проживання) на території ВЕЗ «Крим», а отримують доходи на іншій території України, з метою оподаткування прирівнюють до нерезидентів (п. 5.3 Закону № 1636).

З тими, кому ПСП «не світить», розібралися. Давайте поговоримо про тих працівників, хто має право на пільгу.

Скористатися правом на ПСП працівники можуть, тільки якщо сума зарплати, нарахованої їм за звітний місяць, не перевищить суми, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму, що діє для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 і округленого до найближчих 10 грн. (п.п. 169.4.1 ПКУ).

У 2017 році граничний розмір зарплати, що надає право на ПСП, дорівнює 2240 грн.

Виняток із цього правила передбачено для платників податків, що мають право на ПСП «на дітей» (див. п.п. 169.1.2, пп. «а» і «б» п.п. 169.1.3 ПКУ). Так, для одного з батьків — користувачів «дитячої» пільги граничний розмір доходу, що надає право на ПСП, визначають кратно кількості дітей, на яких надають пільгу (у 2017 році — 2240 грн. х кількість дітей віком до 18 років, на яких надається пільга). Для другого — у загальному порядку (у 2017 році — 2240 грн.).

Рішення про те, хто з батьків скористається правом на визначення граничного розміру зарплати кратно кількості дітей, вони приймають самостійно виходячи з рівня своїх зарплат. При цьому в заяві той із батьків, який скористався правом на збільшення граничного розміру доходу кратно кількості дітей, повинен указати, що чоловік (дружина) при отриманні ПСП за місцем своєї роботи не користується таким правом. Будь-якої довідки з місця роботи чоловіка (дружини) не потрібно.

А чи варта гра свічок? Чому дорівнює розмір ПСП?

Розміри ПСП установлені п. 169.1 ПКУ і залежать від розміру прожиткового мінімуму (у розрахунку на місяць), установленого законом на 1 січня звітного податкового року. Так, розмір:

— «звичайної» ПСП дорівнює 50 % прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом на 1 січня звітного податкового року (у 2017 році — 800 грн.);

— «підвищеної» ПСП — 150 % «звичайної» ПСП (у 2017 році — 1200 грн.);

— «максимальної» ПСП — 200 % «звичайної» ПСП (у 2017 році — 1600 грн.).

Залежно від категорії, до якої належить платник податку (перелік таких категорій наведено у пп. 169.1.1 — 169.1.4 ПКУ), він може претендувати на пільгу у «звичайному», «підвищеному» або «максимальному» розмірі.

Зверніть увагу: якщо працівник має право на застосування ПСП за двома і більше підставами, то до його зарплати застосовують одну ПСП за підставою, яка передбачає її найбільший розмір. Виняток — працівники, які утримують двох або більше дітей віком до 18 років, у тому числі дитину-інваліда (дітей-інвалідів). У такому випадку ПСП, передбачені п.п. «б» п.п. 169.1.3 і п.п. 169.1.2, підсумовуються (п.п. 169.3.1 ПКУ).

Важливо!

ПСП застосовують тільки за одним місцем нарахування (виплати) заробітної плати (п.п. 169.2.1 ПКУ)

Його працівник обирає самостійно. Яким чином? Просто подає заяву про самостійне обрання місця застосування ПСП одному зі своїх роботодавців. Тобто якщо працівник не користується ПСП за основним місцем роботи, він може подати заяву на її застосування за місцем роботи за сумісництвом.

Якщо працівник хоче, щоб до його зарплати застосовували ПСП «на дітей» або ПСП у «підвищеному» чи «максимальному» розмірі, то разом із заявою потрібно подати документи, які підтверджують його право на таку пільгу. Перелік цих документів ви легко знайдете в спецвипуску «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 58, с. 61.

Майте на увазі: застосовується ПСП до нарахованої зарплати за місяць, у якому подана заява про її застосування, незалежно від дати подання такої заяви. Підтверджують це і фіскали в консультації з підкатегорії 103.08.04 БЗ.

А коли працівник втрачає право на ПСП? Відповідь на це запитання містить п.п. 169.3.4 ПКУ. Озвучимо її. ПСП надають з урахуванням останнього місячного податкового періоду, в якому працівник:

— помер;

— оголошується судом померлим;

— визнається судом безвісно відсутнім;

— втрачає статус резидента;

— звільнений з місця роботи.

Не застосовують ПСП до зарплати за місяць, у якому:

— працівник подав заяву про відмову від застосування ПСП;

— сума нарахованої працівнику заробітної плати перевищила граничний розмір зарплати, що надає право на застосування ПСП. Але пам’ятайте: якщо в наступному місяці зарплата працівника знову «впишеться» у встановлену межу (у 2017 році — 2240 грн.), застосування ПСП поновлюється.

Це загальні випадки. Але є й особливі строки дії для окремих ПСП. Зокрема, для ПСП «на дітей».

Такі ПСП надають до кінця року, в якому дитині виповнюється 18 років, а в разі смерті дитини до досягнення цього віку — до кінця року, на який припадає смерть.

Крім того, право на отримання ПСП «на дітей» працівник втрачає з податкового місяця, на який припадає одна з таких подій (абзац перший п.п. 169.3.3 ПКУ):

— його позбавляють батьківських прав;

— він відмовляється від дитини;

— він передає дитину на державне утримання, у тому числі в заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від того, береться плата за таке утримання чи ні;

— дитина стає курсантом на умовах її повного утримання.

Свій строк «життя» встановлений і для ПСП, яку надають працівникам з «особливим» статусом за підставами, переліченими в пп. «в» — «е» п.п. 169.1.3 ПКУ. Право на таку соцпільгу фізособи втрачають з податкового місяця, що настає за місяцем, у якому вони втрачають такий статус (абзац другий п.п. 169.3.3 ПКУ).

Тож попередьте своїх працівників, що користуються правом на ПСП: якщо в них зміниться ПСП-статус, нехай обов’язково своєчасно повідомлять вас про це. Якщо вони проігнорують означену вимогу, то порушать порядок застосування ПСП.

Перерахунок ПДФО

Для визначення правильності оподаткування податкові агенти можуть (а в окремих випадках навіть зобов’язані) провести перерахунок утриманого з доходів платників податків ПДФО за будь-який період і в будь-яких випадках, незалежно від того, чи застосовувалася до доходів фізосіб ПСП (п. 169.4 ПКУ).

Законодавець установив два види перерахунку з ПДФО.

1. Обов’язковий перерахунок (п.п. 169.4.2 ПКУ). Його проводять роботодавці:

за результатами кожного звітного податкового року при нарахуванні заробітної плати за останній місяць звітного року. Отже, перерахунок за результатами поточного року роботодавець здійснить при нарахуванні працівникам заробітної плати за грудень 2017 року;

при проведенні розрахунку за останній місяць застосування ПСП (зокрема, у випадках зміни місця застосування ПСП за самостійним рішенням платника податків або порушення працівником порядку застосування ПСП);

при проведенні остаточного розрахунку з платником податків, який припиняє трудові відносини з роботодавцем.

2. Добровільний (необов’язковий) перерахунок (п.п. 169.4.3 ПКУ). Його можуть проводити за будь-який період як роботодавці, так і інші податкові агенти, які бажають переконатися в правильності оподаткування доходів фізосіб.

Звичайно ж більшу «популярність» у податкових агентів має обов’язковий перерахунок, у якому бере участь тільки заробітна плата. Розглянемо алгоритм його проведення.

Крок 1. Уточнюємо (перевіряємо ще раз) місячні суми заробітної плати, нараховані (виплачені, надані) працівнику за період, що перевіряється.

Важливо! Якщо в періоді, за який проводите перерахунок, працівнику нараховувалися доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, у тому числі за час відпустки або тимчасової непрацездатності, то суми таких виплат (їх частини) відносимо до відповідних місяців, за які вони були нараховані (абзац третій п.п. 169.4.1 ПКУ).

Усі інші виплати, у тому числі суми премій, індексації, зарплати, нараховані (донараховані, відсторновані) за попередні податкові періоди (місяці), остаточно обкладаємо в тому податковому періоді (місяці), в якому вони були фактично нараховані (донараховані, відсторновані). Відносити їх до місяців, за які вони були нараховані, не потрібно. Підстава — ці виплати не підпадають під дію абзацу третього п.п. 169.4.1 ПКУ. Аналогічна думка викладена в роз’ясненні фіскалів з підкатегорії 103.25 БЗ.

Крок 2. Якщо працівник користувався ПСП, уточнюємо наявність у працівника підстав для застосування ПСП до його заробітної плати. Перевіряємо, чи є в роботодавця заява працівника про самостійне обрання ним місця застосування ПСП і документи, що підтверджують його право на ПСП (за необхідності).

Крок 3. Якщо працівник користувався ПСП, визначаємо право працівника на ПСП у кожному окремому місяці звітного року. Для цього порівнюємо уточнені суми заробітної плати, розраховані за кожним місяцем періоду, що перевіряється, з граничним розміром заробітної плати, який надає право на ПСП.

Крок 4. Проводимо остаточне оподаткування уточнених місячних сум заробітної плати (розраховуємо окремо за кожним місяцем періоду, що перевіряється, суму ПДФО, яка підлягає сплаті до бюджету).

Крок 5. Розраховуємо загальну суму ПДФО за період, що перевіряється, шляхом підсумовування місячних сум податку.

Крок 6. Порівнюємо отриману в результаті перерахунку суму ПДФО із сумою податку, яка була фактично утримана з доходів працівника, нарахованих у періоді, що перевіряється, і визначаємо результат перерахунку.

Добровільний перерахунок проводять у такому ж порядку.

Важливо!

Результатом проведення перерахунку може бути як недоплата, так і переплата з ПДФО

Суму недоплати з ПДФО утримуємо за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу фізособи за відповідний місяць після його оподаткування. Причому, якщо перерахунок проводимо за доходами, нарахованими працівнику, обов’язково враховуємо вимоги ст. 128 КЗпП. Тобто в загальному випадку податковий агент — роботодавець має право утримати із суми оподатковуваного доходу працівника недоплату з ПДФО в сумі, що не перевищує 20 % заробітної плати, яка належить до виплати.

Якщо ж розмір недоплати більше цієї суми, то залишок потрібно буде утримати за рахунок оподатковуваних доходів наступних місяців до повного погашення суми виявленої недоплати (п.п. 169.4.4 ПКУ). Водночас працівник може подати роботодавцю заяву з проханням утримати з його зарплати усю суму недоплати одноразово, якщо, звичайно, сума зарплати дозволяє це зробити.

У разі коли результатом проведеного перерахунку буде переплата з ПДФО, на суму переплати слід зменшити суму нарахованого податкового зобов’язання працівника за відповідний місяць (наприклад, у разі проведення річного перерахунку за підсумками 2017 року — за грудень 2017 року).

Результати перерахунку з ПДФО відображають у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ за той звітний квартал, у який входить місяць проведення перерахунку, таким чином:

— якщо виявлено недоплату, показники граф 4а «Сума нарахованого податку» і 4 «Сума перерахованого податку» збільшують на суму виявленої недоплати з ПДФО;

— якщо за результатами перерахунку виявлено переплату, показники граф 4а і 4 зменшують на суму надмірно утриманого ПДФО.

Порядок сплати ПДФО

Пункт 54.2 ПКУ наголошує: грошове зобов’язання з податку, що підлягає утриманню і сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку — фізичної особи, вважається узгодженим у момент виникнення такого податкового зобов’язання, який визначається за календарною датою, встановленою розд. IV ПКУ для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

З урахуванням положень п. 168.1 ПКУ доходимо таких висновків. Податковий агент зобов’язаний сплатити ПДФО до бюджету:

— у день виплати оподатковуваного доходу — якщо він цей дохід виплачує готівкою, отриманою в банку, або шляхом перерахування на банківський рахунок платника податку (п.п. 168.1.2 ПКУ);

— протягом 3 банківських днів з дня, що настає за днем нарахування (виплати, надання) доходу, — при виплаті доходу в негрошовій формі або готівкою з каси, яка не була отримана в банку на вказані цілі (п.п. 168.1.4 ПКУ);

— протягом 30 календарних днів, наступних за останнім днем місяця, в якому нараховано дохід, — у разі коли оподатковуваний дохід нараховано, але не виплачено фізичній особі (п.п. 168.1.5 ПКУ).

Якщо день сплати ПДФО припадає на вихідний, святковий або неробочий день, перерахувати ПДФО слід напередодні. Перенесення строку сплати на найближчий робочий день ПКУ не передбачено.

Облік і звітність з ПДФО

Для обліку ПДФО у бухгалтерському обліку застосовують субрахунок 641 «Розрахунки за податками». За кредитом цього субрахунку відображають утримання сум ПДФО із суми нарахованого оподатковуваного доходу (Дт 661 — Кт 641), за дебетом — його сплату (перерахування) до бюджету (Дт 641 — Кт 311).

За доходами, нарахованими (виплаченими, наданими) на користь фізосіб, і сумами утриманого з них податку податкові агенти звітують шляхом подання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ.

Його надають усі суб’єкти господарювання в разі нарахування та/або виплати у звітному періоді доходів фізособам, щодо яких вони виступали податковими агентами, а також у разі сплати ПДФО, утриманого з таких доходів. Тобто якщо мала місце хоча б одна з означених подій, Податковий розрахунок за формою № 1ДФ потрібно подавати. Якщо у звітному періоді нарахування та/або виплата доходу, а також нарахування та/або сплата ПДФО не здійснювалася, Податковий розрахунок за формою № 1ДФ не подається.

Податковий розрахунок за формою № 1ДФ подають окремо за кожен квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу (п.п. «б» п. 176.2 ПКУ).

За 4 квартал 2017 року Податковий розрахунок за формою № 1ДФ слід подати не пізніше 9 лютого 2018 року

Податкові агенти відображають у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ інформацію про всі нараховані та виплачені (надані) фізичним особам у звітному кварталі доходи. При цьому Порядок № 4 передбачає відображення як оподатковуваних, так і неоподатковуваних доходів.

Суми нарахованих (виплачених) доходів і нарахованого (перерахованого) ПДФО вказують у грошовій формі, вираженій у національній валюті (у гривнях з копійками), незалежно від того, в якій формі або в якій валюті здійснювалися нарахування і виплата доходу.

Усі доходи, виплачені (нараховані) податковими агентами у звітному кварталі найманим працівникам або іншим фізичним особам, відображають у Податковому розрахунку з відповідними ознаками доходу.

Інформацію про те, з якими ознаками доходу відображають у розділі I форми № 1ДФ виплати, перелічені в Інструкції № 5, ви можете дізнатися з таблиці на с. 6.

Детальніше про питання, пов’язані з наданням Податкового розрахунку за формою № 1ДФ, див. «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 59, с. 7; 2017, № 29, с. 7.

висновки

  • Визначаючи базу оподаткування, податковий агент враховує всі доходи, надані (виплачені, нараховані) ним фізособам, як у грошовій, так і в натуральній формах.
  • Платники податків, які отримують заробітну плату, мають право скористатися ПСП, якщо сума такої зарплати у звітному місяці не перевищує граничного розміру доходу, що надає право на ПСП.
  • Основна ставка ПДФО — 18 %. Пільгові ставки податку (0 %, 5 %, 9 %) застосовуються до окремих видів доходу у випадках, прямо передбачених ПКУ.
  • Для визначення правильності оподаткування податкові агенти здійснюють перерахунок утриманого ПДФО.
  • Грошове зобов’язання з ПДФО вважається погодженим у момент виникнення такого податкового зобов’язання, який визначається за календарною датою, встановленою розд. IV ПКУ для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.
податок на доходи фізичних осіб, платники ПДФО, порядок обчислення, порядок нарахування, порядок сплати, база оподаткування, ставка податку, податкова соціальна пільга, перерахунок ПДФО, форма № 1ДФ додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті