висновок документа
Безнадійною заборгованістю, що підпадає під ознаку п.п. «а» п.п. 14.1.11 ПКУ, слід вважати заборгованість, за якою минув термін позовної давності, у разі, якщо відповідні заходи з її стягнення не привели до позитивних наслідків
У листі, що коментується, податківці вкотре висловили позицію, яку вже неодноразово озвучували раніше (див. наприклад, листи ДФСУ від 17.12.2015 р. № 27022/6/99-99-19-02-02-15 // «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 43, с. 5; від 27.12.2016 р. № 14313/К/99-99-13-01-02-14). Мотив такого висновку очевидний — заявити, що дебіторська заборгованість, за якою минув строк позовної діяльності, але щодо якої не застосовувалися заходи зі стягнення, не відповідає ознакам безнадійної згідно з п.п. «а» п.п. 14.1.11 ПКУ. А отже, при списанні такої заборгованості високодохідники мають збільшувати фінрезультат.
Ми з таким підходом категорично не погоджуємося. Адже п.п. «а» п.п. 14.1.11 ПКУ нічого не говорить про заходи зі стягнення заборгованості і висуває тільки одну вимогу для перетворення її на безнадійну — минув строк позовної давності. ЦКУ також не встановлює такої залежності. Згідно зі ст. 1 ГПКУ1 суб’єкти господарювання мають право звернутися до суду (у тому числі і щодо стягнення заборгованості) і не можуть укладати угоди про відмову від такого права. Однак це зовсім не означає, що право перетворюється на обов’язок. І тим більше відсутність заходів, спрямованих на стягнення заборгованості, не може впливати на облік. Тож позиція податківців — нічим не обґрунтована. На цьому ми вже неодноразово наголошували на сторінках нашої газети2.
1 Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. № 1798-XII.
2 Див., наприклад, «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 23, с. 18.
Тим не менше, судова практика свідчить, що суди чомусь пристали на необґрунтовану позицію податківців. Із наявної судової практики можна побачити, що суди теж доходять висновку, що аби визнати заборгованість безнадійною необхідно, щоб було вжито заходи з її стягнення і таки заходи виявилися безрезультатними (див., наприклад, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адмінсуду від 06.04.2017 р. у справі № П/811/958/163; постанову Харківського окружного адмінсуду від 18.02.2016 р. у справі № 820/11841/154; постанову Одеського окружного адмінсуду від 18.11.2016 р. у справі № 815/4066/165; постанову Кіровоградського окружного адмінсуду від 26.12.2016 р. у справі № П/811/1374/166; постанову Кіровоградського окружного адмінсуду від 16.01.2017 р. у справі № П/811/958/167).
3 Див.: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65882535.
4 Див.: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55983734.
5 Див.: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62867167.
6 Див.: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63716969.
7 Див.: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64095576.
Які підстави можуть бути у судів для такого висновку? В мотивувальній частині рішень, у яких робиться зазначений висновок, суди посилаються на ч. 4 ст. 267 ЦКУ. Однак ця норма має суто процесуальне значення і визначає, що якщо під час розгляду судового спору в першій інстанції стороною було заявлено про сплив строку позовної давності, то це є підставою для відмови позивачу у позові. Жодної дотичності до правил обліку безнадійної заборгованості зазначена норма ЦКУ не має.
Сподіваємося, що податківці таки схаменуться і не будуть «знімати» високодохідникам витрати на тій підставі, що безнадійну заборгованість списано без ужиття заходів по її стягненню.
