Договір відповідального зберігання. Суть у тому, що замість договору купівлі-продажу з покупцем укладаємо договір відповідального зберігання. Тобто
передаємо товар на відповідальне зберігання, який пізніше продамо покупцеві (зберігачу)
Нагадаємо, що за договором відповідального зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 ЦКУ).
При цьому в загальному випадку при передачі майна на зберігання право власності на нього від поклажодавця до зберігача не переходить, тобто
така операція не є постачанням
Тим паче, що і ст. 944 ЦКУ встановлює, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Та і для цілей оподаткування «відповідальне зберігання» — це господарська операція, що передбачає передачу матеріальних цінностей на зберігання без права їх використання зберігачем у своєму господарському обороті з подальшим поверненням їх платникові без зміни якісних або кількісних характеристик (п.п. 14.1.32 ПКУ).
Тоді, уклавши договір відповідального зберігання, передавати товари за таким договором можна, не побоюючись за податковий облік. Їх передача не спричинить жодних податкових наслідків. Причому ні з ПДВ, ні з податку на прибуток, оскільки:
— передача майна на відповідальне зберігання не є об’єктом ПДВ (п.п. 196.1.2 ПКУ);
— передача товарів за договорами, що не передбачають перехід права власності на них, зокрема за договорами відповідального зберігання, не вважається продажем (п.п. 14.1.202 ПКУ).
У результаті передача товарів на зберігання (оскільки не є постачанням) ні в сторони, яка передає (поклажодавця), ні в приймаючої сторони (зберігача) не зачепить податковий облік. Порівняйте: якщо б уклали звичайний договір купівлі-продажу, податкові наслідки довелося б показати. А так — відстрочення. Але до того моменту, поки зберігач не вирішить використати (!) майно, що зберігається (ну, наприклад, його продати, див. рисунок):
Тоді оскільки обставини змінюються, то договір відповідального зберігання зі зберігачем розривають і укладають новий звичайний договір купівлі-продажу таких товарів. І за таким договором уже в загальному порядку доведеться нарахувати ПЗ з ПДВ і відобразити продажні наслідки в податковоприбутковому обліку.
Таким чином,
момент виникнення податкових наслідків відсовується до моменту використання товарів протилежною стороною — зберігачем (покупцем)
До речі, якщо зберігач вирішить використати (реалізовувати) майно, що зберігається, наприклад, «частинами», то кожного разу, укладаючи з ним, наприклад, «під» часткове використання окремий (!) договір купівлі-продажу, податкові наслідки виникатимуть також «частинами». Тобто їх удасться «розподілити» (можливо, навіть рівномірно) на декілька періодів.
Позика + подальший залік. Припустимо, покупець хоче перерахувати передоплату. Проте передоплата (перша подія) автоматично тягне за собою ПЗ з ПДВ (п. 187.1 ПКУ). А можна вчинити інакше: позичити гроші в покупця.
Тобто оформити договір безвідсоткової поворотної фіндопомоги, за яким покупець виступить позикодавцем, а продавець — позичальником. Тоді
надання фіндопомоги ніяк не вплине на податковий облік
Адже ні доходи в сумі отриманої позики (у продавця-позичальника), ні витрати в сумі виданої позики (у покупця-позикодавця) не виникатимуть (п. 5 П(С)БО 15, п.п. 9.4 П(С)БО 16). До того ж операції фіндопомоги не є постачанням і взагалі не створюють об’єкта ПДВ (ст. 185 ПКУ). Детальніше про фіндопомогу див. «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 44.
Потім продавець відвантажує покупцеві товари згідно з укладеним договором купівлі-продажу. Тоді відвантаження за таким договором — перша подія, тобто продавець нараховує ПЗ з ПДВ і реєструє ПН. Таким чином отримуємо часовий «проміжок»:
ПЗ з ПДВ відсовуються до відвантаження
Що ж до розрахунків за поставлений товар, то тут достатньо здійснити залік. Тобто зарахувати зустрічні однорідні (грошові) вимоги за двома договорами: договором купівлі-продажу і договором позики (ст. 601 ЦКУ, детальніше про залік див. «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 92, с. 34).
Довгострокові контракти. Цей варіант підходить при тривалій співпраці з контрагентом (яка триває більше року). Ну, наприклад, при тривалому виконанні робіт, наданні послуг. При цьому важливо, щоб дотримувалася така умова: не передбачалося поетапного здавання робіт, що виконуються, послуг, які надаються.
Адже довгостроковим договором (контрактом) вважається будь-який договір на виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше 1 року) технологічним циклом виробництва за умови, що таким договором не передбачено поетапного здавання товарів, що виготовляються, робіт, які виконуються, послуг, що надаються (п. 187.9 ПКУ).
Тоді замість «стандартних» правил оподаткування (за першою подією) можна застосувати «довгострокові» (відкладені) правила ПДВ- обліку, встановлені п. 187.9 ПКУ.
Що для цього потрібно?
Оформити відносини як довгостроковий договір.
Тобто обумовити в ньому, що він триває більше року без поетапного здавання.
Тоді за «довгостроковими» правилами:
— датою виникнення ПЗ у виконавця довгострокового договору є дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за таким договором (п. 187.9 ПКУ), а
— датою виникнення ПК у замовника є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (абзац шостий п. 198.2 ПКУ).
Таким чином, за довгостроковими договорами
ПДВ-наслідки відсовуються до моменту завершення (передачі-отримання за актом) робіт/послуг
Причому в кожної зі сторін. Тому покупець у такому разі має бути готовий довше чекати появи ПК.
То чому б цими «відкладеними» правилами оподаткування і не скористатися?!
