висновок документа
При продажу залізничних квитків агент нараховує податкові зобов’язання (ПЗ) з ПДВ і оформляє податкову накладну (ПН), виходячи лише з вартості своїх агентських послуг, тобто агентської винагороди (без урахування плати за перевезення)
Податківці знову підтверджують свою відому позицію щодо продажу квитків (у цьому випадку залізничних) із залученням агентів. Укотре вони радять агентам, що реалізовують квитки на підставі агентських угод, відійти від посередницької схеми, тобто закрити очі на правила «посередницького» п. 189.4 ПКУ і оподатковувати ПДВ тільки свою винагороду. А ось обсяги перевезень (вартість перевезень, що входить у вартість квитків) через себе не пропускати: «не світити» в ПН і взагалі не відображати в ПДВ-звітності.
При цьому аргументи ті ж. Оскільки послугу залізничного перевезення надає пасажирам безпосередньо перевізник (а не агент), вона не може бути предметом договору між іншими учасниками процесу оформлення замовлення на продаж проїзних квитків. Тому для агента (що лише сприяє оформленню замовлення) транспортний квиток не може бути підставою ні для нарахування ПЗ, ні для формування ПК. А право на ПК за квитком (без отримання ПН з урахуванням п. 201.11 ПКУ, причому незалежно від суми) виникає тільки у особи, яка безпосередньо отримує послуги перевезення.
Нагадаємо, що аналогічну позицію ДФСУ озвучувала у минулому. Причому не лише щодо залізничних, але й авіа- (БЗ 101.20, листи ДФСУ від 01.09.2015 р. № 18663/6/99-99-19-03-02-15 // «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 92, с. 5, від 07.09.2011 р. № 24064/7/15-3417-26, від 07.09.2011 р. № 16223/6/15-3415-26, від 27.10.2011 р. № 4430/7/15-3417-26), а також автобусних квитків (листи ДФСУ від 04.02.2016 р. № 2382/6/99-99-19-03-02-15, від 18.01.2012 р. № 1142/6/15-3415-26).
Проте щодо останніх не може бути питань, оскільки із ними ситуація врегульована законодавчо: є спецнорма — «автобусний» п. 189.13 ПКУ. Він установлює, що для автостанцій, які реалізовують квитки, базою оподаткування є винагорода, що включає автостанційний збір (детальніше про ПДВ при продажу автобусних квитків див. «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 38, с. 32).
А ось для залізничних і авіаквитків у ПКУ аналогічної норми немає. Проте це не заважає контролерам поширювати на них той самий підхід. Хоча, за логікою, у такому разі повинні працювати правила «посередницького» п. 189.4 ПКУ. А тому, щоб «спокійно» слідувати порадам контролерів і оподатковувати ПДВ лише свою винагороду, агентам краще отримати аналогічну індивідуальну консультацію на свою адресу.
І до слова, якщо за домовленостями винагороду агентові платить перевізник, ПН (виходячи з винагороди) агент випише на перевізника. А перевізник, якщо за ПН звернеться пасажир, у свою чергу, за послугами перевезення оформить ПН на пасажира (інакше перевізник може оформити операції підсумкової ПН).
Що примітно, ситуація з квитками — не поодинокий випадок, коли податківці у відносинах посередництва радять посередникам йти в обхід правил п. 189.4 ПКУ (див., наприклад, нещодавній лист ДФСУ від 01.02.2018 р. № 403/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, що стосується договору доручення, а також деталі ситуації і наші пропозиції в «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 23, с. 10). Щоправда, тривогу викликає те, що законодавчі підстави для цього відсутні. Ось і доводиться платникам добувати індивідуальні роз’яснення на свою адресу.
