Що таке борг і як його стягнути?

Що таке борг?

Борг — це зобов’язання, за яким одна сторона (боржник) зобов’язується виконати (утриматися від виконання) тієї чи іншої дії. Це може бути передача певного товару, перерахування певної суми грошових коштів тощо.

Цікаво, що ЦКУ слово «борг» вживає в різних контекстах. Борг прирівнюється до зобов’язання, до обов’язку або просто до певної грошової суми.

Борг може виникати на підставі договору (наприклад, заборгованість з плати за поставлений товар) або закону (наприклад, податковий борг).

При цьому зверніть увагу:

Хоча з усякого правила (у тому числі й цього) бувають винятки. Так, у деяких випадках (установлених законодавством) кредитор має право вимагати достроково виконати зобов’язання. Наприклад, якщо в договорі встановлено, що позичальник повертає позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець може вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, і сплати відсотків (ч. 2 ст. 1050 ЦКУ).

А як можна стягнути борг? Це може бути претензійний порядок, можна піти до суду або звернутися до медіатора. Стягнення податкового боргу гідне окремої розмови. Його тут ми розглядати не будемо (див. на с. 30). «Зарплатні» борги теж поки що залишимо в спокої ☺ (див. на с. 38).

Зараз пропонуємо вам трохи детальніше «копнути» ☺ формальні процедури в господарсько-правових межах: судову і досудову (претензійну).

Претензійний порядок

Його ще називають досудовим порядком вирішення спору. Ідеться про направлення претензії боржнику. Регулюється порядок направлення претензії ст. 222 ГКУ.

Звісно, за загальним правилом порушники майнових прав або законних інтересів інших суб’єктів зобов’язані відновити їх, не чекаючи претензії або звернення «жертви» до суду. Але частенько боржник особливо не квапиться.

Вам потрібно відшкодувати збитки або застосувати інші санкції? Ви госпсуб’єкт чи інша юрособа? У такому разі сміливо можна звертатися до боржника-госпсуб’єкта з письмовою претензією, якщо інше не встановлене законом.

У претензії зазначаються:

— повне найменування і поштові реквізити заявника претензії й особи (осіб), яким претензія пред’являється;

— дата пред’явлення та номер претензії;

— обставини, на підставі яких пред’явлена претензія;

— докази, що підтверджують ці обставини;

— вимоги заявника з посиланнями на нормативні акти;

— сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;

— платіжні реквізити заявника претензії;

— перелік документів, що додаються до претензії.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах або належним чином засвідчених копіях.

Документи, які є в іншої сторони, можуть не додаватися до претензії. Так, наприклад, до претензії для вашого контрагента ні до чого буде копія договору між вами.

Претензія підписується уповноваженою особою її заявника (його представником) і направляється адресатові «рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку» (ч. 5 ст. 222 ГКУ).

Хоча інший строк може встановлюватися ЦКУ або іншими законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов’язаний задовольнити.

При розгляді претензії сторони в разі потреби повинні засвідчити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

А що ж повинен зробити боржник? За результатами розгляду претензії кредитора боржник повинен повідомити його письмово. Відповідь на претензію підписується уповноваженою особою або представником одержувача претензії і направляється знову ж таки «рекомендованим або цінним листом або вручається адресату під розписку» (ч. 8 ст. 222 ГКУ).

За загальним правилом до суду можна звертатися і без використання претензійного порядку вирішення спору. Навіть подібні положення договору не змінюють ситуацію (див. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002). Хоча відносно нова редакція ст. 124 Конституції України вказує на можливість установлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору.

І ще один важливий нюанс. Не варто плутати претензію з іншими документами. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 188 ГКУ сторона договору, яка вважає, що потрібно змінити або розірвати договір, повинна направити пропозицію про це другій стороні за договором. У цьому випадку рішення Конституційного Суду, про яке ми сказали вище, суди не застосовують (див. постанову ВС від 03.04.2018 р. у справі № 904/4628/17).

Крім того, виходячи з положень п.п. 3.17.2 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18, претензійний порядок треба обов’язково застосовувати у разі перевезень, які здійснюються на підставі Угоди про міжнародне залізнично-вантажне сполучення (УМВС) від 01.11.51 р. та Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.80 р.

Судовий порядок

Стягнення боргів з контрагента — це, напевно, одна з найпоширеніших причин звернення до господарського суду.

Основним нормативно-правовим актом тут виступає ГПКУ. Причому серйозно оновленим з 15.12.2017 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПКУ,

А оскільки в нашому випадку все ж переважно йдеться про госпсуб’єктів, то конкретну адресу «витягуємо» з ЄДР*.

* Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

Позов можна подавати як безпосередньо до суду, так і відправити поштою. Крім того, ГПКУ передбачає подання позову в електронному вигляді. Проте на момент написання цієї статті «електронний» порядок остаточно ще не запрацював.

Перелік відомостей, які повинні наповнювати будь-який позов (у тому числі й про стягнення боргів), передбачений ст. 162 ГПКУ.

У результаті вся ця марудна процедура закінчується винесенням судового рішення. Якщо «вердикт» Феміди вас влаштовує, то можете сміливо отримувати наказ суду** (саме так називається виконавчий документ у господарському процесі).

** Будьте уважні! Не переплутайте наказ суду і судовий наказ. Судовий наказ видається судом у разі розгляду заяви в порядку наказного провадження.

Але виграти в суді в опонента — це всього лише півсправи. Ключове тут — виконання цього судового рішення.

Як виконують судове рішення?

Якщо ваш контрагент «чхати» хотів на судове рішення і не поспішає добровільно його виконувати, то в справу вступає виконавець (державний або приватний).

Як діє система примусового виконання рішення?

Ви звертаєтеся до виконавчої служби (до приватного виконавця) із заявою, судовим(и) наказом(ами) і квитанцією, що підтверджує оплату авансового внеску стягувача.

Якщо з виконавчим документом усе гаразд — виконавець своєю постановою відкриває виконавче провадження. Потім ця постанова направляється боржникові. Одночасно

Копії цієї постанови відсилаються банкам, іншим фінустановам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна (див. ст. 56 Закону № 1404).

Виконавець у процесі примусового виконання рішення може:

а) звертати стягнення на грошові кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони знаходяться в інших осіб або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

б) встановлювати заборону боржникові розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі грошовими коштами, або встановлювати для боржника обов’язок користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

в) здійснювати інші заходи примусового характеру, передбачені Законом № 1404.

Насамперед арешт накладається на грошові кошти боржника, які знаходяться в касі (інших сховищах) боржника — юрособи, у банках або інших фінустановах.

Звідки беруть інформацію про рахунки? У податківців, в інших державних органах, у підприємств, установ та організацій. Також відповідні реквізити може повідомити сам стягувач (ч. 1 ст. 52 Закону № 1404).

Не підлягають арешту грошові кошти, що перебувають на рахунках зі спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонене законом. Крім того, згідно з п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404 арештовувати і стягувати грошові кошти не можна з рахунків платників податків у СЕА ПДВ.

Зверніть увагу: відповідно до ч. 4 ст. 52 Закону № 1404, якщо після застосування арешту до грошових коштів боржника-юрособи в банках (інших фінустановах) боржник умисно не виконує судове рішення і відкриває нові рахунки в банках (інших фінустановах), то виконавець направляє відповідним правоохоронним органам матеріали для притягнення винних до кримінальної відповідальності. Ідеться про ст. 382 ККУ (невиконання судового рішення).

У боржника недостатньо грошових коштів на рахунках, у касі та інших сховищах?

У такому разі стягнення звертається на інше майно боржника, у тому числі те, яке значиться на окремому балансі філії, представництва (іншого відокремленого підрозділу) боржника-юрособи, незалежно від того, хто фактично використовує таке майно (ч. 5 ст. 52 Закону № 1404).

Реалізується заарештоване майно в такому порядку.

Насамперед розпродається майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві суб’єкта господарювання (предмети інтер’єру офісів, готова продукція та товари тощо).

Потім виконавець береться за нерухомість, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировину і матеріали, призначені для використання у виробництві.

Якщо ж майна для погашення заборгованості недостатньо, то виконавець повертає виконавчий лист стягувачеві (п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404). При цьому стягувач не втрачає права подати виконавчий лист повторно (ч. 5 ст. 37 Закону № 1404).

Зверніть увагу: правила, зазначені вище, застосовуються й до ФОП. Про це прямо заявляє ч. 7 ст. 52 Закону № 1404.

Стягнення боргу за валютними кредитами*

* Див. детальніше про кредитні договори в спецвипуску «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 16.

Тут відразу нагадаємо, що за кредитним договором кредиторами можуть бути тільки банки та інші фінустанови (див. ч. 1 ст. 1054 ЦКУ).

Згідно ж з ч. 1 ст. 533 ЦКУ грошове зобов’язання повинне виконуватися в гривні. Цю істину ви вже, напевно, засвоїли.

У такому разі ви пам’ятаєте й те, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку і на умовах, установлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦКУ).

Тоді яким чином стягуватимуться платежі за інвалютним кредитом?

Якщо ми вдаватимемося до допомоги держ- або приватного виконавця, то цей суб’єкт керується ч. 3 — 5 ст. 49 Закону № 1404.

Зокрема, у разі обчислення суми боргу в інвалюті виконавець у результаті виявлення в боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу держвиконавчої служби (приватний виконавець — на його відповідний спеціальний рахунок). Далі ці грошові кошти перераховуються стягувачеві.

Якщо наявні кошти в гривні або іншій валюті, то виконавець надає доручення на купівлю відповідної валюти і перерахування її на валютний рахунок держвиконавчої служби (приватний виконавець — на його відповідний спеціальний рахунок).

Якщо установа-утримувач грошових коштів у гривні або іншій валюті не має права купувати потрібну інвалюту, то виконавець зобов’язує такого суб’єкта перерахувати протягом 7 робочих днів такі кошти до банку або іншої уповноваженої продавати гривні (іншу валюту), фінустанови. При цьому виконавець сам обирає, куди «неуповноваженому» перерахувати грошові кошти.

Якщо ж фінустанова може купувати і продавати валюту, то вона зобов’язана купити необхідну інвалюту на внутрішньому валютному ринку протягом 7 робочих днів.

Витрати у зв’язку з валютообмінними фінопераціями та інші витрати, пов’язані з перерахуванням грошових коштів, покладаються на боржника.

До того ж є низка рішень вищих судових інстанцій, у яких судді доходять до висновку (див. постанови ВГСУ від 10.07.2017 р. у справі № 910/19342/14, від 20.07.2016 р. у справі № 922/2478/15):

До речі, Мін’юст у своєму листі від 03.07.2015 р. № 6878-0-30-15/20 також наполягав на подібному висновку.

Якщо ж усе обмежується виконанням «інвалютної» претензії, то тут необхідно передусім зазирнути в договір.

У договорі нічого із цього приводу не написано? Тож це означає: повертаємо грошові кошти в тій валюті, в якій їх і брали.

І хвилюватися щодо отримання ліцензії для інвалютних операцій не варто. Адже згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління НБУ від 14.10.2004 р. № 483, використання інвалюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк*.

* Зверніть увагу: ця норма стосується тільки тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію і генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій.

Почому нині стягнення боргів?

Якщо вам вдасться повернути борги, обмежившись претензійною процедурою, то щонайбільше на що ви витратитеся — це послуги пошти (якщо, звісно, використовуватимете таку).

Судовий розгляд і можливе примусове виконання судового рішення влетить у копієчку ☹.

Наприклад, судовий збір за подання позову з майновими вимогами до господарського суду позивачеві (як юрособі, так і ФОП) доведеться заплатити 1,5 % ціни позову (але не менше 1 пмпо** (1762 грн.) і не більше 350 пмпо (616700 грн.) (п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674).

** Прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Апеляційна скарга в господарському процесі обійдеться в 150 % судового збору, сплаченого за подання позову, а касаційна — у 200 % (пп. 4 і 5 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674).

Але пам’ятайте, що у разі виграшу суми судового збору (втім, як і витрати на правову допомогу) за загальним правилом стягуються з відповідача, який програв.

Виконавче провадження, на жаль, теж не безкоштовне ☹. При примусовому стягненні боргів за судовим рішенням через виконавця стягувачу перед поданням заяви держ- або приватному виконавцеві потрібно сплатити авансовий внесок, який у нашому випадку становитиме 2 % від суми***, що стягується з боржника. Інакше виконавче провадження не відкриють.

*** Див. детальніше про авансовий внесок у межах виконавчого провадження в «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 91, с. 34.

До того ж може знадобитися додаткове авансування. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 43 Закону № 1404 стягувач зобов’язаний сплатити додаткові авансові внески, якщо «основного» авансового внеску не вистачило на витрати із:

а) залучення до проведення виконавчих дій суб’єктів господарювання на платній основі;

б) виготовлення технічної документації на майно (наприклад, боржник не подбав про виготовлення техдокументації на нерухомість, що перешкоджає примусовій реалізації останньої);

в) валютообмінних фінансових операцій та інші витрати, пов’язані з перерахуванням грошових коштів.

Хоча суми «основного» і додаткового авансового внеску потім усе ж повернуться стягувачеві за рахунок боржника (див. ст. 45 Закону № 1404).

І наостанок зауважте: деякі категорії позивачів і стягувачів звільняються як від сплати судового збору, так і від сплати авансового внеску. Наприклад, у трудових спорах (див. детальніше на с. 38).

Ось і все. Загальноюридичні тонкощі обговорили. Погодьтеся, все не так уже й страшно ☺.

Але розслаблятися ще зарано. У наступних статтях цього тематичного номера на вас очікують не менш важливі «премудрощі» про заборгованість.