висновок документа
Якщо вартість безкоштовних рекламних матеріалів (листівок, брошур тощо) включається у вартість продажу готової продукції (товарів, послуг) і це підтверджує калькуляція ціни або інший подібний документ, визначений обліковою політикою, то окремі податкові зобов’язання (ПЗ) не виникають
Нарешті податківці конкретніше висловилися щодо вартості товарів для продажу, в яку повинні уміщатися безкоштовні рекламні матеріали для ненарахування окремих ПЗ з ПДВ. Це кінцева ціна товарів, що продаються (їх вартість), підтверджена калькуляцією (іншим подібним документом).
До цього таких підказок від податківців не надходило, що породжувало різні тлумачення щодо цієї вартості.
Так, дехто вважав, що йшлося про виробничу собівартість товарів/послуг, до складу якої потрапляють далеко не усі витрати. А це вже автоматом зводило нанівець цю умову, зобов’язуючи платника визначити ПЗ з ПДВ.
Цей загадковий висновок податківці робили не лише в роз’ясненнях, що стосуються безкоштовних роздач рекламних матеріалів (БЗ 101.06), але і в частині ненарахування «компенсуючих» ПЗ:
— за витратами в межах норм природного убутку (див. БЗ 101.04);
— з уцінки запасів (лист ДФСУ від 16.04.2018 р. № 1600/6/99-99-15-03-02-15/ІПК // «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 4, с. 10);
— при списанні зразків товарів (лист ДФСУ від 25.10.2018 р. № 4580/6/99-99-15-03-02-15/ІПК // «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 101, с. 19);
— при обов’язковій видачі працівникам спецхарчування (молока) (БЗ 101.04).
При цьому податківці ніде не уточнювали, про яке включення у вартість товарів/послуг, що продаються, можна говорити.
Деякі з перелічених вище витрат підприємства (наприклад, уцінки, вартість списаних зразків, безкоштовні рекламні матеріали тощо) абсолютно не є складовою виробничої собівартості товарів/послуг, а належать до витрат періоду за напрямами (92, 93, 94). І ми ще раніше говорили, що повинно йтися не про віднесення на собівартість, а про включення в (!) кінцеву ціну товарів, що продаються, послуг (їх вартість).
Щоправда, декому цю позицію доводилося відстоювати в суді (див. ухвалу Дніпропетровського апеляційного адмінсуду від 17.07.2017 р. № 804/6125/16 // reyestr.court.gov.ua/Review/ 67828054).
І нарешті податківці підтвердили це!
Платникові просто слід мати калькуляцію ціни одиниці товару/послуги (інший подібний документ), що містить у своєму складі вартість рекламних матеріалів (або інші витрати).
По-хорошому, облікова політика жодного стосунку до таких документів не має. Адже облікова політика спрямована на встановлення саме облікових принципів, методів і процедур, використовуваних підприємством для складання і подання фінзвітності. Вона може встановлювати тільки перелік і склад статей калькуляції саме виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Детальніше про складові облікової політики див. у «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 102, с. 32.
А ось про калькуляцію ціни (інший подібний документ) достатньо прописати в наказі про організацію бухобліку підприємства, який якраз визначає правила документообігу і технологію обробки облікової інформації.
Але враховуючи складнощі комунікації з контролерами, краще все-таки цей документ згадати в обліковій політиці.
