Правові основи фінансового лізингу

4.1. Фінлізинг: що це і «з чим його їдять»

Згадку про фінансовий лізинг можна знайти в декількох законодавчих актах. Зокрема, загальні положення лізингових договорів регулюють ст. 806 ЦКУ і ст. 292 ГКУ. Крім того, існує спеціальний нормативний документ, що визначає правові основи відносин фінансового лізингу, — Закон № 1201.

Свої визначення фінансового лізингу (оренди) для цілей податкового і бухгалтерського обліку містять також ПКУ і НП(С)БО 14. Проте з податково-бухгалтерською термінологією поки почекаємо. Про неї поговоримо при розгляді наступних «фінлізингових» розділів. А ось що за визначенням фінлізингу криється згідно з іншими згаданими нормативними документами, ми зараз з’ясуємо.

У табл. 4.1 представимо визначення лізингу, наведені в ЦКУ і ГКУ.

Таблиця 4.1. Визначення лізингу

Згідно ж зі ст. 1 Закону № 1201 фінансовий лізинг — це вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов’язується відповідно до договору фінлізингу на строк і за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння і користування як об’єкт фінлізингу майно, яке:

— належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем

або

— спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов.

При цьому такі відносини повинні передбачати наявність хоча б однієї з ознак фінансового лізингу, встановлених Законом № 1201. Такі ознаки чітко визначені ст. 5 згаданого Закону. Так, лізинг вважається фінансовим, якщо до лізингоодержувача переходять усі ризики і винагороди (вигоди) щодо користування та володіння об’єктом фінлізингу і дотримується хоча б одна з таких умов:

1) об’єкт фінлізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 % його первісної вартості, а лізингоодержувач зобов’язаний на підставі договору фінансового лізингу або іншого договору, визначеного договором фінансового лізингу, протягом строку дії такого договору придбати об’єкт лізингу з подальшим переходом права власності від лізингодавця до лізингоодержувача за ціною і на умовах, передбачених договором;

2) сума лізингових платежів на момент укладення договору фінансового лізингу дорівнює первісній вартості об’єкта лізингу або перевищує її;

3) балансова (залишкова) вартість об’єкта лізингу на момент закінчення строку дії договору становить не більше 25 % первісної вартості (ціни) такого об’єкта фінансового лізингу станом на початок строку дії договору;

4) об’єкт лізингу, виготовлений на замовлення лізингоодержувача, після закінчення дії договору не може бути використаний іншими особами, крім лізингоодержувача, зважаючи на його технологічні та якісні характеристики.

Також характерною ознакою фінлізингу є те, що строк, на який лізингоодержувачу передається об’єкт лізингу у володіння і користування, не може становити менше 1 року.

Зауважте:

Тобто автоматично перехід права власності на майно не відбувається. У цьому полягає орендна суть фінансового лізингу.

Зверніть увагу: договір фінансового лізингу є платним, оскільки завжди передбачає сплату лізингових платежів на користь власника майна.

Як ви могли бачити вище, в окремих випадках майно як об’єкт фінлізингу може бути спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов. У такому разі лізингодавець у рамках виконання лізингового договору повинен укласти договір поставки з постачальником об’єкта фінлізингу.

Давайте зупинимося на суб’єктному складі учасників фінлізингу детальніше.

Як передбачено ст. 10 Закону № 1201, суб’єктами фінансового лізингу можуть бути:

— лізингодавець;

— лізингоодержувач;

— продавець (постачальник);

— інші особи, що є сторонами багатостороннього договору фінансового лізингу.

При цьому лізингодавцем вважається юридична особа, яка отримала у встановленому законом порядку право надавати послуги фінлізингу і на підставі договору фінансового лізингу передає лізингоодержувачу у володіння і користування об’єкт фінлізингу.

Тобто Закон № 1201 обмежив коло осіб, які мають право надавати послуги фінансового лізингу, тільки юридичними особами. Отже, ані підприємці, ані звичайні фізичні особи не можуть бути лізингодавцями.

А ось лізингоодержувачем може бути будь-яке підприємство, підприємець, звичайна фізична особа, неприбуткова організація тощо.

Зверніть увагу: передача майна у фінансову оренду є фінансовою послугою, яка підпадає під дію Закону № 2664. У загальному випадку фінпослуги можуть надавати тільки фінансові установи (ч. 1 ст. 5 Закону № 2664).

Як зазначено в ч. 4 ст. 5 Закону № 2664, юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінустановами, можуть надавати окремі фінансові послуги на підставі законів і нормативно-правових актів, затверджених відповідними держорганами. Щодо фінансового лізингу такий дозвільний нормативно-правовий акт є — це Положення № 27. Але! Для того щоб підприємству-нефінустанові відкрилася можливість надавати послуги фінлізингу, воно повинно виконати вимоги, встановлені згаданим Положенням. Зокрема, необхідно отримати ліцензію НБУ*.

* Саме НБУ наразі здійснює нагляд за дотриманням умов ведення діяльності за наданням фінансових послуг особами, які не є фінустановами, але мають право надавати окремі фінпослуги (п. 8¹ ч. 1 ст. 28 Закону № 2664).

Тепер перейдемо безпосередньо до положень договору фінансового лізингу.

4.2. Договір фінансового лізингу: основні характеристики

Усі специфічні нюанси укладення договору фінлізингу регламентовано розд. ІІ Закону № 1201. Зокрема, з його норм випливає, що до укладення договору лізингоодержувач повинен направити лізингодавцю відповідний запит (заяву). Зробити це можна, у тому числі, з використанням засобів дистанційного зв’язку. І вже на підставі такого запиту (заяви) лізингодавець визначає можливість укладення договору фінансового лізингу.

При цьому лізингодавець має право оцінити фінансову спроможність лізингоодержувача. Така оцінка здійснюється на підставі інформації, отриманої від лізингоодержувача та з інших джерел відповідно до законодавства.

Майте на увазі: Закон № 1201 містить особливі вимоги до процесу укладення і до змісту договору фінансового лізингу, якщо лізингоодержувачем є фізична особа — непідприємець. Проте у рамках спецвипуску на цих питаннях ми детально зупинятися не будемо.

Далі поговоримо про умови договору фінансового лізингу.

Умови договору

Передусім договір фінансового лізингу повинен містити загальну інформацію, що зазначається у будь-якому договорі про надання фінпослуг. Вона регламентована ст. 6 Закону № 2664. Зокрема, якщо законом не передбачено інше, у договорі слід вказати:

1) назву документа;

2) назву, адресу та реквізити суб’єкта господарювання;

3) відомості про особу, яка отримує фінансову послугу (прізвище, ім’я, по батькові, адреса проживання — для фізичної особи, найменування та місцезнаходження — для юридичної особи);

4) найменування фінансової операції;

5) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;

6) строк дії договору;

7) порядок зміни та припинення договору;

8) права та обов’язки сторін, відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

9) підтвердження того, що клієнтові надано інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 Закону № 1201*;

* Мається на увазі інформація про особу, яка надає фінпослугу, саму фінпослугу, договір і механізм захисту прав споживачів фінпослуг.

10) інші умови за згодою сторін;

11) підписи сторін.

Крім того, договір фінансового лізингу обов’язково повинен містити (ч. 2 ст. 14 Закону № 1201):

1) найменування та опис об’єкта фінлізингу із зазначенням індивідуальних ознак, які дозволяють його чітко ідентифікувати;

2) строк, на який лізингоодержувачу надається право володіння та користування об’єктом фінлізингу;

3) строк передачі об’єкта фінлізингу лізингоодержувачу;

4) порядок і графік сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, що містить загальну суму, яка підлягає сплаті, розмір, строки і кількість таких платежів (у тому числі авансового платежу), інших платежів, безпосередньо пов’язаних з виконанням договору фінансового лізингу;

5) розмір, порядок розрахунку та умови сплати додаткових платежів і комісій (за наявності), пов’язаних з укладенням, виконанням, зміною і розірванням договору фінансового лізингу, достроковим викупом об’єкта фінлізингу, а також порядок зміни та/або індексації таких платежів;

6) положення про необхідність укладення договорів щодо послуг третіх осіб (за наявності), у тому числі щодо страхування об’єкта фінлізингу та/або ризиків, пов’язаних з виконанням договору фінансового лізингу, і визначення особи, зобов’язаної здійснити страхування.

Також у договорі фінлізингу за домовленістю сторін можуть бути зазначені інші умови, зокрема порядок приймання-передачі предмета лізингу, порядок проведення техобслуговування, ремонту і поліпшень об’єкта лізингу, порядок і умови придбання лізингоодержувачем об’єкта фінлізингу у власність тощо.

Але пам’ятайте, що

Зауважте: умови договору, що суперечать положенням Закону № 1201 або обмежують права лізингоодержувача порівняно з правами, встановленими законодавством про захист прав споживачів (див. ст. 18 Закону № 1023), є нікчемними (ч. 10 ст. 14 Закону № 1201).

Окремі умови договору фінлізингу розглянемо детальніше.

Об’єкт фінлізингу

Передусім зауважимо, що в операціях фінансового лізингу може брати участь далеко не всяке майно. Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 1201 об’єктом фінлізингу може бути майно, щодо якого одночасно виконуються такі умови:

1) воно визначене індивідуальними ознаками;

2) воно відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства;

3) воно не заборонене законом до вільного обігу на ринку;

4) щодо його передачі в лізинг законом не встановлено обмежень.

Нагадаємо: відповідно до ч. 1 ст. 184 ЦКУ річ визначено індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, які виділяють її з інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Майте на увазі: якщо на день підписання договору виробництво об’єкта фінансового лізингу, який є предметом такого договору, не завершено та/або його індивідуальні ознаки невідомі, договір повинен містити посилання на документ та/або додаткову угоду, в якій визначено індивідуальні ознаки такого об’єкта (п. 1 ч. 2 ст. 14 Закону № 1201).

Той факт, що об’єктом фінансового лізингу можуть виступати тільки основні засоби*, вказує на те, що у фінлізинг не можуть бути передані:

* До речі, те, що об’єктом фінлізингу можуть бути тільки основні засоби, випливає також з ч. 1 ст. 807 ЦКУ і ч. 3 ст. 292 ГКУ.

— нематеріальні активи;

— сировина, матеріали та інші оборотні активи;

— незавершені капітальні інвестиції тощо.

Крім того, згідно з ч. 2 і 3 ст. 6 Закону № 1201 не можуть бути об’єктом фінлізингу:

— земельні ділянки;

— інші природні об’єкти;

— цілісні майнові комплекси, зазначені в п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону № 157;

— об’єкти, що забезпечують виконання державою своїх функцій, а також обороноздатність держави та її економічну незалежність, об’єкти права власності Українського народу і майно, що становить матеріальну основу суверенітету України. Перелік таких об’єктів наведено в п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону № 157.

Право власності на об’єкт фінлізингу

Перехід права власності на об’єкт фінлізингу до лізингоодержувача не відбувається автоматично. Спочатку здійснюється виключно передача йому права володіння і користування таким предметом.

Водночас порядок і умови придбання лізингоодержувачем об’єкта фінлізингу у власність можна обумовити в договорі фінлізингу або вказати в окремому договорі купівлі-продажу (викупу) об’єкта фінлізингу або іншому договорі, визначеному договором фінлізингу.

Отримати об’єкт фінлізингу у власність лізингоодержувач має право тільки за умови належного, повного і безумовного виконання ним своїх обов’язків за договором фінлізингу, у тому числі сплати лізингових та інших платежів, а також неустойки (штрафу, пені), якщо інше не передбачено таким договором (ч. 2 ст. 7 Закону № 1201).

Якщо сторони уклали договір купівлі-продажу (викупу) об’єкта фінлізингу, право власності на такий об’єкт переходить до лізингоодержувача у випадку і з моменту сплати ним визначеною таким договором ціни (якщо інше не передбачено договором).

Якщо ж переходу права власності не відбулося, то після закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об’єкт фінлізингу у володіння та користування, той повинен повернути такий об’єкт лізингодавцю у стані, в якому його було прийнято, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінлізингу і супровідною документацією на об’єкт фінлізингу. Те саме треба зробити при достроковому розірванні договору фінлізингу та в інших випадках дострокового повернення об’єкта фінлізингу (п. 7 ч. 2 ст. 21 і ч. 1 ст. 18 Закону № 1201).

Право власності на об’єкт фінлізингу може бути також передане лізингодавцем третім особам. У такому разі до них переходять і відповідні права й обов’язки лізингодавця за договором фінлізингу з урахуванням особливостей, передбачених ч. 3 ст. 7 Закону № 1201.

Лізинговий платіж

Як ми вже говорили, загальна сума, розмір, строки сплати і кількість лізингових платежів — усе це в обов’язковому порядку повинно бути зазначено в договорі фінлізингу.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 16 Закону № 1201 до складу лізингових платежів уключаються:

1) сума, що відшкодовує частину вартості об’єкта фінлізингу;

2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об’єкт;

3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, безпосередньо пов’язані з виконанням договору фінлізингу і передбачені таким договором (наприклад, витрати з транспортування, установлення, монтажу предмета лізингу, витрати на його митне оформлення, відшкодування страхових платежів тощо).

Зверніть увагу: лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінлізингу. Такий платіж буде складовою лізингових платежів за договором і відшкодовуватиме частину вартості об’єкта фінлізингу.

Утримання та поліпшення об’єкта лізингу

Протягом строку фінансового лізингу витрати на утримання об’єкта лізингу, пов’язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням і ремонтом, у загальному випадку несе лізингоодержувач (ч. 2 ст. 23 Закону № 1201). Разом із тим договором або законом може бути встановлено інший порядок розподілу таких витрат.

Умови ремонту і техобслуговування об’єкта лізингу визначаються договором фінансового лізингу або окремим договором.

Тепер про поліпшення об’єкта лізингу. Лізингоодержувач може проводити поліпшення такого об’єкта тільки за письмовою згодою лізингодавця. У такому разі він має право вимагати від лізингодавця або відшкодування витрат на поліпшення, або заліку їх вартості в рахунок лізингових платежів (ч. 1 і 3 ст. 24 Закону № 1201).

Проте на практиці зовсім не завжди поліпшення об’єкта фінлізингу здійснюють за згодою лізингодавця. У такій ситуації сподіватися на відшкодування понесених витрат не доводиться. Проте у разі, коли поліпшення можуть бути відокремлені від об’єкта фінлізингу без шкоди для нього, лізингоодержувач має право їх вилучити (якщо після закінчення строку лізингу майно повертається лізингодавцю).

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1201 лізингоодержувач сплачує лізингодавцю передбачену договором неустойку за кожен випадок здійсненого ним поліпшення об’єкта фінансового лізингу без згоди лізингодав- ця.

Страхування

Зазвичай страхування майна є невід’ємною умовою передачі об’єкта у фінансовий лізинг. Крім того, сторони можуть передбачити страхування ризиків, пов’язаних з виконанням договору фінлізингу. Необхідність такого страхування також може бути прямо встановлена законом.

У такому разі в договорі фінлізингу мають бути зазначені положення про необхідність укладення договору страхування об’єкта фінлізингу та/або ризиків, пов’язаних з виконанням договору фінансового лізингу, а також визначена особа, зобов’язана здійснити страхування.

Частиною 1 ст. 22 Закону № 1201 передбачено, що з моменту передачі об’єкта лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу ризик випадкового знищення, втрати або пошкодження об’єкта фінлізингу переходить до лізингоодержувача. Він же зазвичай несе витрати на страхування (якщо інше не встановлено договором фінлізингу).

Таким чином, у загальному випадку застрахувати майно зобов’язаний лізингоодержувач. Проте сторони мають право встановити в договорі інший порядок розподілу витрат на страхування.

Передача об’єкта фінлізингу третій особі

Право здійснювати таку передачу на підставі окремого договору лізингоодержувачу дає ст. 19 Закону № 1201. Проте для цього повинно виконуватися кілька умов:

1) лізингоодержувач відповідає вимогам законодавства, встановленим для лізингодавця у разі, якщо об’єкт фінлізингу передається лізингоодержувачем третій особі на умовах фінансового лізингу;

2) є письмова згода лізингодавця на таку передачу;

3) строк договору, відповідно до якого здійснюється передача лізингоодержувачем об’єкта фінлізингу третій особі, не перевищує строку договору фінлізингу.

Лізингоодержувач і особа, яка отримала об’єкт фінлізингу від лізингоодержувача, несуть перед лізингодавцем солідарну відповідальність за зобов’язаннями з належного використання об’єкта фінлізингу, передбаченого відповідним договором фінлізингу, повернення об’єкта та оплати його ремонту або відшкодування витрат на його ремонт.

Дострокове припинення або розірвання договору фінансового лізингу є підставою для розірвання договору, за яким об’єкт фінлізингу передано третій особі.

А в яких випадках можливе дострокове розірвання договору фінансового лізингу? Давайте про це поговоримо.

Дострокове розірвання договору

Що стосується двосторонньої відмови від договору, то тут можна домовитися про будь-які умови його розірвання. Водночас ст. 17 Закону № 1201 передбачає випадки відмови від договору фінлізингу в односторонньому позасудовому порядку.

Так, лізингоодержувач до моменту передачі йому об’єкта фінлізингу має право відмовитися від договору в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, якщо прострочення передачі такого об’єкта становить більше 30 календарних днів* (за умови, що в договорі не передбачено іншого строку).

* При обчисленні строку прострочення не враховуються дні, коли лізингоодержувач порушував свої обов’язки за договором фінлізингу, що призвело до такого прострочення, а також строк повідомлення лізингодавця про односторонню відмову.

У разі такої односторонньої відмови договір вважається розірваним з дати, зазначеної лізингоодержувачем у повідомленні про відмову, але не раніше дня отримання повідомлення лізингодавцем.

Водночас Закон № 1201 і лізингодавцю надає право розірвати договір фінлізингу в односторонньому порядку до моменту передачі об’єкта лізингоодержувачу. Так, зробити це він може, у разі якщо продавець (постачальник) прострочив передачу об’єкта фінлізингу лізингодавцю більше ніж на 30 календарних днів (якщо договором купівлі-продажу (поставки) не передбачено інший строк), внаслідок чого лізингодавець відмовився від договору поставки. Про відмову від договору фінлізингу в цьому разі лізингодавець повинен письмово повідомити лізингоодержувача. Договір вважатиметься розірваним з дати, зазначеної лізингодавцем в повідомленні про таку відмову, але не раніше дня отримання повідомлення лізингоодержувачем.

Крім того, лізингодавець має право відмовитися від договору фінлізингу в односторонньому порядку після передачі лізингоодержувачу об’єкта фінлізингу, письмово повідомивши про це останнього. Зробити це він може:

1) у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінлізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі і прострочення становить більше 60 календарних днів;

2) за наявності інших обставин, установлених договором фінлізингу або законом.

У цих випадках лізингодавець має також право вимагати повернути об’єкт фінлізингу, у тому числі у безперечному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінлізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, коли одностороння відмова від договору або його розірвання здійснюються до моменту передачі об’єкта лізингоодержувачу. Крім того, лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість зі сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, а також збитки, неустойку (штраф, пеню) та інші витрати.

Також згідно з ч. 6 ст. 17 Закону № 1201 договір фінлізингу може бути достроково розірваний з інших підстав, установлених законом або таким договором. Наприклад, лізингодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку (і застосувати до лізингоодержувача відповідні штрафні санкції), якщо він виявив факт надання лізингоодержувачем недостовірної інформації та/або документів, необхідних для здійснення оцінки його здатності виконувати свої зобов’язання за договором фінлізингу (ч. 7 ст. 12 Закону № 1201).

Форма договору

Договір фінансового лізингу має бути укладений у письмовій формі (ч. 1 ст. 15 Закону № 1201).

Посвідчувати його нотаріально в загальному випадку не потрібно. Виняток — якщо такий обов’язок передбачено законом або домовленістю сторін. Окреме застереження зроблено щодо договору фінлізингу транспортного засобу за участю фізичної особи. Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї зі сторін.

Нагадаємо:

Держреєстрація обтяжень фінлізингом

У випадках і в порядку, передбачених законодавством, обтяження рухомого та нерухомого майна лізингом підлягають держреєстрації (ч. 5 ст. 6 Закону № 1201).

Випадки і порядок держреєстрації обтяжень рухомого майна регламентовані Законом № 1255. Відносини ж, що виникають у сфері держреєстрації обтяжень нерухомого майна, регулює Закон № 1952, а умови, підстави і процедуру проведення такої держреєстрації визначає Порядок № 1127.

Ми розглянули основні правові питання, пов’язані з фінансовим лізингом. Далі зупинимося на особливостях бухгалтерського та податкового обліку цих операцій.