Працівник-іноземець

Умови застосування праці іноземців та осіб без громадянства визначені ст. 42 — 42¹⁰ Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі — Закон № 5067). Розглянемо ці умови.

Дозвіл на працевлаштування

Коли дозвіл необхідний. У загальному випадку для працевлаштування негромадян України необхідно отримати дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства від Державної служби зайнятості. Причому, якщо така особа буде працювати у кількох роботодавців, дозвіл на працевлаштування доведеться отримувати кожному з них. І лише у разі роботи за сумісництвом іноземних високооплачуваних професіоналів (із зарплатою не менше 50 МЗП*) можна обійтися без дозволу, якщо строк дії трудового договору на посаді за сумісництвом не перевищує строк дії дозволу за основним місцем роботи.

* Тут і далі — мінімальна заробітна плата.

Цікавий момент! Резидент Дія Сіті має право отримувати роботи (послуги), що виконуються (надаються) іноземцями та особами без громадянства за гіг-контрактами*, без дозволу на працевлаштування. Хоча вони можуть у добровільному порядку отримати такий дозвіл на гіг-спеціаліста.

* Про гіг-контракти див. у статті «Дія Сіті: трудові питання» // «Податки & бухоблік», 2022, № 47.

Іноземний працівник має право суміщати роботу на посаді, визначену дозволом на працевлаштування, із роботою на посаді тимчасово відсутнього працівника. Але при цьому

Без дозволу здійснюється працевлаштування:

— іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні (тобто мають посвідку на постійне проживання в Україні). Зверніть увагу: це стосується і громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь, якщо вони постійно проживають в Україні;

— іноземців та осіб без громадянства, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або отримали дозвіл на імміграцію в Україну;

— іноземців та осіб без громадянства, визнаних особами, які потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні;

— представників іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України;

— осіб, визнаних особами без громадянства Державною міграційною службою України;

— працівників закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;

— спортсменів, які набули професійного статусу, артистів та працівників мистецтва для роботи в Україні за фахом;

— працівників аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

— працівників іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку;

— священнослужителів-іноземців, які тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності лише у таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації;

— іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну для участі у реалізації проєктів міжнародної технічної допомоги;

— іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну для провадження викладацької та/або наукової діяльності у закладах фахової передвищої та вищої освіти на їх запрошення;

— інших іноземців та осіб без громадянства у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ.

Умови отримання дозволу.

Працівникам-іноземцям громадських об’єднань, благодійних організацій та навчальних закладів заробітна плата встановлюється не менше ніж 5 МЗП.

Згадані вимоги до мінімальної зарплати не застосовуються у разі отримання дозволу на застосування праці особливих категорій іноземців, а саме:

— іноземних високооплачуваних професіоналів;

— засновників та/або учасників та/або бенефіціарів (контролерів) юридичної особи, створеної в Україні;

— випускників університетів, які входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, відповідно до переліку, визначеного розпорядженням КМУ від 14.03.2018 № 154-р;

— іноземних працівників творчих професій;

— іноземних ІТ-професіоналів;

— гіг-спеціалістів.

Строк дії дозволу. Дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства видається на строк:

— дії трудового договору (контракту) або гіг-контракту, але не більше ніж на 3 роки — для особливих категорій іноземців (див. вище);

— дії трудового договору (контракту), але не більше ніж на рік — для звичайних іноземних найманих працівників.

За наявності підстав дія дозволу може продовжуватися необмежену кількість разів.

Отримання та продовження дозволу. Перелік документів, необхідних для отримання/продовження дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, встановлено ст. 42² Закону № 5067. За видачу дозволу стягується плата у сумі та порядку, передбачених ст. 42⁴ Закону № 5067.

Важливо! Видача та продовження дії дозволу на працевлаштування громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь здійснюється за погодженням з регіональними органами СБУ (п. 5² розд. ХІ Закону № 5067)!

Зверніть увагу: роботодавець зобов’язаний звернутися до центру зайнятості із заявою про внесення змін до дозволу на працевлаштування протягом 30 днів після виникнення однієї з таких обставин:

1) зміна найменування юрособи-роботодавця, її реорганізація або виділ, зміна імені, прізвища та/або по батькові підприємця-роботодавця;

2) оформлення нового паспортного документа іноземця чи особи без громадянства;

3) зміна назви посади іноземця або особи без громадянства, переведення на іншу посаду в одного роботодавця в межах строку, на який видано дозвіл.

Якщо трудовий договір (контракт) або гіг-контракт з іноземцем чи особою без громадянства припинено, не забудьте звернутися до центру зайнятості із заявою про скасування дозволу на працевлаштування.

Санкції. За працевлаштування іноземця або особи без громадянства без отримання дозволу (якщо він є необхідним) на роботодавця накладаються штрафні санкції. Відповідно до ч. 5 ст. 53 Закону № 5067 штраф становить 20 МЗП за кожну неправомірно прийняту на роботу особу. Якщо роботодавець застосовує працю іноземців на інших умовах, ніж передбачено дозволом, штраф становитиме 10 МЗП.

Не слід забувати й про адмінвідповідальність за допуск до роботи іноземця або особи без громадянства без дозволу на працевлаштування. Її розмір — від 8500 до 17000 грн, а за повторне порушення протягом року після накладення адмінстягнення — від 17000 до 34000 грн (ч. 3 та 4 ст. 41 КУпАП).

Майте на увазі: дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства є підставою для оформлення візи відповідного типу для в’їзду до України та посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Приймаємо іноземця на роботу

Після отримання дозволу на працевлаштування роботодавець зобов’язаний протягом 90 календарних днів укласти з іноземцем або особою без громадянства трудовий договір (контракт).

Важливо!

Як і у випадку з громадянами України, не забудьте надіслати податківцям повідомлення про прийняття іноземця на роботу за формою, затвердженою постановою КМУ від 17.06.2015 № 413.

Укладання трудового договору передбачає виплату доходу із джерелом походження з України. Щоб відобразити у звітності інформацію про суми такого доходу, роботодавцю потрібно отримати від іноземця реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі — реєстраційний номер). Про це свідчать ст. 70 ПКУ та п. 2 розд. IV Положення № 822*.

* Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків, затверджене наказом Мінфіну від 29.09.2017 № 822.

Причому в тому, щоб у одержувача доходу — іноземця був такий номер, насамперед має бути зацікавлений його роботодавець. Адже у разі відсутності реєстраційного номера саме у нього виникнуть проблеми із заповненням Об’єднаної звітності з ЄСВ/ПДФО/ВЗ.

За отриманням реєстраційного номера іноземець може звернутися до територіальних органів ДПСУ в (п. 8 розд. ІІІ Положення № 822):

— областях або у місті Києві, якщо він не має посвідки на постійне чи тимчасове проживання в Україні;

— районах, містах, районах у містах, а також до об’єднаних ДПІ, що відповідають місцю проживання, зазначеному у посвідці на постійне чи тимчасове проживання в Україні, якщо вона в іноземця є.

В іншому прийняття на роботу іноземця або особи без громадянства не відрізняється від укладання трудових договорів із громадянами України.

Оподаткування зарплати

Насамперед зазначимо, що іноземець або особа без громадянства відповідно до податкового законодавства може мати статус чи нерезидента, чи резидента України.

Резидентський статус. Фізособа-резидент — це фізична особа, яка має місце проживання в Україні (п.п. 14.1.213 ПКУ). Коли фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має місце постійного проживання в Україні.

Особа вважається податковим резидентом України, якщо в неї є місце постійного проживання також в іншій країні, але вона має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. При цьому достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізособи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрація як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо особа не має місця постійного проживання в жодній державі, або не можна визначити, в якій країні вона має центр життєвих інтересів, вона буде вважатися резидентом за умови перебування в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду чи періодів податкового року.

При цьому у консультаціях із підкатегорії 103.18 БЗ податківці уточнюють, що посвідка на постійне проживання в Україні не є документом, який підтверджує факт проживання іноземця на території нашої країни понад 183 дні. Це лише дозвіл на постійне проживання. Факт перебування в Україні має підтверджуватись паспортним документом та/або імміграційною карткою, іншими документами, на підставі яких іноземець проживає в Україні, а також документами, що підтверджують право власності (користування) на житло, визначене ним як місце тимчасового (постійного) проживання в Україні.

Крім того, достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України.

Зверніть увагу: якщо ви маєте справу з іноземцем або особою без громадянства — нерезидентом, то у трудовому договорі обов’язково слід зазначити ставку ПДФО, яка застосовуватиметься до доходу, що виплачується (п.п. 170.10.3 ПКУ).

ПДФО. Незалежно від того, є працівник-іноземець резидентом чи ні, роботодавець є податковим агентом щодо виплаченої такому працівнику заробітної плати (пп. 168.1.1 та 170.10.3 ПКУ).

Щодо іноземців-резидентів, то тут жодних нюансів оподаткування немає. Усе як із працівниками — громадянами України. А ось на іноземцях, які не мають статусу податкового резидента України, зупинимося докладніше.

Оподатковувати доходи нерезидентів п.п. 170.10.1 ПКУ вимагає за правилами та ставками, визначеними для резидентів, але з урахуванням особливостей, встановлених окремими нормами розд. IV цього Кодексу.

Майте на увазі: якщо міжнародним договором про уникнення подвійного оподаткування, згоду на обов’язковість якого надано ВРУ, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені ПКУ, то застосовують правила міжнародного договору (п. 3.2 ПКУ).

Зверніть увагу: як правило, Конвенції про уникнення подвійного оподаткування містять формулювання про те, що заробітна плата «може оподатковуватися» у державі, яка її виплачує. Це вказує на право будь-якої з двох договірних держав оподатковувати такі доходи, якщо це передбачено їх податковим законодавством.

Але при цьому застосовуються ставки податку не вищі за встановлені Конвенцією (див. п. 103.2 ПКУ, лист ДПСУ від 27.12.2012 № 12744/0/71-12/12-1017).

Важливо! Податковий агент може застосовувати правила двосторонньої Конвенції, лише якщо нерезидент надає (п. 103.4 ПКУ):

— довідку (або її нотаріально засвідчену копію), яка підтверджує, що він є резидентом країни, з якою Україною укладено таку Конвенцію;

— інші документи, якщо це передбачено відповідною Конвенцією.

Довідка про резидентський статус має бути належним чином легалізована та перекладена відповідно до законодавства України (п. 103.5 ПКУ). Щоправда, не вимагають легалізації офіційні документи країн — учасниць Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05.10.61, засвідчені апостилем. Крім того, не вимагають ані легалізації, ані засвідчення апостилем документи, видані країнами — учасницями міжнародних договорів про правову допомогу*. Про це говорили податківці у листі ДПСУ від 20.07.2012 № 12968/6/12-0016 та у підкатегорії 102.16 БЗ.

* Порядок застосування таких договорів роз’яснював Мін’юст у листах від 11.05.2010 № 26-26/291 та від 29.11.2012 № 11891-0-4-12/12.2.

Зауважимо: якщо Конвенція між Україною та країною працівника-нерезидента не містить жодних пільг щодо оподаткування заробітної плати, вимагати згадані документи не має сенсу.

У цій ситуації заробітну плату іноземця (незалежно від того, чи має він статус резидента України) обкладають ПДФО за стандартною ставкою 18 %.

А ось для застосування податкової соціальної пільги (далі — ПСП) резидентський статус важливий. Так, згідно з п.п. 169.3.4 ПКУ надання ПСП припиняється з місяця, що настає за місяцем втрати фізособою статусу резидента. А раз фізособа втрачає статус резидента, вона стає нерезидентом (п.п. «в» п.п. 14.1.122 ПКУ). З цього випливає що

З усім тим податківці у консультації з підкатегорії 103.08.04 БЗ заявляють, що у разі наявності в іноземця офіційного дозволу на працевлаштування та укладання трудового договору (контракту) з роботодавцем-резидентом він має право на ПСП за умови виконання вимог ст. 169 ПКУ.

Однак, на нашу думку, такий підхід може застосовуватися лише у тому випадку, коли іноземець набуває статусу резидента (наприклад, у зв’язку з перебуванням на території України понад 183 дні на рік).

Військовий збір. Відповідно до п.п. 1.1 п. 16¹ подразд. 10 розд. ХХ та п.п. 162.1.2 ПКУ фізособи-нерезиденти, які отримують доходи із джерелом походження з України, є платниками ВЗ. При цьому норми міжнародних договорів щодо запобігання подвійному оподаткуванню застосувати до цього збору не вийде.

Утримують ВЗ із сум заробітної плати іноземців за стандартною ставкою 1,5 %.

Відповідальним за нарахування ВЗ та сплату його до бюджету є юридична особа або фізособа-підприємець, яка виплачує дохід.

ЄСВ. Спеціальних «іноземних» норм у Законі № 2464* немає. Тобто зарплата, що виплачується, потрапляє до бази нарахування ЄСВ працівника-іноземця. Підтверджують це й податківці (див. підкатегорію 201.03 БЗ).

* Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.

Ставка ЄСВ для звичайних роботодавців — 22%.

Виплата заробітної плати

При визначенні оплати праці іноземця пам’ятайте про її мінімальний розмір, передбачений умовами отримання дозволу на працевлаштування (див. вище).

На нашу думку, оплата праці працівника-іноземця у трудовому договорі (контракті) може бути прив’язана до іноземної валюти. Проте виплачувати заробітну плату слід лише у гривні. Це випливає із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII (далі — Закон № 2473).

Виняток нині передбачено лише для іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями. Саме вони мають право використовувати іноземну валюту для оплати праці своїх працівників, які не є громадянами України / не проживають у ній постійно та акредитовані у МЗС України (п.п. 8 п. 124 та п. 125 Положення № 5*).

* Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затверджене постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 5.

І не важливо, є іноземні працівники резидентами України чи нерезидентами.

Окремо зупинимося на виплаті заробітної плати особам, які є громадянами Російської Федерації та Республіки Білорусь.

Відповідно до п. 15 постанови № 18* банки зобов’язані зупинити видаткові операції за рахунками резидентів РФ та РБ (за деякими винятками).

* Постанова Правління НБУ «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» від 24.02.2022 № 18.

Тут насамперед слід зазначити: за рахунками таких фізосіб зупиняються видаткові операції. А ось щодо надходжень на їхні рахунки сум, пов’язаних з оплатою праці, обмежень немає. Таким чином роботодавець має право здійснювати перерахування заробітної плати згаданим працівникам. Хоча, безумовно, із використанням коштів, зарахованих на їхні рахунки, у громадян РФ і РБ можуть виникати проблеми.

Але є ще один нюанс. Заборона стосується не всіх громадян РФ та РБ, а лише тих, які є резидентами цих держав. На це звертає увагу НБУ у листі від 14.03.2022 № 40-0007/21116 (ср. ).

При цьому Нацбанк використовує визначення резидентів та нерезидентів, наведені у Законі № 2473 та Положенні про здійснення операцій з валютними цінностями, затвердженому постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 2. У свою чергу, у згаданих документах резидентство прив’язане до місця постійного проживання фізичної особи. З цього випливає висновок, що за наявності посвідки на постійне проживання в Україні на видаткові операції за рахунками громадян РФ та РБ обмеження накладатися не повинні. Підтвердні документи надаються обслуговуючому банку.

Крім того, без обмежень здійснюються видаткові операції з рахунків фізосіб — резидентів РФ та РБ, які містяться у переліках СБУ або державних органів України, попередньо погоджених СБУ, щодо можливості здійснення банками таких операцій.

Насамкінець зауважимо: безумовно, пріоритетом має бути надання робочих місць громадянам України. Але за необхідності ви без проблем зможете прийняти на роботу іноземця або особу без громадянства.