Платіжний термінал vs інтернет-магазин

Поки що у питаннях застосування платіжних терміналів ми керуємось ще старими правилами. Тобто Законом № 2346* та «старою» постановою № 878**.

* Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III.

** Постанова КМУ «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» від 29.09.2010 № 878.

І продовжимо ми це робити до 01.01.2023. Саме до цієї дати (01.01.2023) буде діяти «стара» постанова № 878 (детальніше щодо цього дивіться статтю «POS-термінали. Нові правила → з нового року» // «Податки & бухоблік», 2022, № 61). А вже з 01.01.2023 повинні будемо перейти на нові рейки.

Що зараз (до 01.01.2023)?

Наразі законодавство (ст. 17 Закону про захист прав споживачів*, ст. 14 Закону № 2346) вимагає від суб’єктів господарювання (СГ) забезпечити споживачу можливість розрахуватися за товари/послуги за допомогою електронного платіжного засобу (ЕПЗ), зокрема картки. Причому відповідно до діючої постанови № 878 виконувати цю вимогу повинні лише ті СГ, які за законом зобов’язані використовувати РРО (чи ПРРО).

* Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 № 1023-XII.

Як правило, інтернет-магазини пропонують два варіанти оплати товару покупцем:

1) попередня оплата;

2) оплата товару в момент його отримання.

Тому в розрізі цих варіантів оплат і проаналізуємо вимогу забезпечити покупцю можливість розрахуватися ЕПЗ.

Почнемо з попередньої оплати. Як і всі інші СГ, інтернет-магазини формально теж повинні забезпечити покупцю можливість здійснити розрахунок (попередню оплату) за товар за допомогою ЕПЗ. Але за умови, що вони зобов’язані використовувати РРО (чи ПРРО).

Якщо на сайті інтернет-магазину передбачений, наприклад, лише один можливий вид приймання оплати — оплата за банківськими реквізитами в форматі IBAN, то РРО/ПРРО в цьому випадку можна не застосовувати.

А отже, у цьому випадку немає й обов’язку виконувати вимогу щодо забезпечення покупцю можливості розрахуватися ЕПЗ. Тобто зараз цілком достатньо, якщо в інтернет-продавця буде можливий лише один варіант перерахування оплати покупцем — оплата за банківськими реквізитами. І це не буде вважатися порушенням вимог Закону про захист прав споживачів та Закону № 2346.

А якщо інтернет-магазин зобов’язаний використовувати РРО/ПРРО? Наприклад, на сайті є кнопка «Сплатити» (заздалегідь укладено договір інтернет-еквайрингу з фінпосередником, наприклад з Liqpay, Portmone тощо). Що в цьому випадку з вимогою забезпечити приймання ЕПЗ від покупця?

Ми б казали, що тут нічого додатково робити не потрібно. Немає фізичного контакту з покупцем — тож саме платіжний термінал (пристрій) на цьому етапі не потрібен. А якщо мова про інтернет-еквайринг, то ми вже все необхідне зробили — організували прийом до оплати ЕПЗ, а точніше реквізитів ЕПЗ. Тобто вимога про надання покупцю можливості розрахуватися за допомогою ЕПЗ виконана!

Тепер перейдемо до іншого варіанта оплати товару — оплата при отриманні товару.

Якщо товар буде доставлятися стороннім перевізником і оплату від покупця прийматиме такий перевізник, то проблем з виконанням вимог щодо забезпечення покупцю розрахуватися за допомогою ЕПЗ не виникає. Адже оплату в цьому випадку від покупця буде приймати не СГ, а перевізник.

Зовсім інша справа, якщо:

(1) доставка товару здійснюється кур’єром СГ (а не сторонньою організацією) і покупець) оплачує товар у момент доставки товару кур’єром;

(2) або товар доставляється покупцю на умовах «самовивозу» товару зі складу /пункту видачі продавця і оплата здійснюється покупцем під час такого «самовивозу».

У цих випадках приймання оплати товару від покупця відбувається безпосередньо СГ (є фізичний контакт між продавцем і покупцем у момент оплати товару), а отже, СГ, якщо він не звільнений від використання РРО/ПРРО, має виконати вимогу щодо забезпечення покупцю можливості розрахуватися ЕПЗ. Причому постанова № 878 фактично вимагає від СГ мати «фізичний» термінал у момент такого розрахунку.

Щоправда, тут є важливий нюанс! У постанові № 878 є норма-звільнення, яка передбачає, що термінал можна не застосовувати при здійсненні розрахунків «підприємствами торгівлі з торговельною площею до 20 кв. метрів (крім автозаправних станцій)». Чи можна нею скористатися у цьому випадку?

Тут більше запитань, ніж відповідей. Втім викладемо свою точку зору.

1. Чи стосується це звільнення ФОП, чи мова лише про юросіб (бо сказано ж про підприємства торгівлі)? Якщо йти «у лоба», то вийдемо на останній варіант. Втім за логікою та деякими непрямими підтвердженнями цей виняток має стосуватися і ФОП. Важливий саме профіль діяльності — торгівля. Але ж ризики різного тлумачення зберігаються.

2. Чи можна казати, що підприємства торгівлі з торговельною площею до 20 кв. метрів — то є, у тому числі, підприємства торгівлі з повною відсутністю торговельної площі? Тобто якщо торговельна площа дорівнює нулю, то звільнення теж працює?

Ми б вважали, що працює! Дивіться, у чому страва. Згідно з ДСТУ 4303:2004 «Торгівля роздрібна та оптова» торговельна площа (магазину) — сума площ торговельних залів, приміщень приймання та видавання замовлень, зали кафетерію, площ для торговельних послуг покупцям.

Також і в Інструкції № 327* сказано, що торгова площа магазину — площа для торгівлі та обслуговування покупців, уключаючи здану в оренду (крім площ окремих приміщень, що повністю здані в оренду), тобто сума площ, на яких здійснюється продаж товарів, та площ для розміщення служб з додаткового обслуговування покупців (відділ замовлень, кафетерій, демонстраційний зал, камера схову, пакувальна, оформлення продажу у кредит та інші служби з додаткового обслуговування покупців). При цьому торгова площа включає площі, зайняті під прилавками, стелажами та іншим обладнанням, яке встановлене в торговому залі.

* Інструкція щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затверджена наказом Держкомстату від 24.10.2005 № 327.

Помітили цікаву деталь — завжди мова про магазин. Щодо тієї ж напівстаціонарної мережі роздрібної торгівлі (кіоски, ятки, автозаправні станції) цей термін непридатний. Бо коли мова йде про такі об’єкти, то за загальним правилом покупці взагалі не мають доступу до таких приміщень.

Але ж у винятку, що нас цікавить, сказано, що він не стосується автозаправних станцій. Тобто навіть коли торговельної площі як такої немає, якщо маємо справу з автозаправною станцією, то платіжний термінал потрібен.

А якщо то не автозаправна станція? То виходить, що повна відсутність торговельної площі — це теж має розглядатися як торговельна площа менше 20 кв. метрів.

Тобто у випадку, коли доставка товару здійснюється безпосередньо кур’єром СГ, ми б вважали, що застосувати звільнення «за торговельною площею» можна. Але що з цього приводу заявлять контролери, невідомо.

У випадку, коли видача замовлень і приймання оплати від покупця буде здійснюватися у приміщенні буть-то складу / точки видачі, то ми також не маємо справу з торговельною площею магазину (бо це все є різновид торгівлі поза магазинами). Але тут теж бачимо високий ризик того, що контролери будуть із цим сперечатися. Хоча якщо площа такого приміщення менше 20 кв. метрів, вдіяти нічого не зможуть*.

* Звісно, за умови, що за цим же місцезнаходженням (адресою) немає ще інших торговельних залів/приміщень приймання та видавання замовлень, що належать цьому ж суб’єкту господарювання.

Що зміниться (з 01.01.2023)?

З 01.01.2023 вже переходимо на нові рейки — необхідно буде виконувати вимоги Закону про платіжні послуги*. Зазначимо, що сам Закон буде введено в дію з 01.12.2022. Але постановою № 894** «старт» виконання нових вимог намічено саме на 01.01.2023 (і до цієї буде діючою ще «стара» постанова № 878).

* Закон України «Про платіжні послуги» від 30.06.2021 № 1591-IX.

** Постанова КМУ «Про встановлення строків, до настання яких торговці повинні забезпечити можливість здійснення безготівкових розрахунків (у тому числі з використанням електронних платіжних засобів, платіжних застосунків або платіжних пристроїв) за продані ними товари (надані послуги)» від 29.07.2022 № 894.

На відміну від діючих правил (які вимагають від СГ забезпечити можливість покупцю розрахуватися саме ЕПЗ), Закон про платіжні послуги говорить про те, що продавець має забезпечити покупцю можливість безготівкового розрахунку. У Законі сказано:

«торговці зобов’язані забезпечувати можливість здійснення безготівкових розрахунків за продані товари (надані послуги), у тому числі за допомогою електронних платіжних засобів та/або платіжних застосунків, та/або платіжних пристроїв». Конструкція «та/або» формально говорить про те, що торговцю достатньо буде забезпечити тільки якийсь один з перерахованих способів безготівкових розрахунків для покупця.

Це прямо передбачено постановою № 894, яка визначає, хто саме з торговців має забезпечити можливість покупцю безготівкового розрахунку.

Зверніть увагу! На відміну від діючих правил, постанова № 894 передбачає, що забезпечити можливість покупцю/замовнику розрахуватися за товари/послуги в безготівковій формі слід незалежно від того, зобов’язані ви мати РРО/ПРРО чи ні. Тобто навіть якщо ви не зобов’язані мати РРО/ПРРО, ви повинні забезпечити для покупця можливість безготівкового розрахунку за товари/послуги.

Що це фактично означає для інтернет-торговця? Знову ж таки подивимося на це з точки зору різних варіантів оплати:

1. Здійснення попередньої оплати покупцем. Якщо на сайті є кнопка «Сплатити» (заздалегідь укладено договір інтернет-еквайрингу з фінпосередником, наприклад з Liqpay, Portmone тощо), то вважайте, що ви виконали вимоги нового Закону про платіжні послуги щодо забезпечення покупцю можливості розрахуватися в безготівковій формі.

Також із 01.01.2023 буде цілком законно (відповідатиме вимогам Закону про захист прав споживачів і Закону про платіжні послуги), якщо наприклад, у вас буде тільки спосіб безготівкового розрахунку — за допомогою QR-коду.

Питання можуть виникнути, чи будуть виконані СГ вимоги Закону про платіжні послуги, якщо він, наприклад, забезпечить тільки можливість розрахунку шляхом оплати на банківські реквізити? Ось тут все не так однозначно.

Можна вважати, що оплата за банківськими розрахунками ніяк не обмежує можливість покупця розрахуватися безготівково за допомогою платіжних застосунків. Та чи можна в цьому випадку вважати, що продавець забезпечив можливість використання таких застосунків?

Все це цікаво з тієї точки зору, що якщо продавець піде шляхом укладення договору інтернет-еквайрингу з фінпосередником, наприклад з Liqpay, Portmone тощо, то, як розуміємо, то є шлях до необхідності застосування РРО/ПРРО.

Зверніть увагу і на ще один момент. Ніяких відстрочок щодо виконання вимог із забезпечення покупцю можливості розразуватися за товар в безготівковій формі для інтернет-магазинів немає. Адже їх торгова діяльність не обмежується межами якогось населеного пункту.

2. Здійснення оплати в момент отримання товару. Якщо оплату за товар буде здійснювати покупець у момент отримання товару і оплату буде приймати сторонній перевізник, то, як і зараз, з 01.01.2023 з виконанням вимог Закону про платіжні послуги питань немає, оскільки сам СГ безпосередньо оплату в цьому випадку не приймає. Її приймає сторонній перевізник.

А якщо оплату приймає безпосередньо сам СГ?

Це може бути у (1) випадку «самовивозу» товару зі складу/пункту видачі замовлень СГ з оплатою в момент «самовивозу» або (2) у випадку доставки товару кур’єром СГ, якщо оплата товару здійснюється в момент доставки товару кур’єром.

У такому разі СГ повинен забезпечити для покупця хоча б один з альтернативних варіантів безготівкового розрахунку. Тобто мати або фізичний платіжний термінал (який приймає картки), або «віртуальний» термінал (розрахунок за допомогою QR-коду чи спеціального платіжного застосунку). Достатньо забезпечити тільки один із таких способів.