zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=42825
ВИСНОВОК ДОКУМЕНТА
Для обрання чи підтвердження статусу платника сільгоспЄП юрособа має подати розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва тільки із загальною декларацією з сільгоспЄП.
Загальний алгоритм. Для того щоб вперше стати платником сільгоспЄП чи підтвердити такий статус на наступний рік, юрособа не тільки має дотримуватися вимог, передбачених п.п. «а» п. 291.4 ПКУ, а й зобов’язана на початку року (не пізніше 20 лютого) подати податківцям певний пакет документів.
Перелік таких документів і ДПІ, в які їх слід подати, наведено у п.п. 298.8.1 ПКУ. Деталі шукайте у «Як стати платником сільгоспЄП групи 4 у 2025 році» // «Податки & бухоблік», 2025, № 10. Там говориться, що для набуття чи підтвердження статусу платника сільгоспЄП слід подати не пізніше 20 лютого:
1) у податкову за місцезнаходженням юрособи одну загальну декларацію з сільгоспЄП разом із:
— додатком 1 з даними про землі;
— додатком 3 з розрахунком МПЗ*;
— Розрахунком сільгоспчастки;
2) у податкову за місцезнаходженням землі — звітні декларації з сільгоспЄП (окремо щодо землі, розташованої на території однієї територіальної громади) разом із:
— додатком 1 з даними про землі;
— додатком 3 з розрахунком МПЗ;
— Розрахунком сільгоспчастки.
* Подавати додаток 3 з розрахунком МПЗ п.п. 298.8.1 ПКУ не вимагає. Але така необхідність випливає з п. 2971.1 ПКУ. Тому, на думку фіскалів, без його подання стати вперше чи підтвердити на наступний рік статус платника сільгоспЄП не вдасться. Деталі шукайте у «Додаток 3 з розрахунком МПЗ подають при переході на сільгоспЄП» // «Податки & бухоблік», 2025, № 10.
Проблеми з поданням Розрахунку. На практиці в останні роки точилося багато дискусій з цього приводу:
чи варто Розрахунок сільгоспчастки подавати із звітними деклараціями з сільгоспЄП?
Причини цього крилися у тому, що:
1) Розрахунок сільгоспчастки, хоч і формально, є додатком до декларації з сільгоспЄП (він згаданий у кінці форми декларації, а саме у таблиці «До декларації додаються» як один із додатків), але він:
— подається окремо від самої декларації та інших додатків, що разом із Розрахунком сільгоспчастки згадані у кінці декларації як додаток;
— затверджений окремим наказом Мінагрополітики (наказ Мінагрополітики від 26.12.2011 № 772), а не наказом Мінфіну, яким затверджено саму форму декларації з сільгоспЄП. А отже, цей розрахунок не є невід’ємною складовою такої декларації. Тому не дивно, що податківці дозволяють при допущенні помилки тільки у цьому Розрахунку робити уточнення тільки у ньому без подання декларацій із сільгоспЄП (БЗ 108.02.05);
2) якщо і загальну, і звітні декларації подають у одну податкову (наприклад, усі землі аграрія розташовані в одній громаді чи в різних, але підконтрольних одній податковій), то аграрію доводилося подавати в одну податкову дві ідентичні форми Розрахунку сільгоспчастки.
Враховуючи все це, багато хто з аграріїв на практиці, замість того щоб подати два Розрахунки сільгоспчастки, подавав у податкову тільки один екземпляр. Хоча при заповненні як загальної, так і звітної декларації з сільгоспЄП наприкінці (у таблиці «До декларації додаються») вказував позначку «Х» про те, що з кожною такою декларацією подано Розрахунок сільгоспчастки.
І що не могло не радувати: податківці на місцях до цього ставилися лояльно і давали право аграрію бути в наступному році платником сільгоспЄП.
Водночас офіційно давати дозвіл на подання тільки одного Розрахунку сільгоспчастки ніхто не поспішав.
А без офіційного дозволу на подання тільки одного Розрахунку сільгоспчастки можна було потрапити у халепу. Адже у податківців був формальний привід відмовити аграрію у реєстрації платником сільгоспЄП. І тому ми завжди рекомендували подавати стільки Розрахунків сільгоспчасток, скільки декларацій (загальних та звітних) подано у податкову.
Новий підхід фіскалів. І от днями податківці вирішили викласти своє бачення ситуації з поданням Розрахунку сільгоспчастки. У роз’ясненні, що коментується, вони чітко заявили, що
аграрій не подає Розрахунок сільгоспчастки разом із звітними деклараціями до контролюючому органу за місцем розташування земельних ділянок (незалежно від місцезнаходження таких земельних ділянок — за основним або неосновним місцем обліку)
Причому податківці навіть навели аргументи, чому вони так вважають. А саме вони подивилися на саму форму Розрахунку сільгоспчастки і помітили, що у ряд. 6 слід вказувати найменування контролюючого органу за основним місцем обліку платника податку. Враховуючи це і той факт, що за основним місцем обліку подається загальна декларація з сільгоспЄП, вони вирішили, що самою формою Розрахунку сільгоспчастки не передбачено його подання до контролюючого органу за місцем розташування земельної ділянки, тобто разом із звітними деклараціями з сільгоспЄП.
Аргумент так собі. Але вони старалися.
Наша думка. Якщо не враховувати вимоги ПКУ, а тільки пам’ятати, що Розрахунок сільгоспчастки, не залежно від того, чи подається він разом із загальною або із звітною декларацією, буде завжди мати одні і ті ж дані, то можна вважати підхід фіскалів доволі зваженим.
На боці такого підходу стоїть і те, що загальна декларація з сільгоспЄП є аналогом заяви на обрання сільгоспЄП. І саме на основі її даних податківці мають приймати рішення, буде аграрій у наступному році платником сільгоспЄП чи ні. А для прийняття такого рішення велику роль відіграє досягнення аграрієм у минулому році розміру сільгоспчастки на рівні 75 % (а для деяких аграріїв під час дії ВС — 50 % межі*).
* Деталі у «Дохід від екскурсій на ферму та сільгоспчастка» // «Податки & бухоблік», 2024, № 99 (ср. ).
На основі ж звітних декларацій відбувається безпосереднє нарахування сільгоспЄП. І для такого нарахування розмір сільгоспчастки ролі не відіграє. А тому виходить логічним висновок фіскалів про те, що великої необхідності у поданні разом із звітними деклараціями розрахунку сільгоспчастки немає.
З іншого боку, існує вимога п.п. 298.8.1 ПКУ, яка вимагає від усіх аграріїв, які бажають бути у наступному році платником сільгоспЄП, подання Розрахунку сільгоспчастки контролюючим органам не тільки за своїм місцезнаходженням (із загальною декларацію з сільгоспЄП), а й за місцем розташування земельних ділянок, тобто із звітними деклараціями з сільгоспЄП.
І, на жаль, ця норма є тим аргументом, який не дає змоги нам і багатьом аграріям просто на віру прийняти висновки, зроблені контролерами у роз’ясненні, що коментується.
Тому ми вважаємо, що ті аграрії, які не бажають ризикувати, мають або подавати Розрахунок сільгоспчастки також із звітною декларацією з сільгоспЄП, або отримати на свою адресу індивідуальне роз’яснення, в якому фіскали підтвердять висновок, зроблений у роз’ясненні, що коментується.
Тим же, хто вірить на слово фіскалам і подаватиме тільки один Розрахунок, хотілося б сказати, що реально можна обійтися без подання Розрахунку із звітною декларацією тільки в тому випадку, коли і загальна, і звітна декларації подаються в одну ДПІ. Адже Розрахунок сільгоспчастки подається, як окремий документ, і в ньому жодним чином не ідентифіковано, з якою декларацією із сільгоспЄП він подається (він не містить ні номера, ні інших реєстраційних даних, які б говорили про це). А тому тільки в цьому випадку можна говорити, що поданий один Розрахунок стосуватиметься обох видів декларацій із сільгоспЄП, що подані в ДПІ.
Якщо ж землі аграрія знаходяться у різних територіальних громадах, які підконтрольні різним ДПІ (загальна і звітна декларації подані у різні ДПІ), то от тут така віра у доброчесність фіскалів може зіграти злий жарт. Тому щоб не було претензій, краще саме в цьому випадку подати Розрахунок сільгоспчастки і в ДПІ за місцезнаходженням землі (разом із звітною декларацією). Часу на заповнення такого розрахунку і на його подання аграрій витратить небагато, а от від можливих проблем це його точно вбереже.
