Немає діяльності — немає декларації?

Можливість не подавати декларацію встановлена в п. 49.2 ПКУ. Ідея її полягає в тому, що платник податків зобов’язаний за кожен звітний період, у якому виникають об’єкти оподаткування, або за наявності показників, що підлягають декларуванню, подавати податкові декларації з кожного податку, платником якого він є.

Звідси можна дійти висновку: якщо в якомусь періоді платникові нічого відобразити в декларації (немає показників для декларування), то він може не подавати декларацію за цей період. Це правило застосовується до всіх платників податків, у тому числі до спрощенців.

Проте в п. 49.2¹ ПКУ зроблено виняток: ті, хто реалізує пальне або спирт етиловий (п.п. 212.1.15 ПКУ), а також інші платники акцизного податку, що мають діючі ліцензії на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню, зобов’язані за кожен період подавати декларації незалежно від того, чи здійснювали вони діяльність у цьому періоді.

Втім, можливість не подавати декларацію встановлена не лише в п. 49.2 ПКУ. Наприклад, ФОП груп 1, 2, які перебувають на територіях бойових дій або тимчасово окупованих територіях, можуть не сплачувати єдиний податок і не подавати декларацію (п. 11 підрозд. 8 розд. XX ПКУ).

Крім того, звільнення від податкових обов’язків (у т. ч. від подання декларації) передбачено у воєнний час для всіх платників, які не мають можливості їх виконати (п. 69.1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ). Такі платники повинні подати декларацію:

— протягом 6 місяців після закінчення ВС або

— протягом 60 календарних днів з першого дня місяця, що настає за місяцем відновлення таких можливостей.

Але це зовсім інші історії, ці норми працюють незалежно від того, вів діяльність такий платник податків чи ні.

Показники, що підлягають декларуванню

Не так просто зрозуміти, про які показники, що підлягають декларуванню, йдеться в п. 49.2 ПКУ. Однозначно, обов’язкові реквізити декларації до таких не належать. Обов’язкові реквізити перелічені в п. 48.3 ПКУ, а додаткові обов’язкові реквізити — у п. 48.4 ПКУ. Це та інформація, без якої декларація взагалі не вважатиметься декларацією. До них належать: тип декларації, звітний період, найменування платника, його місцезнаходження, код ЄДРПОУ тощо. Додатковою інформацією може бути код КВЕД, код органу місцевого самоврядування за КАТОТТГ; код адміністративно-територіальної одиниці за КАТОТТГ тощо.

Судячи з усього, до показників, що підлягають декларуванню, про які йдеться в п. 49.2 ПКУ, слід відносити показники, пов’язані з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань. Якщо таких немає, то декларацію можна не подавати.

Наприклад, щодо ФОП на загальній системі, який не вів діяльності і доход не отримував (ні підприємницький, ні громадянський), податківці мають думку, що він не повинен подавати декларацію про майновий стан і доходи (БЗ 104.09). Хоча в розділі VІІІ цієї декларації платники відображають рухоме та нерухоме майно, тобто показники, які з діяльністю і доходами ніяк не пов’язані. Цей приклад підтверджує, що за відсутності діяльності податківцям такого роду показники не цікаві, вони дозволяють не подавати декларацію, навіть якщо до відповідних рядків можна вписати інформацію.

Втім, багато що тут залежить від специфіки обчислення того чи іншого податку, форми декларації, а також від роз’яснень податківців.

Наприклад, у декларації з податку на прибуток є комірки для позначення тієї фінзвітності, яка подається разом з декларацією. Сама ж фінзвітність є додатком до декларації. Тому навіть якщо платник не вів діяльності і жодних показників, пов’язаних з розрахунком податку, не мав, то він усе одно зобов’язаний подати декларацію з податку на прибуток.

Ба більше, іноді податківці роз’яснюють, що нульовий показник — це теж показник, а отже, з таким нульовим показником треба подавати декларацію з податку на прибуток (листи ДПСУ від 30.09.2021 № 3653/ІПК/99-00-18-04-02-06; від 01.06.2021 № 2185/ІПК/99-00-21-02-02-06). Аналогічно вони вважають і щодо обов’язкового подання неприбуткового звіту (листи ДПСУ від 22.05.2024 № 2854/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК, від 23.12.2022 № 2363/ІПК/99-00-21-02-02-06).

А ось ФОП на спрощеній системі груп 1, 2 у загальному випадку завжди повинні подавати декларацію платника єдиного податку, навіть якщо діяльності і доходу не було (БЗ 107.01.07). Причина, мабуть, криється в тому, що такі ФОП платять єдиний податок незалежно від результатів діяльності, а щомісячні авансові внески цього податку відображаються в декларації.

У чому каверза

З одного боку, правило про неподання декларації виглядає привабливо. Немає діяльності і показників для декларування — забуваємо не лише про податок і його сплату, але і про декларацію та її своєчасне або несвоєчасне подання.

З іншого боку, для таких дій (точніше, бездіяльності) є деякі протипоказання.

Передусім, є небезпека допущення помилки (реальної або надуманої). Тобто платник помилково думав, що в нього не було у звітному періоді операцій і не було відповідних показників. Відповідно він декларацію не подав, хоча повинен був подавати. Крім того, як ми вже з’ясували вище, не так-то просто зрозуміти, що таке відсутність показників, які підлягають декларуванню. Плюс до цього треба зважати на думку податківців (наприклад, щодо тих же нульових показників).

Ще одна небезпека стосується платників акцизного податку, що реалізовують пальне або спирт етиловий, та інших платників акцизного податку, що мають відповідні ліцензії. Вони повинні подавати декларацію в будь-якому разі (п. 49.2¹ ПКУ). На сьогодні* вже зрозуміло, що йдеться саме про платників акцизного податку, а не про тих, хто, скажімо, просто має ліцензію на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією (наприклад, ліцензія на зберігання власного пального).

* Див. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей податкового адміністрування під час воєнного стану для платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства» від 18.06.2024 № 3813-IX.

А ось на які декларації поширюється виняток із загального правила, з п. 49.2¹ ПКУ не випливає. Чи то платники акцизу завжди повинні подавати всі декларації, чи то обов’язково подаються лише декларації з акцизного податку. І лише з роз’яснень податківців випливає, що йдеться тільки про декларацію з акцизного податку (тобто саме декларацію з акцизного податку необхідно подавати в будь-якому разі, а інші декларації — тільки за наявності показників, що підлягають декларуванню, див. лист ДПСУ від 31.12.2024 № 6014/ІПК/99-00-21-03-03 ІПК; БЗ 114.07; БЗ 114.07, втратило чинність з 01.08.2024). Тобто це може стати потенційним полем для конфлікту.

Тому далі розглянемо ті негативні наслідки, з якими може зіткнутися платник, якщо він неправомірно скористається правилом про неподання декларації.

Строк давності

Найбільш негативний момент пов’язаний зі строками давності, встановленими в ст. 102 ПКУ для визначення податкового зобов’язання контролюючим органом.

У загальному випадку цей строк становить 1095 днів з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання декларації, а якщо вона була подана пізніше — з дня, що настає за днем фактичного подання.

Якщо ж декларація зовсім не подавалася, то строк давності взагалі не починає спливати

А отже, податківці можуть нарахувати грошове зобов’язання коли завгодно, незважаючи на закінчення 1095 днів (п.п. 102.2.1 ПКУ).

Виходить, якщо у вас є сумніви — а чи точно не було в цьому періоді показників, що підлягають декларуванню, — краще все-таки подати порожню декларацію. У такому разі після строку давності ви взагалі можете забути про цей період і цей податок.

Важливий момент: при розрахунку 1095 днів не забуваємо про карантинне і воєнне заморожування перебігу цього строку з 18.03.2020 по 31.07.2023 (БЗ 129.02) (див. «Податкові строки та позовна давність: до чого готуватися у 2025 році?» // «Податки & бухоблік», 2024, № 105).

ПДВ-специфіка

Наступний негативний момент стосується платників ПДВ і можливості потрапити в ризикові платники. А в разі неправомірного використання п. 49.2 ПКУ така ймовірність є.

Річ у тому, що в Критеріях ризиковості платника ПДВ (додаток 1 до Порядку № 1165*) є така норма (п. 6):

* Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджений постановою КМУ від 11.12.2019 № 1165.

А наслідки потрапляння в ризикові платники дуже неприємні: більша частина ПН/РК блокуватиметься (хіба що є надія на критерії безумовної реєстрації ПН/РК, але це дуже вузьке коло випадків). Фактично діяльність платника буде паралізована.

Ба більше, з таким ризиковим платником, швидше за все, припинять відносини контрагенти, оскільки вони самі можуть потрапити в категорію ризикових через п. 8 Критерії ризиковості платника*.

* Див. пп. 13, 14 Довідника кодів податкової інформації, яка є підставою для прийняття рішення про відповідність платника ПДВ критеріям ризиковості платника податку, затвердженого наказом ДПСУ від 11.01.2023 № 17.

Ще раз нагадаємо: у п. 6 Критеріїв ризиковості платника ПДВ ідеться тільки про тих, хто неправомірно скористався п. 49.2 ПКУ. Але, як ми обумовили вище, в цю халепу можна легко потрапити помилково. Тому платникам ПДВ треба добре подумати, перш ніж користуватися правилом про неподання декларації.

Крім того, платникам ПДВ треба врахувати ще один момент. Згідно з п.п. «г» п. 184.1 ПКУ реєстрація платника ПДВ може бути анульована, якщо платник ПДВ протягом 12 послідовних місяців не надає декларації з ПДВ та/або надає декларацію, яка свідчить про відсутність постачання / придбання товарів / послуг, здійснених з метою формування податкового зобов’язання або податкового кредиту.

Тому якщо ви хочете зберегти статус платника ПДВ, але у вас справді немає жодних операцій, то краще декларацію все-таки надати і сформувати ПК від придбання, скажімо, невеликої партії канцтоварів.

Податківці знаходять помилку

Якщо дійсно виявиться, що ви повинні були подати декларацію (тобто насправді були об’єкт оподаткування і сума податку), але не зробили цього, то наслідки можуть бути такими.

1. За неподання декларації податківці застосують штраф згідно з п. 120.1 ПКУ. Розмір штрафу становить 340 грн за кожне неподання або несвоєчасне подання (а при повторному порушенні протягом року — 1020 грн за кожне таке неподання або несвоєчасне подання).

2. Неподання декларації є однією з підстав для нарахування податкового зобов’язання контролюючим органом (п.п. 54.3.1 ПКУ). Якщо буде виявлено, що у платника є об’єкт оподаткування і він повинен був заплатити податок, то податківці мають право донарахувати податок і можуть застосувати штраф згідно зі ст. 123 ПКУ*: у розмірі 10 % від визначених податківцями податкових зобов’язань (за п. 123.1 ПКУ) або, якщо вважатимуть порушення умисним**, — у розмірі 25 % від визначених податківцями податкових зобов’язань (п. 123.2 ПКУ).

* Під час воєнного стану діє важливе правило, встановлене з 01.08.2023, — якщо контролери донарахують податкові зобов’язання під час документальної перевірки і платник сплатить їх за ППР протягом 30 календарних днів (без оскарження), то штрафи, нараховані на суму такого податкового зобов’язання, вважаються скасованими, а пеня не нараховується (п. 69.37 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).

** Див. статтю «Штрафи за умисні порушення: Верховний Суд проти податкової» // «Податки & бухоблік», 2024, № 87 (ср. ).

Як виправити помилку

Якщо не подали декларацію, скориставшись п. 49.2 ПКУ, а з часом ви виявляєте, що все-таки якісь операції в тому періоді були і потрібно було подавати декларацію і платити податок, то з’являється черговий квест: як виправити цю помилку?

По суті, виправити цю помилку в загальноприйнятому розумінні (п. 50.1 ПКУ) не вийде. Якщо діяти «в лоб», то спочатку потрібно подати декларацію із задекларованою сумою податку (з простроченням), а потім заплатити податок. Тому уникнути штрафу за несвоєчасне подання декларації згідно з п. 120.1 ПКУ не вийде.

Крім того, тут є одна тонкість. Якщо платник із запізненням подає декларацію з нарахованим податком, то податкове зобов’язання стане узгодженим. При сплаті податку після подання декларації податківці можуть застосувати штраф за несвоєчасну сплату податку згідно з п. 124.1 ПКУ (при затримці до 30 к. дн. — у розмірі 5 % погашеної суми, при затримці більше 30 днів — 10 % погашеної суми, а якщо податківці побачать умисел — 25 % несплаченого (несвоєчасно сплаченого) податку).

Чи можна якось уникнути цього штрафу? Є два варіанти.

Варіант 1. Можна спочатку сплатити податок, а потім подавати декларацію. У такому разі в момент сплати податкове зобов’язання не буде узгодженим, а отже, цей штраф не застосовний (БЗ 129.04). Принаймні, саме так фіскали тлумачать цю консультацію. Це один з можливих шляхів вирішення проблеми.

Варіант 2. Є інший шлях, він трохи складніший. З’ясувавши, що декларацію забули подати, доведеться повозитися двічі з поданням пропущених декларацій:

1) спочатку подати пропущену декларацію з нульовим об’єктом оподаткування;

2) через процедуру самовиправлення (з поданням УР/УД) уже правильно задекларувати пропущений період («виправити помилку»).

Річ тут ось у чому: якщо подати декларацію й узгодити в ній нульові податкові зобов’язання, то вийде, що платити до бюджету за такою декларацією в граничні строки ви нічого не повинні. Єдиний штраф, який тут може бути, — штраф за несвоєчасне подання декларації (п. 120.1 ПКУ).

Далі вам залишається тільки уточнити таку декларацію в порядку, прописаному в п. 50.1 ПКУ. І краще виправлення провести не в поточній декларації, а через УР/УД до поданої із запізненням декларації. Це дасть змогу встигнути виправити помилку із заниженням податкових зобов’язань до перевірки. У загальному випадку із суми донарахованих в УР/УД податкових зобов’язань доведеться сплатити тільки 3 % самоштрафу. Але у воєнний час можна уникнути і цієї сплати. У п. 69.1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ є норма, що дозволяє виправити податок, занижений у періодах, які припадають на період дії воєнного стану, без сплати самоштрафу.