Новий Закон про держпідтримку малого та середнього підприємництва

Друк

Новий Закон про держпідтримку малого та середнього підприємництва

 

З 19 квітня 2012 року на зміну Закону № 2063, що визначав раніше правові засади державної підтримки суб`єктів малого підприємництва, прийшов Закон № 4618, збільшившись при цьому порівняно зі своїм попередником як у довжині назви, так і в обсязі. Здавалося б, такі зміни* можна лише вітати, адже тепер держава має намір не лише підтримувати, а й розвивати малий бізнес, а разом з ним і середній, чого раніше не було. Чи заживеться підприємцям привільніше після зазначеної дати, чи все залишиться по-старому, а може, й гірше? Відповідь — у запропонованій статті.

Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», i.khmelevskiy@id.factor.ua

 

* Відразу зауважимо, що вони ніяк не зачіпають платників єдиного податку, що вже є такими, та не обмежують (поки що?) можливість переходу на єдиний податок для тих суб`єктів господарювання, які відповідають критеріям, установленим наразі ст. 291 ПКУ.

 

Документи статті

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-VI.

Закон № 4618 — Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22.03.2012 р. № 4618-VI.

Закон № 2063 — Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р. № 2063-III.

Закон про бухоблік — Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV.

П(С)БО 25 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 р. № 39.

На жаль, безпосередньо скористатися більшістю положень Закону № 4618 неможливо — крім загальних декларативних фраз на кшталт «створення умов», «сприяння участі», «налагодження співпраці», «підготовки пропозицій», «розробки програм» тощо, у ньому мало чого корисного, що може зацікавити підприємницьку громадськість.

З усього тексту заслуговує на увагу, мабуть, тільки ст. 13, де перелічуються ті суб`єкти господарювання, які не можуть претендувати на державну підтримку згідно з цим Законом. Серед них, зокрема, ті, хто:

— є кредитними, страховими організаціями, інвестиційними фондами, недержавними пенсійними фондами, професійними учасниками ринку цінних паперів, ломбардами (порівн. п.п. 291.5.4 ПКУ);

— є нерезидентами України, за винятком випадків, передбачених міжнародними договорами України (порівн. п.п. 291.5.7 ПКУ);

— здійснюють виробництво та/або реалізацію зброї, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, обмін валют (порівн. абз. 2) і 3) п.п. 291.5.1 ПКУ);

здійснюють надання в оренду нерухомого майна, що є одним з основних видів діяльності (порівн. п.п. 291.5.3 ПКУ);

— мають заборгованість перед бюджетом, Пенсійним фондом України, фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (порівн. п.п. 291.5.8 ПКУ) та ін.

Посилання в дужках на норми гл. 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розд. XVI ПКУ наведено нами з тією метою, щоб підкреслити певну схожість цього переліку з переліком осіб, які не можуть бути платниками єдиного податку згідно з п. 291.5 ПКУ.

У цьому контексті вартий уваги п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 4618, відповідно до якого одним з основних напрямів державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні є впровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб`єктів малого підприємництва, що відповідають критеріям, установленим податковим законодавством. У зв`язку з цим можна припустити, що в майбутньому обидва переліки зближуватимуться настільки, щоб повністю виключити застосування «спрощенки» особами, позбавленими держпідтримки на підставі ст. 13 Закону № 4618, наприклад, орендодавцями нерухомого майна, до яких законодавець чомусь відчуває стійку неприязнь.

Між іншим, Концепцією проекту Закону України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва», розробленою свого часу Держкомпідприємництва (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 41, с. 27), уже пропонувалося заборонити сплату єдиного податку суб`єктами господарської діяльності, які надають в оренду земельні ділянки або їх частини, а також житлові та нежитлові приміщення (споруди, будівлі) загальною площею понад 150 кв. м, проте до ПКУ ця пропозиція в такому вигляді поки що не потрапила. Може так статися, що незабаром «ідейні противники» орендодавців візьмуть реванш, заборонивши шляхом унесення змін до ПКУ «єдиноподатковість» для тих, у кого надання в оренду нерухомого майна є одним із основних видів діяльності.

Більше про сам Закон № 4618 сказати нема чого. Набагато цікавіше висвітлити моменти, що набули нового звучання у зв`язку з його прийняттям. Насамперед це, звісно ж, поява у ГКУ нової класифікації суб`єктів малого, середнього та великого підприємництва (див. нову редакцію ч. 3 ст. 55 цього Кодексу), що об`єднала в собі визначення суб`єктів малого підприємництва, яке раніше існувало у ст. 1 Закону № 2063, із колишньою класифікацією підприємств на малі, середні та великі з ч. 7 ст. 63 ГКУ. На сьогодні останню норму з ГКУ виключено, що призвело до зникнення з вітчизняного правового поля визначень малого, середнього та великого підприємства, якими продовжують оперувати інші законодавчі акти, зокрема, ПКУ. Обговоримо ситуацію, що склалася у зв`язку з цим, після того, як наведемо в табличній формі порівняльну характеристику внесених до ГКУ змін.

 

Малі

Середні

Великі

підприємства
(так було)

суб’єкти підприємництва*
(так стало)

підприємства
(так було)

суб’єкти підприємництва
(так стало)

підприємства
(так було)

суб’єкти підприємництва
(так стало)

— середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб;
 — обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн грн.

фізособи-підприємці**

юридичні особи

усі інші, що не належать до малих або великих****

середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб;
 — обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує 100 млн грн.

юрособи, в яких:
 — середня кількість працюючих за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб;
 — річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 млн євро, визначену за середньорічним курсом НБУ

у яких:
 — середня кількість працюючих*** за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб;
 — річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн євро, визначену за середньорічним курсом НБУ***

* Із числа суб’єктів малого підприємництва ГКУ виділяє підкатегорію суб’єктів мікропідприємництва, до яких відносить фізосіб-підприємців та юридичних осіб, в яких (обидва наведені нижче критерії повинні виконуватися і тими, й іншими):

— середня кількість працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб;

— річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.

Зауважимо, що необхідність запровадження підкатегорії суб’єктів мікропідприємництва наразі не зрозуміла, оскільки Закон № 4618 не надає для них жодних переваг порівняно з іншими категоріями суб’єктів підприємництва, на яких він поширюється.

** Раніше з визначення, наведеного у ст. 1 Закону № 2063, випливало, що всі фізособи, зареєстровані суб’єктами підприємницької діяльності, вважалися суб’єктами малого підприємництва. При цьому для юридичних осіб — суб’єктів малого підприємництва зазначеним Законом установлювалися ті самі критерії щодо середньооблікової чисельності працюючих та обсягу річного валового доходу, що і для малих підприємств із ч. 7 ст. 63 ГКУ.

*** Замість традиційних в таких випадках середньооблікової чисельності працюючих та річного доходу в національній валюті законодавець використав середню кількість працюючих та суму доходу в євро, визначену за середньорічним курсом НБУ. Як розраховувати обидві величини, на жаль, Закон № 4618 не розшифровує, проте можна припустити, що відносно першої з них необхідно буде застосовувати правила, викладені в розд. 3 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату України від 28.09.2005 р. № 286. Що стосується другої величини, то слід зауважити, що майже до кінця 2008 років сума доходу в ч. 7 ст. 63 ГКУ вже виражалася в євро, при цьому рекомендації щодо обчислення середньорічного курсу, якими, певно, можна буде скористатися знову, надавалися в листі Нацбанку України від 22.03.2004 р. № 13-410/1390.

**** Вочевидь, що тепер до числа суб’єктів середнього підприємництва включено також фізосіб-підприємців (див. додатково виноску **), в яких середня кількість працюючих за календарний рік знаходиться в межах від 50 до 250 осіб, а річний дохід від будь-якої діяльності — у межах від 10 до 50 млн євро.

 

Повертаючись до термінологічних проблем, спричинених Законом № 4618, нагадаємо, що на сьогодні періодичність подання фінансової звітності до органів ДПС ув`язана, зокрема, з можливістю віднесення платника податків до категорії малих підприємств, а не суб`єктів малого підприємництва*. Так, п. 46.2 ПКУ передбачено, що платники податку на прибуток подають разом із відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації. Малі підприємства — платники цього податку, віднесені до таких відповідно до ГКУ, повинні подавати тільки річну фінансову звітність разом із річною податковою декларацією в порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

* Звертаємо увагу, що це не стосується так званих «нульовиків», які задовольняють критеріям, установленим п. 154.6 ПКУ, оскільки їх статус ніяк не пов’язаний ані зі статусом «малого підприємства», ані зі статусом «суб’єкта малого підприємництва».

Проте з формальної точки зору виконати наведену норму податкового законодавства після 19 квітня неможливо, оскільки ГКУ більше не містить вказівок на те, хто може вважатися малим підприємством. Найпесимістичніші прогнози у зв`язку з цим полягають в тому, що податківці можуть зобов`язати абсолютно всіх платників податку на прибуток (крім «нульовиків» — див. виноску на цій сторінці) подати до 10 травня (а також у майбутньому, поки не внесуть відповідних змін до ПКУ) фінансову звітність, причому така вимога формально не суперечитиме чинному законодавству. Зараз же залишається тільки сподіватися на розсудливість ДПСУ в цьому питанні.

Що стосується складу фінансової звітності, визначеного відповідно до Закону про бухоблік, то тут подібних проблем не виникає, оскільки він оперує терміном «суб`єкти малого підприємництва». Частиною 3 ст. 11 цього Закону для них передбачено скорочену за показниками фінансову звітність у складі Балансу та Звіту про фінансові результати. При цьому право на складання звітності у скороченому обсязі підприємство може отримати тільки у випадку, коли за результатами діяльності за минулий рік його визнано суб`єктом малого підприємництва відповідно до чинного законодавства (див. п. 3 розд. I
П(С)БО 25
).

Раніше в листі Мінфіну від 16.05.2008 р. № 31-34000-10-10/17931 зазначалося, що «чинним законодавством» у цьому контексті вважався Закон № 2063, тепер же, судячи з усього, ним має вважатися ГКУ (якщо конкретно, то ч. 3 ст. 55). Проте, щоб визначитися зі складом фінзвітності на поточний рік, найімовірніше, слід застосовувати старі критерії із Закону № 2063.

Аналогічно, схоже, слід користуватися спеціальним правилом з п. 3 розд. I П(С)БО 25, згідно з яким втрата підприємством ознак відповідності критеріям суб`єкта малого підприємництва за підсумками діяльності протягом поточного (звітного) року тягне за собою обов`язок подання за відповідний період, в якому це відбулося (і далі за наступні звітні періоди такого року), повної фінансової звітності, якщо зазначена неприємність відбулася в I кварталі поточного року. А от результати діяльності за півріччя, 9 місяців та рік можна вже порівнювати з новими критеріями, передбаченими ч. 3 ст. 55 ГКУ.

Ще одна норма, на якій, безумовно, позначаться термінологічні новації Закону № 4618, — вимога про подання податкової звітності в електронному вигляді. Із сучасної редакції п. 49.4 ПКУ випливає, що такій вимозі зобов`язані підкорятися платники податків, які належать до великих та середніх підприємств, проте, як уже зазначалося, з 19.04.2012 р. класифікаційні ознаки таких підприємств «випарувалися» з ГКУ*. При цьому, поза всякими сумнівами, не можна вважати коректною механічну підміну поняття «велике підприємство» поняттям «великий платник податків»**, що міститься в п.п. 14.1.24 ПКУ.

* У зв’язку з цим можливе і таке трактування цієї норми — оскільки в ГКУ критеріїв для визначення великих і середніх підприємств наразі немає, то й обов’язку подавати електронну звітність згідно з п. 49.4 ПКУ у суб’єктів господарювання теж немає, проте ми не вдаватимемося до цієї крайності, сподіваючись на компромісне трактування зазначеної норми з боку податкових органів.

** Ідеологічно правильним нам вбачається ототожнення великих і середніх підприємств відповідно із суб’єктами великого і середнього підприємництва (те ж саме стосується і «малюків»), проте безпосередньо такий висновок нізвідки не випливає, а оформити його у вигляді поправок до ПКУ при прийнятті Закону № 4618 парламентарі чомусь забули.

Заради справедливості зазначимо, що проблема подання електронної звітності не настільки гостра, оскільки у зв`язку зі збільшенням нижньої планки «дохідного» критерію з 70 млн грн. до 10 млн євро тепер під неї потраплятиме менша кількість платників податків із тих, хто на сьогодні вже і так подає звітність в електронному виді.

На завершення статті зупинимося на окремих нюансах, що стосуються перевірок суб`єктів малого підприємництва. Як відомо, пп. 82.1 і 82.2 ПКУ встановлена тривалість документальних планових та позапланових перевірок, а також можливість продовження таких строків окремо для великих платників податків, для суб`єктів малого підприємництва та для інших платників податків (подробиці див. у статті «Податкові перевірки: планові та позапланові» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 22).

При цьому відповідно до роз`яснень ДПАУ, викладених у листі від 31.01.2011 р. № 2518/7/23-4017/89 (див. на с. 46 того ж номера), при визначенні граничної тривалості документальних перевірок під великим платником податків розуміється юридична особа, яка відповідає критеріям, наведеним у п.п. 14.1.24 ПКУ. Отже, у цьому відношенні після прийняття Закону № 4618 нічого не змінилося.

Суб`єктів малого підприємництва у згаданому листі пропонувалося класифікувати згідно зі ст. 1 Закону № 2063, а це означає, що зараз за відповідними критеріями шлях має лежати у напрямку до ч. 3 ст. 55 ГКУ. Хоча до кінця 2012 року доведеться, напевно, озиратися ще на старі критерії із Закону № 2063.

До категорії інших платників податків згідно з тим же листом належать платники, що не підпадають під визначення ані великого платника, ані суб`єкта малого підприємництва, що, до речі, нетотожно ні старому поняттю «середнє підприємство», ні новому «суб`єкт середнього підприємництва». Загалом, і з перевірками Закон № 4618 наплутав достатньо — як розв`язуватимемо ці вузли, покаже час (і роз`яснення контролюючих органів).

Резюмуючи все викладене вище, зауважимо, що цей Закон великою мірою не вирішив жодної із відомих до цього проблем суб`єктів малого та середнього підприємництва, проте вніс додаткові проблеми до їх поточної та перспективної діяльності. Чесно кажучи, він мало схожий на реальний інструмент поліпшення умов для ведення бізнесу, якого чекала підприємницька громадськість. І якщо платникам податків удасться з мінімальними втратами часу і сил пройти через ті штучні рифи, які створені цим Законом, то можна буде вважати, що вони легко відбулися від задекларованої державної підтримки та сприяння їх розвитку.

Та й взагалі, як показує досвід, у нашій країні значно легше живеться без будь-якої держпідтримки, податкових пільг і тому подібних благодіянь. Недарма кажуть, позбавте нас від таких «друзів», а з ворогами ми самі впораємося!

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі