Якщо контрагент... під особливим податковим контролем

Друк

Якщо контрагент…
під особливим податковим контролем

 

Намір поширити негативні податкові наслідки не тільки на безпосереднього порушника вимог податкового законодавства, а й на суб’єктів господарювання, які зважилися на співпрацю з ним, податківці мали завжди. Останнім часом ця тенденція набуває все більш конкретних форм. Одна з них — створення відкритої бази сумлінних та несумлінних платників податків. Уявимо, що контрагент вашого підприємства опинився у другій категорії. Ваші дії?

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

На сайті ДПАУ (www.sta.gov.ua) з’явився розділ «Дізнайся більше про свого бізнес-партнера». Як пояснюють самі податківці, розділ має сприяти запобіганню негативним наслідкам підприємницької діяльності завдяки можливості «у відкритому доступі оцінити податкові ризики діяльності свого бізнес-партнера, який, можливо, не належить до платників ПДВ, або є банкрутом, або відсутній за зазначеною в установчих документах адресою».

Щоб отримати інформацію про контрагента, досить набрати його ідентифікаційний код (номер) або ж найменування у відповідних полях інтернет-сторінки. При натисненні на «Пошук» система повинна дати відповідь з текстом зеленого або червоного кольору з позначеннями «сумлінний платник» та «особливий податковий контроль» відповідно.

При цьому під сумлінним платником мається на увазі суб’єкт господарювання, який оцінюється позитивно, має високий рівень значення фіскальної важливості та більший за середній у групі (галузі) рівень сплати податків (податкову віддачу) (див. п.п. 3.6.1 Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, у редакції наказу ДПАУ від 30.12.2009 р. № 742 (далі — Методрекомендації № 742)).

Особливий податковий контроль застосовується до суб’єкта, який:

— перебуває у стадії здійснення процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, або

— згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру відсутнє підтвердження відомостей про суб’єкта та/або його стан або ж є запис про його відсутність за місцезнаходженням, або

— припинено державну реєстрацію.

Крім того, щоб уникнути податкових ризиків, ДПАУ, як і раніше, рекомендує перевірити, чи зареєстрований контрагент платником ПДВ.

Таким чином, кожний суб’єкт господарської діяльності «має можливість отримати інформацію про підприємства, що перебувають у зоні посиленого податкового контролю, та уникнути ненадійних партнерів по бізнесу».

Такою є задумка ДПАУ. Припустимо, що платники податків прислухалися до розумності аргументів, що наводилися, та вирішили переконатися в надійності своїх партнерів.

Відразу ж зробимо застереження: відсутність перелічених підстав для особливого податкового контролю не зараховує платника податків автоматично до категорії сумлінних, оскільки він не завжди відповідатиме наведеному поняттю такого платника. Тому щодо нього ресурс просто видасть вказівку про відсутність інформації, яка давала б підстави для особливого податкового контролю. Мабуть, суб’єкту господарювання цього має бути достатньо, щоб відчувати себе більш-менш спокійно щодо такого контрагента.

Питання про те, що ставить собі за мету податкове відомство і чи є реальні підстави для побоювань, стає набагато актуальнішим у випадку, якщо інформація про контрагента є в розділі про особливий податковий контроль. Чим це може загрожувати платнику податків?

Підзаконні нормативні акти, якими у своїй діяльності керуються податкові органи, дозволяють говорити про декілька варіантів розвитку подій:

1. Під час податкової перевірки встановлено, що у платника ПДВ були правові зв’язки (були укладені господарські договори) з суб’єктами господарювання, які не зареєстровані платниками ПДВ, або щодо яких анульоване Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, або ж про яких є інформація в Реєстрі платників ПДВ про анулювання Свідоцтва або про відсутність реєстрації платника ПДВ.

Згідно з п. 5.2 Методрекомендацій № 742 у цьому випадку працівниками податкової інспекції в акті перевірки фіксуються порушення п.п. 7.2.4 п. 7.2 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ, на підставі чого приймається повідомлення-рішення згідно з наказом № 253.

2. Установлена неможливість проведення перевірок контрагента платника податків у зв’язку з його відсутністю за місцезнаходженням.

Згідно з п. 5.4 Методрекомендацій № 742 податковим органам за місцем обліку контрагента такого відсутнього за місцезнаходженням платника податків направляється інформація про декларування ним звітних показників за певний період діяльності, копії установчих документів, пояснення відповідальних осіб та засновників, інша інформація, отримана при проведенні контрольно-перевірочних заходів. Іншими словами, для суб’єкта господарювання відсутність його контрагента за місцезнаходженням обернеться тим, що до нього при здійсненні податкової перевірки поставляться уважніше, маючи у своєму розпорядженні деякі додаткові дані, отримані з податкової за місцем реєстрації контрагента.

3. Отримано інформацію про здійснення процедури відновлення платоспроможності контрагента або визнання його банкрутом або ж про відсутність у Єдиному держреєстрі підтвердження відомостей про суб’єкта та/або його стан, або про наявність запису про його відсутність за місцезнаходженням, або ж про припинення державної реєстрації контрагента суб’єкта господарювання.

Наявність зазначених відомостей податкові органи розцінюють як підставу для визнання договорів за участі такого платника податків такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, а отже, нікчемними (див. пп. 5.8, 5.9, 6.3 Методрекомендацій № 742). Відповідно сторона-покупець повинна буде зменшити суму раніше задекларованого податкового кредиту (див. лист ДПАУ від 02.03.2009 р. № 4164/7/16-1517-03 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 56, с. 8), а у продавця виникає необхідність виключити з податкового обліку операцію, правочин за якою є нікчемним.

Нагадаємо, є два види недійсних правочинів — нікчемні та оспорювані. Нікчемні правочини є недійсними через пряму вказівку закону, тобто за наявності певних названих у законодавстві підстав той чи інший правочин автоматично вважається недійсним без звернення до суду для встановлення цього факту. Підставою, що найчастіше використовується податковими органами, є суперечність правочину інтересам держави і суспільства (ст. 207 Господарського кодексу України), що свідчить про порушення сторонами публічного порядку (ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України), проявом чого вони схильні вважати укладення правочину з метою ухилення від оподаткування або неправомірного використання податкового кредиту. У таких випадках податківцям не потрібно звертатися до суду для визнання правочину недійсним (докладніше див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 53) — вони можуть відразу подавати позов про стягнення отриманого за договором у дохід держави. Оспорюваний же правочин може бути визнано недійсним тільки за рішенням суду (див. п. 4 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання договорів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9).

Отже, якщо податковим органом буде встановлено факти, що вказують, на його думку, на нікчемний характер договору, це спричинить:

по-перше, зняття податкового кредиту для покупця та донарахування зобов’язань з ПДВ, виключення операції з податкового обліку для продавця;

по-друге, звернення податкового органу до суду з вимогою про застосування наслідків укладення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Як наслідок — у дохід держави за рішенням суду стягується все отримане сторонами за договором, а в разі виконання зобов’язання тільки однією зі сторін з іншої стягується в дохід держави все отримане нею, а також все належне на користь іншої сторони (при встановленні наміру обох сторін договору). Якщо ж установлено, що намір на порушення інтересів держави і суспільства мала тільки одна зі сторін договору, усе отримане нею повертається другій стороні договору, а отримане останньою або належне їй за договором — стягується в дохід держави за рішенням суду (див. докладно «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 48, с. 38).

Слід також зауважити, що наявність інформації про перебування суб’єкта господарювання у взаємовідносинах із суб’єктами, реєстрацію яких скасовано, чи інших даних, що свідчать про можливе заниження податкових зобов’язань, — підстава для включення такого суб’єкта господарювання до плану-графіка податкових перевірок (див. Методичні рекомендації щодо складання плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання, затверджені наказом ДПАУ від 28.03.2008 р. № 201).

Безумовно, за сам по собі факт того, що підприємство не перевірило, чи немає підстав для сумнівів у сумлінності свого контрагента, штрафні санкції не передбачено. Тут питання радше в бажанні відчувати себе більш впевнено в разі виникнення спору з податківцями. А він, найімовірніше, виникне, якщо контрагент усе ж таки виявиться несумлінним. Саме для такої впевненості суб’єкту господарювання і слід мати докази того, що він діяв максимально обачно й підстав не вступати у договірні відносини в нього не було. Так, із практики Вищого адміністративного суду України випливає, що факт порушення контрагентами суб’єкта господарювання своїх податкових зобов’язань може бути підставою для негативних податкових наслідків, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податків діяв без належної обачності та обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або те, що діяльність платника податків спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань (див. постанову ВАСУ від 29.04.2010 р. № К-30777/06). При цьому суди виходять з того, що платник податків не може вважатися несумлінним, якщо на момент укладення правочину запис про його контрагента був в ЄДР і його було зареєстровано як платника ПДВ (див. постанову ВАСУ від 09.12.2009 р. № К-10075/07, ухвали ВАСУ від 29.05.2008 р. № К-18083/07, від 17.12.2009 р. № К-1035/08, від 13.10.2009 р. № К-22330/07). Нести ж відповідальність за допущені контрагентом порушення вимог податкового законодавства суб’єкт господарювання не повинен (див. ухвалу ВАСУ від 11.02.2010 р. № К-14008/07).

Щоб запевнити суд у своїй сумлінності, платник податків, наприклад, може звернутися до свого можливого бізнес-партнера із проханням надати копії установчих документів, отримати виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (це можна зробити самостійно, звернувшись до держреєстратора), завірені копії документів, що підтверджують повноваження керівника та головного бухгалтера, копію ліцензії контрагента, якщо діяльність, що виконується згідно з правочином, підлягає ліцензуванню, підготувати роздруківки з сайта ДПАУ, які підтверджують, що контрагент не значиться в переліку суб’єктів підприємницької діяльності з ознаками «податкових ям», зареєстрований як платник ПДВ, що юридична адреса контрагента не входить до переліку адрес масової реєстрації. Водночас сам ВАСУ визнає, що здійснювати всі ці дії платник податків не зобов’язаний і їх невиконання ще не свідчить про його несумлінність та не може бути підставою для негативних податкових наслідків. Довести несумлінність — обов’язок податкового органу.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі