ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.

Закон про бухоблік — Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV.

Закон про держреєстрацію — Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV.

Закон про бухоблік передбачає для всіх підприємств, крім бюджетних установ, обов’язок подавати (направляти рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи не пізніше ніж до 1 червня року, наступного за звітним періодом, фінансову звітність про господарську діяльність у складі балансу та звіту про річні фінансові результати (ч. 3 ст. 14). Із цієї статті випливає, що до 01.06.2008 р. підприємство мало подати держреєстратору фінзвітність за 2007 рік.

Про цей обов’язок суб’єктів господарювання та про порядок його виконання Держкомпідприємництва нагадував у листах від 18.01.2007 р. № 332, від 30.05.2007 р. № 3846. У них, зокрема, зазначено, що юридичні особи, які належать до категорії суб’єктів малого підприємництва, повинні здавати звітність у складі форми № 1-м (Баланс) та форми № 2-м (Звіт про фінансові результати). Решта юросіб — у складі форми № 1 (Баланс) та форми № 2 (Звіт про фінансові результати). Також відзначалася доцільність оформлення опису вкладення у випадку, якщо звітність направляється рекомендованим листом, а не подається держреєстратору особисто. При цьому нотаріального посвідчення підписів на звітності не потрібно.

Нагадаємо також, що спочатку Держкомпідприємництва наполягав, що звітність повинна містити відмітку органу державної статистики про дату отримання ним цієї звітності. Однак згодом під тиском Держкомстату (див. лист від 14.03.2007 р. № 04/4-6/103 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 33) він відмовився від цієї думки.

Звернув увагу Держкомпідприємництва і на особливості подання фінзвітності державному реєстратору новоствореними юридичними особами. Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону про бухоблік перший звітний період новоствореного підприємства може бути менше 12 місяців, але не може бути більшим ніж 15 місяців. Із посиланням на цю норму Держкомпідприємництва зазначив: якщо, наприклад, юрособу було зареєстровано в листопаді 2007 року, то результати її діяльності за листопад і грудень може бути відображено у звітності за 2007 рік. Відповідно перший річний звіт така юридична особа могла подати державному реєстратору до 01.06.2008 р.

Держкомпідприємництва довелося відповідати і на це запитання також. У листі від 16.03.2007 р. № 1897 він був вимушений визнати, що ні Законом про бухоблік, ні Законом про держреєстрацію «застосування штрафних (фінансових) санкцій до суб’єктів господарювання (та/або їх посадових осіб), які не відзвітували перед державним реєстратором*, не встановлено».

Єдина норма, про яку згадав Держкомпідприємництва, — ст. 164² КпАП, якою встановлено, що порушення законодавства з фінансових питань, зокрема, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності, тягне за собою накладення штрафу від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 136 до 255 грн. Але тут є одна важлива деталь — відповідно до ст. 234¹ КпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 164² КпАП, розглядають органи державної контрольно-ревізійної служби. Згідно ж зі ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.93 р. № 2939-XII повноваження державної контрольно-ревізійної служби щодо здійснення контролю поширюються на дуже обмежене коло суб’єктів, зокрема, на підприємства та організації, які одержують (одержували в період, що перевіряється) державне або комунальне майно.

Тому накласти штраф згідно зі ст. 164² КпАП органи КРУ можуть далеко не на всіх суб’єктів господарювання. Та й у випадку з поданням фінзвітності держреєстратору можливість застосування санкції за порушення законодавства з фінансових питань щонайменше спірна. Адже, по суті, порушується не законодавство з фінансових питань, а норма, спрямована на забезпечення доступу до відомостей, які повинен містити Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. Те, що законодавець ставив перед собою саме цю мету, випливає, зокрема, з Пояснювальної записки до проекту закону, що вносить відповідні зміни до Закону про держреєстрацію та до Закону про бухоблік.

Деяким підприємствам, які не подали фінзвітність держреєстратору, уже довелося зіткнутися з його відмовою провести інші реєстраційні дії до того моменту, поки фінзвітність усе-таки не буде подано. Однак, діючи таким чином, держреєстратор порушує вимоги Закону про держреєстрацію, яким установлено вичерпний перелік підстав для відмови у здійсненні реєстраційних дій. Так, підстави для відмови в державній реєстрації змін у відомостях про юридичну особу наведено у ст. 19 Закону про держреєстрацію, для відмови в держреєстрації змін до установчих документів — у ст. 29 Закону про держреєстрацію.

Як негативний наслідок можна також розглянути теоретичну можливість винесення судового рішення про припинення юридичної особи. У вичерпному переліку підстав для винесення такого рішення, наведеному в ч. 2 ст. 38 Закону про держреєстрацію, є така підстава, як неподання документів фінансової звітності протягом року відповідно до закону. При буквальному тлумаченні цього законодавчого положення можна говорити, що під цю підставу підпадає і неподання фінзвітності держреєстратору. Однак ні до повноважень державного реєстратора, ні до повноважень будь-якого іншого державного органу звернення до суду з вимогою припинити діяльність юридичної особи у зв’язку з неподанням нею Балансу та Звіту про фінансові результати не належить.

Оскільки невиконання цього обов’язку порушує права учасників та третіх осіб, які позбавляються гарантованої їм Законом про держреєстрацію можливості отримати відповідні відомості з Єдиного державного реєстру*, то можна припустити, що до суду звернутися можуть саме вони. Однак, оскільки скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання віднесено Господарським кодексом України до адміністративно-господарських санкцій, учасникам та третім особам слід вибрати інший спосіб захисту своїх порушених прав, орієнтуючись на наведений у ст. 16 ЦКУ перелік (наприклад, вони можуть включити до позову вимогу зобов’язати юридичну особу подати відповідні документи для включення необхідних відомостей до Єдиного державного реєстру або якщо вони зможуть обґрунтувати, що в результаті відсутності таких відомостей в Єдиному держреєстрі їм було заподіяно шкоду, то позовні вимоги можуть полягати в її відшкодуванні).

А от державний реєстратор звернутися до суду з адміністративним позовом, в якому вимагатиме від юридичної особи виконати обов’язок з подання фінансової звітності за рік, на наш погляд, не може, оскільки відповідно до ст. 104 Кодексу про адміністративне судочинство України суб’єкт владних повноважень може це зробити тільки у випадках, установлених законом.

Обов’язок подавати фінансову звітність державному реєстратору привернув увагу і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, яка в листі від 27.06.2007 р. № 13/03/10774 вказала на ще одну мету, з якою було встановлено цей обов’язок: його виконання акціонерними товариствами та товариствами з обмеженою відповідальністю дозволяє відстежити, чи відповідає вартість чистих активів товариства визначеному законом мінімальному розміру статутного капіталу (ст. 144, 155 ЦКУ). Однак до повноважень державного реєстратора знову ж таки контроль за розміром чистих активів госптовариства не належить. Та і, як зазначено в тому самому листі ДКЦПФР, порядок обміну інформацією між державним реєстратором та органами державної влади щодо виконання норм статей 144, 155 Цивільного кодексу України не передбачено.

Питання про ліквідацію господарського товариства за підставами, передбаченими у статтях 144, 155 ЦКУ, трохи раніше ставало предметом розгляду і Вищого господарського суду України. Він також підкреслив, що чинним законодавством не встановлено орган, який має право звернутися до суду у випадках, передбачених зазначеними статтями ЦКУ. На думку ВГСУ, з позовом про ліквідацію юрособи на підставі невідповідності вартості чистих активів товариства визначеному законом мінімальному розміру статутного капіталу може звернутися тільки прокурор (див. п. 9 Інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211).

З усього викладеного вище випливає, що настання будь-яких негативних наслідків для юридичних осіб, які не подали до 1 червня 2008 року державному реєстратору фінансову звітність за 2007 рік, дуже ілюзорне. Проте не хотілося б думати, що в нашій державі правові норми, як і раніше, виконуються тільки у тому випадку, коли їм «допомагає меч в руках одного або багатьох людей», а не тому, що ці норми визнаються справедливими та корисними. Адже у випадку, що нами розглядається, обов’язок забезпечити доступ до відомостей про фінансові результати діяльності свого підприємства виглядає таким, що цілком відповідає цінностям цивілізованого світу.