Відпустка за «ненормованість»: чи надавати дистанційному працівнику?

Відпустка за «ненормованість»

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, що встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості унормувати час їх трудового процесу (п. 1 Рекомендацій № 7*). Міра праці у цьому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

* Рекомендації щодо надання працівникам з ненормованим робочим днем додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінпраці від 10.10.97 № 7.

За потреби працівники, яким установлено ненормований робочий день, можуть виконувати роботу понад нормальну тривалість робочого часу. І ця робота не вважається надурочною.

Як компенсацію за виконаний обсяг робіт, міру складності та напруженості в роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу таким працівникам надають щорічну додаткову відпустку відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону про відпустки*. Максимальна тривалість такої відпустки — 7 календарних днів.

* Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР.

Конкретну тривалість відпустки за «ненормованість» (від 1 до 7 днів включно) залежно від займаної посади (виконуваної роботи) зазначають у колдоговорі з урахуванням часу зайнятості працівника в цих умовах (див. лист Мінекономіки від 04.05.2020 № 3512-06/ 28214-09).

Періоди, які входять до стажу роботи, що надає право на відпустку за «ненормованість», перелічені в ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки. Це час:

— фактичної роботи на посаді (роботі) з ненормованим робочим днем, за умови, що працівник працює на ній не менше половини тривалості робочого дня;

— щорічних основної та додаткових відпусток;

— роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу.

Стаж для надання щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день визначають у робочих днях. До такого стажу зараховують ті робочі дні, в які працівник відпрацював у відповідних умовах не менше половини тривалості робочого дня.

Водночас до стажу для надання додаткової відпустки не зараховують, зокрема, періоди тимчасової непрацездатності працівника, відпустки без збереження зарплати, перебування на курсах підвищення кваліфікації тощо (див. лист Мінпраці від 27.01.2011 № 14/13/116-11).

За наявності таких періодів у робочому році, за який надається відпустка за «ненормованість», працівнику надають відпустку пропорційно до фактично відпрацьованого часу, а не повної тривалості. Детальніше про визначення стажу для надання відпустки за «ненормованість» читайте у статті «Відпускний стаж для щорічних додаткових відпусток» // «Оплата праці», 2024, № 2.

Дистанційна робота

Поняття дистанційної роботи та особливості її впровадження визначає ст. 60² КЗпП. Так, дистанційна робота — це форма організації праці, за якої робота виконується:

1) поза приміщеннями / територією роботодавця, у будь-якому місці за вибором працівника;

2) із використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

За загальним правилом трудовий договір про дистанційну роботу укладають у письмовій формі (п. 6¹ ч. 1 ст. 24 КЗпП). Типову форму такого договору затверджено наказом № 913-21*.

* Наказ Мінекономіки «Про затвердження типових форм трудових договорів про надомну та дистанційну роботу» від 05.05.2021 № 913-21.

Однак без письмового договору можна обійтися (ч. 11 ст. 60² КЗпП):

— на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, установлених законодавством;

— у разі виникнення загрози збройної агресії;

— у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру.

У перелічених форс-мажорних обставинах дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця, з яким працівника ознайомлюють у 2-денний строк з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи.

При дистанційці працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, якщо інше не передбачено трудовим договором. На нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, але ознайомити з ними дистанційника все ж таки потрібно (ст. 29 КЗпП).

Разом із тим у трудовому договорі на дистанційку або в наказі (якщо письмовий договір не укладався) можна встановити режим роботи, якого працівник буде зобов’язаний дотримуватися. Це може бути загальний графік роботи роботодавця або індивідуальний час початку та закінчення роботи, перерв для відпочинку та харчування, а також гнучкий режим роботи.

Якщо є потреба в тому, щоб дистанційник виконував роботу понад нормальну тривалість робочого часу, то для нього теж можна встановити ненормований робочий день.

Працівник-дистанційник має право на всі види відпусток, передбачені законодавством, колективним договором або трудовим договором. Тому якщо для нього встановлено ненормований робочий день і колективним або трудовим договором передбачено надання щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день, то він має право на таку відпустку, навіть якщо робота виконується дистанційно. Підтверджує зазначений факт і Держпраці.

Також зауважимо, що якщо працівник, у тому числі той, який працює дистанційно, одночасно має право на щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці за двома різними підставами (наприклад, «комп’ютерна» та за «ненормованість»), то він має обрати, якою саме відпусткою бажає скористатися (ч. 1 ст. 10 Закону про відпустки). Детальніше про це читайте у статті «Щорічна додаткова відпустка: чи можна надати за двома підставами?» // «Оплата праці», 2023, № 8.