Бухгалтерські новації — 2019

Адміністрування податків

Відмова від пільг

Відповідно до п. 30.4 ПКУ платник має право відмовитися від пільги або призупинити її використання. Однак Закон № 2628 робить із цього правила виняток для ПДВ-пільг (щодо ПДВ-пільг також див. нижче). Тож після 01.01.19 р. п. 30.4 ПКУ буде прямо проголошувати, що від ПДВ-пільг не можна відмовитися.

Строго кажучи, фіскали і зараз говорять про те, що ПДВ-пільги надаються не платникам, а визначаються за операціями та застосовуються в обов’язковому порядку без можливості відмовитися від їх застосування (категорія 101.12 ЗІР ДФСУ). Однак, наприклад, для користувачів «вугільної» ПДВ-пільги прямо прописано можливість відмови (п. 45 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ).

Зберігання первинки

До норм, що регулюють строки зберігання документів (п. 44.3 ПКУ), Закон № 2628 додав новий абзац. У разі ліквідації платника первинні документи за період його діяльності не менш ніж 1095 днів до дати його ліквідації в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

По суті, юрособи робили це й раніше, оскільки одним з документів, який необхідно було подати держреєстратору при ліквідації, була (і залишається) довідка з архіву про прийняття документів, які підлягають довгостроковому зберіганню (п. 2 ч. 13 ст. 17 Закону № 755).

А от у ФОПів зі здачею до архіву первинки, напевно, виникнуть проблеми. Адже порядок зберігання та передачі до архіву документів цими суб’єктами законодавець досі не врегулював.

Оскарження & заперечення

Починаючи з 01.01.19 р. змінюються строки подання скарги контролюючому органу вищого рівня в порядку ст. 56 ПКУ. Такий строк зросте з 10 календарних днів до 10 робочих днів.

Також змінилися строки для подання заперечень на акт (довідку) за результатами перевірки чи документів, які підтверджують показники податкової звітності: 10 робочих днів замість 5-ти. А ось фіскалами такі заперечення та/або документи розглядаються, як і раніше, протягом 7 робочих днів (відлік ведеться від дня, наступного за днем ​​отримання заперечень та/або документів) (п. 86.7 ПКУ).

Оскільки було збільшено строки для подання заперечень на акт, то й строки для прийняття фіскалами податкового повідомлення-рішення (ППР) також «посунулися». Починаючи з 01.01.19 р. ППР буде прийматися протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем ​​вручення платнику акта перевірки. Раніше цей строк становив 10 робочих днів (п. 86.8 ПКУ).

Пеня

Закон № 2628 уточнив, як має нараховуватися пеня при самовиправленні (п.п. 129.1.3 ПКУ).

Протягом доволі тривалого часу між платниками і фіскалами тривали суперечки про те, з якого дня слід нараховувати цю пеню, якщо платник не вклався у 90-денний строк на безпеневе самовиправлення. Фіскали час від часу наполягали, що у цьому випадку пеню слід нараховувати вже починаючи з 1-го дня, наступного за граничним строком сплати (див., наприклад, лист ДФСУ від 19.11.18 р. № 4882/6/99-99-07-02-01-15/ІПК).

Відтепер у п. 129.4 ПКУ прямо прописано, що при самовиправленні пеня нараховується починаючи з 91-го календарного дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання. А п. 129.9 з ПКУ виключено — з новим формулюванням п. 129.4 ПКУ у ньому більше немає потреби.

Ліцензування

Тут законодавець надав час на підготовку. Положення про ліцензування виробництва і торгівлі пальним розпочнуть свою дію з 01.07.19 р. Так само як і модифікована під цей механізм редакція ст. 164 КпАП, а також інші норми, пов’язані з цією темою (зокрема, це стосується фінансової відповідальності за ПКУ).

Крім того, з 01.07.19 р. «запрацює» більш деталізоване правове регулювання ліцензування виробництва та торгівлі біоетанолом, а також зерновим дистилятом.

Податок на прибуток

Неприбуткові організації

Закон № 2628 конкретизував, що визначення неприбуткової організації, яке міститься у п.п. 133.4.1 ПКУ, використовується для цілей оподаткування податком на прибуток.

Також уточнено вимоги щодо установчих документів неприбуткових організацій. По-перше, їх установчі документи разом з передачею активів (у разі припинення неприбуткової організації як юрособи) одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду можуть також передбачати передачу активів іншим юрособам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення. По-друге, уточнено, що учасниками, між якими заборонено розподіляти доходи неприбуткової організації, є особи, які є учасниками юрособи у розумінні гл. 7 ЦКУ.

Основні засоби групи 4

Опис основних засобів (ОЗ) групи 4 з мінімальним строком амортизації 2 роки (п.п. 138.3.3 ПКУ), нарешті, приведено у відповідність із визначенням ОЗ відповідно до п.п. 14.1.138 ПКУ. Старий вартісний критерій у 2500 грн. замінено на нині актуальний — 6000 грн. І хоча це суто формальна та технічна поправка, вона прибирає «камінь спотикання», яким була (судячи з численних звернень наших читачів) наявність у п.п. 138.3.3 ПКУ старого вартісного критерію.

Активи з права користування за договорами оренди

У ст. 138 ПКУ з’явився п. 138.4, який проголошує, що «різничні» правила, прописані у пп. 138.1 — 138.3 ПКУ, не застосовуються до операцій з активами з права користування за договорами оренди. Що це за актив такий? Згідно з п.п. 14.1.1² ПКУ це — визнаний орендарем згідно з вимогами МСФЗ актив, який представляє право орендаря використовувати базовий актив протягом строку оренди.

Поява такої норми — відгомін п. 22 МСФЗ 16 «Оренда», де передбачено, що на дату початку оренди орендар повинен визнати актив у формі права користування та зобов’язання з оренди. Тож за такими активами різниці, передбачені ст. 138 ПКУ, не визначаються. Поки що ця зміна стосуватиметься лише тих підприємств, які складають звітність за МСФЗ.

Прискорена «податкова» амортизація

Згідно з п. 43 підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ на ОЗ групи 4 за дотримання певних умов дозволено нараховувати прискорену «податкову» амортизацію.

А саме: прямолінійним методом виходячи з мінімального строку амортизації 2 роки. Дію зазначеного пункту продовжено. Прискорена амортизація також буде застосовуватися до ОЗ групи 4, які буде введено в експлуатацію до 31 грудня 2019 року.

Ставка лотерейників

Суб’єкти господарювання, які здійснюють випуск та проведення лотерей у 2019 році, будуть оподатковувати податком на прибуток дохід, отриманий від здійснення таких операцій за ставкою 26 % (п. 48 підроз. 4 розд. ХХ ПКУ). У минулому році розмір ставки складав 24 %.

ПДВ

Міжнародні поштові та експрес-відправлення

Тут — чи не найбільше ПДВшних змін. Основна із них — поштові оператори та експрес-перевізники при ввезенні товарів на митну територію України в міжнародних поштових та експрес-відправленнях зобов’язані подавати контролерам реєстри таких відправлень.

Форму і порядок ведення цих реєстрів має затвердити КМУ з урахуванням актiв Всесвiтнього поштового союзу (пп. 191.1.3 та 191.1.4 ПКУ).

Також відзначимо, що база оподаткування для операцій, особливості яких визначено ст. 191 ПКУ, відтепер визначається залежно від того, хто є одержувачем. Для звичайних фізичних осіб це фактурна вартість (вартість, яка заявлена у супровідних документах), а от для суб’єктів господарювання (юросіб і ФОПів) — митна (п.п. 191.1.1 ПКУ).

Датою ПДВ-зобов’язань є дата подання митної декларації або її замінника (п.п. 191.1.2 ПКУ). А особою, відповідальною за сплату такого ПДВ, буде особа, яка здійснює митне оформлення ввезених товарів. Якщо це робить оператор поштового зв’язку чи експрес-перевізник, то він і відповідає за сплату «міжнародного поштового» ПДВ до бюджету (п. 180.2¹ ПКУ).

Одразу заспокоюємо операторів і експрес-перевізників: цей обов’язок на них буде покладено лише після 31 грудня 2020 року. Як і обов’язок подавати до контролюючих органів реєстри відправлень (п. 68 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ).

«Ввізна необ’єктність»

Очевидно, що у зв’язку із новою редакцією ст. 191 ПКУ зміни торкнулися і критеріїв «необ’єктності», прописаних у п.п. 196.1.17 ПКУ.

Для товарів, ввезених у несупроводжуваному багажу, — все, як і раніше. Немає ПДВ-об’єкта, якщо сумарна фактурна вартість не перевищує еквівалент 150 євро.

А от для міжнародних поштових та експрес-відправлень, одержувачем яких є фізична особа, поріг фактурної вартості знижено до еквівалента 100 євро від одного відправника в одній депеші або в одному вантажі. Однак не переймайтеся: до 30 червня 2019 року для одержувачів — звичайних фізосіб буде діяти старий поріг в еквіваленті 150 євро (п. 68 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ).

Нарешті, для міжнародних поштових і експрес-відправлень, одержувачем яких є суб’єкт господарювання (юрособа або ФОП), залишили поріг необ’єктності на рівні 150 євро в еквіваленті (від одного відправника в одній депеші або в одному вантажі). Однак тепер для таких одержувачів ідеться не про фактурну, а про митну вартість.

Касовий метод за ЖКГ-послугами

Внесено зміни до п. 187.10 ПКУ. Відтепер дату податкових зобов’язань за касовим методом визначають платники, які постачають теплову енергію, природний газ (крім скрапленого), надають послуги з транспортування та/або розподілу природного газу, інші житлово-комунальні послуги, перелік яких визначений законом, послуги (роботи), вартість яких включається до складу плати за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій чи послугу з управління багатоквартирним будинком.

Як бачимо, порівняно з попередньою редакцією більше не згадуються окремо послуги водопостачання та водовідведення. Крім того, в абзаці третьому п. 187.10 ПКУ більше не згадуються послуги з вивезення та утилізації твердого побутового та грубого сміття. Фактично цією поправкою законодавець підтримав фіскалів, які вже відмовлялися визнавати послуги з вивезення сміття, як такі, що підпадають під дію касового ПДВ-методу, висуваючи для його застосування вимогу, яку практично неможливо виконати (див., наприклад, лист ДФСУ від 23.05.18 р. № 2290/6/99-99-15-03-02-15/ІПК).

Реквізити ПН

До п. 201.1 ПКУ, який визначає перелік обов’язкових реквізитів податкової накладної, додано п.п. «й», який передбачає, що до обов’язкових реквізитів (податкової накладної) ПН належить індивідуальний податковий номер (ІПН).

Узагалі-то, завжди вважалося, що ІПН вже є серед обов’язкових реквізитів ПН — у п.п. «г» п. 201.1 ПКУ. Однак у зв’язку із тим, що у новій формі ПН одночасно мають зазначатися і податковий номер, і ІПН, законодавець вирішив розмежувати їх і в ст. 201 ПКУ.

ПДВ та електрика

Касовий метод для постачальника електроенергії продовжено до 01.01.22 р. (п. 44 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ)*.

* Це ж саме стосується і постачальників вугілля. За винятком товарної позиції 2703 00 00 00 (торф), постачальники якої більше не можуть використовувати касовий метод.

Також враховано, що згідно з постановою НКРЕКП від 14.03.18 р. № 312 для багатьох категорій споживачів електроенергії зміниться постачальник. Однак цілком імовірно, що деякі споживачі продовжуватимуть сплачувати за електроенергію старим постачальникам.

Відтак старий постачальник буде зобов’язаний нарахувати ПДВ на дату оплати. Так-от, згідно з п. 69 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ старий постачальник зможе скласти розрахунок коригування (РК) та відкоригувати свої податкові зобов’язання на дату, коли перерахує «зайві» кошти новому постачальнику. Зробити це потрібно до 1 квітня 2019 року.

ПДВ-пільги

Закон № 2628 продовжив, а також дещо видозмінив деякі з ПДВ-пільг.

«Металобрухтно-макулатурна» пільга (п. 23 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ). Дію цієї пільги продовжено до 01.01.22 р.

Пільга щодо лікарських засобів, медвиробів та медтехніки (п. 38 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ). Дію цієї пільги продовжено до 31.12.20 р.

«Вугільна» пільга (п. 45 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ). Дію «вугільної» пільги також продовжено до 01.01.22 р. За винятком товарної позиції 2703 00 00 00 (торф), для постачальників якої дія пільги закінчилася.

«Електроавтомобільна» пільга (п. 64 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ). Дію цієї пільги продовжено до 31.12.22 р. Крім того, дію пільги поширено на товарні підкатегорії 8502 31 00 00, 8541 40 90 00, 8504 23 00 00, 8504 40 88 00 згідно з УКТ ЗЕД.

АТО/ООС-пільга (п. 32 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ). Ця пільга діє на період проведення АТО/ООС. Починаючи з 01.01.19 р. її дія буде поширюватися на товарні позиції 8525 60 00 00, 8529 90 20 00. Але тільки щодо апаратури для передачі та приймання голосу, зображень та іншої інформації, включаючи апаратуру для комунікації в мережі дротового або бездротового зв’язку, апаратури прослуховування направленої дії, радіостанцій ультракороткохвильового і короткохвильового діапазону військового призначення, розвідувально-сигнальної апаратури, їх частин і приладдя, у разі якщо постачання (закупівля) здійснюється для державних замовників з оборонного замовлення.

Закон № 2628 припинив з 01.01.19 р. звільнення від оподаткування ПДВ операцій з (п. 2 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ):

а) постачання на території України техніки, обладнання, устаткування, визначених ст. 7 Закону про альтернативне паливо;

б) імпорту за кодами УКТ ЗЕД, визначеними ст. 7 Закону про альтернативне паливо, техніки, обладнання, устаткування, що використовуються для реконструкції існуючих і будівництва нових підприємств з виробництва біопалива і для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів з метою споживання біопалива, якщо такі товари не виробляються та не мають аналогів в Україні, а також технічних і транспортних засобів, у тому числі самохідних сільськогосподарських машин, що працюють на біопаливі, якщо такі товари не виробляються в Україні.

ПДВ-розстрочка

Товарні підкатегорії 6902 10 00 00, 6902 20 99 00, 6903 90 90 00 і 8416 20 80 00 згідно з УКТ ЗЕД додано до переліку обладнання, при імпорті якого за заявою надають розстрочення зі сплати ПДВ на строк, зазначений у заяві платника, але не більше 24 календарних місяців, без процентів, пені та штрафів, передбачених ПКУ (п. 65 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ).

Єдиний соціальний внесок

ФОП-роботодавці, які використовують працю осіб з інвалідністю, не можуть застосовувати до їх доходів ставку ЄСВ 8,41 % (на відміну від підприємств, установ, організацій). Вони нараховували ЄСВ на «трудові» виплати працівників з інвалідністю за повною ставкою 22 %. Зараз цю несправедливість, нарешті, усунено. Так, Законом № 2628 внесено зміни до ч. 13 ст. 8 Закону про ЄСВ, згідно з якими з 01.01.19 р. ФОП-роботодавці разом з підприємствами отримують можливість застосовувати ставку ЄСВ 8,41 % до доходів (зарплата, лікарняні, декретні) працюючих осіб з інвалідністю.

Податок на доходи фізосіб

Негрошові подарунки

Нарешті, з 01.01.19 р. вирішено питання з оподаткуванням негрошових подарунків.

Нагадаємо, що воно спливло несподівано наприкінці 2017 року, коли фіскали вирішили раптом змінити свою позицію щодо включення до оподатковуваного доходу подарунків у натуральній формі, вартість яких перевищує неоподатковувану межу.

З 01.01.19 р. Закон № 2628 вносить зміни до п.п. 165.1.39 ПКУ, завдяки чому цей підпункт звучатиме так: не оподатковується ПДФО вартість подарунків (а також призів переможцям і призерам спортивних змагань) у частині, що не перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (з розрахунку на місяць), установленої на 1 січня звітного податкового року (у 2019 році — 1043,25 грн.), за винятком грошових виплат у будь-якій сумі.

Таким чином, якщо вартість подарунка перевищить неоподатковувану величину, то ПДФО буде оподатковуватися тільки «вершок» негрошового подарунка (сума перевищення над неоподатковуваною величиною).

Податкова знижка

Дещо пом’якшено вимоги для отримання податкової знижки на суму сплаченої орендної плати за житло (квартиру, будинок) особами, що мають статус внутрішньо переміщених осіб. Так, з 01.01.19 р. (за підсумками декларування за 2019 рік) право на податкову знижку за сумою коштів у вигляді орендної плати за договором оренди житла (квартири, будинку), фактично сплаченим платником податків, який має статус внутрішньо переміщеної особи, виникатиме за умови, якщо такі особи та/або члени сім’ї тільки першого ступеня споріднення не мають у власності придатної для проживання житлової нерухомості відповідної житлової нерухомості (умова про неотримання бюджетних виплат теж залишається). Члени сім’ї другого ступеня споріднення в п. 166.3.9 ПКУ більше не фігурують.

Стипендії

Як свідчив п.п. 165.1.26 ПКУ, сума стипендії, що виплачується з бюджету учневі, студентові, курсантові військових навчальних закладів, ординаторові, аспірантові, ад’юнктові, не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку (у частині, що не перевищує розміру місячного прожиткового мінімуму, який діє для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженій на 1,4 та округленій до найближчих 10 грн.).

Тепер із цього підпункту прибрали уточнення, що стипендія повинна виплачуватися саме з бюджету. Відповідно, під звільнення потрапляють тепер уже не лише стипендії з бюджету, а й інші види стипендій.

Страхові виплати

Як сказано в п.п. 165.1.27 ПКУ, суми страхових виплат/страхових відшкодувань/викупних сум, перераховані страховиком фізособі, не включаються до його оподатковуваного доходу.

При цьому раніше від оподаткування ПДФО звільнялися страхові виплати/страхові відшкодування/викупні суми (за дотримання низки умов, які залишилися незмінними), отримані від страховика-резидента.

Тепер Законом № 2628 цю норму розширили і надали можливості не оподатковувати зазначені суми за договором, у тому числі й зі страховиком-нерезидентом.

Військовий збір

Військовим збором не оподатковуватимуть суму доходу, отриману платниками за здані (продані) вторинну сировину, побутові відходи, брухт чорних металів (код 7204 згідно з УКТ ЗЕД), лом кольорових металів, включаючи використані (виснажені) акумулятори електричні свинцево-кислотні (код 8548 21 10 00 згідно з УКТ ЗЕД), залишки і лом електричних акумуляторів із вмістом свинцю (код 8548 10 91 00 згідно з УКТ ЗЕД), лом дорогоцінних металів, проданий НБУ.

Звільнення діє з 01.01.19 р. згідно зі змінами, внесеними Законом № 2628 до абз. 1 п.п. 1.7 п. 16¹ підрозд. 10 розд. XX ПКУ.

Єдиний податок

Торгівля сидром і перрі

Згідно з п.п. 3 п.п. 291.5.1 ПКУ заборонено бути єдиноподатниками виробникам та торговцям підакцизними товарами. Але із цього правила є виняток для ФОПів, які здійснюють роздрібний продаж пива і столових вин. Після 01.01.19 р. фізособам-єдиноподатникам також дозволено роздрібний продаж сидру і перрі (без додавання спирту).

Сільгосп-ЄП

Певні послаблення зроблено також сільгоспЄПникам. Починаючи з 01.01.19 р. сільгоспЄПниками можуть бути також аграрії, які є малими виробництвами виноробної продукції, тобто суб’єктами господарювання, які здійснюють за повним технологічним циклом без додавання спирту виробництво та розлив у споживчу тару вин виноградних, вин плодово-ягідних та/або напоїв медових в об’ємі, що не перевищує 10000 декалітрів на рік (ст. 1 Закону. № 481).

При цьому щоб аграрій — малий винороб був платником ЄП він має займатися виробництвом вин виноградних, вин плодово-ягідних та/або напоїв медових із виноматеріалів виключно власного виробництва (не придбаних), отриманих шляхом переробки плодів, ягід, винограду, меду власного виробництва (п.п. 291.5¹.2 ПКУ).

Крім того, з 01.01.19 р. у п. 5 підрозд. 8 розд. ХХ ПКУ буде зазначено, що для індексації НГО за 2017 — 2023 роки при розрахунку податкових зобов’язань з ЄП групи 4 слід застосовувати індекс споживчих цін у розмірі 100 %. Таким чином, індексувати НГО землі для розрахунку ЄП на 2019 рік, як і на 2018 рок не потрібно. Щоб розрахувати ЄП на 2019 рік, платник ЄП у якого не змінилася НГО сільгоспугідь може просто взяти її із декларації з ЄП, яку він подавав в минулому році.

РРО при «медичній» торгівлі

Правило п. 296.10 ПКУ, згідно з яким певні єдиноподатники можуть не застосовувати РРО, не поширюється на єдиноподатників, які здійснюють реалізацію лікарських засобів та виробів медичного призначення.

Такі єдиноподатники з 01.01.19 р. у будь-якому випадку зобов’язані застосовувати РРО. Це передбачено змінами не лише до п. 296.10 ПКУ, а й до ст. 9 Закону про РРО.

Зауважте! Для цілей застосування РРО виробом медичного призначення є будь-який інструмент, апарат, прилад, пристрій, програмне забезпечення, матеріал або інший виріб, призначені для діагностики, лікування, профілактики організму людини та/або забезпечення цих процесів. Це законодавець прописав у ст. 2 Закону про РРО**.

** Докладніше про це читайте в консультації «Ліки та медвироби: ФОП на ЄП тепер з РРО» // «БТ», 2018, № 52-53.

Екологічний податок

Деяких коректив зазнав і порядок сплати екоподатку. Відтепер суб’єкти господарювання, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення, не є платниками цього виду екоподатку за викиди двоокису вуглецю в обсязі, що не перевищує 500 т за рік (п. 240.7 ПКУ). За всі інші забруднюючі речовини, що викидаються в атмосферу при експлуатації стаціонарного джерела забруднення, доведеться платити з будь-якого обсягу.

При цьому якщо суб’єкт господарювання при експлуатації стаціонарного джерела забруднення здійснює викиди тільки двоокису вуглецю (що відбувається доволі рідко), то він не зобов’язаний навіть реєструватися платником екоподатку. Але тільки доти, доки річний обсяг викидів двоокису вуглецю не перевищить 500 т за рік. Як тільки це станеться, суб’єкт господарювання зобов’язаний зареєструватися платником екоподатку у податковому (звітному) періоді (кварталі), в якому відбулося таке перевищення. Крім того, він буде зобов’язаний скласти та подати податкову звітність, нарахувати та сплатити податок за податковий (звітний) період, у якому відбулося таке перевищення. Діючі платники екоподатку, а також ті, які перевищили 500-тонну межу і були зобов’язані зареєструватися платником, то вони будуть сплачувати екоподаток за викиди двоокису вуглецю тільки за розмір викидів що перевищує 500 т. Річ у тому, що згідно із новим п. 242.4 ПКУ база оподаткування таких платників за результатами податкового (звітного) року зменшується на обсяг таких викидів двоокису вуглецю у розмірі 500 т за рік.

Як саме відбуватиметься таке зменшення до оновлення форми декларації з екоподатку, говорити складно. Формально з п. 242.4 ПКУ випливає, що це потрібно робити за підсумками року, тобто в декларації за IV квартал. Хоча на практиці все може бути по-іншому.

Ставку екоподатку на викиди двоокису вуглецю збільшено більш ніж у 24 рази. І на сьогодні розмір екоподатку за викиди двоокису вуглецю дорівнює 10,00 грн. за 1 т (п. 243.4 ПКУ). Спочатку планувалося встановити у перехідних положеннях поетапне підвищення цієї ставки до 25,00 грн. за 1 т, однак в остаточній редакції Закону № 2628 цю норму було виключено.

Акцизний податок

Змін щодо акцизного податку, які Закон № 2628 вводить у дію, — дуже багато. Однак більша частина з них набувають чинності не одразу ж з 01.01.19 р., а пізніше — з 01.07.19 р. Тому сьогодні ми зупинимося на «акцизних» змінах лише тезово, а детально розберемося із ними пізніше.

Рух пального

Законом № 2628 з 01.07.19 р. запроваджується відображення в системі електронного адміністрування реалізації пального (СЕАРП) інформації про фактичний рух пального в розрізі місць зберігання, а не в розрізі суб’єктів господарювання, як зараз. Тож змінюється підхід до визначення акцизного складу, визначається його розпорядник (пп. 14.1.6 та 14.1.224 ПКУ), а також вводиться поняття пересувного акцизного складу (пп. 14.1.6¹ та 14.1.224¹ ПКУ).

Тож реалізацією пального для цілей розд. VI ПКУ стають будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу / акцизного складу пересувного: (а) до акцизного складу; (б) до акцизного складу пересувного; (в) для власного споживання чи промислової переробки; (г) будь-яким іншим особам (п.п. 14.1.212 ПКУ).

У зв’язку із цим платники акцизного податку зобов’язані з 01.05.19 р. до 01.06.19 р. зареєструвати в СЕАРП усі акцизні склади, розпорядниками яких вони будуть станом на 01.07.19 р. (п. 22 підрозд. 5 розд. ХХ ПКУ). За відсутність такої реєстрації передбачено величезні штрафи — у сумі від 1 млн грн. (п. 128¹.2 ПКУ). Застосовуватися ці штрафи будуть з 01.10.19 р. (п. 25 підрозд. 5 розд. ХХ ПКУ). Акцизні склади з пальним потрібно обладнати витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального та рівнемірами-лічильниками рівня пального у резервуарі (п.п. 230.1.2 ПКУ). Дані показників цих приладів потрібно буде передавати фіскалам, а фіскали будуть їх порівнювати з даними СЕАРП (пп. 230.1.3 та 230.1.4 ПКУ). За відсутність зазначених лічильників передбачено суттєві штрафи (п. 128¹.1 ПКУ).

Принагідно нагадаємо: вимога щодо обладнання акцизних складів із пальним зазначеними лічильниками вже була раніше. Наразі ж строки обладнання знову перенесли і встановили їх залежно від місткості резервуару. Так, для акцизних складів, де розташовано резервуари, загальна місткість яких перевищує 20000 м³, витратоміри і рівнеміри потрібно встановити не пізніше 01.07.19 р., для акцизних складів із резервуарами місткістю менше 1000 м³ — не пізніше 01.01.20 р., а для акцизних складів з резервуарами менше 20000 м³, але більше 1000 м³ — не пізніше 01.10.19 р. (п. 12 підрозд. 5 розд. ХХ ПКУ).

Порівняння даних СЕАРП з даними лічильників «на повну» запрацює з 01.01.20 р. — саме тоді набуде чинності ст. 233 ПКУ, яка визначає порядок такого зіставлення (п. 1 розд. ІІ Закону № 2628).

Спирт етиловий

Отже, починаючи з 01.07.19 р. СЕАРП перетворюється на систему електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (СЕАРПСЕ).

Саме під це змінено редакцію ст. 232 ПКУ і визначення реалізації у п.п. 14.1.212 ПКУ, яке поширено Законом № 2628 на спирт.

Крім того, Закон № 2628 запроваджує контроль через СЕА за переміщенням спирту. Аналогічно до акцизних складів із пальним акцизні склади зі спиртом також подаватимуть фіскалам дані витратомірів, які фіскали будуть зіставляти з даними СЕА (п.п. 230.1.1 ПКУ). Як і у випадку з пальним, це порівняння «на повну» «запрацює» лише з 01.01.2020 р., коли з’явиться ст. 233 ПКУ (п. 1 розд. ІІ Закону № 2628).

Також Законом № 2628 встановлено нульову ставку «спиртового» акцизу для виробників оцту, парфумерно-косметичної продукції, біоетанолу, а також продукції хімічного і технічного призначення, включеної до переліку, затвердженого КМУ (пп. «д» — «ж» п.п. 229.1.1 ПКУ). Такі виробники повинні обліковувати через витратоміри не тільки використаний спирт, а й вироблену із нього продукцію (п.п. 229.1.8 ПКУ).

Акцизні накладні

Акцизні накладні (АН) з 01.07.19 р. будуть складатися не тільки на реалізацію пального, а й на реалізацію спирту. Відповідним чином з 01.07.19 р. змінюється перелік реквізитів, які повинні зазначатися в АН (п. 231.1 ПКУ). У випадках коли відбувається реалізація пального або спирту з одного акцизного складу до іншого з 01.07.19 р., запроваджується складання АН у двох примірниках.

Щоправда, платники акцизного податку, які мають складати АН на реалізацію спирту, на пальне у двох примірниках, а також отримувачі пального і спирту, реалізація яких вимагає двох примірників АН, до 01.10.19 р. можуть не боятися штрафів за несвоєчасну ЄРАН-реєстрацію (п. 25 підрозд. 5 розд. ХХ ПКУ).

«Електроавтомобільний» акциз

З 01.01.19 р. операції з ввезення на митну територію України та реалізації на митній території України транспортних засобів, оснащених виключно електричними двигунами (одним чи декількома), що класифікуються у товарній підкатегорії 8703 90 10 10 згідно з УКТ ЗЕД (у тому числі вироблених в Україні), оподатковуватимуться акцизним податком на загальних підставах (п. 19 підрозд. 5 розд. ХХ ПКУ).

Плата за землю

Індекс споживчих цін за період з 2017 по 2023 рік, що використовується для коефіцієнта індексації НГО землі, застосовується для всіх видів земель зі значенням 100 % (п. 9 підрозд. 6 розд. ХХ ПКУ). Тобто індексація НГО за 2017 — 2023 роки при розрахунку плати за землю (як земподатку, так і орендної плати) не проводиться.

Отже, індексувати НГО, як і в минулому році, так і в поточному, слід спираючись на індекси, визначені в п. 9 підроз. 6 розд. ХХ ПКУ, а не на індекси споживчих цін, встановлені за рік органом статистики.

Також установлено граничний розмір ставок земподатку за лісові землі. Так, якщо НГО лісових земель проведена, то граничний розмір ставок земельного податку не може бути більшим 0,1 % від їх НГО (п. 274.1 ПКУ), а якщо не проведена — 0,1 % площі ріллі по АР Крим або по області (ст. 277 ПКУ).

Крім цього, скасовано пільгову ставку плати за землю у розмірі 25 % від базової ставки за земельні ділянки, надані для залізниць у межах смуг відведення (п. 284.4 ПКУ). Тож з 01.01.19 р. за такі земельні ділянки плата за землю справляється «на повну».

«Нерухомий» податок

Закон № 2628 підкоригував порядок використання пільги з податку на нерухомість для будівель і споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (п.п. «ж» п.п. 266.2.2 ПКУ).

Відтепер у ПКУ прямо прописано, що зазначена пільга стосується виключно будівель і споруд сільгоспвиробників (юридичних та фізичних осіб), які віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271 згідно з ДК 018-2000). Щоб користуватися пільгою, сільгоспвиробник, який є власником зазначених будівель, не повинен здавати їх в оренду, лізинг чи позичку. Таким чином, законодавець фактично узаконив звуження з боку фіскалів кола сільгоспвиробників, які можуть скористатися пільгою, що її визначено п.п. «ж» п.п. 266.2.2 ПКУ (див. категорію 106.02 ЗІР ДФСУ та лист ГУ ДФСУ в Харківській обл. від 22.03.18 р. № 1167/ІПК/2040-12-03-25).

АТО/ООС-правила

Закон від 18.01.18 р. № 2268-VIII (набрав чинності 24.02.18 р.) і Указ від 30.04.18 р. № 116/2018 (набрав чинності 30.04.18 р.) на законодавчому рівні закріпили перетворення антитерористичної операції (АТО) на операцію об’єднаних сил (ООС). У зв’язку із цим ми вже пропонували вам докладний аналіз тих наслідків, які матиме зміна АТО на ООС для податкових і господарських АТО-правил (див. консультацію «АТО «завершена». Що з АТО-правилами?» // «БТ», 2018, № 24).

У Законі від 19.06.18 р. № 2463-VIII (набрав чинності 04.07.18 р.) законодавець зробив спробу поширити дію податкових АТО-правил на період проведення ООС. Однак у коментарі до Закону («Чи діють АТО-пільги в період ООС? Хочете знати — спитайте у ДФСУ» // «БТ», 2018, № 31) ми вже звернули увагу на те, що законодавець оминув увагою спеціалізований п. 38 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ. І спрогнозували, що за нього «візьмуться» у грудні 2018 року. Закон № 2628 підтвердив наш прогноз. Він поширив на період до 31 грудня року, в якому буде завершено ООС дію АТО-пільг зі сплати податку на нерухомість (п. 38.6), плати за землю (п. 38.7) і сільгоспЄП (п. 38.8).

Також на період проведення ООС поширено правило, щодо якого для АТО/ООС-платників зупиняється: (1) нарахування штрафів і пені за несвоєчасне погашення грошових зобов’язань, визначених станом на 14.04.14 р., і (2) застосування норм ст. 59 та 60 (у частині податкових вимог) і ст. 87 — 101 ПКУ. Платники, які мають філію на окупованій території, на період ООС також звільняються від відповідальності в межах діяльності, що провадиться через цю філію (пп. 38.2 та 38.4 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).

Крім того, на період проведення ООС поширено спецправила підтвердження даних, визначених у податковій звітності АТО/ООС-платників, і мораторій на їх перевірки щодо АТО/ООС-періодів у зв’язку із неможливістю вивезти документи з окупованої території (п. 38.11 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).

Бухоблік та фінзвітність

Нагадаємо, що 01.01.18 р. був викладений у новій редакції Закон про бухоблік. Зміни, що були внесені до нього, були направлені на приведення його норм у відповідність із законодавством Євросоюзу та удосконалення порядку застосування МСФЗ. І хоча цей Закон був викладений у новій редакції ще рік тому, але частина його нововведень розпочне діяти лише з початку 2019 року, зокрема такі.

Оприлюднення фінзвітності

З початку 2018 року було змінено (ч. 3 ст. 14 Закону про бухоблік):

1) перелік суб’єктів господарювання, які зобов’язані щороку оприлюднювати свою річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність. До цієї дати такий обов’язок покладався лише на публічні акціонерні товариства, підприємства-емітенти іпотечних облігацій, іпотечних сертифікатів, облігацій підприємств і сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, професійних учасників фондового ринку, банки, страховиків та інші фінансові установи. З 2018 року обов’язок оприлюднювати звітність був покладений і на великі підприємства, які є емітентами ЦП, а з 2019 року він поширюється на всі інші великі підприємства (які не є емітентами ЦП) та середні підприємства. Тобто перелік суб’єктів, які мають оприлюднювати фінзвітність, зріс у декілька разів;

2) порядок проведення такого оприлюднення. Так, до цих змін (до 01.01.18 р.) оприлюднювати фінзвітність мали не пізніше за 30.04.18 р. шляхом розміщення на власній веб-сторінці своєї річної фінзвітності з аудиторським висновком і публікації її в періодичних або неперіодичних виданнях.

Після цих нововведень (починаючи з 01.01.18 р.) оприлюднювати річну фінзвітність повинні:

А) до 30 квітня року, що настає за звітним періодом:

а) підприємства, що становлять суспільний інтерес (крім великих підприємств, які не є емітентами цінних паперів). До них належать емітенти ЦП, ЦП яких допущені до торгів на фондових біржах або щодо ЦП яких здійснено публічну пропозицію, банки, страховики, недержавні пенсійні фонди та інші фінустанови (крім тих, що належать до мікро- та малих підприємств) та великі підприємства;

б) публічні акціонерні товариства;

в) суб’єкти природних монополій на загальнодержавному ринку;

г) суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях.

Б) до 1 червня року, що настає за звітним періодом (норма набрала чинності з 01.01.19 р.):

а) великі підприємства, які не є емітентами ЦП;

б) середні підприємства;

в) інші фінустанови, що належать до мікро- або малих підприємств.

Згідно з новими правилами всі ці підприємства повинні публікувати свою річну фінзвітність та річну консолідовану фінзвітність (у повному обсязі) разом з аудиторським висновком на власній веб-сторінці, а підприємства першої групи ще й в інший спосіб у випадках, визначених законодавством.

І хоча ці нововведення з’явилися у Законі про бухоблік з 01.01.18 р., вперше ними розпочнуть користуватися суб’єкти господарювання лише з початку 2019 року. Річ у тому, що у 2018 році суб’єкти господарювання мали оприлюднити річну фінзвітність та річну консолідовану фінзвітність за 2017 рік. А оскільки у 2017 році діяли ще старі правила оприлюднення звітності, то й проводити таке оприлюднення слід було за старими правилами. Тобто великі і середні підприємства поки що не відчули на собі тягар нововведень оновленого Закону про бухоблік. На цьому наголошував і Мінфін у листі від 27.02.18 р. № 35210-06-5/5570.

А от у 2019 році вже настала черга оприлюднювати звітність за 2018 рік. І робити це потрібно уже за тими правилами, які розпочали діяти з 01.01.18 р., тобто за новими правилами. Отже, великим підприємствам — емітентам ЦП слід почати приготування до можливо першої в їх житті процедури оприлюднення фінзвітності.

А от великим підприємствам, які не є емітентами ЦП, та середнім підприємствам Мінфін листом від 07.12.18 р. № 35210-06-5/32299 надав перепочинок у 2019 році. Вони оприлюднюють річну фінзвітність разом з аудиторським висновком починаючи з фінансової звітності за 2019 рік. Водночас Мінфін вважає, що великим — неемітентам, які вперше застосовують МСФЗ з датою переходу 01.01.18 р., доцільно почати оприлюднювати вже з фінзвітності за 2018 рік.

Обов’язковий аудит

Не сама процедура оприлюднення страшить суб’єктів господарювання, які мають обов’язково оприлюднювати свою звітність у 2019 році, а те, що робити це потрібно разом із аудиторським висновком. Отже, всі підприємства, які мають оприлюднювати звітність за 2018 рік, зобов’язані з 01.01.19 р. провести аудиторську перевірку своєї фінзвітності.

У розумінні п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону про аудит на ці підприємства покладено обов’язок проводити обов’язковий аудит фінзвітності.

Таким чином, великі підприємства — емітенти ЦП мають не тільки до 30.04.19 р. вперше оприлюднити свою фінзвітність за 2018 рік, а й перед оприлюдненням замовити її аудиторську перевірку.

Звертаємо увагу, що на початку 2018 року, а саме 07.02.18 р., набрав чинності оновлений Закон про аудит (введений у дію з 01.10.18 р.). А тому саме опираючись на нові правила, прописані в цьому документі, і будуть проводити аудит річної фінзвітності за 2018 рік аудиторські фірми та аудитори.

Відповідальність

До початку 2019 року за порушення порядку оприлюднення фінзвітності нікого не карали. З початку ж 2019 року все зміниться. Річ у тому, що оновлений Закон про аудит, який уже діє з 01.10.18 р. приховав один неприємний сюрприз для всіх, хто буде починаючи з 2019 року оприлюднювати річну фінансову звітність разом із аудиторським висновком.

Так, з 07.02.19 р. КпАП буде доповнено новою ст. 163¹⁶, якою за порушення порядку оприлюднення фінансової звітності або консолідованої фінансової звітності разом з аудиторським звітом запроваджується відповідальність у вигляді штрафу у розмірі від 17000 до 34000 грн. У разі повторного протягом року порушення штраф становитиме вже від 34000 до 51000 грн.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку оприлюднення фінзвітності або консолідованої фінзвітності, та накладати штрафи на емітентів ЦП, які допущені до торгів на фондових біржах або щодо ЦП яких здійснено публічну пропозицію та професійних учасників фондового ринку, буде НКЦПФР (ст. 244¹⁷ КпАП), а на всі інші звичайні підприємства — уповноважений Орган суспільного нагляду за аудиторською діяльністю (ст. 244²² КпАП). Від його імені розглядати справи про адмінправопорушення та накладати адмінстягнення має право виконавчий директор Інспекції із забезпечення якості. Як бачите, відповідальність немаленька, а тому тим підприємствам, які зобов’язані з початку 2019 року оприлюднювати фінзвітність разом з аудиторським висновком, слід це зробити у визначені у Законі про бухоблік строки.

Таксономія

Також декілька слів скажемо і про складання фінзвітності за МСФЗ. Річ у тому, що 2019 рік стане першим звітним періодом, за який суб’єкти господарювання, які зобов’язані складати фінзвітність за МСФЗ, будуть подавати фінзвітність на підставі таксономії за міжнародними стандартами в електронній формі (ч. 5 ст. 12¹ Закону про бухоблік). Нагадаємо, що таксономія фінансової звітності — це склад статей і показників фінзвітності та її елементів, які підлягають розкриттю.

Про те, що саме 2019 рік буде тим відправним пунктом для складання фінзвітності на підставі таксономії за МСФЗ, говорять і зміни, які Кабмін постановою від 11.07.18 р. № 547 вніс до Порядку № 419 та які наберуть чинності з 01.01.19 р. Ними передбачається, що фінзвітність та консолідована фінзвітність, складена на основі таксономії в єдиному електронному форматі, визначеному Мінфіном, подається до центру збору фінзвітності, операційне управління яким здійснюється НКЦПФР. Мінфін уже оприлюднив на своєму офіційному веб-сайті (https://www.minfin.gov.ua) для обговорення проект наказу «Про затвердження Таксономії фінансової звітності».

Валютні операції

Новий 2019 рік увійде в історію як рік революційних нововведень у валютній сфері. Річ у тому, що з 07.02.19 р. має набути чинності Закон про валюту. Цей Закон ще на етапі його прийняття назвали революційним, оскільки він скасовує більшість звичних нам валютних правил і надає небувалу свободу у здійсненні валютних операцій. Хоча, насправді, все не так радісно, як здавалося спочатку. Наведемо найбільш актуальні нововведення, які принесе Закон про валюту:

1) у Законі про валюту не прописано конкретних граничних строків для ЗЕД-розрахунків, на відміну від Закону № 185, у якому прямо було вказано, що такий строк становить 180 днів. Водночас це не говорить про те, що обмежень на розрахунки взагалі не буде. Річ у тому, що Законом про валюту надано право НБУ встановлювати граничні строки на розрахунки за операціями з експорту та імпорту продукції та транспортних послуг (п.п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону про валюту). Водночас НБУ дано право встановлювати граничні строки для ЗЕД-розрахунків на строк не більше 6 місяців та подовжувати строк дії попередніх заходів захисту також на строк не більше 6 місяців. Також установлено і загальний строк дії цих захисних заходів: не більше 18 місяців протягом 24 місяців з дня первинного введення відповідного захисного заходу;

2) із набранням чинності Законом про валюту із законодавчого небосхилу зникне вимога про подання «валютної» декларації. Річ у тому, що цим Законом скасовується старий Декрет № 15-93, у тому числі і його ст. 9, яка вимагає подавати «валютну» декларацію. Тобто виходить, що за 2018 рік «валютну» декларацію, можливо, потрібно буде подавати востаннє.

Однак хотілося б зауважити, що у ч. 2 ст. 10 Закону про валюту міститься вимога про те, що усі суб’єкти валютних операцій, як резиденти, так і нерезиденти, зобов’язані надавати інформацію про свої операції банкам та іншим установам, через які вони здійснюють ці операції. Поки що незрозуміло, що це за інформація і чи не буде її подання аналогом «валютної» декларації. До затвердження порядку її подання НБУ говорити, напевно, рано;

3) Закон про валюту скасовує каральні засоби за порушення Закону про ЗЕД чи інших пов’язаних з ним законів (ст. 37 Закону про ЗЕД буде виключено), а саме накладення штрафів на суб’єктів господарювання у випадках несвоєчасного виконання/невиконання ЗЕД-суб’єктами своїх обов’язків, встановлення індивідуального режиму ліцензування, а також запровадження тимчасового зупинення права займатися ЗЕД. Хоча паралельно Закон про валюту надає НБУ право встановлювати певні захисні заходи. Що це за заходи і чи будуть вони відрізнятися від тих, що існували раніше, покаже тільки час.

Це тільки невелика горстка змін, яка чекає на суб’єктів господарювання з набранням Закону про валюту.

Сільгоспземлі

З 01.01.19 р. набере чинності Закон України 10.07.18 р. № 2498-VIII, яким вносяться зміни в низку нормативно-правових актів, що регулюють земельні відносини. Наведемо найцікавіші, на наш погляд, зміни, які принесе цей Закон:

1) у п. 1 ст. 37¹ ЗКУ буде прямо зазначено, що земділянки сільгосппризначення, призначені для ведення особистого селянського господарства (ОСГ), фермерського господарства, розташовані у масиві земель сільгосппризначення, можуть використовуватися їх власником або землекористувачем також для ведення товарного сільгоспвиробництва без зміни цільового призначення таких земділянок. На таке уточнення сільгосппідприємства, які орендують землі у фізосіб, які їм дані для ведення ОСГ, чекали уже давно. Річ у тому, що на сьогодні, щоб легально взяти в оренду землі, виділені для ведення ОСГ, потрібно було змінити їх цільове призначення з «для ведення ОСГ» на «для товарного виробництва» (ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.01 р. № 2758-ІІІ). Після зазначених змін так морочитися вже не потрібно. Хоча, чесно кажучи, і до цього мало хто цим переймався;

2) щоб не виникло проблем із обробкою земель, які розташовані в одному земельному масиві, у тому числі земельних часток (паїв), п. 2 ст. 37¹ ЗКУ надано право власникам та орендарям земельних ділянок сільгосппризначення обмінюватися земділянками, розташованими в одному масиві сільгоспземель (на строк дії договору оренди).

Крім того, особам, яким належить право користування істотною частиною масиву земель (не менше ніж 75 %), надано право орендувати інші земділянки, розташовані у такому масиві;

3) визначено, що землі державної чи комунальної власності під польовими дорогами (крім польових доріг, що обмежують масив) передаються в оренду без проведення торгів власникам та/або користувачам земділянок, суміжних із земельними ділянками під такими польовими дорогами. Строк оренди таких земельних ділянок становить 7 років.

Звертаємо увагу також на те, що у 2018 році так і не набув чинності закон про обіг сільгоспземель, а тому й після 01.01.19 р. продовжує діяти мораторій на продаж земель сільгосппризначення (п. 15 розд. Х ЗКУ). І так буде доти, доки закон про обіг сільгоспземель не з’явиться в українському законодавстві.

Перевірки без мораторію

З 01.01.19 р. втратить чинність Закон України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 03.11.16 р. № 1728-VIII, що встановлював мораторій на планові заходи контролю й особливий порядок позапланових заходів.

А разом з ним і перелік органів, на які цей Закон не поширюється (п. 2 постанови КМУ від 18.12.17 р. № 1104).

Це означає, що у 2019 році мораторію на планові перевірки й особливий порядок позапланових заходів контролю немає. Тепер положення про перевірки «запрацюють» на повну потужність. Проте не варто забувати про норми загального Закону України «Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.07 р. № 877-V (ср. ). Хоча і без нюансів не обходиться. Але це, як мовиться, вже зовсім інша історія…

Туристичний збір

Платники

Платниками збору, як і раніше, є громадяни України, іноземці й особи без громадянства, які прибувають на територію адмінодиниці, де встановлений турзбір. Проте далі уточнено, що це особи, які тимчасово розміщуються в місцях проживання (ночівлі), визначених у п.п. 268.5.1 ПКУ. Отже, щоб зрозуміти — є платником турзбору конкретна особа чи ні, потрібно спочатку розібратися з місцем її проживання (ночівлі).

Місця проживання (ночівлі). Порівняно зі старою редакцією вони неабияк доповнені — див. їх у новій редакції п. 268.5.1 ПКУ. Там (у пп. «а» і «б») зазначені тепер дві групи таких місць (об’єктів):

а) готелі, кемпінги, мотелі, гуртожитки для приїжджих, хостели, будинки відпочинку, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, пансіонати та інші заклади готельного типу, санаторно-курортні заклади;

б) житловий будинок, прибудова до житлового будинку, квартира, котедж, кімната, садовий будинок, дачний будинок, будь-які інші об’єкти, що використовуються для тимчасового проживання (ночівлі). Тобто коло місць проживання стало набагато ширшим — бо воно поповнилося об’єктами, що ввійшли до групи з п.п. «б», які найчастіше перебувають у веденні звичайних фізосіб.

Неплатники. У переліку осіб, що не є платниками збору (повний перелік див. у п.п. 268.2.2 ПКУ), дві важливі зміни.

Перше: як і раніше, турзбір не повинні платити особи, які прибули у відрядження, але тепер — тільки з числа резидентів! Крім того, турзбір не повинні сплачувати особи-резиденти, які розміщуються в місцях проживання, зазначених у п.п. «б» п. 268.5.1 ПКУ (див. вище), що належать виключно фізособам на праві власності або користування. Тобто майже всі нерезиденти — що зупиняються як у місцях проживання у фізосіб (окрім близьких родичів «хазяїна» — див. нижче), так і в будь-яких інших місцях проживання, потрапляють у платники і зобов’язані сплачувати турзбір.

Друге: до неплатників віднесені члени сім’ї (включаючи і нерезидентів) фізособи першого і другого ступенів споріднення (хто це — див. у п.п. 14.1.261 ПКУ), які тимчасово розміщуються такою фізособою в місці проживання, зазначеному в п.п. «б» п.п. 268.5.1 ПКУ, що належить такій фізособі (на праві власності або користування).

Водночас якщо до фізособи приїжджають далекі родичі або друзі тощо, то турзбір з них утримувати теж не потрібно (оскільки вони неплатники — див. вище). А ось якщо до фізособи («хазяїна») приїдуть нерезиденти, то платниками збору з них не будуть — тільки першого або другого ступенів споріднення.

Крім того, тут нагадаємо читачам, що згідно з постановою КМУ від 15.03.06 р. № 297 фізособи — власники або орендарі індивідуальних засобів розміщення можуть надавати послуги з тимчасового розміщення (проживання) без державної реєстрації їх як суб’єктів підприємницької діяльності.

У зв’язку із цим також зазначимо, що звичайних фізосіб немає і в переліку податкових агентів (про цих читайте далі).

Ставки і база

У цій частині все істотно змінилося.

Якщо до 2019 року ставка турзбору являла собою «вилку» від 0,5 до 1 % від бази, якою була вартість усього періоду проживання (без ПДВ), то тепер базою стягнення турзбору є загальна кількість діб тимчасового розміщення в місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1 ПКУ (див. вище).

До речі, незрозуміло, як при розрахунку суми турзбору бути з неповною добою проживання платника — чи то рахувати будь-який часовий «шматок» доби як цілу, чи то рахувати пропорційно кількості часу з неповної доби, чи то ще якось?..

А ось ставки збору тепер диференційовані щодо видів «туризму» та обчислюються фіксовано (незалежно від розміру плати за проживання) — від розміру мінімальної заробітної плати (МЗП), встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, для однієї особи за кожну добу тимчасового розміщення:

• до 0,5 відсотка — для внутрішнього туризму (у 2019 році — 20,87 грн.);

• до 5 відсотків — для в’їзного туризму (у 2019 році — 208,65 грн.).

Визначення цих видів «туризму» (спеціально для цілей стягнення турзбору) наведене в новому п.п. 14.1.277 ПКУ.

«Внутрішній туризм» визначений як переміщення в межах України громадян та/або осіб, що постійно мешкають в Україні.

«В’їзний туризм» — прибуття на територію України та/або переміщення в межах України (у будь-яких цілях) осіб, які постійно не мешкають на її території.

Тобто, кажучи по-простому, застосування конкретної ставки залежить від факту: «розміщувана фізособа» — «рез» чи «нерез». Виходить, щоб податок стягувався за зниженою, «резидентною», ставкою, платник (тобто особа, яка поселяється, — «турист»), мабуть, повинен буде пред’являти податковому агентові документ, що підтверджує його українське «резидентство»: наприклад, паспорт або спеціальне посвідчення (для іноземців).

Як бачимо, для нерезидентів (які майже всі тепер потрапляють у платники!) гранична ставка — у 10 разів вища. Тобто максимальні ставки турзбору за добу розміщення однієї особи (особливо — «нереза») зовсім не маленькі! Водночас звертаємо увагу, що ставки турзбору, як і раніше, повинні встановлюватися за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, створеної відповідно до закону і перспективного плану формування територіальних громад. Тому тут розмір та співвідношення між собою ставок турзбору для «резів» і «нерезів» залежатиме від рішень місцевих рад.

Податкові агенти

Податковими агентами зі стягнення турзбору (згідно з рішеннями місцевих рад) п.п. 268.5.2 ПКУ визначає такі три категорії осіб:

а) юрособи, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи юросіб відповідно до п.п. 268.7.2 ПКУ***, фізичні особи — підприємці (ФОП), які надають послуги з тимчасового розміщення осіб у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1;

*** Згідно з цим підпунктом юрособа, яка має підрозділ, що надає послуги з тимчасового розміщення в місцях проживання, зобов’язана зареєструвати такий підрозділ як податкового агента турзбору за місцезнаходженням цього підрозділу.

б) квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб з метою їх тимчасового розміщення в місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. «б» п.п. 268.5.1 ПКУ, що належать фізособам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юрособи, уповноважені сільською, селищною, міською радою або радою об’єднаної територіальної громади стягувати турзбір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Перелік податкових агентів та інформація про них розміщуються та оприлюднюються на офіційному веб-сайті сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади. Проте вважаємо, що факт неопублікування на сайті місцевої ради такого переліку (чи незазначення в ньому конкретного податкового агента) навряд чи звільнить податкового агента від його обов’язків стягувати збір і сплачувати його до бюджету.

«Розміщуючі особи»

Зазначимо, що нові норми ПКУ, які стосуються турзбору, крім «платників» і «податкових агентів», фактично оперують (див. п.п. 268.6.2 ПКУ) ще ширшим поняттям, умовно назвемо його «розміщуючі особи».

Причому такі особи можуть як бути податковими агентами (обов’язково будучи при цьому юрособою, у тому числі її підрозділом, або ФОП), так і не бути ними.

Зокрема, у переліку податкових агентів відсутні звичайні фізособи (не ФОП), але при цьому вони можуть тимчасово розміщувати громадян у місцях проживання (ночівлі), зазначених у п.п. «б» п.п. 268.5.1 ПКУ, які належать їм на праві власності або користування. Тому якщо така фізособа діє не через податкового агента, а домовляється з громадянином («туристом») безпосередньо, і якщо при цьому «турист» — нерезидент (який не є їй ріднею першого та другого ступенів — див. вище про неплатників), то поселити його можливо тільки після пред’явлення документа про сплату турзбору (п.п. 268.6.2 ПКУ). Крім того, «розміщуючим» фізособам, які здають житло, не варто забувати про ПДФО і ВЗ та про свій обов’язок задекларувати такі доходи (зрозуміло, якщо житло надається на платних умовах)…

Порядок стягнення і строки сплати

У цій частині теж без див не обійшлося.

У п.п. 268.6.1 ПКУ передбачено, що платники збору («туристи») сплачують збір авансом перед їх тимчасовим розміщенням у місцях проживання (ночівлі) податковим агентам, які стягують збір, за ставками, встановленими відповідними місцевими радами. Як така сплата здійснюватиметься та який документ податковий агент зобов’язаний видати платникові («туристові») на підтвердження оплати збору, абсолютно не зрозуміло. Оскільки оплата збору не є оплатою за товари/роботи/послуги, то проводити її через РРО з видачею платнику касового чека не обов’язково (але якщо дуже хочеться, то можна й провести)…

Мабуть, коли збір платитиметься готівкою, то прийняття збору податковими агентами здійснюватиметься через касу з видачею платникові прибуткового касового ордера (ПКО)****. Якщо ж оплату турзбору платник проведе безготівково (із застосуванням ПК тощо), то тут документ, який підтверджує сплату збору, платник повинен «організувати» собі сам, узявши виписку банку тощо.

**** Податкові агенти-ФОП у Книзі обліку доходів такі суми, мабуть, відображати не повинні (оскільки турзбір у них у доходи не включається — див. категорію 107.04 ЗІР ДФСУ). Водночас тут може постати питання щодо оприбутковування сум турзбору…

А для чого він потрібен — читаємо в наступній нормі — п.п. 268.6.2 ПКУ, де зазначено: особа здійснює тимчасове розміщення платника збору в місцях проживання (ночівлі), що належать такій особі на праві власності або на праві користування, виключно за наявності у платника збору документа, що підтверджує сплату нею турзбору відповідно до ПКУ та рішенням місцевої ради.

Тобто ця норма прописана вже явно не для податкових агентів, яким жодний підтвердний документ не потрібен — адже вони самі повинні авансом прийняти від платника турзбір. Тому якщо податковий агент також є і «розміщуючою особою» (такі агенти перелічені в п.п. «а» п.п. 268.5.2 ПКУ — див. вище), то йому жодних «підтвердних» документів від платника не потрібно*****.

***** Проте видати відповідний документ про оплату турзбору (при розрахунку готівкою) він «туристові» зобов’язаний.

Але, як ми вже зазначили, коло «розміщуючих осіб» набагато ширше за коло податкових агентів. Тому якщо «розміщуюча особа» не є податковим агентом, то вона може розмістити «туриста»-нерезидента (оскільки резиденти звільнені — див. вище) тільки за наявності в нього документа, що підтверджує сплату турзбору податковому агентові.

До речі, у такій ситуації при продовженні часу проживання платник-нерезидент, імовірно, повинен «добровільно» піти доплатити податковому агентові суми турзбору і пред’явити документ про таку доплату «розміщуючій особі».

А ось якщо платник авансом сплатив багато, але хоче відбути раніше, то в п.п. 268.6.3 ПКУ зазначено, що у разі дострокового відбування платника збору сума надмірно сплаченого збору підлягає поверненню такій особі у встановленому ПКУ порядку.

Воно то все добре, але порядок повернення надмірно сплаченого податку для такої ситуації (коли оплата через податкового агента) ПКУ не передбачений. Тому доки не з’явиться порядок, ані податковий агент, ані бюджет турзбір платникам повертати, швидше за все, не будуть.

Утім, може, тут мався на увазі порядок, установлений у ст. 43 ПКУ? Але він сюди взагалі не клеїться, оскільки логічно, щоб гроші повертав податковий агент. Адже навряд чи якийсь охочий виїхати «турист» піде в місцеву податкову (з документом, який підтверджує сплату турзбору) подавати заяву про повернення та ще й чекати 5 днів реакції податківців.

До того ж, не маючи інформації від податкового агента і поки податковий агент не перерахує цей турзбір до бюджету, податківці ніякої переплати не підтвердять і грошей «туристу» не повернуть. Тож поки тут буде «гра в одні ворота». Загалом, це питання потребує нормативного врегулювання (чи хоча б роз’яснень)…

На цьому тлі гасне навіть позначена нами вище (див. про базу оподаткування) проблема з обчисленням податку, коли платник мешкатиме не повну добу…

Крім того, незрозумілий також і той факт: чи повинен авансом сплачуватися турзбір при бронюванні платником місць? На нашу думку, ні, оскільки фразу «сплачується «перед розміщенням» ми схильні розуміти як безпосередньо «перед». Утім, цей момент теж потребує додаткових роз’яснень…

Сплата податковими агентами

Базовий звітний період — квартал. Для податкових агентів є два варіанти сплати збору — або за підсумками квартальної декларації (у стандартний 10-денний строк), або авансовими платежами до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому — до 28 (29) включно). Податкові агенти, які платитимуть турзбір авансами, відображають у декларації за звітний квартал суми нарахованих щомісячних авансових внесків. При цьому остаточна сума збору, обчислена відповідно до декларації за звітний (податковий) квартал (з урахуванням фактично внесених авансів), сплачується ними в строки, визначені для квартального податкового періоду.

Але зазначимо: оскільки там (у п.п. 268.7.1 ПКУ) є приписка «на підставі рішення місцевих рад», то, мабуть, варіант сплати збору буде не за вибором податкового агента, а один із цих двох варіантів повинна установити місцева рада у своєму рішенні.

Перехідний період

І річ тут навіть не в принципі стабільності податкового законодавства, строках прийняття, оприлюднення та набрання чинності рішень місцевих органів («напередодні», а не «після»), адже законодавець тут перестрахувався і Законом № 2628 до 31.12.19 р. деактивував пп. 4.1.9, 12.3.3 — 12.3.4, 12.4.3 і п. 12.5 ПКУ.

Головне питання в тому, за якою ставкою слід платити збір, якщо місцеве рішення не прийнято?

Застосування норми п.п. 12.3.5 ПКУ, у якій зазначено, що якщо місцева рада не прийняла рішення про встановлення відповідного податку-збору, то такі податки до прийняття рішення стягуються виходячи з норм ПКУ із застосуванням їх мінімальних ставок, нічого не дасть. Адже мінімальні ставки для турзбору не встановлені. Передбачені тільки максимальні ставки. Вважати максимальну ставку мінімальною жодних підстав немає. Тому для цілей застосування цієї норми п.п. 12.3.5 ПКУ можна говорити, що мінімальна ставка становить 0 гривень, у зв’язку з чим ми вважаємо, що до прийняття місцевими радами спеціальних рішень і встановлення ставок у 2019 році турзбір стягувати незаконно.

А прийняти рішення про встановлення турзбору місцева рада може в будь-який час — навіть після початку бюджетного періоду, адже принцип стабільності (див. вище) не діє. Утім, нам до цього не звикати…

Адмінштраф-new та інше

Серйозність намірів законодавців щодо впровадження нового виду турзбору підтверджує введення ними з 01.01.19 р. достатньо суворої адмінвідповідальності за порушення правил його сплати і стягнення.

До КпАП додана ст. 163¹⁷, ч. 1 якої за несплату турзбору платником («туристом») йому передбачено адмінштраф у розмірі 50 нмдг (850 грн.). Накладати цей штраф повинні адмінкомісії при виконкомах на підставі протоколів представників органів внутрішніх справ (Нацполіції). Тобто, мабуть, поліцейські ходитимуть по «нічліжках» і перевірятимуть — чи сплатив «турист» турзбір, і якщо в нього документа про сплату немає — то отримуй адмінштраф 850 грн.

Крім цього, ч. 2 і 3 ст. 163¹⁷ КпАП передбачено штрафи, причому як до податкових агентів, так і до «розміщуючих осіб», за порушення порядку та/або особливостей стягнення та/або сплати турзбору, встановленого ПКУ і рішенням місцевої ради.

Зазначимо, що в цій нормі не конкретизовано: якщо це будуть юрособи (а не ФОП) — до яких фізосіб повинен застосовуватися штраф. Утім, навряд чи на цій підставі можна буде від нього відбитися… Швидше за все, у юросіб штрафуватимуть керівника.

Розмір цього штрафу — 100 нмдг (1700 грн.), а якщо протягом року знову «впіймають», то штраф уже буде подвійним — 200 нмдг (3400 грн.).

Накладати ці адмінштрафи (виносити рішення) повинні суди — на підставі протоколів, складених податківцями.

Тобто податкових агентів і «розміщуючих осіб» «адмін-щучити» повинні фіскали — при перевірках питань стягнення турзбору.

Водночас завжди пам’ятайте, що коли штрафовані порушення будуть не триваючими, то строки давності за ними становитимуть: для штрафу з ч. 1 ст. 163¹⁷ — 2 місяці, а для штрафу з ч. 2 і 3 цієї статті — 3 місяці з моменту порушення. Тож комусь, може, вдасться і проскочити…

Інші штрафи. При цьому податкові агенти (як юрособи, так і ФОП) не повинні забувати й про штрафи, передбачені ПКУ, які вони теж можуть відловити від фіскалів — за ст. 120 (неподання звітності), 126 (несвоєчасна сплата) і 127 (ненарахування/неутримання/неперерахування) ПКУ.

Тому якщо набешкетуєте з турзбором, у результаті (разом з адмінштрафом) може «намалюватися» чимала сума санкцій.

Звітність

Зазначимо, що у зв’язку з оновленням турзбору з майбутнього року вже стане непридатною діюча форма декларації з турзбору (затверджена наказом Мінфіну від 09.07.15 р. № 636).

Тому востаннє декларація за цією формою має бути подана за звітний період — 2018 рік (за строком не пізніше 11.02.19 р.).

Таким чином, щоб податкові агенти змогли нормально відзвітувати за підсумками першого кварталу 2019 року, Мінфін повинен був затвердити її форму ще в грудні минулого року (див. п. 46.6 ПКУ). Але цього не сталося, очевидно, з тієї причини, що Закон № 2628 «запрацював» лише з 1 січня.

Тому тут, швидше за все, податківці просто «порекомендують» податковим агентам звітувати за турзбором за перший квартал 2019 року за новою формою декларації (яку Мінфін, імовірно, у перших місяцях 2019 року таки затвердить).

Але, зауважимо, при цьому ними свідомо буде порушена норма п. 46.6 ПКУ…

Сподіваємося, ми вам прояснили деяку частину питань щодо нового турзбору, а ось як утрясеться ще купа проблемних моментів, які ми позначили вище, мабуть, «розтин покаже»…

Тож чекаємо на нові «турзбірні» рішення місцевих рад і виправлення (роз’яснення) того, що «накосячили» законотворці.

Але пам’ятайте, що адмінштрафи за ст. 163¹⁷ КпАП можуть застосовувати вже з 1 січня 2019 року!