Облік та інвентаризація незавершенного виробництва

10.1. Склад незавершеного виробництва

Правильна класифікація НЗВ — один з найістотніших етапів його обліку, оскільки від правильного визначення дійсних розмірів «незавершенки» залежатиме коректність розрахунку собівартості випущеної готової продукції. Тому перше, про що ми з вами поговоримо, — що включається до НЗВ, а що до нього не належить.

Про те, що таке НЗВ, йдеться в п. 573 Методрекомендацій № 373. Так, НЗВ — це продукція (вироби, заготовки, деталі), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) обробки, передбачених технологічним процесом виробництва, а також вироби, які хоча й закінчені виготовленням, але не пройшли випробувань і технічного приймання або повністю не укомплектовані. Сюди відносять:

— повноцінні деталі, напівфабрикати власного виготовлення, вироби, що підлягають подальшій обробці або збиранню;

— вироби, хоча й повністю закінчені обробкою, але ще не прийняті відділом технічного контролю, а також прийняті ним, але з будь-якої причини не здані на склад;

— вироби, що повністю закінчені обробкою на цьому підприємстві і прийняті відділом технічного контролю, але не мають належного оформлення, спеціальної упаковки;

— продукцію, яка проходить стадію випробування або спеціальної наладки, обумовленої договором із замовником, незалежно від місцезнаходження цієї продукції;

— тимчасово припинені виробництвом замовлення (наприклад, у випадках, коли необхідно внести уточнення до креслень або при затримках з надходженням обладнання тощо);

— продукцію, повністю готову, але не укомплектовану необхідними деталями та іншим приладдям, що виготовляються на підприємстві чи придбавають зі сторони;

— продукцію, що не пройшла випробувань і технічного приймання;

— залишки сировини, основних матеріалів і напівфабрикатів, що перебувають в апаратах у процесі переробки;

— вироби, деталі та напівфабрикати, що підлягають виправленню.

На підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, НЗВ складається з витрат на виконання незавершених робіт (послуг), за якими підприємством ще не визнано дохід ( п. 6 П(С)БО 9).

У свою чергу, до НЗВ не включають (п. 575 Методрекомендацій № 373):

— матеріали, отримані структурними підрозділами (цехами, дільницями), але не початі обробкою (розкроєм), а також покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби, що не пройшли першої операції їх збирання у вузли, агрегати та вироби (незалежно від того, знаходяться вони біля робочого місця чи в коморі);

— остаточно забраковані деталі, вузли, напівфабрикати та вироби.

10.2. Способи ведення обліку незавершеного виробництва

У машинобудуванні, металообробці та в деяких інших галузях промисловості поширені два способи оперативного обліку руху напівфабрикатів у виробництві:

1) подетальний;

2) подетально-поопераційний.

Вибір способу обліку НЗВ залежить від низки факторів:

— типу виробництва;

— складності та номенклатури продукції, що виготовляється;

— порядку зберігання міжопераційних заділів;

— інших особливостей технології та організації виробництва.

На підприємствах з одиничним (індивідуальним) і серійним характером виробництва організовують подетально-поопераційний облік. Тут міжопераційний рух деталей контролюється за допомогою маршрутних листів, які відображають наявність і ступінь готовності окремих деталей і вузлів у межах кожного виробничого підрозділу.

У потоково-масових виробництвах, де процес виготовлення окремих деталей нетривалий, немає потреби у складному післяопераційному обліку їх готовності. Тут ведуть подетальний облік руху напівфабрикатів (деталей) з цеху до цеху з використанням місячних відомостей, комплектувальних карт (специфікацій) або інших накопичувальних документів.

По закінченні місяця кожен цех складає звіт про рух деталей у виробництві (баланс деталей), який містить дані про їх запуск у виробництво, надходження з інших цехів, центрального складу, передання на склад та до інших цехів, браку деталей під час обробки та залишки на початок і кінець місяця.

Оперативний контроль та облік руху деталей у виробництві для спрощення може бути організований не за окремими деталями, а за їх комплектами або складальними вузлами та машинокомплектами

Облік руху деталей (напівфабрикатів) у цехових коморах здійснюється в картках кількісного обліку. Коли на одному й тому самому складі зберігаються однойменні деталі різного ступеня готовності, картки відкривають окремо на кожну деталь за її готовністю (наприклад, заготовка, деталь в обробленому вигляді).

Як бачимо, обидва перелічені методи базуються на даних поточного обліку. Проте точнішим є визначення залишків НЗВ шляхом перевірки фактичної його наявності, тобто за даними проведеної наприкінці місяця інвентаризації.

Завдяки своїй точності «інвентаризаційний» метод набув досить значного поширення. Крім того, періодично проводити інвентаризацію зобов’язані навіть ті підприємства, які обліковують «незавершенку» подетальним або подетально-поопераційним методом. Тому на інвентаризації НЗВ зупинимося дещо детальніше.

10.3. Інвентаризація незавершеного виробництва

Отже, підприємство визначає розмір НЗВ на початок і кінець звітного періоду шляхом проведення інвентаризації «незавершенки». У цьому випадку метою проведення інвентаризації є:

— визначення фактичної наявності не закінчених обробкою напівфабрикатів і продукції;

— виявлення фактичної комплектності НЗВ (заділів), забезпеченості збірки деталями;

— виявлення необлікованого браку;

— перевірка даних оперативного обліку руху напівфабрикатів і деталей і загальної суми витрат у НЗВ;

— визначення залишку НЗВ за анульованими замовленнями, а також за тими, виконання яких припинене;

— перевірка правильності розподілу витрат за видами продукції та уточнення собівартості випущеної продукції.

Об’єкти і строки проведення інвентаризації встановлює керівник підприємства своїм наказом

Загальну процедуру проведення інвентаризації ми неодноразово розглядали в наших публікаціях (див., наприклад, «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 93). Тут же нагадаємо основні тонкощі, які потрібно враховувати саме при проведенні інвентаризації НЗВ.

1. Перед початком інвентаризації непотрібні цехам (дільницям, відділенням) матеріали, покупні напівфабрикати, а також деталі та вузли, обробку яких завершено на цьому етапі, здають на склад.

2. Залишки НЗВ перевіряють шляхом фактичного підрахунку, зважування, виміру.

На підприємствах з безперервним технологічно процесом кількість сировини, матеріалів і напівфабрикатів у НЗВ визначають шляхом проведення вимірів та лабораторних аналізів і зазначають у перерахунку на вміст у них корисної речовини.

У виробництвах з безперервними та закритими технологічними процесами залишки НЗВ визначають виходячи з кількості апаратів, що були завантажені на кінець звітного періоду, і маси сировини та матеріалів, що перебували в кожному з них. При цьому за фактичні можуть бути прийняті й теоретичні залишки, розраховані на підставі техніко-економічних характеристик.

На підприємствах масового або великосерійного виробництва інвентаризацію доцільно проводити не поопераційно, а за деталями та вузлами шляхом фактичного підрахунку, зважування, переміряння.

На підприємствах дрібносерійного та індивідуального виробництва, що застосовують маршрутну систему обліку, при інвентаризації можна використовувати маршрутні листи для перевірки наявності оформлених партій і кількості деталей у кожній з них.

3. Кількість сировини та матеріалів, що входять до складу неоднорідної маси або суміші в НЗВ, визначають технічними розрахунками в порядку, установленому на підприємстві, якщо інше не передбачено законодавством ( абзац третій п.п. 4.6 розд. ІІІ Положення № 879). При цьому в інвентаризаційному описі рекомендовано показувати два кількісні показники ( п. 32 Положення № 158):

1) кількість такої маси або суміші;

2) кількість сировини або матеріалів, що входять до складу цієї маси (суміші).

4. Якщо в НЗВ перебувають не завершені збіркою вузли, під час інвентаризації визначають кількість витрачених на їх збірку деталей. Для цього такі вузли, що перебувають у НЗВ, розукомплектовують у спеціальних відомостях.

5. Підраховану при проведенні інвентаризації фактичну кількість деталей і напівфабрикатів фіксують в інвентаризаційних описах за кожним цехом (дільницею, відділенням). В описах зазначають найменування заділу, стадію та ступінь готовності, кількість або обсяг виконаних робіт ( абзац перший п.п. 4.6 розд. ІІІ Положення № 879).

Шляхом порівняння фактичної кількості НЗВ з даними кількісного (оперативного) обліку деталей виявляють їх нестачі та лишки, а також прихований брак

6. Сировина, матеріали та покупні напівфабрикати, що перебувають біля робочих місць і не піддавались обробці, до опису НЗВ не включають ( абзац другий п.п. 4.6 розд. ІІІ Положення № 879). Їх фіксують в окремих інвентаризаційних описах (актах залишків матеріалів і напівфабрикатів, що не піддалися обробці). Методом «червоне сторно» на вартість таких сировини, матеріалів і напівфабрикатів зменшують витрати звітного місяця (див. с. 47). Першим числом наступного місяця цю саму суму в розрізі найменувань матеріальних цінностей відносять до приходу цеху.

7. Виявлений при інвентаризації брак оформляють працівники відділу технічного контролю. При цьому

остаточно забраковані деталі до складу НЗВ не включають

8. Під час інвентаризації комісія, затверджена керівником підприємства, визначає (розраховує) такі показники, що належать до залишків НЗВ:

— обсяг і вартість витрачених матеріалів;

— кількість витраченого часу (оплаченої праці) згідно з технологічними картами.

Наразі не існує типової форми інвентаризаційного опису незавершеного виробництва. Деякі підприємства з нескладним виробничим процесом при інвентаризації НЗВ застосовують інвентаризаційний опис запасів, форму якого затверджено наказом № 572 (ср. ), або інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей за формою № инв-3. Але в більшості випадків ці форми доведеться підкоригувати під себе, аби привести у відповідність до потреб конкретно вашого виробництва (наприклад, змінити склад і найменування граф, рядків, позицій). Тому більшість суб’єктів господарської діяльності для оформлення результатів інвентаризації НЗВ розробляють власні форми первинних документів. Орієнтиром для цього може бути інвентаризаційний опис незавершеного виробництва типової форми, що нині втратив чинність № инв-7*, затвердженої наказом ЦСУ СРСР від 10.06.76 р. № 453.

* З прикладом заповнення зазначеної форми ви можете ознайомитися у спецвипуску «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 93, с. 47.

Крім того, при проведенні інвентаризації НЗВ і встановленні її результатів також можуть використовуватися:

— інвентаризаційний ярлик (форма № инв-2);

— акт інвентаризації залишків НЗВ;

— акт залишків матеріалів та напівфабрикатів, що не піддалися обробці;

— звіряльна відомість результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей (форма № инв-19) або звіряльна відомість результатів інвентаризації запасів за формою, затвердженою наказом № 572.

Перелічені вище форми № инв-2 № инв-3 і № инв-19 затверджено постановою № 241.

Групування даних про НЗВ здійснюється в тому самому порядку, в якому ведеться зведений облік витрат на виробництво, тобто за калькуляційними об’єктами.

10.4. Оцінка незавершеного виробництва

Вище ми розповіли, як під час інвентаризації визначають обсяг НЗВ у кількісному вираженні. Проте для визначення собівартості НЗВ у цехах основного та допоміжного виробництв необхідно не тільки знати його кількісне вираження, а й правильно здійснити його оцінку. Як це зробити? Зараз дізнаєтеся.

Розподіл витрат між НЗВ та готовою продукцією

Існує декілька методик розподілу витрат між НЗВ і завершеною виробництвом продукцією.

Спосіб перший — за оцінкою НЗВ. Проводячи розрахунки цим способом, бухгалтер визначає обсяг НЗВ на кінець періоду. Для цього:

— за даними інвентаризації визначають натуральний обсяг НЗВ;

— розраховують фактичну виробничу собівартість НЗВ.

Після цього

собівартість завершеної виробництвом продукції можна знайти шляхом коригування накопичених за період витрат на зміну залишків НЗВ на початок і кінець періоду

Як працює цей метод, покажемо на прикладі.

Приклад 10.1. За умовами техпроцесу з металевого листа спочатку штампом штампують заготовки певної форми, а потім у них нарізають різьблення.

Вартість листа складає 2524 грн., з одного листа штампується 16 заготовок.

Витрати на штампування заготовок з одного листа складають 134 грн. (сюди входить заробітна плата робітника, витрати на експлуатацію обладнання тощо).

Обрізки здають на збірний пункт металобрухту. Справедлива вартість цих зворотних відходів становить 10 грн. з одного листа.

На початок періоду обсяг НЗВ становив 175864 грн., а величина виробничих витрат за місяць (дебетовий оборот за рахунком 23 без внутрішнього обороту) — 1312480 грн.

На кінець місяця в цеху налічується 1352 заготовки.

У цьому випадку вартість однієї заготовки, що не пройшла повну обробку, становитиме:

(2524 + 134 - 10) : 16 = 165,50 (грн./шт.).

Отже, обсяг НЗВ у грошовому вираженні становить:

1352 х 165,50 = 223756 (грн.).

Далі визначаємо собівартість завершеної виробництвом продукції. Для цього від суми показників обсягу НЗВ на початок періоду та обсягу витрат за період віднімаємо обсяг НЗВ на кінець періоду. Тобто собівартість завершеної виробництвом продукції становить:

175864 + 1312480 - 223756 = 1264588 (грн.).

Інакше кажучи, проводку Дт 26 — Кт 23 потрібно зробити на суму 1264588 грн.

Якщо поділити цю суму на натуральний показник випуску готової продукції (кількість виготовлених виробів), то отримаємо собівартість одного виробу.

Спосіб другий — за оцінкою готової продукції. У цьому випадку бухгалтер визначає розмір витрат, що належать до вартості виготовленої у звітному періоді продукції (виконаних робіт, наданих послуг), який потім і списується з кредиту рахунка 23.

Наведемо приклад визначення вартості НЗВ цим способом.

Приклад 10.2. За умовами техпроцесу з металевого листа спочатку штампом штампують заготовки певної форми, а потім у них нарізають різьблення. На початок звітного періоду в цеху налічувалося 55 заготовок для нарізки різьблення, обсяг НЗВ становив 1100 грн.

За місяць на нарізку різьблення було витрачено 28200 грн. (сюди входить заробітна плата робітника, витрати на експлуатацію верстата тощо). Усього різьблення було нарізане на 2050 заготовках.

На штампування витрачено 42314 грн. (з урахуванням вартості переданих у виробництво листів, заробітної плати штампувальника, витрат на експлуатацію верстата тощо). При цьому всього використано 120 листів на 2160 заготовок (18 заготовок на листі).

Визначимо кількість заготовок для нарізки різьблення, що залишилося в цеху на кінець періоду:

55 + 2160 - 2050 = 165 (шт.).

Цю розрахункову кількість заготовок звіряємо з даними інвентаризації.

Потім визначаємо собівартість штампування однієї заготовки для різьблення:

(1100 + 42314) : (55 + 2160) = 19,60 (грн./шт.).

Наступним кроком визначаємо витрати на виготовлення готової продукції:

19,60 х 2050 + 28200 = 68380 (грн.).

На основі цих даних можемо визначити обсяг НЗВ на кінець періоду:

1100 + 42314 + 28200 - 68380 = 3234 (грн.).

Ці дані можна перевірити, помноживши кількість заготовок на кінець місяця на вартість виготовлення однієї заготовки:

165 х 19,60 = 3234 (грн.).

У цьому випадку проводку Дт 26 — Кт 23 роб­лять на суму 68380 грн.

Ми розглянули облік для варіанта оцінки собівартості готової продукції або обсягу НЗВ за фактичними витратами. Проте ці показники можуть прийматися й за нормативною оцінкою. Розглянемо, які методи оцінки НЗВ застосовують на практиці.

Методи оцінки НЗВ

Оцінка НЗВ здійснюється наприкінці місяця спеціально створеною комісією в розрізі видів НЗВ і статей калькуляції.

При оцінці залишків НЗВ потрібно керуватися нормами П(С)БО 9. Згідно з п. 10 цього стандарту первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їх виробнича собівартість. При цьому, виробнича собівартість НЗВ визначається відповідно до порядку, прийнятого у відповідній галузі промисловості.

Як зазначено в п. 578 Методрекомендацій № 373, залишки НЗВ можна оцінювати за:

— нормативною виробничою собівартістю;

— плановими прямими витратами;

— собівартістю сировини, матеріалів та напівфабрикатів, що перебувають у переробці.

Підприємство обирає метод оцінки на власний розсуд, виходячи з характеру технологічного процесу, його організації та технічних можливостей обліку. Свій вибір підприємство закріплює в наказі керівника.

Наприклад, на підприємствах з безперервним технологічним процесом НЗВ оцінюють за собівартістю сировини та матеріалів, завантажених в апарати.

У цехах виробництв з коротким циклом технологічного процесу НЗВ оцінюють за собівартістю вихідної сировини, матеріалів та напівфабрикатів, що перебувають у переробці.

У деяких галузях промисловості, де залишки НЗВ порівняно стійкі та невеликі, допускається оцінка НЗВ за основними прямими витратами.

Підприємства індивідуального та дрібносерійного виробництва НЗВ оцінюють за сумою фактичних витрат за кожним незавершеним замовленням, відображених у картках аналітичного обліку витрат. Оскільки обсяг НЗВ і випуску готової продукції за місяцями в таких виробництвах нерівномірний, загальновиробничі витрати залишають у складі НЗВ у розмірі фактичного рівня.

На підприємствах масового та серійного виробництва, що застосовують нормативний метод обліку витрат, оцінку НЗВ здійснюють за чинною нормативною собівартістю, обчисленою за нормами витрати матеріалів, заробітної плати та інших прямих витрат на дату проведення інвентаризації. Аналогічно оцінюють нестачі та надлишки деталей і напівфабрикатів, виявлених під час інвентаризації.

На нюансах застосування останнього методу зупинимося дещо детальніше.

НЗВ оцінюють у розрізі статей, передбачених для калькулювання собівартості готової продукції, за винятком статті «Втрати від браку»

Адже, як ви пам’ятаєте, за загальним правилом втрати від браку списують щомісячно до складу виробничої собівартості випущеної продукції. Виняток становлять тільки підприємства з індивідуальним і дрібносерійним виробництвом, де втрати від браку враховуються при оцінці НЗВ, але тільки за умови, що вони належать до певного, ще не закінченого замовлення.

Для оцінки НЗВ за статтею «Сировина та матеріали» фактичну кількість деталей множать на норми витрати відповідних матеріалів на деталь, а отримані результати — на встановлені ціни.

За статтею «Основна заробітна плата робітників виробництва» фактичну кількість деталей за операціями множать на норми заробітної плати за тими операціями, що пройшли ті чи інші деталі.

Зауважимо, що такий спосіб оцінки досить громіздкий, особливо у виробництвах з великою кількістю різноманітних деталей та операцій, а також при подетальному, а не поопераційно-подетальному обліку руху напівфабрикатів у виробництві. Тому при незначній трудомісткості окремих операцій, багатоопераційності обробки деталей і стійкій номенклатурі виробів застосовують спрощений спосіб оцінки не повністю оброблених деталей за статтею «Основна заробітна плата робітників виробництва». Для цього умовно приймають, що середній відсоток готовності деталей становить 50 %. А отже, фактичну кількість деталей у НЗВ множать на 50 % розцінки, установленої на всю обробку деталі, що діє за цим цехом, з додаванням усієї нормативної заробітної плати попередніх цехів.

Загальновиробничі витрати відносять до складу НЗВ виходячи з їх фактичного рівня щодо обраної бази розподілу, але не вище передбачених планом, за методикою, установленою для розподілу цих витрат між окремими видами продукції.

Порядок оцінки НЗВ при інвентаризації залежить від прийнятого варіанта зведеного обліку витрат на виробництво* (безнапівфабрикатного або напівфабрикатного).

* Детально про варіанти зведеного обліку витрат на виробництво див. у розділі 11 на с. 103.

При безнапівфабрикатному варіанті наявність деталей, вузлів та не закінчених збіркою виробів оцінюють на підставі нормативних калькуляцій або технологічних карт. При цьому враховують частку участі кожного цеху у витратах з виготовлення цих деталей (вузлів і виробів) за встановленими статтями витрат. Дані про вартість залишків НЗВ узагальнюють по підприємству в цілому і окремо по цехах. Вони відображають витрати в НЗВ підприємства та частки участі в них кожного цеху.

При напівфабрикатному варіанті оцінку деталей і вузлів здійснюють з урахуванням вартості зазначених напівфабрикатів у цеху, в якому вони перебувають. У цьому випадку до номенклатури статей калькуляції витрат уключається стаття «Напівфабрикати власного виробництва».

Дані за оцінкою НЗВ групують у тому самому порядку, в якому ведуть зведений облік витрат на виробництво (за замовленнями або групами однорідних виробів).

10.5. Урегулювання інвентаризаційних різниць

Після закінчення інвентаризації НЗВ інвентаризаційні описи передають до бухгалтерії підприємства. Працівники бухгалтерії звіряють виявлені під час інвентаризації фактичні дані про наявність «незавершенки» з даними бухгалтерського обліку. За тими видами НЗВ, щодо яких виявлено розбіжність між обліковими та фактичними даними, складають звіряльні відомості.

На підставі звіряльних відомостей комісія з’ясовує характер нестач (крадіжка, втрати від псування цінностей, нестача в межах норм природного убутку або понад установлені норми), а також проводить роботу з урегулювання виявлених розбіжностей, вивчає всі обставини справи (проводить внутрішнє розслідування, за необхідності — експертизу). Зверніть увагу:

за всіма виявленими фактами втрат і нестач НЗВ в обов’язковому порядку встановлюють причини та конкретних винних для відшкодування завданих підприємству збитків

Для цього матеріально відповідальні особи дають усні та письмові пояснення виявленим розбіжностям. При встановленні факту крадіжки подають заяву до правоохоронних органів.

Свої висновки комісія оформляє протоколом, в якому наводить детальні відомості про причини та винних у нестачах і втратах (надлишків), свої пропозиції щодо врегулювання виявлених відхилень, а також про заходи щодо винних осіб.

Протокол інвентаризаційної комісії затверджує керівник підприємства, а бухгалтерія на його підставі здійснює бухгалтерські записи про виявлені надлишки чи нестачу НЗВ.

Оцінюють виявлені при інвентаризації нестачі та надлишки НЗВ у тому самому порядку, що й фактичні залишки «незавершенки». Для цього використовують відомість оцінки нестач і надлишків НЗВ. Підставою для її заповнення є документи оперативного обліку руху деталей і напівфабрикатів у виробництві — баланси деталей НЗВ або відомість обліку виробітку та руху деталей.

Оцінку здійснює економіст цеху в розрізі прямих статей витрат, передбачених затвердженою на підприємстві Інструкцією з планування та калькулювання собівартості продукції. Бухгалтерська служба підприємства, у свою чергу, узагальнює дані цехових відомостей у зведеній відомості по підприємству укрупнено по вузлах та виробах (замовленнях, калькуляційних групах) і додає відповідну частку загальновиробничих витрат.

Облік надлишків НЗВ. Надлишки НЗВ, виявлені під час інвентаризації, оприбутковують на баланс підприємства з одночасним відображенням їх вартості у складі доходів від операційної діяльності. Тобто в бухгалтерському обліку на вартість надлишків роблять проводку Дт 23 — Кт 719.

Облік нестач НЗВ. Фактичні нестачі НЗВ, виявлені при інвентаризації, можуть бути двох видів: у межах і понад норми природного убутку. Саме від цього залежить порядок їх обліку.

Нестачі в межах норм природного убутку уключають до виробничих витрат (якщо такі втрати безпосередньо пов’язані з виробництвом певних видів продукції). Тобто місце таким нестачам на рахунках:

— 23 — якщо нестачі можна віднести до конкретного об’єкта витрат;

— 91 — якщо нестачі неможливо віднести до конкретних об’єктів витрат.

За відсутності норм природного убутку вся сума нестачі НЗВ розглядається як наднормативна

Наднормативні нестачі НЗВ виключають з витрат на виробництво. Їх списують до складу інших операційних витрат підприємства і відображають проводкою Дт 947 — Кт 23. Крім того, одночасно суму наднормативної нестачі НЗВ необхідно відобразити на позабалансовому субрахунку 072 «Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей».

При встановленні винної особи сума нестачі списується з субрахунку 072 з одночасним визнанням заборгованості винної особи та виникненням доходу записом: Дт 375 — Кт 716 у сумі, що підлягає відшкодуванню винним. Якщо винна особа не встановлена або у відшкодуванні відмовлено судом, сума нестачі повинна значитися на субрахунку 072 не менше строку позовної давності (зазвичай він становить 3 роки) з моменту встановлення факту нестачі.

Як визначити розмір збитку, що підлягає відшкодуванню винним у наднормативній нестачі, ми детально розповідали в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 93, с. 113.

Несвоєчасно оформлений остаточний брак, виявлений під час інвентаризації, списують на рахунок 24 (див. с. 59 спецвипуску).

Відображення в бухобліку надлишків і нестач НЗВ, виявлених під час інвентаризації, проілюструємо в табл. 10.1.

Таблиця 10.1. Бухоблік надлишків і нестач НЗВ

От і все, що стосується обліку НЗВ. На цьому ми закінчуємо опис порядку калькулювання окремих виробничих витрат і переходимо до опису зведеного обліку витрат на виробництво, у результаті якого ми отримаємо всі дані, необхідні для складання калькуляції фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

висновки

• Найбільш точним і поширеним методом визначення залишків НЗВ на початок і кінець звітного місяця є інвентаризація.

• Виробничу собівартість НЗВ визначають відповідно до порядку, прийнятого у відповідній галузі промисловості.

• Надлишки НЗВ, виявлені під час інвентаризації, оприбутковують на баланс з одночасним збільшенням доходів від операційної діяльності (Дт 23 — Кт 719).

• Нестачі НЗВ для цілей бухобліку підрозділяють на нестачі в межах норм природного убутку (уключають витрати виробництва) і наднормативні нестачі (списують до складу інших операційних витрат).