Позика — ще одне джерело фінансування для підприємства

У чому перевага договору позики? Перш за все законодавством ніяк не обмежено ані суму, ані строк користування предметом договору (коштами або майном, але ми у цій статті будемо розглядати саме грошову позику). Це дозволяє диверсифікувати власний капітал, створити певну «подушку безпеки». Позика, на відміну від кредиту, може бути безпроцентною, відтак користування нею не створює додаткове навантаження на підприємство щодо обслуговування свого боргу перед кредитором.

Недоліком позики є те, що отримані у межах цього договору кошти чи майно рано чи пізно доведеться повертати (якщо це взагалі можна назвати недоліком), що накладає певні ризики на фінансування діяльності підприємства у майбутньому у тому випадку, якщо власні оборотні активи не збільшаться.

Операції, пов’язані з виконанням договорів позики, регулюються § 1 (ст. 1046 — 1053) гл. 71 ЦКУ. Тож саме з цих норм розпочинаємо наші міркування щодо позик.

Правовий аспект

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості.

Таким чином, у позику можуть передаватися не лише грошові кошти, а й матеріальні речі

Саме це відрізняє договір позики від кредитного договору ( ст. 1054 ЦКУ), який буває винятково «грошовим».

Договір позики передбачає, що предмет позики стає власністю позичальника. А отже, позичальник може використовувати кошти або інші матеріальні речі, одержані від позичальника, на свій розсуд. При цьому будь-яких обмежень щодо суми позики та її цільового використання ЦКУ не встановлює. За винятком позики, яка надається у грошовій формі готівкою, про що ми скажемо нижче.

Договір позики — це реальний договір, тобто його особливістю є те, що він вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, позичальникові ( ч. 2 ст. 1046 ЦКУ, ч. 2 ст. 640 ЦКУ). Тому в цьому випадку недостатньо, щоб сторони просто домовилися про його умови, а важливо також, аби при цьому відбулася фактична передача речі, щодо якої укладено договір. Лише після цього договір вважається укладеним і у сторін виникають взаємні права та обов’язки.

Строк, на який позикодавець передає позичальникові в позику грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, установлюється за домовленістю сторін та застерігається в договорі позики. В окремих випадках строк користування позиковими коштами або речами визначається в договорі моментом пред’явлення вимоги позикодавця до позичальника про повернення позики.

Якщо строк повернення договором не встановлено або визначено моментом пред’явлення вимоги, то позику має бути повернено позичальником протягом 30 днів із дня пред’явлення позикодавцем вимоги про повернення ( ч. 1 ст. 1049 ЦКУ).

Договір позики буває платним (процентним) і безоплатним (безпроцентним). За загальним правилом, установленим ст. 1048 ЦКУ, позика є платною, якщо договором не встановлене інше.

Позика є безоплатною (безпроцентною) у випадках, застережених у ч. 2 ст. 1048 ЦКУ. Суб’єктний склад договору позики (тобто коло осіб — сторін договору) у цьому випадку нічим не обмежений. Тому позику можуть видавати (отримувати) як юридичні, так і фізичні особи.

Жодних обмежень немає і щодо суб’єктного складу позикодавця процентної позики. Водночас видача процентної позики формально підпадає під визначення фінансової послуги. Тому контролюючі органи час від часу вказують на можливість здійснення таких операцій тільки фінансовими установами. Приставати на позицію податківців або сперечатися з нею — ваше право. Ми ж зауважимо: судові органи, як правило, погоджуються з тим, що процентні позики можуть надавати будь-які суб’єкти господарювання (див. постанову ВСУ від 18.07.2012 р. у справі № 6-79цс12 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 7, с. 20).

Окремо скажемо кілька слів про позику від фізособи. Здавалося б, вище ми вже сказали, що обмежень на коло суб’єктів, які можуть надавати позики, немає. Але все-таки є одна ситуація, на яку ми рекомендуємо звернути особливу увагу. А саме: ідеться про випадок, коли керівник надає позику своєму підприємству. По суті, у такій ситуації керівник мав би підписувати договір позики з обох сторін: з однієї сторони — як фізична особа, а з іншої — як керівник юридичної особи.

У попередні роки ВГСУ заперечував проти права однієї особи підписувати договір з обох сторін. В обґрунтування ВГСУ посилався на ч. 3 ст. 238 ЦКУ (див., наприклад, постанову ВГСУ від 08.02.2012 р. у справі № 5/125-Д // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 100, с. 44). У випадку, якщо договір все-таки підписано однією особою з обох сторін, такий договір може бути визнано недійсним (див. постанови ВГСУ від 26.01.2010 р. № 17/75, від 02.02.2011 р. № 32/233-10, від 21.05.2012 р. № 5010/868/2011-9/37). Згодом цю незручну несприятливу для платників позицію підтвердив також і Верховний Суд (див. постанову ВСУ від 23.09.2014 р. у справі № 3-110гc14).

Тож якщо ви будете укладати договір позики, де однією зі сторін виступатиме керівник підприємства як фізична особа, подбайте про те, аби від імені підприємства договір укладала і підписувала інша особа.

Обмеження на готівкові позики

Загальні принципи обмежень на готівкові розрахунки встановлено постановою № 210. Згідно з п. 1 цієї постанови наразі застосовуються такі типи «готівкових» обмежень:

— на розрахунки між суб’єктами господарювання — не більше 10000 грн. за день;

— на розрахунки за товари, роботи, послуги між суб’єктом господарювання та фізичною особою — не більше 150000 грн. за день.

При цьому не обмежується кількість суб’єктів, з якими ви можете здійснювати готівкові розрахунки протягом дня ( п. 2.3 Положення № 637). Інакше кажучи, сума «готівкових» обмежень установлюється за кожним суб’єктом окремо, а не сукупно за всіма протягом дня. Це означає, що сукупна сума денних готівкових розрахунків може перевищувати встановлені межі. Головне, щоб вона не перевищувала їх за будь-яким із контрагентів.

А тепер про негативне. І НБУ, і податківці поширюють зазначені обмеження як на того суб’єкта господарювання, який виплачує готівку, так і на того, який готівку приймає (див. лист НБУ від 24.03.2014 р. № 11-117/12189, консультацію в БЗ, підкатегорія 109.21).

Якщо говорити про позику, то очевидно, що від одного суб’єкта господарювання підприємство може отримати готівкою максимум 10000 грн. позики на день.

А от якщо позику надає фізична особа (наприклад, засновник), питання про те, чи поширюється на таку позику 150-тисячне обмеження, є неоднозначним. Бо позика належить до позареалізаційних надходжень. Надання позики не є розрахунком за товари (роботи, послуги). Тому в ситуації, коли сторонами договору позики є підприємство (підприємець) і фізособа, до операції з видачі/повернення позики формально не повинне застосовуватися 150-тисячне обмеження.

Проте НБУ вважає інакше. У листі від 24.01.2014 р. № 11-116/3159 (див. с. 43 сьогоднішнього номера) він безсоромно зарахував надання та повернення позики до розрахунків, на які поширюється 150-тисячне обмеження. А податківці безапеляційно підтримали висновки НБУ (див. лист ДФСУ від 21.07.2014 р. № 25/6/99-99-22-06-03-15/415 // «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 66, с. 9 і консультацію в БЗ, підкатегорія 109.13). Отже, з безмежністю готівкових позикових коштів краще не ризикувати.

Докладніше про готівкові обмеження читайте у спецвипуску «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 40.

Облік позик

Суми, які позичальник відповідно до договору повинен повернути у визначений строк позикодавцю, є зобов’язаннями ( п. 5 П(С)БО 11, п. 3 розд. I НП(С)БО 1).

Ані доходи в сумі отриманої позики, ані витрати при її поверненні позичальник не визнає ( п. 5 П(С)БО 15, п.п. 9.3 П(С)БО 16)

Залежно від строку повернення позики позичальник свої зобов’язання показує або у складі поточних, або у складі довгострокових зобов’язань ( п. 6 П(С)БО 11).

Короткострокову позику (на строк до 12 місяців) слід відображати на субрахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами». Застосовувати цей субрахунок рекомендує і Мінфін (див. лист Мінфіну від 29.12.2008 р. № 31-34000-20-16/45983).

Довгострокову позику слід обліковувати на рахунку 55 «Інші довгострокові зобов’язання» або субрахунку 505 «Інші довгострокові позики в національній валюті». При цьому довгострокову позику (або її частину), за якою до її повернення залишається менше 12 місяців, як правило, переводять з довгострокових у поточні зобов’язання, використовуючи субрахунок 611 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями в національній валюті».

Якщо позика є процентною, то проценти уключатимуться до фінансових витрат позичальника в періоді їх нарахування (субрахунок 952 «Інші фінансові витрати»)*.

* Деякі фахівці говорять про те, що позику слід дисконтувати. На нашу думку, ця вимога є обов’язковою тільки для тих підприємств, які складають звітність згідно з МСФЗ.

Податковоприбутковий облік. Об’єктом обкладення податком на прибуток є бухобліковий фінрезультат ( п.п. 134.1.1 ПКУ). Оскільки в позичальника отримання та повернення позики не змінює бухгалтерський фінрезультат, не зміниться в нього і об’єкт обкладення податком на прибуток.

Ніяких коригувань навіть високодохідні платники робити не повинні. На це звертають увагу також і податківці (див. лист ДФСУ від 12.03.2016 р. № 5314/6/99-99-19-02-02-15). А отже, і в них позика на об’єкт обкладення податком на прибуток не впливає. Щодо процентів, то різниці за ними можуть визначатися тільки в тому випадку, якщо ви отримали позику від нерезидента — пов’язаної особи. Тоді високодохідним платникам слід визначати різниці, про які йдеться у пп. 140.2 і 140.3 ПКУ.

ПДВ-обліку у позичальника немає, бо при наданні/отриманні позики не відбувається постачання товарів і послуг у розумінні пп. 14.1.185 і 14.1.191 ПКУ.

Єдиний податок. Ну і кілька слів про ситуацію, коли позику отримує підприємство-єдиноподатник. Якщо у платників податку на прибуток власне сума позики не впливає на доходи (до того, як закінчиться строк позовної давності), то єдиноподатникам потрібно слідкувати, скільки часу минуло з дня її отримання. Бо ж до «єдиноподаткового» доходу не включається лише короткострокова позика — та, яку повернуто протягом 12 місяців ( п.п. 3 п. 292.11 ПКУ). Якщо єдиноподатник користується позикою довше — він буде її відображати у складі доходів. І при подальшому поверненні «єдиноподатковий» дохід зменшити не зможе.

Наостанок уже традиційно закріпимо наші знання про облік практичним прикладом.

Приклад. Підприємство отримало короткострокову процентну позику на суму 10000 грн. під 20 % річних і довгострокову безпроцентну позику на суму 50000 грн. на 10 років.

Відобразимо зазначені операції в обліку.

Облік коротко- і довгострокових позик

Тож ніяких складнощів! Якщо вам доведеться брати позику — з обліком у вас проблем не виникне. Але краще, аби у вас вистачало своїх коштів і не виникало потреби їх позичати. Пам’ятаєте, як у Євангелії сказано? «Краще давати, ніж приймати».

висновки

• Договір позики — це реальний договір, за яким позичальник отримує гроші чи ТМЦ на певний строк із зобов’язанням повернути стільки ж при закінченні договору.
• При укладенні договору позики між підприємством і його керівником (засновником, учасником) рекомендуємо уникати ситуації, коли одна й та сама особа підписує договір з обох сторін.
• Позика у готівковій формі обмежена: (1) сумою 10000 грн. на день від одного позикодавця — суб’єкта господарювання і (2) сумою 150000 грн. на день від одного позикодавця — фізичної особи.
• Отримання позики не збільшує доходів підприємства, а повернення позики — не збільшує його витрат.
• У єдиноподатників сума позики не включається до доходів, якщо вона повернута протягом 12 місяців із дати отримання.