Позичаємо гроші фізособі

6.1. Договір позики: важливі моменти

Укладаємо договір позики

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦКУ). Із цього положення доходимо висновку, що предметом договору позики можуть бути:

1) грошові кошти;

2) інші речі, визначені родовими ознаками (тобто такі, що мають ознаки, властиві всім речам того ж роду, та вимірюються числом, вагою, мірою).

ЦКУ не встановлює жодних обмежень за сумою грошових коштів або кількістю речей, які можуть надаватися в позику, а також за цілями їх використання.

Сьогодні ми зосередимо свою увагу на грошових позиках, залишивши «за кадром» речі, визначені родовими ознаками.

Тому в цьому випадку недостатньо, щоб сторони договору просто домовилися про його умови, а важливо, щоб при цьому відбулася фактична передача грошових коштів. Тільки після цього у сторін виникають взаємні права та обов’язки.

Схожою є ситуація і на завершальному етапі. Згідно з ч. 3 ст. 1049 ЦКУ позика вважатиметься повернутою в момент повернення позикодавцеві грошових коштів.

Говорячи про позику, ми, зазвичай, маємо на увазі поворотну фіндопомогу. Водночас ПКУ розрізняє ці поняття.

Так, відповідно до п.п. 14.1.257 ПКУ поворотна фіндопомога — це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.

У свою чергу, позикою п.п. 14.1.267 ПКУ називає грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами (крім «нерезидентів-офшорників») позичальнику на визначений строк із зобов’язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Як бачимо, відмінність полягає в статусі позикодавця і платі за користування позиковими коштами. А що говорить ЦКУ про сплату процентів за договором позики?

За загальним правилом позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики (якщо інше не встановлено договором або законом). Розмір і порядок отримання процентів визначають у договорі.

Якщо в договорі не зазначено розмір процентів, то він визначається на рівні облікової ставки НБУ (ч. 1 ст. 1048 ЦКУ). Проценти сплачуються щомісячно до дня повернення позики. Але сторони можуть обумовити інший строк їх сплати.

Договір позики вважається безпроцентним, тільки якщо (ч. 2 ст. 1048 ЦКУ):

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (850 грн.), і не пов’язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Тому якщо ви вирішили укласти договір безпроцентної позики, то обов’язково прямо зазначте в договорі, що проценти за користування позиковими коштами не сплачуються.

Далі ми говоритимемо про найпоширеніші — безпроцентні позики, які ПКУ називає поворотною фінансовою допомогою.

Оскільки позикодавцем виступає юридична особа, договір позики укладають у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 ЦКУ). Посвідчувати договір нотаріально не потрібно. Але робити це не заборонено, якщо одна зі сторін висловила таке бажання.

З приводу сторін договору зазначимо: його можна укладати з будь-якими особами незалежно від наявності між ними трудових, цивільно-правових та інших взаємовідносин. Інакше кажучи, підприємство за бажання (необхідності) може позичити гроші і своєму співробітникові, директорові або засновникові, і будь-якій сторонній особі.

Ще один момент пов’язаний з видачею позики керівнику юридичної особи. Якщо договір буде підписаний директором і від імені підприємства-позикодавця, і від імені фізособи-позичальника, він може бути визнаний недійсним. Річ у тому, що відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦКУ представник не може вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є (за винятком комерційного представництва). У зв’язку із цим не слід допускати ситуацію, коли договір з обох сторін підписує одна і та ж особа.

Тут варто уточнити, що такий договір автоматично не припиняє діяти. Але якщо виникне питання про дійсність правочину (хтось із зацікавлених осіб опротестує його в суді), то пиши пропало (див., наприклад, постанову ВСУ від 23.09.2014 р. у справі № 3-110гc14*). Тому в таких випадках рекомендуємо підписання договору від імені юрособи доручити (наприклад, на підставі відповідної довіреності) кому-небудь з працівників підприємства. Зазвичай таке право надають заступнику директора.

* Див. за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40821958#.

Детальніше про правові нюанси договору позики див. «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 16, с. 3.

Особливості видачі позик готівкою

При видачі/поверненні позики потрібно дотримуватися «готівкових» обмежень, установлених Положенням № 148. Зокрема, сума розрахунків фізичної особи з підприємством (підприємцем) протягом одного дня не повинна перевищувати 50000 грн.

Про те, що обмеження на розрахунки готівкою поширюється не лише на «реалізаційні», але й на усі інші готівкові розрахунки, у тому числі на розрахунки за позиками, говорить і НБУ (див., зокрема, лист від 07.02.2018 р. № 50-0007/7855). У цьому разі з НБУ варто погодитися, адже в п. 8 Положення № 148 зазначено, що «готівкові» обмеження не поширюються виключно на:

1) розрахунки суб’єктів господарювання з бюджетами та державними цільовими фондами;

2) добровільні пожертвування та благодійну допомогу;

3) використання коштів, виданих на відрядження.

Винятків для позик немає.

Тому радимо не переходити цю межу, адже штраф за таке порушення чималий — від 1700 до 3400 грн., а за повторне порушення, якщо протягом року на особу за те ж саме накладалося адмінстягнення, — від 8500 до 17000 грн. (ст. 163¹⁵ КУпАП).

До речі, таке покарання загрожує тільки посадовим особам підприємства або підприємцям. А ось звичайна фізична особа може «вийти сухою з води», адже вона не є суб’єктом такого правопорушення (див. роз’яснення в підкатегорії 109.21 БЗ).

Детальніше про застосування «готівкових» обмежень див. у спецвипуску «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 32, с. 62.

А чи потрібно використовувати РРО при видачі/поверненні позики фізособі? Такі операції не є розрахунковими в розумінні Закону про РРО (ст. 2 і п. 1 ст. 3 цього Закону). Тому застосовувати РРО при видачі/поверненні готівкової позики підприємство не зобов’язане (див. консультацію в підкатегорії 109.03 БЗ).

Утримуємо заборгованість за позикою із зарплати

У випадку якщо позику надають працівнику, повернення грошей можна здійснювати шляхом утримання із його заробітної плати. Але важливо, щоб такий порядок погашення позики був передбачений у договорі позики або зазначений у відповідній заяві працівника-позичальника. У такому разі в договорі наводять конкретну суму або посилаються на додаток (який буде невід’ємною частиною договору) з розробленим графіком погашення позики. Також обумовлюють процедуру повернення непогашеної суми позики у разі припинення трудових відносин.

Майте на увазі! Якщо умовами договору не передбачено, що позика погашається шляхом відрахувань із заробітної плати, і немає відповідної заяви від працівника, то роботодавець не має права здійснювати такі відрахування, навіть якщо працівник прострочив установлені договором строки погашення позики.

Важливий момент: у тому випадку, коли за умовами договору або на підставі відповідної заяви працівника позикодавець здійснює утримання заборгованості за позикою із зарплати, обмеження, встановлені ст. 128 КЗпП (20 і 50 % від суми, що підлягає виплаті), не застосовуються. Адже ця норма захищає права працівника тільки у разі примусового утримання коштів з його заробітку. А ось на вільне волевиявлення працівника впливати не може. Зокрема, відповідно до ст. 25 Закону про оплату праці забороняється будь-яким чином обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством. Іншими словами, для повернення позики своєму роботодавцеві з доходу працівника може бути утримана будь-яка визначена ним у заяві або в договорі позики сума (без будь-яких обмежень).

Ще один цікавий момент. Зверніть увагу, що найзручніше погашення позики шляхом відрахувань із заробітку здійснювати в день виплати позичальнику зарплати за другу половину місяця. Зараз пояснимо, чому.

Припустимо, на підприємстві зарплата виплачується 21-го і 6-го числа. Зарплата за липень 2018 року нарахована 31.07.2018 р. і цього ж дня з неї утримана частина заборгованості за позикою (у бухобліку зроблено відповідну проводку).

Оскільки утримання частини заробітної плати в рахунок погашення позики прирівнюється до виплати зарплати в негрошовій формі, роботодавець повинен перерахувати ПДФО і ВЗ з такого доходу протягом 3 банківських днів, що настають за днем його виплати (п.п. 168.1.4 ПКУ). Тобто в цій ситуації ПДФО і ВЗ слід було перерахувати до бюджету не пізніше 03.08.2018 р. А ось суму утримань з решти заробітної плати потрібно сплатити до бюджету при перерахуванні такого доходу на рахунок працівника, тобто 06.08.2018 р. або ж протягом 3 робочих днів після виплати зарплати з каси підприємства (якщо гроші на ці цілі не були отримані в банку), тобто не пізніше 09.08.2018 р.

З ЄСВ ситуація аналогічна. Отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці вважається в тому числі й фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань (абзац другий ч. 8 ст. 9 Закону № 2464). Тобто погашення позики шляхом відрахувань із заробітку, що здійснюються на підставі договору або заяви працівника, є однією з форм виплати заробітної плати.

Враховуючи це, роботодавець у день здійснення господарської операції з утримання частини заробітку в рахунок погашення позики зобов’язаний нарахувати і сплатити ЄСВ з виплаченої в негрошовій формі зарплати. У нашому випадку ЄСВ від суми такої виплати необхідно перерахувати 31.07.2018 р., а від суми зарплати, що залишилася, — 06.08.2018 р.

Безумовно, зручніше здійснювати перерахування податків з усієї суми зарплати в один день. Саме тому ми й рекомендуємо здійснювати утримання суми боргу за позикою в день виплати заробітної плати за другу половину місяця.

Забігаючи наперед, скажемо: оподатковуваного доходу у вигляді непогашеної на момент звільнення суми позики в працівника не виникає. При цьому якщо договір позики не містить умови, що зобов’язує працівника повернути непогашену частину позики при звільненні, він зобов’язаний продовжувати погашати заборгованість за позикою відповідно до графіка платежів, установленого договором.

Роботодавець не має права відмовити працівнику у звільненні у зв’язку з непогашенням частини позики, що залишилася. Пояснити це можна так: звільнення пов’язане з трудовими відносинами, які регулює КЗпП, а договірні відносини, що виникли при наданні позики, підпорядковуються ЦКУ. Роботодавець не має права не видавати трудову книжку і грошові кошти, належні при звільненні, через наявність боргу за позикою.

6.2. Податковий облік видачі та повернення позики

Перше запитання, яке виникає при наданні поворотної фінансової допомоги фізособі: чи включається сума позики до оподатковуваного доходу позичальника? Оскільки грошова позика надається фізособі на поворотній основі, то говорити про виникнення в неї доходу на суму отриманої позики і про обкладення його ПДФО і ВЗ підстав немає. Так, згідно з п.п. 165.1.31 ПКУ основна сума поворотної фінансової допомоги, яка отримується платником податків, не включається до складу його оподатковуваного доходу.

Причому строк, на який видається позика, значення не має. Не буде доходу в позичальника і тоді, коли сума позики погашається ним з порушенням строків, установлених договором або графіком погашення позики, проте в межах строку позовної давності.

Водночас, незважаючи на відсутність оподатковуваного доходу у фізособи-позичальника, суб’єкт господарювання, що видає безпроцентну позику, зобов’язаний відобразити його суму в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ з ознакою доходу «153».

При цьому в графах 3а і 3 розділу І форми № 1ДФ відображають суму нарахованої і виплаченої фіндопомоги відповідно, а графи 4а і 4, призначені для відображення інформації про суми утриманого та перерахованого ПДФО, не заповнюють (у паперовому варіанті проставляють прочерки). Консультацію фіскалів аналогічного змісту можна знайти в підкатегорії 103.25 БЗ.

Також суми доходу у вигляді виплаченої позики показують у розділі ІІ Податкового розрахунку за рядком «Військовий збір».

Якщо ж фіндопомога буде видана третій особі, то, на думку податківців, у неї виникне оподатковуваний дохід (див. лист ДФСУ від 23.08.2017 р. № 1718/6/99-99-13-02-03-15/ІПК). А отже, із цього доходу підприємству потрібно утримати і сплатити до бюджету ПДФО (18 %) і ВЗ (1,5 %) як з іншого оподатковуваного доходу (п.п. 164.2.20 ПКУ), а також відобразити його у формі № 1ДФ з ознакою доходу «127».

Проте ми вважаємо, що цей висновок справедливий тільки в тому випадку, якщо в підприємства немає документів, які підтверджують, що таке перерахування (виплата) здійснювалося за дорученням фізособи-позичальника. Причому майте на увазі: при такому розвитку подій працівник може стверджувати, що гроші йому виплачені не були, а отже, й договору позики з ним не укладено*. Отже, повертати підприємству він нічого не зобов’язаний.

* Нагадаємо: договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей (ст. 1046, ч. 2 ст. 640 ЦКУ).

Інша справа, якщо перерахування грошових коштів (суми позики) третій особі здійснювалося підприємством-позикодавцем на підставі письмової заяви фізособи-позичальника або безпосередньо в договорі позики були зазначені реквізити рахунку, на який позичальник бажає отримати фіндопомогу. У цьому випадку немає підстав говорити про виникнення оподатковуваного доходу в третьої особи, на чий банківський рахунок «зайшли» грошові кошти. Тут одержувачем позики (неоподатковуваної поворотної фіндопомоги) є безпосередньо фізособа-позичальник.

Водночас, зважаючи на думку фіскалів, наведену в згаданій консультації, краще уникати перерахування суми позики третій особі.

Звернемо вашу увагу ще на один нюанс. Він стосується випадку, коли поворотна фінансова допомога була надана підприємцеві. Для доходів, що виплачуються (нараховуються) таким фізособам, передбачена окрема ознака доходу «157». Проте фіскали для фіндопомоги роблять виняток. Вони вимагають, щоб сума поворотної фінансової допомоги, яка надається підприємством на адресу ФОП, відображалася у формі № 1ДФ під «цивільною» ознакою доходу «153» (див. роз’яснення в підкатегорії 103.25). Тож якщо ви не хочете зайвий раз сперечатися з податківцями, врахуйте це.

ЄСВ. Якщо позика видавалася непрацівнику підприємства, питання про ЄСВ не виникає. Адже така фізособа не підпадає під визначення платників цього внеску відповідно до ст. 4 Закону № 2464. А як бути, якщо позика видавалася працівникові? У такій ситуації хвилюватися також ні про що. На суму виданої працівнику позики ЄСВ не нараховують. Річ у тому, що така виплата зазначена в п. 13 розд. I Переліку № 1170 як виплата, на яку не нараховують ЄСВ. Крім того, сума позики не потрапляє до фонду оплати праці на підставі п. 3.28 Інструкції № 5.

А чи виникає у працівника дохід у вигляді непогашеної суми позики у разі його звільнення? Для оподаткування не поверненої на момент звільнення суми позики підстав немає. При цьому, як ми згадували раніше, якщо договір позики не містить умови, що зобов’язує працівника повернути непогашену частину позики при звільненні, такий колишній працівник повинен продовжувати погашати заборгованість за позикою відповідно до графіка платежів, установленого договором.

Проте у фізособи-позичальника все ж може «спливти» оподатковуваний дохід у випадку:

1) прощення (анулювання) боргу позикодавцем за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності (п.п. «д» п.п. 164.2.17 ПКУ);

2) списання заборгованості за договором позики, за якою минув строк позовної давності (п.п. 164.2.7 ПКУ).

Кожен із цих випадків варто розглянути детальніше.

6.3. Оподаткування прощеної (анульованої) позики

У загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізособи включається, зокрема, дохід, отриманий нею як додаткове благо (п.п. 164.2.17 ПКУ).

Одним з видів додаткового блага вважається основна сума боргу (кредиту) платника, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності (п.п. «д» п.п. 164.2.17 ПКУ). Щоправда, за умови, що сума прощеного боргу (в розрахунку на рік) перевищує 25 % мінімальної зарплати (далі — МЗП), установленої на 1 січня звітного року.

Для ситуацій прощення (анулювання) боргу (кредиту) п.п. «д» п.п. 164.2.17 ПКУ встановлено особливий порядок виконання кредитором функцій податкового агента.

Так, кредитор повинен виконати такі дії:

1) повідомити платника податку — боржника про прощення (анулювання) боргу;

2) включити суму прощеного боргу до Податкового розрахунку за формою № 1ДФ за підсумками звітного періоду, в якому такий борг було прощено.

При дотриманні цих умов утримувати ПДФО і перераховувати його до бюджету підприємство-кредитор не зобов’язане.

Згідно з п.п. «д» п.п. 164.2.17 ПКУ повідомлення позичальника здійснюють одним з трьох способів, а саме шляхом:

1) направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення за адресою фактичного проживання боржника або за адресою його реєстрації, зазначеною в договорі;

2) укладення відповідного договору;

3) надання повідомлення боржникові під підпис особисто.

Перелічені вище способи розберемо детальніше. Для цього скористаємося УПК № 400.

Направлення рекомендованого листа. Підприємство, що простило борг, не зобов’язане відстежувати або якось доводити факт отримання листа фізособою-боржником чи його представником.

Так, в УПК № 400 Мінфін доходить висновку, що ПКУ не містить вимоги про наявність у підприємства повідомлення про вручення листа боржникові з підписом такого боржника (його представника) або з відміткою про невручення. Достатнім підтвердженням належного повідомлення боржника в цьому випадку є відповідний документ, що засвідчує факт направлення повідомлення. Зокрема, це може бути розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що виданий оператором поштового зв’язку* і підтверджує надання послуг поштовому зв’язку, а у разі відправлення згрупованих поштових відправлень — розрахунковий документ і копія списку відправлень.

* Оператор поштового зв’язку має бути внесений до єдиного держреєстру таких операторів.

Укладення відповідного договору. У цьому випадку достатнім підтвердженням повідомлення боржника про анулювання (прощення) боргу буде особистий підпис боржника на цьому договорі.

Надання повідомлення боржнику особисто під підпис. Мінфін вважає (див. УПК № 400), що в такій ситуації достатньою є наявність особистого підпису боржника на повідомленні, складеному в довільній формі, із зазначенням суми анульованого (прощеного) боргу.

Крім того, в згаданій консультації Мінфін констатує, що ПКУ не встановлено обмежень щодо строків, у які кредитор повинен повідомити боржника про анулювання (прощення) боргу.

Фізична особа, яку позикодавець належним чином повідомив про прощення боргу, зобов’язана за підсумками року подати податкову декларацію про майновий стан і доходи і самостійно сплатити з оподатковуваної суми ПДФО і ВЗ.

А ось якщо позикодавець не повідомив позичальника про прощення (анулювання) боргу, на нього покладаються обов’язки податкового агента в повному обсязі.

Важливий момент! Якщо прощений борг перевищує неоподатковувану величину (у 2018 році — 930,75 грн.), то виникає запитання: яку суму включати в дохід позичальника-фізособи?

На сьогодні позиція фіскалів із цього приводу до кінця не зрозуміла. Але якщо дотримуватися їх логіки, яку вони застосували до «подарункового» п.п. 165.1.39 ПКУ, то можна дійти такого висновку: якщо сума прощеного боргу перевищує неоподатковувану межу (у 2018 році — 930,75 грн.), уся ця сума (а не сума перевищення) потрапить до оподатковуваного доходу фізособи як додаткове благо. Водночас не виключено, що в цьому питанні фіскали і надалі дотримуватимуться думки про оподаткування тільки суми перевищення**.

** Детальніше цю проблему ми розглядали в «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 44, с. 41.

У зв’язку з тим, що прощена фізособі сума боргу є негрошовим доходом, для визначення бази обкладення ПДФО позикодавцю необхідно застосовувати «натуральний» коефіцієнт, передбачений п. 164.5 ПКУ. При ставці податку 18 % він становить 1,219512.

Що стосується ВЗ, то, на думку податківців, у разі отримання негрошового доходу цей збір необхідно розраховувати від «чистої» суми виплати (див., зокрема, листи ДФСУ від 20.11.2015 р. № 24759/6/99-99-17-02-01-15 і від 08.06.2016 р. № 12626/6/99-99-13-02-03-15, а також консультацію в підкатегорії 103.25 БЗ). Тобто без збільшення її на будь-який «натуральний» коефіцієнт.

Незалежно від того, проінформував позикодавець фізособу про прощення боргу чи ні, він повинен відобразити суму анульованої заборгованості в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ за період, у якому такий борг прощено. Причому цей дохід необхідно зазначити з такими ознаками:

— «127» — неоподатковувана сума прощеного боргу, що не перевищує 25 % МЗП (див. роз’яснення податківців, наведене в підкатегорії 103.25 БЗ);

— «126» — оподатковувана сума анульованої позики. При цьому позикодавець, який виконав повідомні вимоги, наведені в цьому підпункті, графи 4а і 4 розділу І форми № 1ДФ не заповнює (у паперовому варіанті проставляє прочерки), а той, який не виконав, відображає в цих графах суми утриманого і сплаченого ПДФО.

Основну суму боргу фізособи за договором позики, анульовану (прощену) позикодавцем за самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства (як оподатковувану, так і неоподатковувану), потрібно відобразити і в розділі II форми № 1ДФ в призначених для цього графах рядка «Військовий збір».

Тепер про ЄСВ. З непрацівниками все зрозуміло — вони не є платниками цього внеску відповідно до ст. 4 Закону № 2464. А що з працівниками?

Офіційні органи неодноразово висловлювалися із цього питання (див., зокрема, листи Держстату від 08.06.2016 р. № 09.4-12/147-16 і від 11.09.2013 р. № 09.3-6/271). На їх думку, сума позики, яка згідно з рішенням керівництва підприємства не підлягає поверненню працівником, належить до фонду оплати праці в частині інших заохочувальних і компенсаційних виплат на підставі п.п. 2.3.4 Інструкції № 5. Отже, такі суми повинні обкладатися ЄСВ (абзац перший п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464).

Проте ми із цим не згодні. На нашу думку,

Адже відносини, що виникають у межах договору позики, регулює ЦКУ, а не КЗпП. Радує, що так само тверезо розсудили податківці в листі від 28.10.2015 р. № 22849/6/99-99-17-03-03-15 (ср. ).

Водночас, зважаючи на думку Держстату, а також на притаманну фіскалам мінливість позиції, існує ризик, що останні можуть наполягати на сплаті ЄСВ від суми прощеної позики. У зв’язку із цим має сенс проблему обійти. Рекомендуємо підприємству, що прийняло рішення простити працівникові борг за позикою, видати йому нецільову благодійну допомогу. Сумою цієї допомоги працівник погасить неповернену частину позики. Нагадаємо: нецільова благодійна допомога не входить до фонду оплати праці (п. 3.31 Інструкції № 5) і зазначена в п. 14 розд. I Переліку № 1170. Тому ЄСВ на неї не нараховується. З такої виплати (якщо її сума у 2018 році перевищує 2470 грн.) утримуватимуться тільки ПДФО і ВЗ (п.п. 170.7.3 ПКУ).

6.4. Оподаткування позики, списаної після закінчення строку позовної давності

Випадок списання заборгованості фізособи зі строком позовної давності, що минув, регламентований п.п. 164.2.7 ПКУ. Так, цим підпунктом наказано включати до оподатковуваного доходу фізособи-боржника суму заборгованості, за якою минув строк позовної давності*, яка перевищує 50 % місячного прожиткового мінімуму, що діє для працездатної особи на 1 січня звітного року.

* Нагадаємо: строки позовної давності визначають відповідно до гл. 19 ЦКУ.

Суми, що не перевищують таку межу, ПДФО і ВЗ не обкладають.

З оподатковуваної суми заборгованості фізособа зобов’язана самостійно сплатити ПДФО і ВЗ та зазначити її в річній декларації про доходи. Тобто і в цьому випадку обтяжувати себе нарахуванням і сплатою ПДФО та ВЗ підприємство-позикодавець не повинно.

Але! Якою б не була сума списаної заборгованості, підприємству-позикодавцеві необхідно відобразити її в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ з ознакою доходу:

— «107» — у частині оподатковуваної суми заборгованості;

— «127» — у частині неоподатковуваної суми заборгованості.

На це вказують фіскали в консультаціях, наведених у підкатегорії 103.25 БЗ. При цьому графи 4 і 4а розділу І форми № 1ДФ не заповнюють (у паперовому варіанті проставляють прочерки).

Суму списаної після закінчення строку позовної давності заборгованості фізособи за договором позики (як оподатковувану, так і неоподатковувану) потрібно відобразити і в розділі II форми № 1ДФ у призначених для цього графах рядка «Військовий збір».

Що стосується необхідності нарахування ЄСВ на суму боргу за договором позики, списану позикодавцем після закінчення строку позовної давності, то офіційні органи із цього питання мовчать. Ми ж вважаємо, що списана заборгованість, за якою минув строк позовної давності, не повинна потрапляти до бази нарахування ЄСВ. Аргументи тут такі ж, як і у разі прощення боргу: відносини, що виникають у межах договору позики, не є трудовими, а регулюються ЦКУ. І те, що борг фізособи за договором позики був списаний суб’єктом господарювання, який є його роботодавцем, не надає підстав переводити їх із цивільно-правових у трудові. Ну і, врешті-решт, в Інструкції № 5 списаний після закінчення строку позовної давності (так само, як і прощений) борг за договором позики не зазначений у числі виплат, які включаються до фонду оплати праці. Проте для вашої впевненості радимо звернутися до органу ДФСУ за індивідуальною податковою консультацією із цього питання.

6.5. Бухгалтерський облік позик

Видану суму позики підприємство відображає у складі дебіторської заборгованості згідно з нормами П(С)БО 10.

При цьому важливо, поточною чи довгостроковою є дебіторська заборгованість. Так, якщо строк повернення позики:

— не перевищує 12 місяців з моменту надання — заборгованість позичальника обліковують на субрахунку 377 «Розрахунки з іншими дебіторами»;

— перевищує 12 місяців з моменту надання — заборгованість позичальника відображають за дебетом субрахунку 183 «Інша дебіторська заборгованість».

У разі коли дебіторська заборгованість за виданою позикою визнається безнадійною, позикодавець списує її в дебет субрахунку 944 «Сумнівні та безнадійні борги» або рахунку 38 «Резерв сумнівних боргів» (якщо щодо зазначеної заборгованості створювався такий резерв).

Що стосується списаної за самостійним рішенням позикодавця заборгованості, то вона не відповідає ознакам сумнівності, адже позичальник цілком міг її погасити. Тому суму прощеної позики підприємство списує в інші витрати (дебет субрахунку 977 «Інші витрати діяльності»). Причому якщо раніше під цю заборгованість був сформований резерв сумнівних боргів (Дт 944 — Кт 38), то його слід прибрати, відкоригувавши цей запис в облікових регістрах методом «червоне сторно».

Детальніше про бухгалтерський облік позик ви можете прочитати в спецвипуску «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 16, с. 22.

Порядок відображення в обліку позикодавця операцій з надання і повернення позик розглянемо на прикладах.

Приклад 6.1. За договором позики підприємство 09.10.2018 р. надало своєму бухгалтеру грошову безпроцентну позику в сумі 3500 грн. Згідно з умовами договору позика погашається працівником у день виплати заробітної плати за другу половину листопада 2018 року (05.12.2018 р.) шляхом утримання із заробітної плати. Заробітна плата працівника за листопад становила 11000 грн.

Як відобразити в цьому випадку операції з надання і погашення суми позики в обліку позикодавця, див. у табл. 6.1 (для спрощення прикладу проводки з виплати авансу зарплати за листопад 2018 року не наводимо).

Таблиця 6.1. Облік надання грошової позики працівнику підприємства

Приклад 6.2. За договором безпроцентної позики 17.07.2018 р. підприємство надало грошові кошти фізособі, що не є працівником підприємства, в сумі 24000 грн. на 4 місяці. Згідно з графіком погашення повернення позики здійснюється шляхом внесення грошових коштів до каси підприємства щомісячно по 6000 грн.

17.08.2018 р. фізична особа погасила суму в розмірі 6000 грн.

До настання строку погашення наступної частини позики підприємство прийняло рішення про анулювання решти суми боргу, повідомило про це фізичну особу в письмовій формі під підпис і надало до органу ДФСУ за місцем обліку Податковий розрахунок за формою № 1ДФ за ІІІ квартал 2018 року, в якому відобразило суму прощеної позики.

Оскільки підприємство-позикодавець виконало умови, передбачені в п.п. «д» п.п. 164.2.17 ПКУ, воно не утримує і не сплачує ПДФО і ВЗ. Фізична особа зобов’язана за підсумками року подати декларацію про доходи і самостійно сплатити податок і збір із суми прощеної позики. В обліку позикодавець покаже ці операції таким чином (див. табл. 6.2):

Таблиця 6.2. Облік надання й анулювання позики