Автострахування

2.1. Страхування: основне

У цьому підрозділі розбиратимемося зі «страховими» термінами, які нам знадобляться для розгляду цієї теми. Усі вони, як і порядок страхування загалом, регламентовані Законом № 85. Розпочнемо з азів — визначення поняття «страхування».

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону № 85).

Суб’єктами правовідносин при страхуванні виступають страховики і страхувальники. Пояснимо, хто це такі.

Так, страховиками зазвичай є фінансові установи або зареєстровані філії іноземних страхових компаній, які отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності (ст. 2 Закону № 85).

Страхувальники, у свою чергу, — це юридичні або фізичні особи, які уклали зі страховиками договір страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3 Закону № 85).

Як видно з останнього визначення, між страховиком і страхувальником у загальному випадку має бути укладений договір (обов’язково письмовий). Факт укладення такого договору може посвідчуватися страховим свідоцтвом, полісом, сертифікатом, які є формами договору страхування.

Серед інших умов у договорі страхування встановлюють розмір страхової суми (абзац сьомий ч. 4 ст. 16 Закону № 85). Це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов договору страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку (ст. 9 Закону № 85).

При цьому страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованому або іншій третій особі (ст. 8 Закону № 85). Види страхових випадків зазначаються в договорі страхування.

У свою чергу, страхова виплата — це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку (ст. 9 Закону № 85).

Страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку, називається страховим відшкодуванням (ст. 9 Закону № 85).

Зазвичай при настанні страхового випадку страховик покриває не всю суму збитків. Частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування, називається франшизою (ст. 9 Закону № 85). Її розмір може бути встановлено як у відсотках до страхової суми, так і в абсолютній величині.

Якщо збиток страхувальника менше за франшизу, страхову виплату не здійснюють. Якщо ж збиток перевищує розмір франшизи, то страхову виплату визначають за вирахуванням такої франшизи.

Договір страхування передбачає сплату страхувальником страхових платежів.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — це плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором (ст. 10 Закону № 85).

Тепер ви озброєні загальною «страховою» термінологією, і ми можемо сміливо рухатися далі. І передусім поговоримо про форми та види передбаченого законодавством страхування, які можуть застосовуватися автовласниками.

Стаття 5 Закону № 85 установлює дві форми страхування: обов’язкова і добровільна. Форми страхування, у свою чергу, включають певні види страхування. При цьому окремі види страхування добровільної форми повторюють види обов’язкового страхування, тільки містять ширший спектр покриття ризиків.

Найпоширеніші види автострахування покажемо в табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Види страхування

Зупинимося на видах страхування детальніше. І розпочнемо з видів обов’язкового страхування, з якими можуть стикатися підприємства, що мають на балансі автомобілі.

2.2. Обов’язкове страхування

Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті

Під цей вид страхування затверджено окреме Положення № 959. Відповідно до цього документа обов’язкове страхування поширюється, зокрема, на працівників транспортних підприємств, безпосередньо зайнятих на транспортних перевезеннях (водіїв). При цьому під транспортним слід розуміти підприємство, яке здійснює перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти та надає інші транспортні послуги (ст. 6 Закону № 232). Причому такі послуги повинні бути передбачені статутними документами.

Ваше підприємство потрапило до їх числа? Тоді зауважте таке.

Страхувальниками водіїв є юридичні особи або дієздатні громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів чи експлуатують їх і уклали зі страховиком договори страхування.

Страховий платіж за обов’язковим особистим страхуванням водіїв на автомобільному транспорті визначено в розмірі до 0,18 % страхової суми за кожного застрахованого (п. 4 Положення № 959). При цьому розмір страхової суми для кожного застрахованого становить 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 102000 грн.

Важливо!

Якщо ж підприємство не підпадає під визначення транспортного і згідно зі статутом займається іншими видами діяльності, то здійснювати особисте страхування від нещасних випадків на транспорті йому не обов’язково.

Обов’язкове страхування автоцивільної відповідальності (ОСАЦВ)

Цей вид страхування обов’язковий абсолютно для всіх автовласників. При цьому такими в цьому випадку слід вважати юридичних і фізичних осіб, які є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, договору оренди або правомірно експлуатують такі транспортні засоби на інших законних підставах. На це вказує п. 1.6 спеціального Закону № 1961.

Страхування автоцивільної відповідальності («автоцивілка») здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну осіб, які постраждали внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП), та захисту майнових інтересів страхувальника (ст. 3 Закону № 1961).

Таким чином, запам’ятайте, що:

1) ОСАЦВ діє тільки в разі ДТП (це підтверджується ще й ст. 6 Закону № 1961);

2) страхове відшкодування отримує не страхувальник, а потерпілий.

Перелічимо основні особливості договору «автоцивілки», які важливо знати:

1) страхувальник має право обирати страховика на власний розсуд (п. 14.1 Закону № 1961);

2) зазвичай такий договір укладають строком на 1 рік. Договір на менший строк, але не менше 15 днів, можна укласти щодо автомобілів (п. 17.1 Закону № 1961):

— незареєстрованих — на час до їх реєстрації;

— тимчасово зареєстрованих — до моменту постійної реєстрації;

— зареєстрованих за кордоном — на час їх перебування на території України;

3) обов’язкові ліміти відповідальності страховика становлять (п. 1 розпорядження № 566):

— за шкоду, заподіяну майну потерпілих, — 100 тис. грн. на одного потерпілого;

— за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих, — 200 тис. грн. на одного потерпілого;

4) якщо потерпілим є юридична особа, то їй відшкодовується тільки матеріальна шкода, заподіяна транспортному засобу (п. 22.2 Закону № 1961);

5) при настанні страхового випадку страховик має право виплатити страхове відшкодування як безпосередньо потерпілій особі, так і, за погодженням з нею, прямо на банківський рахунок СТО* (п. 36.4 Закону № 1961);

* Тут і далі — станція технічного обслуговування.

6) розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілого, не може перевищувати 2 % від страхової суми, в межах якої здійснюється відшкодування (п. 12.1 Закону № 1961).

Страхувальник зобов’язаний за свій рахунок компенсувати потерпілому суму франшизи, якщо вона передбачена договором (п. 36.6 Закону № 1961).

Укладення договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності посвідчує страховий поліс. Він повинен знаходитися в автомобілі.

Важливо! Експлуатацію автомобіля в Україні без полісу страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів заборонено (п. 21.1 Закону № 1961). На обов’язковість наявності такого полісу у водія автомобіля вказують також ст. 16 Закону № 3353 і п. 2.1 Правил дорожнього руху.

Контроль за наявністю у водіїв страхових полісів здійснюють (п. 21.2 Закону № 1961):

— співробітники Національної поліції при:

1) складанні протоколів про порушення Правил дорожнього руху;

2) оформленні матеріалів ДТП;

— співробітники органів Державної прикордонної служби України при перетині транспортним засобом державного кордону України.

Майте на увазі: за відсутність або непред’явлення зазначеного поліса передбачено відповідальність. Так, згідно зі ст. 126 КУпАП за таке порушення загрожує штраф у розмірі 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (425 грн.).

Далі поговоримо про добровільне страхування автомобіля.

2.3. Добровільне страхування автомобіля

На жаль, існуючі види обов’язкового страхування не дозволяють застрахувати всі ризики, пов’язані з експлуатацією автомобіля, і в достатньому обсязі убезпечити суб’єкта господарювання від можливих витрат у майбутньому. Тому достатньо часто, крім обов’язкового страхування, підприємства додатково придбавають страховий поліс добровільної форми страхування. Деякі з таких видів страхування розглянемо детальніше. І почнемо ми з добровільного страхування цивільної відповідальності (ДСАЦВ).

ДСАЦВ. До нього вдаються у зв’язку з тим, що страхова сума за обов’язковою «автоцивілкою» не завжди повністю покриває витрати на відновлення дорогих автомобілів. Завдяки ж цьому виду страхування підприємство може серйозно збільшити суму, що компенсується страховою компанією в разі ДТП. При цьому, як і у випадку з договором ОСАЦВ, страхується відповідальність автовласника перед третіми особами.

Зауважте:

Тобто поліс ОСАЦВ доведеться придбати в будь-якому разі.

КАСКО. Як зазначалося раніше, призначення ОСАЦВ і ДСАЦВ — страхування на випадок спричинення шкоди чужому майну, життю і здоров’ю. Проте ці види страхування не забезпечують страхування транспортного засобу автовласника-винуватця. Ось тут і стає на допомогу КАСКО. Він включає страховий захист самого автомобіля від широкого діапазону ризиків (ДТП, викрадення, стихійних лих, пожежі тощо), але не включає страхування майна, що перевозиться, і відповідальності перед третіми особами.

Придбаваючи КАСКО, ви можете добровільно застрахувати такі ризики:

— пошкодження або знищення транспортного засобу або його частин (у тому числі фар, дзеркал, стекол) унаслідок ДТП;

— викрадення транспортного засобу, крадіжку, пошкодження або знищення його частин, деталей, приладів і приладдя, викликаних умисними діями третіх осіб;

— пошкодження або знищення транспортного засобу в результаті стихійного лиха, падіння дерев та інших предметів, нападу тварин, а також пожежі або самозаймання транспортного засобу.

При укладенні договору зверніть увагу на винятки зі страхових випадків та обмеження страхування. Адже при їх настанні страхувальник утратить страхову виплату.

Поліси КАСКО можуть мати різну вартість залежно від того, які ризики вони включають. Загалом коштують вони достатньо дорого. Але це плата за захист автомобіля в усіх випадках, покритих цим страхуванням, а не тільки в результаті ДТП (як у випадку з ОСАЦВ).

Строк дії договору КАСКО становить зазвичай від 2 тижнів до року.

Зауважте:

Наприклад, при придбанні автомобіля в кредит його страхування часто є однією з умов надання кредиту банком.

Цікаво, що застрахувати можна не лише власний автомобіль, але й орендований. Так, у разі надання в оренду транспортного засобу власник автомобіля може встановити в договорі оренди обов’язок орендаря укласти договір страхування (ч. 2 ст. 771 ЦКУ). Враховуючи ступінь ризиків, яким піддаються автомобілі на наших дорогах, у більшості випадків до договорів оренди вносять таке положення.

Якщо ж транспортний засіб уже був застрахований орендодавцем, передання застрахованого автомобіля в оренду не припиняє дії відповідного договору страхування (ч. 1 ст. 771 ЦКУ).

Обов’язкове і добровільне страхування автомобіля передбачає сплату попередніх страхових платежів. Як їх облікувати, розповімо далі.

2.4. Облік страхових платежів

Бухгалтерський облік

Порядок бухобліку страхових платежів залежить від напряму витрат і дати їх визнання. Кожен із цих елементів впливу розглянемо окремо.

1. Напрям витрат. У бухгалтерському обліку страхові платежі залежно від напряму використання застрахованого транспортного засобу відображають у складі:

— інших прямих витрат (рахунок 23 «Виробництво») — якщо підприємство безпосередньо надає транспортні послуги або використовує автомобіль для інших виробничих цілей;

— загальновиробничих витрат (рахунок 91 «Загальновиробничі витрати») — якщо автомобіль використовується для загальновиробничих цілей;

— загальногосподарських витрат (рахунок 92 «Адміністративні витрати») — якщо транспортний засіб обслуговує адмінапарат підприємства;

— збутових витрат (рахунок 93 «Витрати на збут») — якщо автомобіль забезпечує збутові функції підприємства;

— інших витрат операційної діяльності (субрахунок 949 «Інші витрати операційної діяльності») — якщо транспортний засіб використовується для негосподарських цілей (наприклад, для волонтерської діяльності).

2. Дата визнання витрат. Зазвичай сплату страхових платежів здійснюють одноразово при укладенні договору за весь строк страхування. У такому разі страхові платежі, перераховані авансом, не відразу відносять на витрати, зазначені вище (п.п. 9.2 П(С)БО 16). Спочатку їх показують за дебетом рахунка 39 «Витрати майбутніх періодів», а вже потім включають до собівартості продукції (робіт, послуг) або до витрат тих періодів, до яких вони належать згідно з договором страхування.

Таким чином, момент визнання витрат визначається не датою сплати страхового платежу, а датою його нарахування згідно з договором страхування.

Проте варто зазначити, що необхідність використовувати рахунок 39 при обліку страхових платежів виникає не завжди. Наприклад, можливо, що дія договору страхування припадає на один звітний період. Так, міжнародний договір «Зелена картка» може укладатися на значно коротший строк, ніж внутрішня «автоцивілка» (абзац четвертий п. 17.1 ст. 17 Закону № 1961). У такому разі сума страхового платежу прямо (без використання рахунка 39) відноситься на відповідний рахунок витрат (Дт 23, 91, 92, 93, 949).

При обліку страхових платежів «витратні» рахунки кореспондують з кредитом таких субрахунків рахунка 65 «Розрахунки за страхуванням»:

— 654 «За індивідуальним страхуванням». На цьому субрахунку обліковують розрахунки зі страховими організаціями за індивідуальним страхуванням працівників підприємства (на підставі їх заяв у письмовій формі у разі добровільного страхування або за договорами в разі обов’язкового страхування);

— 655 «За страхуванням майна». Тут ведуть облік розрахунків зі страховими організаціями за страхуванням майна підприємства і майна його працівників. Зокрема, на цьому субрахунку можна обліковувати страхові платежі за добровільним договором КАСКО, а також за договором страхування вантажів і багажу.

А ось окремий «страховий» субрахунок для обліку страхових платежів за «автоцивілкою» Інструкцією № 291 не передбачений. Проте підприємство має право відкрити такий субрахунок самостійно. Це може бути, наприклад, субрахунок 657 «За страхуванням цивільно-правової відповідальності».

Податковий облік

Податок на прибуток. Нагадаємо: на сьогодні об’єктом обкладення податком на прибуток є бухгалтерський фінрезультат до оподаткування. При цьому високодохідники і малодохідники-добровольці* додатково повинні коригувати фінрезультат на різниці, встановлені розд. ІІІ ПКУ.

* Які підприємства в цьому випадку вважаються високодохідниками, а які — малодохідниками, див. на с. 9.

Проте жодні коригування щодо страхових платежів цим Кодексом не передбачені. А отже, податковоприбутковий облік у цьому випадку повністю відповідатиме бухгалтерському.

Причому зверніть увагу: порядок обліку таких витрат не пов’язаний з фактом використання застрахованого автомобіля в господарській діяльності. Отже, якщо автомобіль є «невиробничим», то витрати на його страхування все одно зменшуватимуть об’єкт обкладення податком на прибуток. Також для цілей податкового обліку страхових платежів не має значення форма страхування: добровільна чи обов’язкова.

ПДВ. Згідно з п.п. 196.1.3 ПКУ не є об’єктом обкладення ПДВ операції з надання послуг страхування, співстрахування або перестрахування особами, що мають ліцензію на страхову діяльність, а також пов’язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів і страхових агентів. Тому про податковий кредит при страхуванні автомобіля не йдеться.

Наочніше порядок обліку страхових платежів продемонструємо на прикладі.

Приклад 2.1. Підприємство перерахувало страховий платіж за страховий поліс:

— 14712,00 грн. за один квартал (договір КАСКО) за легковий автомобіль, який використовується для адміністративних потреб;

— 2160,00 грн. за 12 місяців (договір ОСАЦВ) за вантажний автомобіль, який використовується для надання транспортних послуг на сторону.

Зазначені операції слід відобразити в бухгалтерському обліку таким чином (див. табл. 2.2):

Таблиця 2.2. Облік платежів за автострахуванням

Отже, як облікувати страхові платежі, ми з вами розібралися. А якщо все-таки відбувся страховий випадок? Яким чином в обліку мають бути відображені страхові збитки і страхове відшкодування? Про це поговоримо в наступному підрозділі.

2.5. Облік страхових збитків і страхового відшкодування

Отже, страховий випадок, передбачений договором, настав. Підприємство зазнало збитків і тепер має право на отримання страхового відшкодування. Завдання бухгалтера при цьому — правильно відобразити такі операції в обліку. Про те, як це зробити, зараз і розповімо.

Відображаємо наслідки страхового випадку

Бухгалтерський облік. Страховий випадок може нести за собою наслідки різної тяжкості. Так, автомобіль може бути або повністю знищений, або пошкоджений частково з можливістю відновлення (ремонту). Розглянемо порядок обліку для обох випадків.

1. Автомобіль повністю знищено. Відповідно до п. 6 П(С)БО 7 об’єкт ОЗ визнається активом, якщо існує ймовірність отримання в майбутньому економічних вигід від його використання. Якщо об’єкт припиняє відповідати цьому критерію, наприклад, унаслідок знищення, то згідно з п. 33 П(С)БО 7 він має бути списаний з балансу.

Як визначити ступінь пошкодження автомобіля? Для цього керівником підприємства створюється постійно діюча комісія. Саме вона виносить вердикт про непридатність ОЗ до використання, неефективність або недоцільність їх поліпшення (ремонту, модернізації тощо). Така комісія (п. 41 Методрекомендацій № 561):

— здійснює безпосередній огляд об’єкта, який підлягає списанню;

— встановлює причини невідповідності критеріям визнання активом;

— встановлює осіб, з вини яких відбулося передчасне вибуття ОЗ з експлуатації, і вносить пропозиції щодо їх відповідальності;

— визначає можливість продажу об’єкта іншим суб’єктам господарювання або використання окремих вузлів, деталей, матеріалів, які можуть бути отримані при демонтажі, розбиранні (ліквідації) ОЗ, установлює їх кількість і вартість;

— складає і підписує акт на списання ОЗ.

Підставою для списання з балансу автомобіля є Акт на списання автотранспортних засобів типової форми № ОЗ-4. Якщо ОЗ вибувають у результаті аварії або стихійного лиха, до Акта додають копію аварійного сертифіката і зазначають обставини стихійного лиха (абзац другий п. 42 Методрекомендацій № 561).

Нарешті ми плавно підійшли до відображення вибуття знищеного автомобіля на рахунках бухгалтерського обліку.

Оскільки автомобіль більше ніколи не використовуватиметься підприємством, на нього припиняють нараховувати амортизацію. Причому роблять це в місяці, наступному за місяцем його вибуття (п. 29 П(С)БО 7).

Таким чином, при ліквідації автомобіля необхідно:

1) нарахувати амортизацію за місяць, у якому відбувається така ліквідація;

2) списати накопичену амортизацію проводкою: Дт 131 — Кт 105;

3) списати залишкову вартість автомобіля в дебет субрахунку 976 «Списання необоротних активів». За дебетом цього субрахунку відображають також витрати, пов’язані з ліквідацією об’єкта ОЗ: на розбирання, транспортування тощо (п. 29 П(С)БО 16).

2. Автомобіль пошкоджений частково. Якщо автомобіль повністю не знищений і після проведення відновлювальних ремонтних робіт продовжуватиме використовуватися за своїм первісним призначенням, повністю списати його з балансу не можна.

У такому разі в бухгалтерському обліку первісну/переоцінену вартість і знос транспортного засобу зменшують відповідно на суму первісної/переоціненої вартості та зносу ліквідованої частини (п. 35 П(С)БО 7 і п. 46 Методрекомендацій № 561). Як і у випадку повного знищення, залишкову вартість ліквідованої частини автомобіля відносять у дебет субрахунку 976, а амортизацію списують проводкою: Дт 131 — Кт 105.

А ось про те, як облікувати витрати на ремонт незнищеної частини автомобіля, ми поговоримо в підрозділі 4.2 на с. 60.

Дуже часто в результаті повної або часткової ліквідації ОЗ залишаються деталі, вузли, агрегати та інші матеріали. Їх відображають в Акті на списання автотранспортних засобів за формою № ОЗ-4. Такі матеріали підлягають зарахуванню на баланс. При цьому одночасно визнають дохід: Дт 20 — Кт 746. Отримані від ліквідації активи оцінюють за чистою вартістю реалізації (якщо їх планують продати) або в оцінці можливого використання (якщо їх збираються використовувати в діяльності підприємства).

Податок на прибуток. При визначенні об’єкта обкладення податком на прибуток малодохідники, що не визначають податковоприбуткові різниці, встановлені розд. ІІІ ПКУ, традиційно орієнтуються виключно на бухгалтерський облік*. А ось високодохідникам і малодохідникам-добровольцям необхідно пам’ятати про коригування фінрезультату. Чи будуть вони в цьому випадку?

* Якщо тільки не виникає необхідність розраховувати різниці за збитками минулих років (п.п. 140.4.2 ПКУ) і за перехідними операціями (підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ).

На жаль, відповідь тут буде позитивна. Причому порядок коригування залежить від того, в якій діяльності використовується автомобіль — господарській чи негосподарській.

Так, при ліквідації автомобіля, який використовується в господарській діяльності підприємства, бухгалтерський фінрезультат до оподаткування необхідно:

— збільшити на суму залишкової вартості автомобіля, що ліквідується, визначеної відповідно до П(С)БО або МСФЗ (абзац четвертий п. 138.1 ПКУ);

— зменшити на суму залишкової вартості такого автомобіля, визначеної за «податковими» правилами, встановленими ст. 138 ПКУ (абзац третій п. 138.2 цього Кодексу).

Простіше кажучи, суть різниці при ліквідації виробничих ОЗ полягає в тому, що спочатку ми нівелюємо вплив бухгалтерських витрат (додаємо до фінрезультату «бухгалтерську» залишкову вартість об’єкта ОЗ, що вибув), а потім віднімаємо з нього «податкову» залишкову вартість (отриману після нарахування амортизації з урахуванням вимог п. 138.3 ПКУ).

Якщо ж відбувається ліквідація автомобіля, який використовується в негосподарській діяльності підприємства, то тут доведеться зробити тільки збільшуюче коригування. Так, фінрезультат до оподаткування необхідно збільшити на суму залишкової вартості об’єкта, що ліквідується, визначену відповідно до П(С)БО або МСФЗ (абзац п’ятий п. 138.1 ПКУ).

У разі ліквідації частини окремого об’єкта ОЗ фінрезультат до оподаткування слід збільшувати на суму залишкової вартості такої частини об’єкта ОЗ, визначеної за бухобліковими правилами, і зменшувати на суму її залишкової вартості, визначеної відповідно до положень ст. 138 ПКУ. На такий порядок дій указують податківці в листі ДФСУ від 11.12.2017 р. № 2926/6/99-99-15-02-02-15/ІПК**.

** Наш коментар до цього листа див. у «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 9, с. 5.

Ясно, що в цьому випадку вони говорять про виробничі ОЗ, тобто про ті, які призначені для використання в господарській діяльності підприємства. Але думаємо, що аналогічний підхід вони застосовуватимуть і до невиробничих ОЗ. Тобто при частковій ліквідації автомобіля, що не використовується в господарській діяльності підприємства, фінрезультат до оподаткування доведеться збільшити на суму залишкової вартості частини такого автомобіля, яка ліквідується, визначеної відповідно до П(С)БО або МСФЗ.

ПДВ. У загальному випадку ліквідація об’єкта ОЗ (як виробничого, так і невиробничого) за самостійним рішенням платника податків прирівнюється до його постачання. Про це прямо говориться в абзаці першому п. 189.9 ПКУ. Проте із цієї норми є винятки.

У цьому випадку ліквідація автомобіля відбувається в результаті дії обставин непереборної сили і без згоди власника. Тому «вмикаються» норми абзацу другого п. 189.9 ПКУ. А отже, не доведеться нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ при ліквідації автомобіля у зв’язку з його знищенням або руйнуванням, унаслідок чого він не може використовуватися за своїм первісним призначенням.

При цьому податківцям необхідно надати документи про знищення ОЗ. Це можуть бути:

— Акт на списання автотранспортних засобів за формою № ОЗ-4;

— копія акта аварії.

Причому, як пояснив Мінфін (див. Узагальнюючу податкову консультацію, затверджену наказом Мінфіну від 03.08.2018 р. № 673), а вслід за ним і податківці (див. підкатегорію 101.06 БЗ), подавати разом з декларацією з ПДВ акти, що підтверджують ліквідацію автомобіля — об’єкта ОЗ, не потрібно. Ознайомити податківців з документами на ліквідацію знищеного автомобіля (або їх копіями) можна (1) за власною ініціативою відразу після ліквідації або (2) після отримання запиту від податківців. І в першому, і в другому випадку це можна зробити одним з таких способів:

— особисто платником податків;

— уповноваженою особою платника податків;

— поштою з повідомленням про вручення і з описом вкладення;

— засобами електронного зв’язку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Радує також, що при ліквідації автомобіля не доведеться нараховувати компенсуючі податкові зобов’язання як при негосподарському використанні. Про це прямо говориться в п.п. «г» п. 198.5 ПКУ.

Крім того, зверніть увагу: якщо в результаті ліквідації необоротних активів залишаються комплектуючі вироби, складові частини, компоненти або інші відходи, які оприбутковують на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника, на такі операції податкові зобов’язання нараховувати не потрібно. Це прописано в п. 189.10 ПКУ.

Щоправда, якщо такі запаси ви потім надумаєте реалізувати не як пільговий металобрухт*, то тоді вже без податкових зобов’язань не обійтися. Базою оподаткування буде договірна вартість, але не нижче мінбази, встановленої п. 188.1 ПКУ. У цьому випадку за мінбазу приймаємо первісну вартість відходів, що реалізуються (тобто ту, за якою ви їх зарахували на відповідний субрахунок рахунка 20).

* Нагадаємо: до 01.01.2022 р. продаж металобрухту з переліків, наведених у додатках 1 і 2 до постанови КМУ від 12.01.2011 р. № 15, звільнено від нарахування ПДВ (п. 23 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ).

Тепер поговоримо про облік страхової виплати.

Обліковуємо виплату страхового відшкодування

Передусім зазначимо, що розмір страхової виплати (страхового відшкодування) визначається договором страхування. При цьому він не може перевищувати розміру прямого збитку (шкоди), якого зазнав страхувальник. У свою чергу, розмір збитку визначається аварійним комісаром (ст. 25 Закону № 85) і зазначається в страховому акті (аварійному сертифікаті).

Підставою для отримання страхового відшкодування є:

1) заява страхувальника, у якій можна зазначити, якій саме особі і на який банківський рахунок слід перерахувати страхове відшкодування. Це можуть бути як реквізити самого страхувальника, так і реквізити тієї СТО, яка ремонтуватиме пошкоджений автомобіль страхувальника на кошти страхового відшкодування;

2) страховий акт (аварійний сертифікат) — документ, що містить відомості про обставини і причини настання страхового випадку, а також про розмір заподіяної шкоди (п. 16 Положення № 8). Страховий акт складає аварійний комісар.

Нагадаємо, що розмір страхової виплати зменшується на суму франшизи. Тому

Водночас збитки в сумі франшизи повинна компенсувати винна сторона.

Страхове відшкодування може отримати на банківський рахунок підприємство — власник автомобіля або суб’єкт господарювання, який безпосередньо займатиметься ремонтом транспортного засобу (СТО)**. Давайте поглянемо, як кожен із зазначених варіантів розрахунку вплине на облік операції отримання страхового відшкодування.

** Залежно від того, яка особа зазначена в заяві страхувальника.

Страхове відшкодування отримане власником автомобіля. Як ми вже говорили, страхові збитки та їх розмір фіксуються аварійним комісаром у страховому акті (аварійному сертифікаті). Після затвердження страхового акта та прийняття страховиком відповідної заяви страхувальника на виплату сума відшкодування є погодженою.

У бухгалтерському обліку сума страхового відшкодування, яка спрямована для компенсації витрат (збитків) підприємства внаслідок настання страхового випадку, визнається дебіторською заборгованістю з одночасним відображенням доходу (п. 19 П(С)БО 15). Доходи слід визнати і відобразити в обліку на дату погодження суми страхового відшкодування. При цьому кредитують субрахунок 746 «Інші доходи» в кореспонденції з дебетом субрахунку 375 «Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків».

Що стосується податку на прибуток, то і в малодохідників, і у високодохідників тут усе гладко — їм необхідно орієнтуватися виключно на бухоблік. Жодні «податковоприбуткові» коригування, встановлені розд. ІІІ ПКУ, їм при отриманні страхового відшкодування здійснювати не потрібно.

Як ми вже говорили раніше, надання послуг страхування, співстрахування або перестрахування не є об’єктом обкладення ПДВ (п.п. 196.1.3 ПКУ). У зв’язку із цим

На це вказують і податківці в листі ДФСУ від 27.06.2018 р. № 2884/6/99-99-15-03-02-15/ІПК і консультації, розміщеній у підкатегорії 101.11 БЗ.

Ба більше, на наш погляд, сума компенсації за заподіяну шкоду в розмірі франшизи, отримана від винної особи, також не підлягає обкладенню ПДВ. Річ у тому, що операція з виплати відшкодування не є постачанням товарів (робіт, послуг). Адже при отриманні від винної особи суми відшкодування відсутній факт передачі їй запасів або ОЗ (немає продажу, обміну чи дарування). Відповідно не виникає об’єкта обкладення для ПДВ.

Водночас податківці в цій ситуації можуть прийняти фіскальну точку зору. Наприклад, у роз’ясненні з підкатегорії 101.04 БЗ вони говорять, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин між власником автомобіля (страхувальником) і винною в його пошкодженні особою, пов’язаний з виплатою останньою страхового відшкодування, потребує аналізу документів і матеріалів. В іншій же своїй консультації з підкатегорії 101.07 БЗ фіскали взагалі категорично стверджують, що сума отриманого відшкодування збитків за зіпсоване (знищене) майно підлягає обкладенню ПДВ на загальних підставах згідно з п. 188.1 ПКУ.

Тепер про «вхідний» ПДВ при отриманні ремонтних робіт від СТО. Підприємство — власник автомобіля в загальному порядку відображає його у складі податкового кредиту на підставі зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної. Але! Якщо автомобіль використовується в негосподарській (необ’єктній або звільненій від оподаткування) діяльності, то доведеться нарахувати компенсуючі податкові зобов’язання на підставі п. 198.5 ПКУ.

Страхове відшкодування перераховано на рахунок СТО. Розпочнемо з того, що позначимо роль кожної зі сторін у таких взаємовідносинах. Так, договірні відносини на проведення ремонтних робіт СТО укладає безпосередньо з підприємством-страхувальником. По суті, відмінною особливістю такого договору буде тільки те, що оплату за роботу здійснює третя особа за дорученням страхувальника. Тому всю необхідну «первинку» СТО повинно оформляти не на страховика (хоча саме він перераховує гроші), а на підприємство-страхувальника.

Таким чином, у бухгалтерському обліку в підприємства-страхувальника на дату погодження суми страхового відшкодування визнаватиметься інший дохід з одночасним відображенням дебіторської заборгованості (див. вище). Тільки дебіторська заборгованість, що виникла, згодом буде погашена не шляхом виплати страховиком грошових коштів страхувальнику, а шляхом взаємозаліку з кредиторською заборгованістю перед СТО.

Щодо податку на прибуток та ж ситуація, що й у разі перерахування страхового відшкодування безпосередньо на рахунок страхувальника. Тобто жодних «податковоприбуткових» коригувань — повна орієнтація на бухоблік.

А ось із ПДВ усе цікавіше. Точніше, цікавою є позиція податківців. Так, на їхню думку, власник автомобіля при отриманні послуг з його ремонту, оплачених страховиком безпосередньо СТО, включає суму «вхідного» ПДВ до складу податкового кредиту на підставі зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної. Але! Водночас фіскали вимагають нарахувати в тому ж звітному періоді компенсуючі податкові зобов’язання на підставі п. 198.5 ПКУ. Такий підхід вони аргументують тим, що ремонт автомобіля був оплачений не самим страхувальником, а страховою компанією (див. консультацію в підкатегорії 101.13 БЗ).

Ми вважаємо таку позицію податківців абсурдною. Так, фіскали в згаданій консультації натякають на те, що тут спрацьовує п.п. «а» п. 198.5 ПКУ, у якому говориться про нарахування компенсуючих податкових зобов’язань при використанні необоротних активів в операціях, які не є об’єктом обкладення ПДВ відповідно до ст. 196 цього Кодексу. При цьому вони приплітають сюди п.п. 196.1.3 ПКУ, за яким не оподатковується страхове відшкодування. Так, воно не оподатковується, але це не має жодного стосунку до нашої ситуації. Адже автомобіль використовується не для отримання страхового відшкодування. Він щось або когось возить у господарських цілях в оподатковуваній діяльності підприємства.

Інші підпункти п. 198.5 ПКУ також не вписуються в цю ситуацію. Хіба тільки якщо автомобіль використовується в необ’єктній, пільговій або негосподарській діяльності підприємства. Але це все ж особливі випадки. А податківці нам говорять про нарахування компенсуючих податкових зобов’язань в усіх випадках, коли має місце перерахування страхового відшкодування страховиком на рахунок СТО.

Ми переконані, що підприємство — власник автомобіля має повне право на податковий кредит на всю суму ПДВ, що «сидить» у вартості ремонтних послуг, за наявності виписаної на його ім’я податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН.

Немає такої підстави в ПКУ. Та й, по суті, ці гроші належать власнику транспортного засобу, він же залишається вигодонабувачем за договором страхування. Просто немає сенсу ганяти грошові кошти з рахунку на рахунок. Вони відразу йдуть на намічену мету. Детальніше нашу думку із цього питання викладено в «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 103, с. 3.

Облік страхових збитків і страхового відшкодування розглянемо на прикладах.

Приклад 2.2. Легковий автомобіль, який використовується в адміністративних цілях, потрапив у ДТП і відновленню не підлягає. Збитки підприємства оцінено в сумі 120000,00 грн. Їх відшкодовує страхова компанія винуватця ДТП. Згідно з договором страхування франшиза становить 2400,00 грн. Страхова компанія виплачує підприємству страхове відшкодування в сумі 117600,00 грн. Шкоду в сумі франшизи компенсує винна сторона.

Первісна вартість автомобіля, який ліквідується, становить 174000,00 грн. Сума нарахованого зносу на кінець місяця, в якому автомобіль списується з балансу, — 18000,00 грн.

У результаті списання автомобіля були оприбутковані запчастини на суму 30000,00 грн.

Як відобразити зазначені операції в бухгалтерському обліку підприємства, покажемо в табл. 2.3.

Таблиця 2.3. Облік страхового відшкодування, що виплачується страхувальнику

Приклад 2.3. Автомобіль, який використовується в адміністративних цілях, потрапив у ДТП. Складено страховий акт, подано заяву на виплату страхового відшкодування. Збитки підприємства оцінено в сумі 10800 грн. Страхове відшкодування виплачується в сумі 9300 грн. (франшиза — 1500 грн.).

Ремонт автомобіля обійшовся в 10800 грн. (у тому числі ПДВ — 1800 грн.).

За домовленістю сторін страхове відшкодування страхова компанія перераховує безпосередньо СТО, що проводила ремонт транспортного засобу.

У бухгалтерському обліку підприємства зазначені операції відображають таким чином (див. табл. 2.4):

Таблиця 2.4. Облік ремонту і страхового відшкодування, що виплачується СТО