Використовуємо автомобіль фізособи

Важко уявити господарську діяльність будь-якого підприємства без використання автомобіля. Проте не завжди його придбання відповідає інтересам суб’єкта господарювання. Іноді необхідність у тому чи іншому транспортному засобі виникає тимчасово або в підприємства немає фінансової можливості його придбати.

У такому разі можна взяти у користування автомобіль працівника або іншої фізичної особи.

При цьому можливі такі варіанти його використання:

1) на підставі договору оренди;

2) на підставі договору позички;

3) компенсація працівнику витрат відповідно до ст. 125 КЗпП.

Пропонуємо розглянути правові аспекти кожного з таких варіантів використання чужого автомобіля та вивчити їх податкові наслідки як для підприємства, так і для власника транспортного засобу.

1.1. Оренда автомобіля

Правовий аспект

Форма договору. Для оренди автомобіля передусім необхідно укласти договір оренди, причому обов’язково в письмовій формі (ч. 1 ст. 799 ЦКУ).

На підставі договору оренди (найму) орендодавець передає або зобов’язується передати орендарю майно в користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦКУ).

Необхідність нотаріального посвідчення такого договору залежить від того, чи є фізособа, яка виступає однією зі сторін договору, суб’єктом господарської діяльності.

Якщо договір оренди транспортного засобу укладено з фізособою, не зареєстрованою підприємцем, то ч. 2 ст. 799 ЦКУ вимагає його обов’язкового нотаріального посвідчення.

Це випливає з норм ст. 220 ЦКУ. Причому згідно з ч. 1 ст. 236 ЦКУ нікчемний правочин є недійсним з моменту вчинення і для визнання його таким рішення суду не потрібно.

Проте якщо одна зі сторін договору ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд у певних випадках може визнати такий договір дійсним. Так може статися, якщо сторони домовляться про всі істотні умови, що підтверджується письмовими доказами, і при цьому відбудеться повне або часткове виконання договору (ч. 2 ст. 220 ЦКУ).

Якщо ж орендодавець зареєстрований як ФОП і надає транспортний засіб у користування за договором оренди в межах своєї підприємницької діяльності, то нотаріальне посвідчення такого договору не є обов’язковим. Таку позицію підтримували і суди (див., наприклад, постанову ВГСУ від 02.08.2017 р. у справі № 911/2761/16 // reyestr.court.gov.ua/Review/68108519; п. 1 інформаційного листа ВГСУ від 22.01.2013 р. № 01-06/85/2013; рішення ВАСУ від 04.04.2017 р. № К/800/26479/16 // reyestr.court.gov.ua/Review/65967866).

Необхідно врахувати! Якщо підприємство має намір орендувати автомобіль у свого директора, то директор не має права підписувати договір оренди і зі сторони орендаря, і зі сторони орендодавця (ч. 3 ст. 238 ЦКУ). У такому разі договір від імені підприємства може бути підписаний іншою особою, що має для цього повноваження на підставі статуту або відповідної довіреності. У протилежному випадку договір може бути визнаний недійсним.

Умови договору. У договорі оренди мають бути зазначені об’єкт оренди, строк оренди, розмір орендних платежів і періодичність їх виплати, обов’язки сторін щодо проведення ремонтних робіт об’єкта оренди, відповідальність сторін тощо.

Якщо в договорі строки виплати орендної плати не визначені, її виплачують щомісяця (ч. 5 ст. 762 ЦКУ).

Договір, у якому строк оренди не встановлений, вважається укладеним на невизначений строк (ч. 2 ст. 763 ЦКУ).

Зупинимося детальніше на такій важливій умові договору, як розподіл між його сторонами обов’язків щодо здійснення витрат на ремонт автомобіля.

Порядок проведення ремонту об’єктів оренди прописаний у ст. 776 ЦКУ. Згідно з її нормами, якщо договором або законом не встановлено інше:

— поточний ремонт здійснюється орендарем за його рахунок;

— обов’язок з проведення капітального ремонту покладається на орендодавця.

Щоб уникнути спірних ситуацій, доцільно передбачити в договорі оренди строки, в які слід проводити капітальний ремонт. Якщо такі строки не встановлені або ремонт викликаний невідкладною потребою, капремонт має бути проведений у розумний строк (ч. 2 ст. 776 ЦКУ).

Якщо орендодавець не провів капітального ремонту автомобіля, що перешкоджає його використанню відповідно до призначення та умов договору, орендар має право (ч. 3 ст. 776 ЦКУ):

1) самостійно провести капітальний ремонт, зарахувавши його вартість у рахунок орендної плати, або вимагати відшкодування вартості ремонту з орендодавця;

2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Водночас умовами договору оренди можна передбачити й інший розподіл обов’язків сторін з проведення капітального ремонту. Наприклад, покласти відповідний обов’язок на орендаря або обумовити спільне проведення капремонту орендодавцем і орендарем.

Важливо! Слід розрізняти ремонт і поліпшення орендованого майна (ст. 778 ЦКУ). Поліпшення майна — це певні зміни об’єкта оренди, які покращують можливості його використання, але при цьому не є необхідними. Поліпшення автомобіля можуть забезпечити економніше використання палива, додаткові функції, підвищення безпеки його експлуатації.

Відшкодування вартості витрат на поліпшення тій чи іншій стороні договору залежить від двох умов:

1) наявність згоди орендодавця на проведення поліпшень;

2) вид поліпшення — відокремлюване від об’єкта оренди без його пошкодження чи невідокремлюване.

Таке право передбачено ч. 2 ст. 778 ЦКУ. У разі вилучення, безумовно, питання про відшкодування вартості поліпшення орендарю не виникає. Прикладом відокремлюваних поліпшень може бути встановлення ГБО, дорожнього відеореєстратора, сигналізації тощо.

Стосовно невідокремлюваного поліпшення необхідно враховувати, було воно виконано за згодою орендодавця чи ні. Незважаючи на те що поліпшення орендованого майна повинне здійснюватися тільки за згодою орендодавця (ч. 1 ст. 778 ЦКУ), на практиці орендарі нерідко нехтують цією вимогою.

У разі отримання згоди орендар має право вимагати від орендодавця відшкодування вартості невідокремлюваних поліпшень або зарахування їх вартості в рахунок орендних платежів (ч. 3 ст. 778 ЦКУ).

Якщо ж орендар діяв без згоди орендодавця, витрати на поліпшення йому відшкодовані не будуть. Вимога компенсації від орендодавця буде безпідставною, оскільки вносити будь-які зміни в орендоване майно на власний розсуд орендар не мав права (ч. 5 ст. 778 ЦКУ).

Повідомлення за формою № 20-ОПП. Якщо договір оренди автомобіля укладено, то слід подати до органу ДПС повідомлення за формою № 20-ОПП про новий об’єкт оподаткування (засіб отримання доходу), яким є автомобіль. Зробити це необхідно протягом 10 робочих днів після оформлення договору оренди з фізособою. Детально про подання форми № 20-ОПП див. у «Податки & бухоблік», 2020, № 75.

А тепер перейдемо до вивчення питання оподаткування доходу фізичної особи, яка надає автомобіль в оренду.

Оподатковуємо дохід орендодавця

Орендна плата. Дохід від надання автомобіля в оренду включається до оподатковуваного доходу фізособи (п.п. 164.2.5 ПКУ). При цьому податковим агентом є суб’єкт господарювання — орендар. Тому підприємство утримує із суми нарахованого доходу у вигляді орендної плати податок на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) за ставкою 18 % і сплачує його до бюджету.

Дохід, який обкладається ПДФО, є також об’єктом обкладення військовим збором (далі — ВЗ) за ставкою 1,5 % (пп. 1.2 і 1.3 п. 16¹ підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ). Отже, із суми орендної плати необхідно утримувати і ВЗ. Податковим агентом, як і у випадку з ПДФО, виступає підприємство-орендар.

Оскільки орендна плата виплачується не за трудовим договором і не є винагородою за виконані роботи (надані послуги), то вона не включається до бази нарахування ЄСВ. Підтверджують це й податківці (див. роз’яснення в підкатегорії 201.03 БЗ*).

* База знань, розміщена на сайті ДПСУ: zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques.

Підприємство-орендар повинно відобразити дохід фізособи від оренди автомобіля в розділі I додатка 4ДФ «Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору» до Об’єднаної звітності з ПДФО і ЄСВ (далі — 4ДФ) з ознакою «127» (див. підкатегорію 103.25 БЗ).

А в ЄСВшному додатку 1 (далі — Д1) до Об’єднаної звітності вартість оренди не відображаємо у зв’язку з тим, що вона не входить до бази нарахування ЄСВ.

Утримання автомобіля. За загальним правилом витрати, пов’язані з експлуатацією об’єкта оренди, несе орендар (ст. 801 ЦКУ). У зв’язку з цим сума витрат на утримання автомобіля, яку оплачує орендар, не є доходом фізособи-орендодавця.

Особливу увагу потрібно приділити ситуації, за якої витрати на утримання автомобіля з якихось причин здійснив орендодавець з наступною їх компенсацією орендарем. У такому разі у фізособи-орендодавця виникає дохід у вигляді додаткового блага (п.п. «г» п.п. 164.2.17 ПКУ), який обкладається ПДФО за ставкою 18 % і ВЗ за ставкою 1,5 %. ЄСВ на такий дохід не нараховуємо через те, що він отриманий не в межах трудових правовідносин і не є виплатою за цивільно-правовим договором за виконання робіт (надання послуг). У розділі I 4ДФ дохід у вигляді додаткового блага відображаємо з ознакою «126». У Д1 такий дохід не показуємо.

Ремонт і поліпшення автомобіля. Для того щоб визначити, чи виникає дохід у фізособи-орендодавця, необхідно поділити ремонт на поточний і капітальний.

Поточний ремонт не призводить до поліпшення автомобіля або збільшення строку його служби, а лише забезпечує чи відновлює його роботоздатність. У результаті орендодавець — фізична особа не отримує якогось економічного ефекту, а тому не отримує і дохід. Ті ж висновки справедливі й щодо техобслуговування автомобіля.

Капітальний ремонт, як ми вже згадували вище, проводиться орендодавцем, якщо інше не встановлено договором або законом.

А якщо в силу будь-яких причин капітальний ремонт автомобіля був виконаний орендарем, а орендодавець йому не компенсував (не зарахував у рахунок орендної плати) вартість такого ремонту? У цьому випадку можна стверджувати, що орендар безоплатно надав орендодавцю послугу з капітального ремонту автомобіля. А отже, має місце дохід фізособи у вигляді додаткового блага (п.п. «е» п.п. 164.2.17 ПКУ).

Тепер про поліпшення. Передусім скажемо: якщо до повернення транспортного засобу відокремлювані поліпшення були вилучені орендарем (наприклад, був знятий раніше встановлений GPS-навігатор), дохід у фізособи-орендодавця не виникає.

Також не буде оподатковуваного доходу, якщо орендодавець компенсує орендарю вартість здійснених поліпшень. У такій ситуації відбувається звичайний продаж орендарем об’єкта поліпшень.

Якщо ж поліпшення не вилучені орендарем, а витрати на їх здійснення не компенсовані орендодавцем, це означає, що підприємство надало послугу з поліпшення автомобіля. Тобто у фізособи-орендодавця виникає дохід у вигляді додаткового блага (п.п. «е» п.п. 164.2.17 ПКУ).

Увага! Ми вважаємо, що і при капремонті, і при поліпшенні автомобіля дохід орендодавця виникає не в місяці завершення капітального ремонту (здійснення поліпшень), а в момент передачі (повернення) автомобіля орендодавцю. Адже скористатися результатом таких робіт орендодавець зможе тільки після отримання автомобіля назад. Крім того, до закінчення строку дії договору оренди поліпшення можуть бути значно зношені, а то й зовсім перестануть бути актуальними. Врешті-решт, орендодавець може змінити своє первісне рішення і компенсувати витрати орендаря. Тоді й підстав для нарахування доходу не буде.

На нашу думку, суму доходу орендодавця слід визначати після закінчення строку оренди в розмірі вартості виконаних робіт, зменшеної на суму фізичного зносу замінених (установлених) агрегатів. Для визначення звичайної ціни (справедливої вартості) поліпшень, які повертаються, орендар створює спеціальну комісію.

Дохід фізособи-орендодавця оподатковуємо ПДФО за ставкою 18 % і ВЗ за ставкою 1,5 %.

Зауважте: в цій ситуації дохід отриманий у негрошовій формі. У свою чергу,

Правила застосування «натурального» коефіцієнта передбачені п. 164.5 ПКУ. При ставці ПДФО 18 % він становить 1,219512.

А ось для розрахунку ВЗ при отриманні негрошового доходу законодавство не передбачає застосування будь-яких коефіцієнтів (див. підкатегорію 126.05 БЗ).

ЄСВ не буде, оскільки дохід отриманий не в межах трудових відносин і не за виконані роботи (надані послуги).

Сума нарахованого і виплаченого орендодавцю доходу з урахуванням «натурального» коефіцієнта має бути зазначена в розділі I додатка 4ДФ з ознакою доходу «126» (див. роз’яснення в підкатегорії 103.25 БЗ).

У Д1 дохід, на який ЄСВ не нараховується, не відображають.

Строк сплати ПДФО і ВЗ при наданні негрошового доходу орендодавцю — протягом 3 банківських днів з дня, що настає за днем виплати (нарахування) такого доходу (п.п. 168.1.4 ПКУ, п.п. 1.4 п. 16¹ підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).

Відображення в обліку. Розглянемо облік оренди транспортного засобу у підприємства-орендаря в разі укладення договору з фізичною особою (непрацівником) на прикладі.

Приклад 1.1. Підприємство уклало з фізичною особою, яка не є його працівником, договір оренди автомобіля строком на 1 рік. Вартість транспортного засобу, що зазначена в договорі, — 750000 грн.

Автомобіль використовується для адміністративних цілей.

Витрати поточного місяця, пов’язані з експлуатацією автомобіля, такі: орендна плата — 2000 грн, витрати на бензин — 4800 грн (у тому числі ПДВ — 800 грн).

Облік операцій, пов’язаних з використанням автомобіля за договором оренди, наведемо в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Облік оренди автомобіля у фізичної особи (непрацівника підприємства)

1.2. Позичка автомобіля

Юридичні нюанси

Порядок документального оформлення договору позички регулюється нормами гл. 60 ЦКУ (ст. 827 — 836 цього Кодексу).

Головною особливістю договору позички є його безоплатність. Згідно з ч. 1 ст. 827 ЦКУ за договором позички одна сторона — позичкодавець безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні — користувачу річ для користування протягом установленого строку. При цьому користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними (ч. 2 ст. 827 ЦКУ).

Важливо! До договору позички також застосовуються положення гл. 58 ЦКУ про оренду (найм) (ч. 3 ст. 827 ЦКУ). Тому якщо ви укладаєте договір позички автомобіля, то прямо зазначте в ньому про безоплатність його використання. У протилежному випадку такі відносини можуть бути визнані орендними.

Договір позички за участю юридичної особи укладають виключно у письмовій формі (ч. 2 ст. 828 ЦКУ).

За загальним правилом, установленим ч. 4 ст. 828 ЦКУ, договір позички транспортного засобу, в якому хоча б одна зі сторін є фізичною особою, має бути нотаріально посвідчений. Винятком є договір позички наземних самохідних транспортних засобів, до яких належать автомобілі. Отже,

Такого ж висновку дійшов і Луганський окружний адмінсуд у постанові від 11.07.2016 р. у справі № 812/569/16 (див. reyestr.court.gov.ua/Review/58856767).

За аналогією із договором оренди, якщо директор підприємства передає автомобіль у безоплатне користування, то він не має права підписувати договір позички і від імені позичкодавця, і від імені користувача. У зв’язку з цим директору необхідно делегувати право підпису від імені підприємства іншій особі.

При укладенні договору позички необхідно враховувати ще одну характерну особливість, яка відрізняє його від договору оренди. Позичкодавець може вимагати розірвання договору позички і повернення автомобіля у власне користування в будь-який час до закінчення строку дії договору, якщо (ч. 2 ст. 834 ЦКУ):

1) у зв’язку з непередбаченими обставинами автомобіль став потрібен йому самому;

2) користування автомобілем не відповідає його призначенню й умовам договору;

3) автомобіль самовільно переданий у користування іншій особі;

4) у результаті недбалого поводження з автомобілем він може бути знищений або пошкоджений.

Крім того, потрібно врахувати, що право користування річчю обмежується строком, установленим у договорі позички. Якщо ж такий строк не встановлений, він визначається відповідно до мети користування річчю (ст. 831 ЦКУ). Наприклад, якщо в позичку передається автомобіль для поїздки працівника у відрядження, то автомобіль потрібно повернути позичкодавцю після закінчення такого відрядження.

На нашу думку, як і у випадку з орендою, підприємство-користувач повинно подати податківцям форму № 20-ОПП щодо отриманого в користування автомобіля протягом 10 робочих днів.

Оподаткування фізособи-позичкодавця

Оскільки договір позички передбачає безоплатне користування майном, жодного доходу у фізособи-позичкодавця не виникає. Відповідно не буде і об’єкта обкладення ПДФО і ВЗ (див. роз’яснення в підкатего- рії 103.04 БЗ).

Водночас у позичкодавця може виникнути дохід, якщо сторона, яка використовує автомобіль, здійснить витрати на його капремонт або поліпшення, а власник автомобіля ці витрати не компенсує. Обкладається такий дохід ПДФО та ВЗ і відображається у звітності так само, як і дохід орендодавця автомобіля.

Що стосується ЄСВ, то він за договорами позички не нараховується.

Розглянемо приклад.

Приклад 1.2. Підприємству за договором позички з фізособою (непрацівником підприємства) був переданий на 6 місяців автомобіль для здійснення збуту продукції. Вартість транспортного засобу, відображена в договорі, становить 780000 грн.

У перший місяць використання автомобіля були понесені:

— витрати на техобслуговування — 3600 грн (у тому числі ПДВ — 600 грн);

— витрати на поточний ремонт — 10000 грн, з них вартість послуг СТО — 6600 грн (у тому числі ПДВ — 1100 грн); частину ремонтних робіт підприємство-користувач провело самостійно.

Облік операцій з використання автомобіля, отриманого підприємством у позичку від фізичної особи, показаний у табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Облік позички автомобіля, отриманого від фізособи

1.3. «Трудовий» варіант використання автомобіля

Не є рідкістю ще один спосіб використання підприємством чужого автомобіля. Він здійснюється шляхом компенсації фізособі витрат, пов’язаних з експлуатацією транспортного засобу, що їй належить, для потреб підприємства.

Проте можливий такий варіант тільки при використанні автомобіля працівника підприємства. Крім того, його застосування виправдано, якщо автомобіль використовується в діяльності підприємства лише в межах робочого часу (або нерегулярно). В інший (неробочий) час працівник може використовувати його на власний розсуд.

У цьому полягає один із мінусів такого варіанта порівняно з договорами оренди і позички, на час дії яких автомобіль передається у володіння/користування підприємства. Як наслідок цього, не можна користуватися особистим автомобілем працівника без отримання на це його згоди, укладати від імені підприємства договори перевезення та інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

Одночасно є й позитивні моменти таких правовідносин. При використанні транспортного засобу працівника у підприємства немає правових підстав для його ремонту і техобслуговування, передбачених при оренді або позичці. У зв’язку із цим

Оформлення. На відміну від оренди і позички, порядок компенсації витрат працівнику за користування його особистим автомобілем ЦКУ не врегульований. Але водночас ч. 1 ст. 8 ЦКУ визначає таке: «якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону)».

Тому ми вважаємо, що в цьому випадку потрібно керуватися ст. 125 КЗпП*. У ній зазначено про право працівників, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, отримати компенсацію за їх знос (амортизацію). Причому поняття «інструмент» тут варто розглядати в його широкому значенні, тобто як засіб праці, до якого можна віднести й автомобіль.

* Зауважимо: податківці не заперечують проти виплати працівнику компенсації за використання його автомобіля для потреб підприємства без укладення договору оренди (див. роз’яснення в підкатегорії 103.02 БЗ).

Отже,

Розмір і порядок виплати такої компенсації бажано встановити в колективному договорі. Якщо такі положення в ньому відсутні, роботодавець визначає їх за погодженням із працівником.

Законодавство не встановлює порядок документального оформлення таких відносин між підприємством і працівником. Проте певні документи все-таки потрібні. Рекомендуємо при використанні транспортного засобу працівника підприємства оформляти такі документи:

1. Заяву працівника або окремий договір. Якщо в колективному договорі роботодавця передбачено використання особистого автомобіля працівника і визначено розмір і порядок виплати компенсації, то достатньо буде заяви працівника. Якщо колективний договір не містить подібних норм, необхідно оформити договір про використання автомобіля для потреб підприємства. Нотаріально посвідчувати такий договір не потрібно.

2. Наказ (розпорядження). На підставі заяви працівника або окремого договору керівник видає наказ (розпорядження) про виплату працівнику компенсації за використання його особистого автомобіля в господарській діяльності підприємства. У ньому доцільно зазначити мету і період використання транспортного засобу, розмір і порядок виплати компенсації. Враховуючи те, що за ст. 125 КЗпП таку компенсацію має право отримати працівник, який використовує свій інструмент для потреб підприємства, бажано визначити, що керувати автомобілем повинен сам працівник.

3. Первинні документи. Документами, що підтверджують використання автомобіля в господарській діяльності підприємства, є подорожні листи, довільні звіти про фактичне використання автомобіля протягом робочого дня тощо.

ПДФО і ВЗ. Відповідно до п.п. «г» п.п. 164.2.17 ПКУ компенсаційні виплати працівнику є додатковим благом, яке обкладається ПДФО, а отже, і ВЗ (п.п. 1.2 п. 16¹ підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).

Якщо підприємство компенсує витрати працівника на придбання ПММ для автомобіля, який використовується в господарській діяльності, то сума такої компенсації також є додатковим благом і обкладається ПДФО і ВЗ (див. роз’яснення в підкатегорії 103.02. БЗ).

Водночас цього можна уникнути в разі заправки автомобіля ПММ, придбаним підприємством за готівковий (через підзвіт) або безготівковий розрахунок. При цьому паливо оприбутковується на баланс підприємства і списується ним на підставі первинних документів. Працівник при цьому не здійснює витрат, тому не може бути і їх компенсації. Як наслідок, не виникає об’єкт нарахування ПДФО і ВЗ.

Зверніть увагу:

Правила нарахування ПДФО і ВЗ, а також відображення доходу у вигляді додаткового блага у звітності такі ж, як і для цього виду доходу в орендодавця автомобіля.

ЄСВ. Компенсація працівникам за використання для потреб підприємства особистого транспорту не включається до фонду оплати праці на підставі п. 3.22 Інструкції № 5. Крім того, вона належить до числа виплат за рахунок коштів роботодавця, на які не нараховується ЄСВ згідно з п. 11 розд. І Переліку № 1170. Тому ЄСВ з неї не справляється.

А ось вартість техобслуговування, ремонтів/поліпшень, виконаних за рахунок підприємства, а також суми компенсації працівнику вартості ПММ можна віднести до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат як інші виплати, які мають індивідуальний характер (п.п. 2.3.4 Інструкцій № 5). Отже, такі виплати є базою нарахування ЄСВ.

Водночас зауважимо: в роз’ясненні з підкатегорії 201.03 БЗ податківці з посиланням на п. 11 розд. І Переліку № 1170 стверджують, що компенсація працівнику вартості ПММ, витрачених у межах господарської діяльності підприємства, не є базою нарахування ЄСВ. Проте перш ніж застосовувати такий підхід, рекомендуємо отримати індивідуальну податкову консультацію на своє ім’я.

Усі суми виплат працівникам, на які нараховується ЄСВ, відображаємо в додатку Д1 до Об’єднаної звітності з ПДФО та ЄСВ.

Відображення в обліку. З правилами обліку компенсації витрат, пов’язаних з експлуатацією для потреб підприємства транспортного засобу, що належить працівнику, пропонуємо розібратися на прикладі.

Приклад 1.3. Працівник, до обов’язків якого входить збут продукції, періодично використовує особистий автомобіль для потреб підприємства. Відповідно до колективного договору, що передбачає можливість використання автомобіля в господарській діяльності підприємства, сума компенсації зносу становить 200 грн/дн. У поточному місяці автомобіль використовувався працівником протягом 10 днів. Керівником підприємства був виданий наказ про компенсацію зносу автомобіля.

Працівник надав до бухгалтерії авансовий звіт про придбання бензину для потреб підприємства на суму 1800 грн (у тому числі ПДВ — 300 грн). Бензин оприбутковано на баланс підприємства і списано на підставі первинних документів у витрати.

Крім того, підприємство компенсує працівнику вартість паркування автомобіля при виконанні службових обов’язків на суму 300 грн на підставі його заяви і підтвердних документів.

З відображенням в обліку компенсації витрат працівника при використанні його особистого автомобіля в діяльності підприємства пропонуємо ознайомитися в табл. 1.3.

Таблиця 1.3. Облік компенсації за використання автомобіля працівника