* Ми на цю тему писали неодноразово, див., наприклад, «Проблеми власного бензовозу» // «Податки & бухоблік», 2020, № 50.
** reyestr.court.gov.ua/Review/110772427
Суть спору: пальне в бензовозі — чи потрібна ліцензія на зберігання?
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) займається діяльністю у сфері вирощування сільгоспкультур на земельних ділянках. ТОВ для власних потреб придбавало пальне. Це пальне постачальник зливав в орендований ТОВ бензовоз-паливозаправник, яким воно потім розвозилось по місцям виконання сільгоспробіт для заправки техніки.
За результатами фактичної перевірки податківці «намалювали» ТОВ штраф у розмірі 0,5 млн грн за «порушення» ст. 15 Закону № 481*, а саме — зберігання пального в паливозаправнику без наявності ліцензії на право зберігання пального.
Крім того, фіскали застосували до ТОВ штрафи з п. 117.1 ПКУ за неподання щодо орендованих техніки і об’єктів форми 20-ОПП****.
**** Незаконність штрафування за такі порушення на підставі п. 117.1 ПКУ очевидна, це визнав навіть суд нижчого рівня. Тому це питання ми далі не розглядаємо.
ТОВ звернулося до суду із заявою про скасування: наказу на проведення цієї фактичної перевірки та ППР на згадані штрафи.
Позиція сторін: фіскали вимагають ліцензію, платник — проти
Фіскали. Податківці, які проводили фактичну перевірку у паливозаправнику, який тоді знаходився у орендованому ТОВ приміщенні, зробили зняття залишків пального і встановили, що на цей момент фактичні залишки пального становили 7841 л, про що було складено відповідний акт обстеження.
На підставі цього факту контролери зробили висновок, що ТОВ, «яке використовує паливозаправник з метою доставки та зберігання пального, не придбало ліцензію на зберігання пального на місце (територію), де відвантажується та зберігається пальне у паливозаправник, як ємність, що використовується для зберігання пального», чим порушено вимоги ст. 15 Закону № 481. І на цій підставі застосували до ТОВ згаданий штраф у розмірі 500 тис. грн, передбачений ст. 17 Закону № 481 за зберігання пального без наявності ліцензії.
Платник. Зазначимо, що ТОВ у захисті своїх прав пішло двома шляхами, висунувши паралельно вимоги: скасування наказу на проведення фактичної перевірки (1) та скасування ППР на згадані штрафи (2). Шлях перший не виправдав себе, бо вимогу не підтримали суди усіх рівнів, і ми його не аналізуємо. А от щодо другого — див. далі.
ТОВ (позивач) наполягало на тому, що отримувати ліцензію на право зберігання пального госпсуб’єкт повинен тільки для цистерн/ємностей, які розташовані на відповідних земельних ділянках (тобто мають місце/територію розташування). А порядок отримання ліцензії у разі знаходження пального в транспортних засобах виключно для власних потреб суб’єкта господарювання — відсутній.
ТОВ наголошувало, що паливозаправником здійснюється заправка комбайнів, навантажувачів, тракторів тощо, оскільки ця сільгосптехніка не має/не завжди має можливість здійснювати роз’їзди для заправки пальним без шкоди виробничому процесу. Про це свідчать звіти про заправку та роздачу пального, які надавались фіскалам під час перевірки, але це не знайшло відображення в акті перевірки…
Отже, ТОВ не здійснює госпдіяльність з виробництва, продажу чи зберігання пального, не має стаціонарного місця для його зберігання, а використовує придбане пальне лише для власних господарських потреб, отримуючи пальне у паливозаправник з подальшим розливом у паливні баки транспортних засобів. Тому
паливозаправник не є місцем зберігання пального в розумінні Закону № 481, отже, відсутні підстави для застосування до ТОВ штрафних санкцій, встановлених ст. 17 цього Закону
Рішення справи судом: ліцензія на зберігання не потрібна!
На жаль, податківців спочатку підтримали суди першої та апеляційної інстанцій, і ТОВ довелось подавати ще й касаційну скаргу до ВС.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що встановленими у справі обставинами підтверджено факт порушення законодавства, а саме зберігання позивачем пального без наявності ліцензії, що виявили фіскали під час фактичної перевірки. Тому, за висновком цих судів, ГУ ДПС правомірно застосувало до ТОВ фінансові санкції в розмірі 500 тис. грн.
Однак судді ВС цього разу, на відміну від своїх молодших колег, професійно-зважено стали в цьому «ліцензійно-бензовозному» питанні на бік платника. Давайте поглянемо, як вони аргументували своє ліберальне рішення.
ВС, пославшись на висновок постанови ВС від 31.05.2022* у справі № 540/4291/20, зазначив, що застосування норм ст. 15 Закону № 481, якими врегульовано порядок отримання ліцензії на зберігання пального, має проводитись у взаємозв’язку з нормами пп. 14.1.6, 14.1.61 ПКУ. Нагадаємо, у цих нормах визначено терміни «акцизний склад» та «акцизний склад пересувний» відповідно.
* У матеріалі справи помилково зазначена дата 31.05.2020 (переплутано рік). А текст цієї постанови див. тут.
Тут ми зробимо невеличкий відступ і нагадаємо, що свого часу ми детально аналізували висновки цієї постанови від 31.05.2022 у матеріалі «Ліцензія на зберігання пального: думка ВС» // «Податки & бухоблік», 2022, № 42. І тепер її стали використовувати як «базову»…
Отже, суд зазначив, що зберігання пального нерозривно пов’язане з наявністю у госпсуб’єкта місця зберігання пального, де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального. І — що
обов’язок з отримання ліцензії на зберігання пального, яке використовується госпсуб’єктом для власних виробничих потреб (не пов’язаних з метою отримання доходу від зберігання пального), залежить саме від наявності у нього місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного»,
незалежно від того, чи зареєстрований такий суб’єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявності підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу!
Якщо наявне у госпсуб’єкта місце зберігання пального не може бути кваліфіковане як «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», у нього немає обов’язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці. І санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом ст. 15 Закону № 481 звільняє суб’єкта господарювання від обов’язку отримувати відповідну ліцензію.
Таким чином, для встановлення в діях госпсуб’єкта складу такого правопорушення, як зберігання пального без отримання ліцензії, встановленню підлягають обставини, зокрема, щодо місця та способу зберігання пального, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини щодо використання пального.
«Сам по собі факт наявності на балансі у госпсуб’єкта невикористаного пального не є достатньою підставою для його оцінки як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії»
Далі ВС, пославшись на п.п. 14.1.61 ПКУ, підкреслив: не є акцизним складом пересувним транспортний засіб, що використовується госпсуб’єктом, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на території України власного пального для потреб власного споживання.
За своєю сутністю спосіб зберігання ТОВ придбаного пального до його використання у госпдіяльності відповідає ознакам, які ПКУ встановлює як винятки з поняття «акцизний склад пересувний»: орендовані транспортні засоби, що використовуються ТОВ, призначені для переміщення в них пального на території України для потреб власного споживання. За таких обставин відсутні підстави вважати, що діяльність ТОВ підпадає під визначення «зберігання пального», як діяльності, стосовно якої нормами ст. 15 Закону № 481 встановлено ліцензування. Відповідно у ТОВ не було обов’язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.
Як підсумок, ВС визначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про правомірність ППР, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 500 тис. грн, і задовольнив касаційну скаргу ТОВ.
Думка редакції: немає «місця» — нічого ліцензувати
Цілком підтримуємо цей вердикт ВС та інші подібні вердикти (див. нижче!).
Водночас нам більше до вподоби аргументація, яку використовувало у цій справі ТОВ (див. вище). Додамо до неї свої «5 копійок». Закцентуємо додатково увагу на тому, що термін «місце зберігання пального» передбачає розташування (!) споруд, та/або обладнання, та/або ємностей для зберігання пального в конкретному місці (території). І — що ліцензія згідно зі ст. 15 Закону № 481 видається саме на таке місце (адресу).
Однак у таких випадках ємність (цистерна) «розташована» на транспортному засобі (бензовозі тощо) і зазвичай рухається з місця на місце! Тобто вона не розташована на конкретному місці/території. А зберігання пального не у «місці зберігання пального», а у транспортному засобі, який «на ходу» (експлуатується), не підпадає під ліцензування! Немає «місця» — нічого ліцензувати…
Як ми вже колись зазначали, нам не дуже до вподоби підхід суддів до вирішення питань ліцензування пального, які регулює Закон № 481, із залученням норм ПКУ. Адже ці акти не надто близькі і мають іншу спрямованість, — норми ПКУ «націлені» на доволі специфічне оподаткування операцій з пальним! Саме тому, гадаємо, у Законі № 481 (див. ст. 1) прямо передбачено використовувати з ПКУ лише терміни «пальне», «електронна сигарета» та «рідини, що використовуються в електронних сигаретах»…
Добре, що у цьому випадку судді вирішили питання не на користь фіскалів, але у низці справ термінологія ПКУ для трактування норм Закону № 481 використовується і для фіскальних рішень*. І, до речі, якщо орієнтуватись у «ліцензійних» питаннях на визначення «ліцензійний склад» (п.п. 14.1.6 ПКУ), то можна дійти висновку, що при зберіганні пального для власних потреб не потрібна ліцензія (вибачте за тавтологію ☺), якщо ємності для пального на «стаціонарному» складі не перевищують 200 м3 (за умови, що річний обсяг придбання пального не перевищив 1000 м3/1млн л)…
* Див., наприклад: «Як Верховний Суд вимагає ліцензії та «акцизної» реєстрації від посередників при купівлі пального!» // «Податки & бухоблік», 2023, № 94.
Тим не менш,
такий ліберальний суддівський підхід до цієї проблеми, що викладений у «основній-базовій» постанові ВС від 31.05.2022 у справі № 540/4291/20, став активно застосовуватись суддями в інших «ліцензійно-бензовозних» справах на практиці
На його підставі винесені антифіскальні вердикти також у постанові ВС від 15.06.2022 у справі № 260/3859/20 і в більш пізніх постановах ВС: від 05.07.2023 у справі № 460/2663/22, від 01.08.2023 у справі № 360/567/21 (ср. ).
Тож тим неплатникам пального акцизу, які мають бензовози/заправники (і не мають ліцензій на зберігання), варто на нього орієнтуватись і активно захищатись при перевірках цими судовими прецедентами!
Водночас зазначимо, що у більшості згаданих справ «молодші» судові інстанції підтримували фіскалів і «статус кво» відновлював саме ВС! Тому коли ваш бензовоз із пальним постійно паркується в одному й тому місці, можливо, спокійніше буде придбати на це місце спрощену ліцензію, щоб потім не бідкатись по судах?..
Бонус: відшкодування судових витрат
ВС у цій справі було ще прийнято додаткову постанову від 27.06.2023, якою задоволено заяву ТОВ про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, а також — про стягнення судових витрат!
