Спрощений режим регулювання трудових відносин

Коли застосовуємо

Спрощений режим регулювання трудових відносин передбачено гл. ІІІ-Б КЗпП.

Він може застосовуватися у трудових відносинах між працівниками та роботодавцями виключно на добровільних засадах. Причому використовувати спрощене регулювання можуть не всі роботодавці, а лише (ч. 1 ст. 49⁵ КЗпП):

1) суб’єкти малого або середнього підприємництва відповідно до закону з середньою кількістю працівників за звітний період (календарний рік) не більше 250 осіб* (за даними відповідної статзвітності) або

* Як розрахувати цей показник, ви можете дізнатися зі статті «Розрахунок чисельності працівників підприємства» // «Податки & бухоблік», 2020, № 77.

2) роботодавці під час укладення трудового договору з працівниками, розмір зарплати яких протягом місяця понад 8 мінімальних заробітних плат (далі — МЗП).

Зупинимося на цих щасливчиках докладніше.

Визначення суб’єктів малого та середнього підприємництва встановлено ч. 3 ст. 55 ГКУ. Причому до складу суб’єктів малого підприємництва відповідно до цієї норми належать суб’єкти мікропідприємництва. Тому скористатися спрощеним регулюванням трудових відносин можуть і вони.

Але тут виникає питання: чи потрібно при віднесенні роботодавця до суб’єктів мікро-, малого, середнього чи великого підприємництва з метою застосування гл. ІІІ-Б КЗпП враховувати річний дохід? Річ у тім, що при розподілі підприємств та ФОП за групами ч. 3 ст. 55 ГКУ встановлює два критерії: кількість працівників та річний дохід. А ось у КЗпП згадується лише кількість працівників. На жаль, за рік, що пройшов з моменту появи у КЗпП норм про спрощений режим регулювання трудових відносин, жодних роз’яснень від Мінекономіки з цього приводу так і не було.