«Вимушена» неоплачувана відпустка: вивчаємо наслідки для «відпускного» стажу

Почнемо з уже знайомих правил — відпустка без збереження зарплати надається виключно за підставами, оговореними у ст. 25 і 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504), та за наявності бажання працівника скористатися такою відпусткою. Але зараз із таких правил є винятки.

З 01.01.2015 р. керівники органів виконавчої влади та інших державних органів отримали право у межах бюджетних призначень відправляти своїх працівників у відпустки без збереження зарплати і при цьому самостійно визначати тривалість такої відпустки*. Згода (бажання) працівника на цю відпустку не потрібна (п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII, далі — Закон № 76).

* Про органи, на які не поширюється така норма, див. в «ОП», 2015, № 1, с. 9, а про визначення поняття «державний орган» довідайтеся з «ОП», 2014, № 20, с. 4. — Прим. ред.

Зауважимо, що з 03.08.2014 р.** по 31.12.2014 р. такими повноваженнями наділялися керівники більш вузького кола держорганів — керівники центральних органів виконавчої влади, які здійснюють контроль та нагляд у відповідних галузях і сферах, та центральних органів виконавчої влади, виконання функцій яких можуть здійснювати відповідні міністерства (п. 6⁶ Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 р. № 719-VII, далі — Закон № 719).

** З приводу дати набрання чинності Законом, яким регламентована така норма, велися дискусії. Пригадайте їх в «ОП», 2015, № 1, с. 3. — Прим. ред.

Переходимо до визначення впливу неоплачуваної відпустки на тривалість щорічних відпусток. У ст. 9 Закону № 504 визначені періоди роботи (у тому числі і для держслужбовців), які зараховують до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки. Для вирішення ситуації, наведеної у запитанні, треба звернути увагу на п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону № 504. Згідно з цим пунктом до згаданого стажу включають час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і 26 Закону № 504.

Ось і виходить, що до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки потрапить час перебування у відпустках без збереження зарплати виключно за підставами, визначеними у ст. 25 і 26 Закону № 504 (крім відпустки для догляду за дитиною до 6 років). Але, як вже відзначалося раніше, відпустка «за свій рахунок», передбачена Законом № 76 та Законом № 719, не прописана ані у ст. 25, ані у ст. 26 Закону № 504.

Звісно, це вплине і на тривалість «заробленої» щорічної основної відпустки. Проілюструємо на прикладі ситуації, наведеної у запитанні:

1. Визначаємо кількість календарних днів, які включаються до стажу для надання щорічної основ­ної відпустки:

365 - 10 - 56 = 299 (к. дн.),

де 365 — кількість календарних днів у робочому році (з 20.03.2014 р. по 19.03.2015 р.);

10 — кількість святкових та неробочих днів згідно зі ст. 73 КЗпП, що припадають на робочий рік;

56 — кількість календарних днів відпустки без збереження зарплати за рішенням керівника (з 05.01.2015 р. по 01.03.2015 р.).

2. Розраховуємо, скільки календарних днів щорічної основної відпустки припадає на 1 відпрацьований календарний день:

30 : (365 - 10) = 0,0845 (к. дн.),

де 30 — кількість календарних днів щорічної основної відпустки, що належать держслужбовцю за повний відпрацьований робочий рік;

365 — кількість календарних днів за рік;

10 — кількість святкових та неробочих днів відповідно до ст. 73 КЗпП.

3. Розраховуємо тривалість щорічної основної відпустки держслужбовця, на яку він має право за робочий рік з 20.03.2014 р. по 19.03.2015 р.:

299 х 0,0845 = 25 (к. дн.).

Зовсім іншу ситуацію будемо мати при наданні держслужбовцям додаткової оплачуваної відпустки за стаж держслужби тривалістю до 15 календарних днів. Основоположний критерій тут — саме стаж держслужби. До стажу держслужби, зокрема, входить період, коли держслужбовець не працював з поважних причин, але залишався у трудових відносинах з державним органом (абз. 2 п. 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ від 03.05.94 р. № 283).

Фактично працівник, перебуваючи у відпустці без збереження зарплати за Законом № 76 або Законом № 719, не перериває трудових відносин із роботодавцем. При цьому причини його нез’явлення на роботі у цей період є поважними, оскільки передбачені на нормативно-правовому рівні. Отже, період перебування працівника у відпустці «за свій рахунок» за рішенням керівника потрапить до стажу держслужби.