Про внесення зміни до статті 25 Закону України «Про відпустки»

Верховна Рада України постановляє:

I. Частину першу статті 25 Закону України «Про відпустки» <…> доповнити пунктом 18 такого змісту:

«18) працівникам на період проведення антитерористичної операції у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції».

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування*.

* Закон набрав чинності 01.02.2015 р. — Прим. ред.

2. Установити, що розрахунок суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, встановлений передостаннім абзацом частини п’ятої, абзацом третім частини шостої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (із змінами, внесеними Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII), здійснюється без врахування працівників, яким надано відпустки без збереження заробітної плати відповідно до пункту 18 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки».

КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ

З початку року законодавці тільки і знають, що «сиплють» на нас зміни, доповнення та нововведення в нормативно-правовій сфері. Їх свіжа порція головним чином стосується надання відпусток, але порушує й інші аспекти.

Нова підстава для відпустки «за свій рахунок». Нормотворці виконали свої торішні обіцянки. Ідеться про надання відпусток «за свій рахунок» працівникам, місця роботи яких знаходяться в районах проведення АТО.

Нагадаємо, що з оформленням відсутності на роботі таких «трудівників» виникали чималі дилеми. Так, більшість працівників у неспокійних східних регіонах не можуть виходити на роботу на цій території, оскільки такі «явки» загрожують їх здоров’ю/життю або ж установи просто не можуть забезпечити їх нормальними умовами роботи. Як бути? Спочатку Мінсоцполітики (лист від 08.07.2014 р. № 7302/3/14-14/13 // «ОП», 2014, № 14, с. 8) рекомендувало таких працівників відправляти у різні відпустки — щорічні, соціальні на дітей, без збереження зарплати. На жаль, відпустки не гумові…

Що робити після закінчення всіх підстав для їх використання? Тут роботодавці викручувалися як могли — оформляли простої, переводили працівників до інших філій (при нагоді), табелювали працівників як відсутніх з нез’ясовних причин (див. спецвипуск «ОП», 2014, № 18/1, с. 20). Саме ж Міністерство мовчало, але клятвено завірило в наявності проекту якогось закону. За його словами, прийняття такого закону дозволить зазначеним працівникам оформляти відпустки «за свій рахунок» на весь період проведення АТО (лист Мінсоцполітики від 11.08.2014 р. № 8946/0/14-14/1 // «ОП», 2014, № 17, с. 9).

Говорили про це ще влітку-восени 2014 року, але офіційний документ, тобто Закон, що коментується, отримали тільки сьогодні. Його норми принесли нову підставу для надання відпустки без збереження зарплати. Тепер вона визначена в п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504).

Розглянемо деякі факти, які випливають із цієї нової підстави для неоплачуваної відпустки:

— працівники можуть скористатися відпусткою «за свій рахунок» тільки після набрання чинності Законом, що коментується, тобто з 01.02.2015 р. Не треба пояснювати, що рішення законодавців явно забарилося, адже реально його чекали ще влітку. Зараз же проблематично розшукати працівників, які роз’їхалися, для отримання від них згоди на відпустку без збереження зарплати за п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону № 504. Та все ж відпустка «за свій рахунок» — правильне рішення при оформленні відсутніх працівників через знаходження установи на території проведення АТО;

— на відпустку за новою підставою можуть розраховувати виключно працівники, місце роботи яких знаходиться на території проведення АТО. Якщо працівник мешкає на такій території, але установа, в якій він працює, знаходиться поза зоною АТО, то він не може скористатися нормою п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону № 504;

— перелік населених пунктів, що вважаються територією АТО, на сьогодні не затверджено. Уряд начебто визначив список таких неспокійних регіонів (розпорядження КМУ від 30.10.2014 р. № 1053-р), але потім зупинив його дію (розпорядження КМУ від 05.11.2014 р. № 1079-р). Як сьогодні дізнатися, чи знаходиться установа-роботодавець у зоні АТО? На нашу думку, інформацію саме про проведення АТО в тому чи іншому населеному пункті можна отримати, звернувшись із запитом до Штабу Антитерористичного центру при СБУ. Так, у листі згаданого Штабу від 16.12.2014 р. № 33/8428 зазначено: письмова інформація про проведення АТО надається громадянам офіційним листом Штабу Антитерористичного центру при СБУ за наслідками розгляду їх звернень.

ЄСВ-винятки у разі відпустки «за свій рахунок» у районі АТО. Законодавець не обмежився новою підставою для надання відпустки без збереження зарплати. У Прикінцевих положеннях Закону, що коментується, паралельно з таким нововведенням відразу йдуть і уточнення про сплату ЄСВ за працівників, які перебувають у неоплачуваній відпустці згідно з п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону № 504.

Роботодавець (на території проведення АТО) таких працівників не зобов’язаний виконувати «славнозвісні» вимоги, встановлені передостаннім абзацом ч. 5 та абзацом третім ч. 6 ст. 8 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі — Закон № 2464). Дізнайтеся подробиці з консультації фахівця на с. 20 цього номера і статті експертів в «ОП», 2015, № 2, с. 6.

Наприклад, працівник частину місяця перебував у відпустці без збереження зарплати за новою підставою, а частину місяця відпрацював (хоча б один день). У такому разі базою нарахування ЄСВ буде фактично нарахована зарплата. Якщо ж працівник увесь місяць був у відпустці без збереження зарплати, то роботодавець взагалі не нараховує ЄСВ з причини відсутності самої бази нарахування. Підтверджує такі висновки і фахівець ДФСУ (див. с. 20 цього номера).

Не зайвим буде зазначити: роботодавці — платники ЄСВ, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів на території АТО, звільняються, зокрема від нарахування та сплати ЄСВ (п. 9³ розд. VIII Закону № 2464). Але оскільки, як зазначалося раніше, територія АТО чітко не визначена, виконати таку норму неможливо. Тобто такі роботодавці нараховують і сплачують ЄСВ у загальному випадку.

Прикінцеві положення Закону, що коментується, звичайно, сприятливі для роботодавця. Працівник же від них користі не матиме.

Річ у тім, що до страхового стажу місяць включається як повний, якщо сума сплачених внесків не менше мінімального страхового внеску (Мінзарплата х Відсотковий розмір ЄСВ). Якщо ж була сплата ЄСВ, що недотягує до мінімального страхового внеску, то у такому разі місяць включається до страхового стажу пропор­ційно фактично сплаченому ЄСВ (ст. 21 Закону України від 23.09.99 р. № 1105-XIV, ст. 24 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-IV, ст. 21 Закону України від 02.03.2000 р. № 1533-III).

Інвалід з дитинства — нова підстава для соцвідпустки та відпустки «за свій рахунок». Давненько в порядку надання соцвідпустки на дітей не було змін. Таке упущення виправив Закон України від 15.01.2015 р. № 120-VIII.

Основне його нововведення — це внесення нових додаткових підстав для надання соцвідпустки працюючим особам, передбаченої ст. 182¹ КЗпП та ст. 19 Закону № 504 (ср. ). Так, з 01.01.2015 р. право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів (за наявності двох і більше підстав — 17 календарних днів) мають:

— мати інваліда з дитинства підгрупи А I групи;

— батько інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує його без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);

— особа, яка взяла під опіку інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Зверніть увагу! У перелічених підставах для надання соцвідпустки не йдеться про дитину-інваліда. Тобто відпустку з таких підстав працівнику надають навіть у випадку, якщо інвалідові, матір’ю (батьком, опікуном) якого він є, вже виповнилося 18 і більше років.

Більш того, якщо працівник до припинення трудових відносин не скористається соцвідпусткою з таких підстав, то при звільненні йому виплатять грошову компенсацію за невикористані дні цієї соцвідпустки (див. відкориговані норми ст. 83 КЗпП та ст. 24 Закону № 504). Розраховують оплату днів відпустки за такими підставами та компенсацію за її невикористання відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100 (ст. 21 Закону № 504). На жаль, у ці норми закралася неточність: у них ідеться про повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Законодавці у двох соснах заблукали: вочевидь, слова «повнолітня дитина» — це помилка і у вказаних нормах є зайвими. Сподіваємося, саме такого підходу дотримуватимуться й чиновники.

Фігурує інвалід з дитинства підгрупи А I групи і в підставі для надання відпустки без збереження зарплати (розширений п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону № 504). Але тут вже йдеться про нього, як про дитину, і зазначено конкретний вік — до 18 років. Сполучаємо воєдино всі зазначені акценти і отримуємо: мати або інші особи, зазначені в ч. 3 ст. 18 та ч. 1 ст. 19 Закону № 504, що доглядають дитину з категорією «дитина-інвалід підгрупи А» має право взяти відпустку без збереження зарплати до досягнення такою дитиною 18 років. Ця норма також діє з 01.01.2015 р.

Матусі, які вийшли на роботу, втратять 130 грн. З 01.02.2015 р. матусі-працівниці, які вийшли на роботу незалежно від режиму роботи — повний чи неповний робочий день, втратять право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (130 грн.). Про це свідчить виключення відповідного речення з ч. 8 ст. 179 КЗпП і ч. 4 ст. 18 Закону № 504.

Зазначимо, що таку «символічну» допомогу і так уже отримують далеко не всі. Її виплату припинили з 01.07.2014 р. Виняток — жінки, у яких до 01.07.2014 р. в сім’ї народилася перша дитина (деталі — у статті «ОП», 2014, № 13, с. 17).

Уточнено пакет документів для отримання допомоги при народженні дитини (41280 грн.). З 01.02.2015 р. заяву для отримання такої допомоги слід подавати за формою, встановленою Мінсоцполітики (раніше — у довільній формі). Зауважимо, що наразі Міністерство не затвердило таку форму. Розглянуті зміни фігурують у ст. 11 Закону України від 21.11.92 р. № 2811-XII.