Зменшуємо фінрезультат
Відкладаємо дохід. Дохід від реалізації товарів визнаємо при дотриманні всіх умов з п. 8 П(С)БО 15. Відкласти дохід можна «затягнувши» з передачею ризиків і вигід, пов’язаних з правом власності на товар (не завжди передача ризиків відбувається одночасно з фактичним відвантаженням товарів).
А ось у частині робіт та/або послуг відкласти дохід не вийде. За послугами п. 10 П(С)БО 15 у будь-якому випадку вимагає визнавати дохід (!) на дату балансу. Для цього дохід оцінюють виходячи зі ступеня завершеності послуг (базовий підхід — якщо може бути достовірно визначений результат операції). Як оцінити дохід «за завершеністю», визначено в пп. 11 — 12 П(С)БО 15.
Якщо в такий спосіб оцінити дохід неможливо, тоді його оцінюють у розмірі витрат, що підлягають відшкодуванню (п. 13 П(С)БО 15).
Витрати за самоактом. Навіть якщо первинного документа немає, відкладати момент відображення витрат на інший період не слід (ч. 5 ст. 9 Закону про бухоблік). Дата відображення операції в бухобліку не прив’язана до дати оформлення первинного документа. Тому якщо первинний документ від контрагента спізнюється, то доцільно, як прописано в п. 2.6 Положення № 88, показати витрати на підставі внутрішнього документа — самоакта. Головне, щоб самоакт містив усі обов’язкові реквізити з ч. 2 ст. 9 Закону про бухоблік (детальніше див. «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 62, с. 29; № 71, с. 14).
Уцінка запасів. Якщо у вас залежалися запаси, які на дату балансу знизились у ціні, зіпсувалися, застаріли або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду, то обов’язково уцініть їх до чистої вартості реалізації. Цього прямо вимагає п. 25 П(С)БО 9. У такому випадку слід заручитися рішенням керівника про проведення уцінки й оформити акт уцінки (п. 3.15 Методрекомендацій № 2).
На суму уцінки ви збільшите витрати вже в періоді її проведення і, як наслідок, зменшите фінрезультат до оподаткування. Причому це спрацює й у високодохідників.
Вартісний критерій для ОЗ. Вартісний критерій для розмежування ОЗ і МНМА в бухобліку підприємство має право встановити самостійно (п.п. 5.2.7 П(С)БО 7). І чим вище його сума, тим більшу кількість необоротних активів можна буде відносити до складу МНМА. А це надасть можливості амортизувати їх методами 100 % і 50/50 %, передбаченими п. 27 П(С)БО 7. І вартість таких активів, що амортизується, швидше потрапить до витрат. Єдине — не забудьте до наказу про облікову політику затвердити належні зміни (їх можна вносити на будь-яку дату).
Щоправда, цей прийом підходить тільки малодохідним підприємствам. Високодохідники зобов’язані орієнтуватися ще і на податковий вартісний критерій у 6000 грн., установлений п.п. 14.1.138 ПКУ. І за об’єктами зі строком використання більше року і вартістю понад 6000 грн. розраховувати різниці з пп. 138.1 і 138.2 ПКУ. Щоправда, тут може допомогти такий прийом.
Дроблення ОЗ. Об’єктом ОЗ може вважатися не лише актив загалом (конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій), але і його частини (п. 4 П(С)БО 7). І якщо вам до рук потрапить складний об’єкт ОЗ, то його спокійнісінько може врахувати по частинах (окремо кожну). У такому разі є шанс кваліфікувати окремі об’єкти складного необоротного активу як МНМА і, застосувавши метод амортизації 50/50 % або 100 %, тут же зменшити свій фінансовий результат. Високодохіднику це допоможе уникнути за такими об’єктами різниць.
Ремонтуємо, а не покращуємо! Якщо є така можливість, то бажано визнавати ремонтні роботи об’єктів ОЗ саме ремонтом. Адже витрати на ремонт, на відміну від витрат на поліпшення, відразу ж потрапляють до витрат (пп. 14,15 П(С)БО 7) і таким чином зменшують фінрезультат — об’єкт для обкладення податком на прибуток.
Тим більше, що рішення про характер саме робіт, приймає безпосередньо керівник підприємства з урахуванням аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат (п. 29 Методрекомендацій № 561).
Головне, щоб ремонти не мали ознак поліпшень, перелічених у п. 31 Методрекомендацій № 561 (ср. ).
Якщо ви все-таки маєте справу з поліпшення об’єкта (або власного, або орендованого), то має сенс обліковувати конструктивно віддільні частини як (!) окремі об’єкти (детальніше див. «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 71, с. 18). У такому разі вийде: по-перше, при застосовувані коригування виграти від установлення коротшого строку використання окремих об’єктів; по-друге, можливо, що деякі з таких об’єктів виявляться МНМА.
Маневри з амортизацією. Тут можна запропонувати не лише прискорити процеси амортизації:
1) змінити метод амортизації на «цікавіший». Щоб збільшити щомісячну суму амортизації, платник може обрати або перейти на метод більш цікавий (наприклад, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод). Такий варіант підійде і для високодохідників, оскільки вони в податковому обліку використовують ті ж методи амортизації, що й у бухобліку (за винятком виробничого).
Зміну методу амортизації Мінфін розцінює як зміну облікових оцінок (див. лист від 02.11.2009 р. № 31-34000-20-23-5535/5708). Тож жодних виправлень у частині нарахованої амортизації в попередніх звітних періодах проводити не потрібно;
2) знизити строк корисного використання об’єкта. Чим менше такий строк, тим швидше амортвартість об’єкта ОЗ можна віднести до складу витрат.
Встановлюючи «новий» строк використання, врахуйте такі основні фактори (п. 24 П(С)БО 7): очікуване використання об’єкта з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний і моральний знос; правові та інші обмеження за строками використання об’єкта тощо.
На показники обліку зміна строку впливає перспективно, оскільки належить до облікових оцінок.
Єдиний мінус — такий прийом підійде лише малодохідникам.
У податковому обліку для високодохідників установлені граничні строки амортизації (п.п. 138.3.3 ПКУ), знижувати які не можна. Зменшивши строк амортизації в бухобліку, коригування фінрезультату на амортизаційну різницю збільшить фінрезультат.
Не припустимо зайвих втрат витрат, що амортизуються
3) ліквідаційну вартість прирівняти до нуля. Ліквідаційна вартість не бере участі при визначенні амортизації об’єкта ОЗ (п. 4 П(С)БО 7), а тому знижує розмір амортизаційних відрахувань, що лягають на витрати. Щоб уникнути втрати витрат при амортизації, краще не встановлювати ліквідаційну вартість об’єкта або встановити її на мінімальному рівні.
Щоправда, «обнулити» ліквідаційну вартість вийде не завжди. Будьте уважні, ліквідаційна вартість в обов’язковому порядку має бути:
— за об’єктами ОЗ: при переоцінці, залишкова вартість яких дорівнювала нулю (п. 17 П(С)БО 7), при використанні методу амортизації зменшення залишкової вартості (п. 26 П(С)БО 7);
— за об’єктами нематеріальних активів, які зобов’язані викупити або за якими є активний ринок (п. 28 П(С)БО 8).
Скористатися цим способом можуть як малодохідники, так і високодохідники.
Маскуємо «мінус»
«Мінус» у річній декларації з податку на прибуток (або «мінуси» у двох квартальних поспіль) вказано серед критеріїв з високим ступенем ризику (пп. 1 — 3 п. 5 розд. III Порядку № 524). А це, на жаль, може загрожувати йому плановою документальною перевіркою.
Як цього уникнути? Як варіант — не відображати витрати відразу в періоді їх виникнення, а пов'язати з отриманням доходів або «притримати» як ті, що споживатимуться протягом декількох звітних періодів, — на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів» (детальніше див. «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 17, с. 16; 2018, № 27, с. 26.
Але навіть якщо належність деяких до витрат майбутніх періодів виявиться вельми сумнівною, завжди можна послатися на те, що через неправильну класифікацію в бухгалтерському обліку витрати звітного періоду були помилково віднесені платником податку на прибуток. І вже після подання позитивної декларації з податку на прибуток, провести її уточнення (детальніше про виправлення помилок див. «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 22).
Пробуйте, комбінуйте — і результат вам сподобається!
