Податок на доходи фізичних осіб

Візитні картки, виготовлені для працівників, на яких зазначені, зокрема, логотип, реквізити суб’єкта господарювання та особисті дані конкретного працівника, є додатковим благом, отриманим платником податків від роботодавця, і їх вартість включається до загального місячного оподатковуваного доходу, з якого утримується податок за ставкою 18 %

(підкатегорія 103.02 БЗ)

Спірний момент. На нашу думку, у цьому випадку в працівника, який володіє візиткою, жодного додаткового блага виникати не повинно. Адже передаючи будь-кому свою візитку, він діятиме в інтересах роботодавця, інформуючи її одержувача про суб’єкта господарювання. А інформація про самого працівника наводиться як контактна. Тобто вона вказує на представника суб’єкта господарювання, до якого слід звернутися в тому чи іншому випадку. Якщо працівник залишив візитну картку потенційному покупцеві, не виключено навіть, що обслуговувати останнього буде зовсім інший співробітник. Тобто жодних вигід для самого працівника видана роботодавцем візитна картка в загальному випадку не несе.

Якщо ви також не згодні з податківцями і готові боротися з ними в суді, для підкріплення своїх «захисних» аргументів видайте наказ про виготовлення іменних візитних карток тим чи іншим працівникам (із зазначенням у ньому прізвищ таких працівників) для їх використання у межах виконання трудових обов’язків

Сума, отримана під звіт (компенсована фізичній особі, яка витратила власні кошти) для здійснення представницьких витрат юридичної особи (не в рекламних цілях), підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) на загальних підставах (підкатегорія 103.02 БЗ)

Дійсно, якщо представницькі витрати, що компенсуються працівнику, не носять рекламного характеру, їх сума включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи і, відповідно, обкладається ПДФО і військовим збором* (далі — ВЗ). На це вказує п.п. «б» п.п. 170.9.1 ПКУ. У Податковому розрахунку за формою № 1ДФ** такі доходи фізособи відображають з ознакою «118».

Проте оформивши документи, що підтверджують рекламну спрямованість таких витрат, цих небажаних наслідків можна уникнути. Такими документами, на думку податківців (див. листи Міндоходів від 25.10.2013 р. № 14054/6/99-99-19-03-02-15 і ДПСУ від 22.11.2012 р. № 5743/0/61-12/15-1415), є:

— офіційні запрошення представників інших суб’єктів господарювання і відповіді на такі запрошення;

— наказ (у ньому зазначають дату і місце проведення заходу, його мету, яка повинна підтверджувати рекламний характер заходу, кількість запрошених, плановий бюджет тощо);

— програма проведення заходу;

— кошторис витрат;

— звіт про проведений захід;

— інші первинні документи (договори, акти, накладні, платіжні доручення тощо).

Детальніше про представницькі витрати див. «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 39, с. 12 і № 41, с. 14

* На підставі п.п. 1.2 п. 16¹ підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ.

** Затверджена наказом Мінфіну від 13.01.2015 р. № 4.

Якщо підприємство відшкодовує витрати, понесені працівниками на придбання ПММ для транспортних засобів, що використовуються ними в господарській діяльності підприємства, сума такого відшкодування підлягає обкладенню ПДФО як додаткове благо на підставі п.п. «г» п.п. 164.2.17 ПКУ (підкатегорія 103.02 БЗ)

Нагадаємо, що доходи у вигляді додаткового блага відображають у формі № 1ДФ з ознакою «126».

Зауважте також, що на підставі п.п. 1.2 п. 16¹ підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ суму відшкодування вартості ПММ у цьому випадку необхідно обкласти ще й ВЗ.

Водночас ПДФО- і ВЗ-повинності можна уникнути. Заправляйте автомобіль працівника паливом, купленим підприємством. У такому разі ви оприбутковуватимете паливо на баланс і списуватимете на підставі підтвердних документів. У результаті працівник не нестиме витрати, тобто про жодну компенсацію не може бути й мови. А раз немає доходів фізичної особи, немає й ПДФО з ВЗ

* Тут і далі — паливно-мастильні матеріали.

Враховуючи, що проїзд найманого працівника до місця роботи та/або з роботи додому не пов’язаний з виконанням ним трудової функції та не підпадає під дію КЗпП, то в разі прийняття керівником підприємства рішення про виплату компенсації за проїзд працівнику сума такої компенсації обкладатиметься ПДФО на підставі п.п. 164.2.17 ПКУ

(підкатегорія 103.02 БЗ)

Дійсно, при компенсації працівникам проїзду з роботи та/або на роботу у них виникає оподатковуваний дохід. Щоправда, ми вважаємо, що такий дохід — зарплата. Адже згідно з п.п. 2.3.4 Інструкції № 5 сума компенсації працівникам вартості проїзду громадським транспортом є однією зі складових фонду оплати праці. Але якщо можливість такої компенсації не зазначена в ухваленому на підприємстві документі, що встановлює перелік зарплатних виплат (у розділі «Оплата праці» колдоговору або трудового договору, укладеного з працівником), то податківці при перевірці, найімовірніше, наполягатимуть, що така компенсація для цілей ПДФО є додатковим благом.

Водночас якщо підприємство забезпечує працівникам безкоштовну доставку на роботу власним транспортом або транспортом сторонніх транспортних підприємств, утримання ПДФО можна уникнути. Річ у тому, що така доставка, як правило, не персоніфікована, тому про доходи конкретних працівників не може бути й мови

Сума знижки включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків (як додаткове благо) тільки у тому випадку, якщо вона носить індивідуальний (персональний) характер. Якщо знижка поширюється на будь-якого платника податків і не є індивідуальною, то суму такої знижки не включають до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи

(підкатегорія 103.02 БЗ, лист ДФСУ від 08.04.2016 р. № 3614/Ф/99-99-17-03-03-14)

Додатковим аргументом на користь необкладення ПДФО (і, до речі, ВЗ) наданих знижок слугує відсутність персоніфікованого обліку покупців. Але, як правило, роздрібні продавці при видачі покупцям дисконтних карток просять заповнити анкету з персональними даними. У цьому випадку будьте пильні! На практиці податківці частенько наполягають на тому, що знижка є індивідуальною, якщо продавець ідентифікує покупців.

Безумовно, такі претензії фіскалів безпідставні. Якщо знижка надається усім утримувачам дисконтних карток на рівних умовах, то вона є звичайною. Отже, незалежно від того, проводилася персоніфікація покупців чи ні, сума такої знижки не повинна потрапляти до оподатковуваного доходу фізособи-покупця

При нарахуванні заробітної плати учням (слухачам) ПТУ, які проходять практику на підприємстві згідно з договором, підприємство як податковий агент зобов’язане утримати із суми такого доходу ПДФО за ставкою 18 % і сплатити його до бюджету в порядку, встановленому ст. 168 ПКУ

(підкатегорія 103.02 БЗ)

Такий висновок фіскалів ми вважаємо неправильним. На нашу думку, відносини між підприємством і учнем ПТУ, який проходить виробничу практику, не є трудовими. Проходження виробничої практики не передбачає укладення трудового договору. Суму грошових коштів за виконану учнями роботу при проходженні виробничої практики виплачують на підставі ЦПД**, укладеного підприємством із ПТУ (за типовою формою, наведеною в додатку до Порядку № 992). І вже ПТУ виплачує перераховані підприємством — базою практики грошові кошти безпосередньо таким учням. Підприємство не здійснює нарахування і виплату доходу практикантам — учням ПТУ, отже, об’єкта обкладення ПДФО (і, до речі, ВЗ) не виникає. Таким чином, позиція податківців, наведена в роз’ясненні, що коментується, є помилковою. Вона може мати право на життя тільки у тому випадку, якщо з практикантом укладений строковий трудовий договір (хоча Держпраці вважає, що робити цього не потрібно — див. лист від 19.05.2017 р. № 5783/4.1/4.1-ДП-17). Так от, якщо такий договір укладено, то на практиканта як на звичайного працівника повною мірою поширюватиметься дія законодавства про працю, законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування тощо

* Тут і далі — професійно-технічне училище.

** Тут і далі — цивільно-правовий договір.

Якщо запрошеною стороною семінару (конференції) і за умовами договору одержувачем інформаційно-консультаційних послуг є роботодавець, інтереси якого представляє працівник, то сума, сплачена роботодавцем за участь у семінарі (конференції), не є доходом такого працівника і об’єктом обкладення ПДФО.

Водночас якщо за умовами договору запрошеною стороною та одержувачем інформаційно-консультаційних послуг є працівник, то суму, сплачену роботодавцем за участь у семінарі (конференції) такого працівника, слід розглядати як дохід, отриманий працівником у вигляді додаткового блага, який включається до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та оподатковується за ставкою 18 % (підкатегорія 103.04 БЗ)

З наведеними висновками фіскалів ми не сперечаємося. При цьому нагадаємо, що доходи фізичної особи у вигляді додаткового блага відображають у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ з ознакою «126». Причому оскільки сума, перерахована за участь у семінарі (конференції), буде «чистим» доходом працівника, базу обкладення ПДФО визначають з урахуванням «натурального» коефіцієнта (п. 164.5 ПКУ)

Законодавством не встановлені обмеження щодо строку, за який роботодавець має право здійснити оплату за навчання найманого працівника.

Якщо роботодавець сплатив за навчання працівника однією сумою в поточному році за увесь період навчання, що складається з декількох років, при цьому її розмір не перевищує трикратного розміру МЗП*, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за кожен повний або неповний місяць навчання, підготовки або перепідготовки такої фізичної особи, то сплачена роботодавцем сума оподаткуванню не підлягає

(підкатегорія 103.02 БЗ)

Висновок податківців справедливий. Законодавство дійсно не встановлює із цього приводу жодних обмежень. Головне — щоб місячна вартість навчання не перевищувала неоподатковувану межу (у 2018 році — 11169 грн.). Тоді ПДФО (і ВЗ) з такої суми утримувати не доведеться.

Детально про навчання працівників див. у тематичному номері «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 60

* Тут і далі — мінімальна заробітна плата.

Не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків вартість дарунків, наданих йому юрособою, яка з розрахунку на місяць не перевищує 25 % однієї МЗП, установленої на 1 січня звітного податкового року.

Якщо вартість дарунків перевищує зазначений розмір, то вся їх вартість обкладається ПДФО на загальних підставах, передбачених розд. IV ПКУ для оподаткування додаткового блага

(підкатегорія 103.02 БЗ, листи ДФСУ від 02.02.2018 р. № 439/6/99-99-13-02-03-15/ІПК і від 03.03.2018 р. № 865/6/99- 99-13-02-03-15/ІПК)

Такий несподіваний висновок податківців з’явився нещодавно. Так, «подарунковий» п.п. 165.1.39 ПКУ, який практично в первозданному вигляді проіснував з моменту затвердження цього Кодексу, не дає чіткої вказівки на те, як слід оподатковувати негрошові дарунки, вартість яких перевищує неоподатковувану величину: у сумі перевищення або в повному розмірі. Проте весь цей час із 2011 року у своїх численних консультаціях податківці послідовно дотримувалися однієї думки: обкладати ПДФО (а разом із ним і ВЗ) потрібно тільки суму перевищення неоподатковуваної межі (див., зокрема, листи ДФСУ від 24.02.2017 р. № 2985/5/99-99-13-02-03-16 і від 14.12.2016 р. № 21695/5/99-99-13-02-03-16). Але ось сюрприз! Цього року вони різко змінили свою думку. Чому — незрозуміло. Проте в цьому випадку сперечатися з фіскалами буде складно

Вартість телефонних розмов з мобільного телефону, що перебуває на балансі підприємства, яка оплачується за рахунок цього підприємства за здійснені його працівником невиробничі телефонні розмови, розглядається як додаткове благо працівника та обкладається ПДФО за ставкою 18 %. Вартість таких телефонних розмов включається до складу загального оподатковуваного доходу працівника того місяця, коли підприємство здійснило їх оплату оператору мобільного зв’язку

(підкатегорія 103.02 БЗ)

У формі № 1ДФ такий дохід необхідно відобразити з ознакою «126», а також утримати з нього ВЗ*.

Водночас якщо буде документально підтверджено, що телефонні розмови працівника мали виробничу спрямованість, їх вартість не розглядається як додаткове благо (див. інше роз’яснення з підкатегорії 103.02 БЗ)

* На підставі п.п. 1.2 п. 16¹ підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ.

Якщо за договором безвідсоткової поворотної позики передбачено надання юрособою (роботодавцем) коштів фізичній особі (працівнику), але при цьому юрособа перераховує суму таких коштів зі свого розрахункового рахунку на власний рахунок іншої фізособи, то така юридична особа повинна виконати усі встановлені ПКУ функції податкового агента

(лист ДФСУ від 23.08.2017 р. № 1718/6/99-99-13-02-03-15/ІПК)

Ми вважаємо, що такий висновок може бути правильним тільки у тому випадку, коли у підприємства немає документів, які підтверджують, що таке перерахування (виплата) здійснювалося за дорученням фізособи-позичальника. Інша річ, якщо перерахування грошових коштів (суми позики) третій особі здійснювалося підприємством-позикодавцем на підставі письмової заяви фізособи-позичальника або безпосередньо в договорі позики були зазначені реквізити рахунку, на який позичальник бажає отримати фіндопомогу. У цьому випадку, ми переконані, немає підстав говорити про виникнення оподатковуваного доходу у третьої особи, на чий банківський рахунок «зайшли» грошові кошти. Тут одержувачем позики (неоподатковуваної фіндопомоги) є безпосередньо фізособа-позичальник

У фізичної особи (поручителя) не виникає об’єкта оподаткування, оскільки юрособа (боржник) повертає такій фізособі суму боргу, яку за договором поруки фізособа-поручитель перерахувала банку (кредитору)

(підкатегорія 103.02 БЗ)

Отже, фізична особа виступила поручителем і сплатила банку борг за юрособу. При цьому згідно з ч. 2 ст. 556 ЦКУ до поручителя, що виконав зобов’язання, переходять усі права кредитора. Тепер підприємство погашає свою заборгованість перед фізособою-поручителем. Цілком логічно, що дохід у такої фізичної особи відсутній. Адже вона, по суті, отримує ту ж суму коштів, яку сплатила за боржника банку-кредитору

Вартість турів вихідного дня і літнього відпочинку, які організовуються та оплачуються за рахунок коштів профспілки для її членів (членів їх сімей) без придбання путівок, включається до їх загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як додаткове благо та обкладається ПДФО на загальних підставах

(підкатегорія 103.02 БЗ)

Так, дійсно, положення п.п. 165.1.35 ПКУ, на який посилаються податківці, можуть застосовуватися профспілкою виключно у разі видачі путівок і не діють у «безпутівкових» ситуаціях. Проте контролери забувають, що існує ще й «профільна» для профспілки норма — п.п. 165.1.47 ПКУ. Цей підпункт виводить із-під оподаткування суми виплат, які здійснюються профспілкою своєму членові, якщо:

1) сукупний розмір цих виплат за 2018 рік не перевищує 2470 грн.;

2) рішення про виплату прийняте в порядку, встановленому статутом (положенням) профспілки

Якщо умовами трудового договору передбачено надання працівнику в безоплатне користування платіжної картки, то в підприємства відсутні правові підстави для оподаткування послуг банку за виготовлення та обслуговування платіжних карток для виплати заробітної плати.

Якщо ж умовами трудового договору таке користування не передбачене, то плата за обслуговування і випуск платіжних карток буде додатковим благом працівника з відповідним оподаткуванням

(підкатегорія 103.02 БЗ)

Ми категорично не згодні з податківцями. Усі витрати, пов’язані з виплатою заробітної плати працівникам, підприємство бере на себе на вимогу законодавства — ч. 5 ст. 24 Закону про оплату праці. Це його обов’язок, й альтернативи тут немає. Умови трудового договору тут не головні. Тому плата за випуск та обслуговування зарплатної картки ніяк не може вважатися додатковим благом працівника. До того ж залежно від умов договору банк може передавати платіжну картку фізичній особі або у власність, або в користування (п. 4 розд. II Положення № 705). Причому найчастіше картку передають саме в користування. Після закінчення ж строку її використання, при звільненні або при переході до іншого банку працівник повинен повернути електронний платіжний засіб банку-емітенту. Ну і в чому тут вигода для фізособи?

Якщо працівник, який припиняє трудові відносини з роботодавцем, не повертає йому спеціальний (у тому числі формений) одяг, спецвзуття та інші ЗІЗ, граничний строк використання яких не настав, вартість такого майна включається до складу місячного оподатковуваного доходу

(підкатегорія 103.02 БЗ)

Не сперечаємося. Водночас уникнути оподаткування може допомогти п.п. 165.1.55 ПКУ. Відповідно до цього підпункту сума заборгованості, списаної кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності, у розмірі, що не перевищує 25 % МЗП (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у 2018 році — 930,75 грн.), не включається до оподатковуваного доходу фізособи-боржника. І тільки якщо вартість неповерненого спецодягу вища за цю величину, у працівника виникає оподатковуваний дохід. Але ПДФО (і ВЗ) з нього фізособа зобов’язана сплатити самостійно за підсумками річного декларування. Проте зауважте: для застосування цієї пільги роботодавець повинен письмово повідомити працівника про списання заборгованості (п.п. «д» п.п. 164.2.17 ПКУ) і включити суму анульованого боргу до Податкового розрахунку за формою № 1ДФ

* Тут і далі — засоби індивідуального захисту.

Сума різниці між собівартістю організованого юрособою харчування і ціною його продажу включається до місячного (річного) оподатковуваного доходу працівників такої юрособи та обкладається ПДФО на загальних підставах

(лист ДФСУ від 02.08.2017 р. № 1454/6/99-99-13-02-03-15/ІПК)

Не згодні з таким висновком податківців. Ми вважаємо: якщо підприємство реалізує своїм найманим працівникам обіди за нижчими цінами, ніж стороннім особам, то теоретично в цій ситуації можна говорити про те, що фізичним особам, які працевлаштовані на цьому підприємстві, були надані індивідуальні знижки від звичайної ціни (вартості) страв. Отже, на підставі п.п. «е» п.п. 164.2.17 ПКУ різниця між звичайною ціною (а не як зазначено в листі, собівартістю) та ціною придбання товару працівниками буде для них доходом у вигляді додаткового блага. Причому оскільки виплата такого доходу здійснюється в негрошовій формі, то до бази обкладення ПДФО він повинен потрапити з урахуванням «натурального» коефіцієнта, передбаченого п. 164.5 ПКУ.

Але навіть якщо дотримуватися логіки податківців, то все упирається в питання персоніфікації такого доходу. Адже для того, щоб на кінець місяця (а саме тоді буде підрахована собівартість реалізованої продукції) визначити дохід конкретного працівника, який купував страви в їдальні, підприємству необхідно знати, що конкретно (яку продукцію) і в якій кількості купував працівник протягом місяця. Зібрати таку інформацію практично нереально. Якщо ж об’єктивна можливість персоніфікувати дохід відсутня, то він не може розглядатися як об’єкт обкладення ПДФО (і ВЗ)

У разі придбання працівником товарів для потреб підприємства за власні грошові кошти сума відшкодування роботодавцем таких коштів включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу працівника як інші доходи та оподатковується на загальних підставах

(листи ДФСУ від 10.05.2018 р. № 2081/6/99-99-13-02-03-15/ІПК і від 10.05.2018 р. № 2080/6/99-99-13-02-03-15/ІПК)

Безумовно, погодитися з таким абсурдним висновком ми не можемо. У цій ситуації працівник здійснює юридичні дії від імені роботодавця, тобто він не є власником придбаного товару (робіт, послуг). Це може підтверджуватися, зокрема, податковими/товарними накладними, де як покупець буде зазначено підприємство. Працівник купує товари (роботи, послуги) не для особистого користування або перепродажу роботодавцеві. Тобто норми договору купівлі-продажу не діють. Тут головує договір доручення. І порядок оподаткування суми відшкодування у межах такого договору не повинен ставитися в залежність від того, була зроблена виплата повіреному коштів під звіт для здійснення доручення чи ні.

Радує, що на бік платників податків стали і суди (див. рішення Полтавського окружного адмінсуду від 02.05.2018 р.*, постанову Харківського апеляційного адмінсуду від 12.07.2018 р.** і ухвалу ВСУ від 08.08.2018 р.*** у справі № 816/909/18)

* Див. за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73733567.

** Див. за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75325645.

*** Див. за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/75805368.

Якщо фізичною особою було продано нерухомість, зазначену в п. 172.1 ПКУ, а в подальшому такий договір продажу анульовано і те ж саме нерухоме майно продано повторно, тобто здійснено продаж одного об’єкта, то дохід від цього продажу не оподатковується, якщо таке майно перебуває у власності платника податків більше 3 років. Якщо ця нерухомість перебуває у власності платника податків менше 3 років, то дохід від продажу підлягає оподаткуванню за ставкою 5 % від вартості такого об’єкта нерухомості

(підкатегорія 103.21 БЗ)

Нагадаємо: не обкладаються ПДФО (і ВЗ*) доходи від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року об’єктів нерухомості, перерахованих у п. 172.1 ПКУ, якщо вони перебували у власності платника податку не менше 3 років або були отримані ним у спадок. Звісно, якщо перший продаж об’єкта нерухомості був анульований, вона не повинна враховуватися у визначенні кількості продажів протягом року. Тому висновок податківців абсолютно справедливий

* На підставі п.п. 1.7 п. 16¹ підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ.

У разі продажу будинку, що перебуває у власності фізичної особи понад 3 роки, разом із земельною ділянкою, якщо ділянка перевищує норми безоплатної приватизації, частина доходу, пропорційна сумі доходу від продажу земельної ділянки (з урахуванням норм ст. 121 ЗКУ), не оподатковується, а частина доходу від продажу земельної ділянки, що перевищує норми, встановлені ст. 121 ЗКУ, оподатковується за ставкою 5 % пропорційно сумі такого перевищення

(підкатегорія 103.21 БЗ)

Якщо земельна ділянка продається разом із будинком (на підставі одного договору купівлі-продажу), така операція підпадає під звільнюючу норму п. 172.1 ПКУ. Але як бути, якщо площа земельної ділянки перевищує норми безоплатної передачі, визначені ст. 121 ЗКУ? Фіскали пропонують у цьому випадку обкладати ПДФО за ставкою 5 % частину доходу від продажу земельної ділянки пропорційно сумі такого перевищення. Додамо, що з обкладеної ПДФО частини доходу необхідно утримати ще і ВЗ

Продаж житлового (садового) будинку і земельної ділянки, на якій розташований такий будинок, за окремими ЦПД слід розглядати як продаж більше одного об’єкта протягом звітного податкового року з відповідним оподаткуванням за ставкою 5 %

(підкатегорія 103.21 БЗ, лист ГУ ДФС у Сумській обл. від 23.10.2017 р. № 2333/ІПК/18-28-17-02-22)

Як роз’яснюють фіскали, оподаткування доходу, отриманого від продажу житлового будинку і земельної ділянки, на якій він розташований, залежить від кількості договорів, якими така угода оформлена. І якщо на продаж будинку і землі укладено два окремі договори, вважатиметься, що фізична особа продала два об’єкти нерухомості протягом звітного податкового року. Це означає, що перший продаж не буде обкладатися ПДФО (і ВЗ), а другий — буде. Причому, як зазначили податківці в іншій консультації з підкатегорії 103.21 БЗ, черговість продажу об’єктів нерухомості визначає сама фізособа, яка продає такі об’єкти

Дохід від продажу (відчуження) власником (фізособою) об’єкта нерухомості, не отриманого в спадок, за умови перебування частини такого майна у власності більше 3 років, не оподатковується, а за умови перебування іншої частини у власності менше 3 років, підлягає оподаткуванню за ставкою 5 % при отриманні доходу резидентом і 18 % при отриманні доходу нерезидентом

(підкатегорія 103.21 БЗ)

Цілком логічний висновок консультації. При цьому нагадаємо, що обкладена ПДФО частина доходу від продажу такого майна потрапить також до бази обкладення ВЗ

Якщо протягом звітного податкового року фізична особа (власник) вносить до статутного фонду юрособи квартиру, відбувається перехід права власності. У розумінні ПКУ вважається, що така фізособа продала квартиру юрособі. При цьому юрособа не повинна утримувати ПДФО з вартості внеску.

Водночас дохід, отриманий фізичною особою від продажу протягом звітного податкового року другого об’єкта житлової нерухомості (квартири), обкладається ПДФО за ставкою 5 % (підкатегорія 103.21 БЗ)

Для цілей обкладення ПДФО під продажем розуміють будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування (п. 172.8 ПКУ). Таким чином, внесення засновником-фізособою нерухомого майна до статутного капіталу юридичної особи також прирівнюється до його реалізації. А це означає, що така операція повинна враховуватися при визначенні кількості продажів протягом року. У такому ж порядку утримують і ВЗ

ПСП застосовується до усієї заробітної плати за місяць, а не до її частини, тобто авансу

(підкатегорія 103.08.01 БЗ)

Висновок податківців абсолютно справедливий. Під час виплати авансу ми, як правило, не можемо точно знати, яку суму заробітної плати працівник фактично отримає за підсумками місяця. І навіть якщо ви упевнені, що в деяких працівників місячна зарплата буде менше або дорівнюватиме сумі застосовуваної до неї ПСП (тобто наприкінці місяця сума податку дорівнюватиме нулю), при виплаті авансу слід перерахувати ПДФО без урахування ПСП. І тільки наприкінці місяця при нарахуванні зарплати ви розрахуєте суму податку за кожним працівником з урахуванням ПСП (за наявності права на неї). При виплаті заробітної плати за другу половину місяця буде перераховано різницю між загальною сумою утриманого ПДФО та сумою податку, яка була сплачена при виплаті авансу. У разі переплати ПДФО (сума утриманого з місячної заробітної плати податку менше суми ПДФО, перерахованої при виплаті авансу) надмірно сплачену суму ви можете або зарахувати в рахунок майбутніх платежів із цього податку, або повернути в порядку, передбаченому ПКУ

* Тут і далі — податкова соціальна пільга.

Якщо іноземець має офіційний дозвіл на працевлаштування та уклав трудовий договір (контракт) з роботодавцем-резидентом, то за умови виконання ст. 169 ПКУ він має право на ПСП

(підкатегорія 103.08.04 БЗ)

Перш ніж скористатися цим роз’ясненням податківців, з’ясуйте (на підставі критеріїв, прописаних у п.п. «б» п.п. 14.1.213 ПКУ), ким є іноземець із погляду податкового законодавства — резидентом або нерезидентом. І якщо іноземець не може вважатися резидентом України, застосовувати до його доходу ПСП, на наш погляд, не можна. Адже згідно з п.п. 169.3.4 ПКУ надання ПСП припиняється з місяця, наступного за місяцем втрати фізичною особою статусу резидента. А раз фізособа втрачає статус резидента, вона стає нерезидентом (п.п. «в» п.п. 14.1.122 ПКУ). З цього випливає, що нерезиденти правом на ПСП користуватися, на жаль, не можуть. Тому, незважаючи на таку лояльну позицію фіскалів, застосовувати ПСП до заробітної плати працівника-нерезидента ми не рекомендуємо

Нормами ПКУ не передбачено щорічне подання заяви про застосування ПСП. При цьому якщо у платника податків виникає право на застосування ПСП за іншими підставами, ніж ті, які були зазначені в попередній заяві, то такий платник повинен подати нову заяву з відповідними підтвердними документами

(підкатегорія 103.08.03 БЗ)

Зазначимо, що офіційно затвердженої форми такої заяви немає. Тому платник податків має право подати заяву про застосування ПСП у довільній формі. За зразок можна узяти форму заяви, затверджену наказом ДПАУ від 30.09.2003 р. № 461*, але із зазначенням реквізитів, що відповідають нормам ПКУ

* Втратив чинність із 31.01.2011 р.

Якщо батько, який має трьох дітей віком до 18 років, двоє з яких проживають з дружиною від першого шлюбу, бажає скористатися правом на застосування до його доходу ПСП, то разом з поданням на підприємство заяви про її застосування подаються, крім документів, визначених у Порядку № 1227, документи, що підтверджують факт утримання ним дітей. Такими документами може бути довідка органу опіки, рішення суду або нотаріально посвідчений договір між колишніми чоловіком і дружиною про здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим із них, хто проживає окремо від дитини, рішення суду про аліменти (підкатегорія 103.08.02 БЗ)

У роз’ясненні, що коментується, йдеться про ПСП, передбачену п.п. 169.1.2 ПКУ для платників податків, які утримують двох чи більше дітей віком до 18 років. При цьому право на ПСП у працівника виникає тільки тоді, коли його місячний дохід у вигляді заробітної плати не перевищує законодавчо встановлений граничний розмір. У разі реалізації права на ПСП «на дітей» такий граничний розмір дорівнюватиме місячному прожитковому мінімуму для працездатних осіб, установленому на 1 січня звітного податкового року, помноженому на 1,4, округленому до найближчих 10 грн. і помноженому на кількість дітей до 18 років, яких такий працівник утримує (п.п. 169.4.1 ПКУ). У 2018 році це: 2470 грн. х кількість дітей до 18 років. Тобто у разі утримання трьох дітей до 18 років граничний розмір доходу у 2018 році дорівнюватиме 7410 грн. Але! Працює це тільки для одного з батьків. Для другого граничний розмір доходу потрібно визначати за загальним правилом, тобто без множення на кількість дітей до 18 років. Вирішити, до кого який порядок визначення граничного розміру доходу буде застосований, повинне між собою колишнє подружжя. Таким чином, якщо на збільшення граничного розміру доходу кратно кількості дітей претендує батько, він повинен зазначити в заяві про застосування ПСП, що колишня дружина при отриманні ПСП за місцем своєї роботи не користується таким правом. При цьому будь-яких інших заяв або довідок з місця роботи колишньої дружини надавати не потрібно (див. роз’яснення, наведене в підкатегорії 103.08.03 БЗ)

Не є доходом у вигляді додаткового блага платника податків — фізичної особи, що перебуває в трудових відносинах зі своїм роботодавцем, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на проїзд до місця відрядження напередодні або з місця відрядження до місця постійної роботи у разі затримки, якщо це погоджено з роботодавцем, і дати транспортних квитків не збігаються з датами, зазначеними в наказі про відрядження, за умови наявності підтвердних документів, передбачених абзацами другим і третім п.п. «а» п.п. 170.9.1 ПКУ

(підкатегорія 103.17 БЗ, лист ДФСУ від 27.10.2017 р. № 2406/6/99-99-13-02-03-15/ІПК)

Зовсім нещодавно податківці «проповідували» інший підхід, вимагаючи в разі розбіжності дат на транспортних квитках і в наказі про відрядження включати витрати на проїзд до оподатковуваного доходу працівника як додаткове благо (див., зокрема, лист ДФСУ від 22.01.2018 р. № 242/Ш/99-99-13-02-03-14/ІПК). Проте на сьогодні вони свою думку, схоже, змінили. Щоправда, сталося це не само собою, а під впливом рішень судових органів (див. постанову Харківського окружного адмінсуду від 27.06.2017 р. та ухвалу Харківського апеляційного адмінсуду від 28.09.2017 р. у справі № 820/1871/17). Причому фіскали намагаються оскаржити зазначені рішення у ВАСУ.

Але хоч би що там було, ми підтримуємо їх новий погляд. Дійсно, компенсація витрат на проїзд не повинна ставитися в залежність від того, чи збігаються дати на транспортних квитках з датами, зазначеними в наказі про відрядження. Адже той факт, що працівник вибуває у відрядження раніше або повертається пізніше, як правило, не призводить до збільшення загальної суми витрат на його проїзд. Проте щоб убезпечити себе, рекомендуємо заручитися індивідуальною податковою консультацією з цього питання на своє ім’я. А якщо вона вас не влаштує, оскаржити її в суді

Якщо для відшкодування витрат на придбання електронного авіаквитка за наявності посадкового талона відряджена особа не надає роботодавцю документ, що підтверджує вартість таких витрат, то сума відшкодування цих витрат включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такої особи як додаткове благо та обкладається ПДФО за ставкою 18 %

(підкатегорія 103.17 БЗ)

Електронний авіаквиток не визнають розрахунковим документом, оскільки його форма законодавчо не встановлена. Тому для необкладення вартості електронних авіаквитків працівник, крім роздрукування на папері самого квитка (маршруту/квитанції) та посадкового талона, повинен надати оригінал розрахункового або платіжного документа, що підтверджує здійснення розрахункової операції в готівковій чи безготівковій формі

Не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку — фізичної особи сума відшкодованих йому роботодавцем витрат, понесених під час відрядження, зокрема на проїзд у двомісному купе вагону «СВ» за умови виконання вимог, установлених п. 170.9 ПКУ

(лист ДФСУ від 01.09.2017 р. № 1785/6/99-99-13-02-03-15/ІПК)

Такий ліберальний висновок податківці зробили на підставі положень п. 2.26 розд. II Правил № 1196 (ср. ). Відповідно до них на бажання пасажира і за наявності вільних місць йому може надаватися можливість викупити двомісне купе у вагоні «СВ». За умови прямування одного пасажира в окремому купе проїзд оформляється одним проїзним документом.

Водночас зауважимо, що не зайвим буде отримати для себе індивідуальну податкову консультацію з цього питання

Якщо юридична особа не фінансується за рахунок бюджетних коштів, то суми відшкодованих витрат за користування таксі під час відрядження як у межах України, так і за кордоном не є об’єктом обкладення ПДФО за умови виконання вимог, установлених п. 170.9 ПКУ (підкатегорія 103.17 БЗ, лист ДФСУ від 31.07.2017 р. № 1443/6/99-99-13-02-03-15/ІПК)

Зазначимо, що нефіскальні консультації податківців з цього питання з’явилися порівняно недавно. Схоже, вони нарешті усвідомили, що норми Інструкції № 59, які забороняють компенсувати відрядженим працівникам витрати на проїзд у таксі, не є обов’язковими для госпрозрахункових підприємств. Проте пам’ятайте: для виплати неоподатковуваної компенсації такі витрати мають бути підтверджені документально

Якщо підприємство відшкодовує працівнику повну вартість двомісного номера, то вартість другого місця в цьому номері вважатиметься додатковим благом і включатиметься до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку

(підкатегорія 103.17 БЗ)

Підпункт «а» п.п. 170.9.1 ПКУ жодних обмежень із цього приводу не встановлює. Єдине, де йдеться про те, що витрати на проживання компенсують у розмірі витрат на найм житла з розрахунку вартості одного місця в готелі (мотелі), — це п. 5 розд. II Інструкції № 59. А вона, як відомо, небюджетникам не указ, на відміну від ПКУ

Витрати, понесені працівником юрособи (роботодавця), що не фінансується за рахунок бюджетних коштів, під час його відрядження в межах України або за кордон, на харчування (їжа, чай), вартість якого включена до проїзного документа, відносяться до складу добових витрат, розмір яких визначений п.п. 170.9.1 ПКУ, і не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого працівника

(підкатегорія 103.17 БЗ)

Інакше кажучи, податківці говорять про те, що вартість харчування, включена до вартості квитка, повинна оплачуватися за рахунок тієї суми добових, яка була видана працівнику на відрядження. Дійсно, відшкодувати окремо витрати на харчування без оподаткування ПКУ дозволяє тільки у тому випадку, якщо вони включені до готельних рахунків (абзац другий п.п. «а» п.п. 170.9.1 ПКУ). А про безподаткове відшкодування таких витрат, включених до проїзного квитка, у згаданому підпункті не йдеться. Зрозуміло, з дозволу керівника підприємства та/або згідно з внутрішнім положенням про відрядження можуть бути виплачені/компенсовані й ці суми. Але тоді з них доведеться утримати ПДФО (і ВЗ) як з доходу у вигляді додаткового блага. Детальніше про компенсацію відрядженому працівнику сум, включених до вартості проїзних квитків, див. у «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 51, с. 29

Якщо юридичною особою (роботодавцем) здійснюється відшкодування суми туристичного збору, сплаченого фізичною особою (працівником) під час відрядження в межах України за найм житла, то сума такого відшкодування включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу працівника як додаткове благо і обкладається ПДФО на загальних підставах (підкатегорія 103.17 БЗ)

Згідно з п.п. «б» п.п. 268.2.2 ПКУ платниками туристичного збору не є особи, які прибули у відрядження. Для підтвердження свого статусу неплатника фізична особа надає копію наказу про направлення її у відрядження. На цій підставі готель не включатиме турзбір до рахунку за проживання. Якщо у зв’язку з тим, що працівник не пред’явив копію такого наказу, турзбір було включено до рахунку за проживання, роботодавець не зобов’язаний його компенсувати. А якщо вже така компенсація здійснювалася, то її на загальних підставах слід обкласти ПДФО і ВЗ

У випадку якщо юрособа-роботодавець відшкодовує витрати, понесені працівником під час відрядження за власні кошти, сума таких відшкодованих витрат не є об’єктом обкладення ПДФО, за умови виконання усіх вимог, установлених п. 170.9 ПКУ

(підкатегорія 103.04 БЗ)

Висновок, зроблений у консультації, абсолютно справедливий. Водночас нагадаємо: щодо придбання працівником за власні кошти ТМЦ, робіт і послуг для потреб підприємства податківці продемонстрували фіскальний підхід. Вони стверджують: якщо аванс на госппотреби не видавався, то суми коштів, відшкодовані працівнику на підставі Звіту, повинні включатися до його оподатковуваного доходу (див. с. 53)

Оскільки юридична особа тільки компенсує витрати працівника на відрядження, то відображати в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ сплату працівником коштів за надані під час відрядження фізичною особою — підприємцем — платником єдиного податку послуги така юридична особа не зобов’язана. При цьому відряджений працівник отримує від фізичної особи — підприємця, який надавав послуги з найму житла і проїзду, копію документа, що підтверджує його державну реєстрацію суб’єктом підприємницької діяльності

(підкатегорія 103.25 БЗ)

Зазначимо, що такий же висновок можна зробити щодо сплати працівником у відрядженні вартості проїзду або проживання підприємцеві на загальній системі оподаткування.

Водночас майте на увазі: якщо працівник придбаває у відрядженні ТМЦ, роботи або послуги для потреб підприємства, то виплачені ним підприємцям суми юрособа повинна відображати у формі № 1ДФ з ознакою доходу «157». Це пов’язано з тим, що в такій ситуації працівник діє від імені роботодавця

Нормами законодавства не передбачені додаткові строки для здавання коштів до каси підприємства, отриманих як аванс на відрядження, у випадках якщо відрядження не відбулося з поважних причин (у тому числі у разі хвороби працівника).

Тобто якщо працівник отримав аванс на відрядження і не виїхав, то він повинен протягом 3 банківських днів із дня прийняття рішення про скасування поїздки повернути до каси підприємства зазначені кошти

(підкатегорія 103.17 БЗ)

Зауважимо, що строк у 3 банківські дні з дня прийняття рішення про скасування відрядження передбачений тільки Інструкцією № 59 (п. 11 розд. II і п. 18 розд. III). Проте норми цього документа для небюджетників носять виключно допоміжний (довідковий) характер. Але податківці в цьому випадку поширюють його вимоги на усі підприємства, незалежно від джерел їх фінансування

Положеннями п.п. «а» п.п. 170.9.2 ПКУ не передбачене перенесення строку подання працівником Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, і повернення суми надміру витрачених коштів, отриманих таким працівником на відрядження, у разі його тимчасової непрацездатності. Таким чином, сума надміру витрачених коштів, не повернених працівником у встановлені законодавством строки, включається до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та обкладається ПДФО на загальних підставах

(лист ДФСУ від 13.05.2017 р. № 175/5/99-99-13-02-03-16/ІПК)

Як зазначають фіскали, Звіт має бути поданий своєчасно, незалежно від будь-яких причин. І з цим складно посперечатися, адже ПКУ дійсно не передбачає перенесення строку подання Звіту у зв’язку з хворобою працівника. Те ж стосується й повернення коштів, не витрачених працівником.

Водночас податківці не заперечують, щоб Звіт і невикористані грошові кошти були передані працівником, який захворів, через іншу матеріально відповідальну особу на підставі договору доручення (див. підкатегорію 109.14 БЗ)

Якщо під час відрядження фізична особа (працівник) застосовувала КПК як для отримання готівки, так і для проведення розрахунків у безготівковій формі, то в цілях дотримання норм ПКУ такий працівник подає відповідні звіти про використання виданих на відрядження коштів у строки, визначені пп. «а» і «б» п.п. 170.9.3 цього Кодексу

(лист ДФСУ від 03.01.2018 р. № 14/5/99-99-13-02-03-16/ІПК)

Податківці пропонують подавати два Звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, якщо кошти з КПК використовувалися як у готівковій, так і в безготівковій формах. Проте в загальному випадку досить подати один Звіт у строки, передбачені п.п. «а» п.п. 170.9.3 ПКУ (протягом 3 банківських днів після завершення відрядження). Звісно, це можливо зробити, якщо у працівника є всі документи, що підтверджують його витрати у відрядженні

* Тут і далі — корпоративна платіжна картка.

Незалежно від того, працює чи ні дитина, яка за даними документів на перерахування грошових коштів здійснювала витрати на навчання, батьки такої дитини не мають права на ПЗн

(підкатегорія 103.06.03 БЗ)

Раніше у такому випадку податківці «давали добро» на ПЗн тому з батьків, хто звернувся за нею. Зараз же їх думка кардинально змінилася. Тепер у випадку якщо в договорі на навчання та у квитанціях на оплату навчання зазначені дані дитини, той з батьків, який фактично оплачує навчання, не має права скористатися ПЗн

* Тут і далі — податкова знижка.

Якщо умовами молодіжного житлового кредиту передбачено повну або часткову компенсацію за рахунок бюджетних коштів процентів за таким кредитом, то претендувати на ПЗн одержувач молодіжного кредиту може тільки в частині особисто сплачених ним процентів, але при дотриманні інших умов, виконання яких є обов’язковим для отримання права на ПЗн. При повній компенсації процентів за кредитом за рахунок бюджетних коштів платник податку не має законодавчих підстав на ПЗн за таким кредитним договором

(підкатегорія 103.06.01 БЗ)

Згодні. При цьому звертаємо увагу: для того щоб отримати право на ПЗн за самостійно сплаченою частиною процентів, одержувачеві молодіжного кредиту треба дотриматися обов’язкових «іпотечних» та інших умов, передбачених, зокрема, ст. 166 і 175 ПКУ

З метою використання права на ПЗн за витратами, понесеними у звітному році на користь навчального закладу, платник податків може включити до ПЗн за навчання члена його сім’ї першого ступеня споріднення з урахуванням п. 166.4 ПКУ тільки суми коштів, сплата яких здійснена безпосередньо платником податків, який звертається за ПЗн, і фактично підтверджена відповідними розрахунковими документами (квитанції, касові ордери, чеки тощо).

При цьому за результатами звітного року враховуватимуться фактично понесені витрати протягом звітного (податкового) року платника податків, який платить за навчання члена його сім’ї першого ступеня споріднення, незалежно від того, отримував чи ні такий член сім’ї доходи у вигляді заробітної плати

(підкатегорія 103.06.03 БЗ)

Зазначимо, що до 01.01.2017 р. діяли дещо інші правила включення таких витрат до ПЗн. Так, старою редакцією п.п. 166.3.3 ПКУ були встановлені обмеження щодо суми витрат на навчання в розрахунку на місяць, яку можна було включити до ПЗн, а також не дозволялося включати до ПЗн витрати на навчання працюючого члена сім’ї першого ступеня споріднення. Проте з чинних нині положень ПКУ випливає, що ці обмеження більше не діють. Податківці у своїй консультації це підтверджують.

Детальніше про ПЗн на навчання див. у «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 60, с. 21

Навчання на військовій кафедрі — це додаткова послуга навчального закладу, що не є обов’язковою у процесі безпосереднього навчання за обраним фахом, і оплачується окремо від плати за навчання за певним фахом, тому включення таких витрат до ПЗн чинним законодавством не передбачене

(підкатегорія 103.06.03 БЗ)

Висновок податківців справедливий

ПДФО підлягає сплаті до відповідного місцевого бюджету за місцезнаходженням (розташуванням) власних або орендованих приміщень (будівель) в різних регіонах України, в яких працюють наймані працівники такого суб’єкта господарювання, незважаючи на відсутність у такого суб’єкта господарювання відокремлених структурних підрозділів

(підкатегорія 103.07 БЗ)

На нашу думку, цей висновок податківців не відповідає чинному законодавству. Адже в питаннях сплати ПДФО фіскали фактично прирівняли такі приміщення (будівлі) до відокремлених підрозділів. Проте вони, швидше, будуть структурними підрозділами, що не одне й те ж. Водночас згідно з п. 63.3 ПКУ суб’єкт господарювання зобов’язаний лише стати на облік за місцем розташування його підрозділів, рухомого і нерухомого майна (неосновне місце обліку), а про сплату ПДФО за місцем розташування такого майна жодна норма ПКУ не говорить. Так, п.п. 168.4.3 ПКУ вказує на необхідність перерахування сум ПДФО до місцевого бюджету за місцезнаходженням відокремлених підрозділів. Про структурні підрозділи в ньому жодного слова. Таким чином, ми вважаємо, що згідно із законодавством правильно було б сплачувати податок з доходу осіб, які працюють у приміщеннях, будівлях (невідокремлених підрозділах), розташованих на території іншого регіону України (району міста), ніж сама юрособа, за місцезнаходженням такої юрособи.

Якщо ж ви збираєтеся керуватися роз’ясненням фіскалів, що коментується, спочатку отримайте на своє ім’я індивідуальну податкову консультацію з аналогічним змістом. Так ви точно зможете убезпечити себе від претензій контролерів у майбутньому

Під час нарахування (виплати) фізособі-підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності суб’єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують ПДФО у джерела виплати, якщо ФОП, що одержує такий дохід, надає копію документа, який підтверджує його держреєстрацію відповідно до закону як суб’єкта підприємницької діяльності

(підкатегорія 103.07 БЗ, листи ДФСУ від 02.11.2017 р. № 2490/6/99-99-13-01-01-15/ІПК і від 02.03.2018 р. № 845/6/99-99-13-01-01-15/ІПК)

Тобто для неутримання ПДФО підприємству або самозайнятій особі, яка виплачує дохід, не обов’язково знати, якими видами діяльності має право займатися контрагент-підприємець. Головне, щоб він просто був зареєстрований як ФОП і документально підтвердив цей факт. При дотриманні цієї умови не потрібно утримувати і ВЗ.

Зазначимо, що це стосується не лише ФОП-єдиноподатників, але й підприємців-загальносистемників

* Тут і далі — Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

Сума поворотної фінансової допомоги, що надається суб’єктом господарювання фізособі-підприємцю або фізичній особі, відображається в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ з ознакою доходу «153»

(підкатегорія 103.25 БЗ)

Взагалі-то для доходів, що виплачуються (нараховуються, надаються) фізособам-підприємцям, передбачена окрема ознака доходу — «157». Проте для фіндопомоги фіскали роблять виняток. Вони вимагають, щоб сума поворотної фінансової допомоги, яка надається підприємством на адресу ФОП, відображалася у формі № 1ДФ під «громадянською» ознакою доходу «153»

Сума безповоротної фінансової допомоги, наданої фізособі-підприємцю (у тому числі ФОП-єдиноподатнику), не є доходом від здійснення підприємницької діяльності такої особи і в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ відображається з ознакою доходу «126»

(підкатегорія 103.25 БЗ)

На наш погляд, якщо така допомога надійшла саме підприємцю (для ведення підприємницької діяльності), а не надана йому як громадянину, її було б логічно включати до складу його підприємницьких доходів і, відповідно, відображати у формі № 1ДФ з ознакою доходу «157». Про це раніше говорили й фіскали в консультації, розміщеній у підкатегорії 104.04 БЗ*. Проте останнім часом податківці змінили свою думку і тепер суму безповоротної фіндопомоги вимагають відображати у формі № 1ДФ як додаткове благо з ознакою доходу «126»

* Наразі ця консультація є нечинною.

Суми орендних платежів, що виплачуються податковим агентом на користь фізичних осіб на підставі договорів оренди рухомого майна, відображаються ним у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ з ознакою доходу «127»

(підкатегорія 103.25 БЗ)

Для оренди нерухомості у формі № 1ДФ передбачено спеціальну ознаку доходів «106». А ось оренда рухомого майна своєю спецознакою не обзавелася. На нашу думку, тут доречніше було б використати ознаку доходу «102» — виплати відповідно до умов ЦПД. Проте податківці хочуть бачити під цією ознакою тільки винагороди за ЦПД за виконані роботи / надані послуги, якими оренда не є. І у зв’язку з цим пропонують використовувати ознаку доходу «127» — інші доходи.

Також зверніть увагу: в іншому своєму роз’ясненні з підкатегорії 103.25 БЗ фіскали вказують на те, що фізичних осіб, які отримали доходи за договорами оренди рухомого чи нерухомого майна, не потрібно показувати в графі «Працювало за цивільно-правовими договорами» форми № 1ДФ

Сума збільшення розміру добових витрат понад встановлені норми включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку як додаткове благо та відображається в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ з ознакою «118»

(підкатегорія 103.02 БЗ)

Дійсно, сума добових, що перевищує неоподатковувану межу, встановлену п.п. «а» п.п. 170.9.1 ПКУ, повинна обкладатися ПДФО і ВЗ. Як справедливо вказують податківці, такий дохід є додатковим благом. Проте, на нашу думку, у формі № 1ДФ його слід відображати з ознакою доходу «126» — додаткове благо, а не «118» — надміру витрачені кошти, видані на відрядження або під звіт

У графі «Працювало за цивільно-правовими договорами» Податкового розрахунку за формою № 1ДФ проставляють кількість працівників, які є штатними працівниками підприємства та додатково виконують роботу за ЦПД

(підкатегорія 103.25 БЗ)

Тобто штатного працівника, який на тому ж підприємстві виконує роботи на підставі ЦПД, у формі № 1ДФ необхідно зазначити двічі: при заповненні реквізиту «Працювало за трудовими договорами (контрактами)» і при заповненні реквізиту «Працювало за цивільно-правовими договорами»

У рядку «Військовий збір» відображається загальна сума нарахованого доходу

(підкатегорія 103.25 БЗ)

Зверніть увагу: у розділі II форми № 1ДФ повинні фіксуватися усі доходи, які нараховані фізичній особі, — як оподатковувані, так і не оподатковувані ВЗ. Водночас на місцях податківці іноді роз’яснюють інакше. Так, у листі ГУ ДФС у м. Києві від 10.11.2016 р. № 7431/П/26-15-13-02-15 йшлося, що в рядку «Військовий збір» форми № 1ДФ слід показувати тільки ті доходи, з яких утримувався ВЗ. У зв’язку з цим, щоб убезпечити себе, з цього питання краще отримати індивідуальну податкову консультацію