* За період до 01.07.2019 р. читайте в «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 37, с. 3, № 77, с. 19, № 91, с. 22 і 2018, № 85, с. 11. За цієї ситуації у світлі нових акцизних норм (діючих з 1 липня) ми висловилися в «Податки та бухгалтерський облік», 2019, № 28, с. 20.
Нагадаємо, що нове визначення реалізації пального** (п.п. 14.1.212 ПКУ) відносить до неї будь-які операції з фізичної передачі пального (у тому числі, й без переходу на нього права власності) з акцизного складу/акцизного складу пересувного. Тобто заправлення пальним техніки підрядника цілком може в нього вписуватися.
** А цей термін нам цікавий, оскільки згідно з п.п. 212.1.15 ПКУ платником «пального» акцизу є особа, яка реалізує пальне.
Проте в цій нормі є застереження про те, що не вважаються реалізацією операції з фізичної передачі пального, з якого сплачений акцизний податок, для використання виключно для потреб власного споживання госпсуб’єктами, які не є розпорядниками акцизного складу.
Тобто фактично все зводиться до старої проблеми — усе залежить від того, для чиїх потреб споживається пальне, що передається. І все так само треба доводити, що передане підрядникові пальне використовується для потреб власного споживання саме замовника. Але з цим важко (як і до 1 липня), оскільки фіскали наполягають на тому, що таке пальне використовується для потреб не замовника, а підрядника (і споживається останнім на його ж техніці). А тому, мовляв, замовник повинен спочатку зареєструватись платником пального акцизу, а потім заправляти чужу техніку (інакше, щонайменше — штраф за п. 117.3 ПКУ). А недавній лист ГУ ДФС у Вінницькій області на цю тему — від 14.05.2019 р. № 2139/ІПК/02-32-40-03 — зайве тому підтвердження. Та й саме запитання — для чийого споживання використовується пальне — досить неоднозначне, таке, що йде корінням у «пально-акцизне» минуле і що по-різному трактоване судами (це потрібно мати на увазі тим, хто захоче судитися «на цю тему» з фіскалами) — див. у «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 85, с. 11.
Дехто вважає, що з 1 липня норми ПКУ тут стали ліберальнішими: мовляв, реалізація пального не відбувається, оскільки фізична передача пального замовником здійснюється не з акцизного складу!..
Це — доволі сумнівно. Що стосується відсутності складу, зауважимо: того факту, що суб’єкт вписався в граничні обсяги (200 м3 і 1000 м3, зазначені в п.п. 14.1.6 ПКУ), замало — він ще не повинен реалізовувати (чи зберігати) пальне іншим особам***! І тоді ми знову ж таки повертаємося до визначення терміна «реалізація пального» (п.п. 14.1.212 ПКУ) і впираємося в те ж саме застереження про використання пального виключно для потреб власного споживання. Тобто якщо буде «реалізація», буде й «склад» — причому, незалежно від обсягів споживання і ємностей для пального на акцизному складі (складах) у замовника, і йому доведеться реєструватися платником пального акцизу.
*** Детальніше про акцизні склади і граничні обсяги читайте в статті «Акцизні склади та нові платники» цього номера.
Отже, порівняно із ситуацією «до 1 липня» зараз мало що змінилося. ☹ Тому краще ніж боротися в судах з незрозумілими шансами на успіх, рекомендуємо, як і раніше (див. наші попередні публікації — виноска *): або орендувати у «підрядника» техніку (можна і з екіпажем — якщо немає своїх водіїв), або забезпечити підрядника талонами на пальне. Щоправда, з талонами теж поки не все дуже гладко — див. «Пальне за талонами: акциз і ліцензії», але тут відбитися від фіскалів буде набагато простіше. Передавати підрядникові пальне у (до) 5-літровій тарі ☺ теж може бути небезпечно, оскільки реалізацією пального не є відпуск пального такими ємностями тільки в «споживчій тарі»****...
**** Див., наприклад, визначення терміна «споживча тара» у постанові КМУ від 09.07.99 р. № 1225.
