За традицією, що склалася протягом останніх років, зосередимося тут на проблемах оподаткування нерухомого майна, що належить юридичним особам. Бо на відміну від «фізиків»*, у тому числі й фізосіб-підприємців (ФОП), «юрики» невдовзі мають відзвітувати про самостійно обчислений податок на нерухомість щодо власних об’єктів станом на початок року.
* Податкові зобов’язання їм має розрахувати контролюючий орган до 1 липня поточного року за попередній рік. От тоді про це й поговоримо.
Місцевий: обов’язковий чи факультативний?
Податок на нерухомість — одна із складових податку на майно (п.п. 265.1.1 ПКУ), який, як відомо, є місцевим податком (п.п. 10.1.1 ПКУ). Причому
встановлювати «нерухомий» податок чи ні, законодавець дозволив вирішувати на місцях (п. 10.2 ПКУ)
Таким чином, для його справляння потрібно, аби місцева влада прийняла рішення про встановлення податку на відповідній території та затвердила його ставки.
Таке рішення офіційно оприлюднюється органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовувати встановлювані місцеві податки та збори або зміни (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п.п. 12.3.4 ПКУ).
Це загальне правило, яке має на меті забезпечити принцип стабільності податкового законодавства (п.п. 4.1.9 ПКУ). Хоча законодавець, на жаль, рік за роком нехтує ним, що суттєво впливає на порядок визначення ставок податку на нерухомість (читайте про це у відповідному підрозділі).
Зупинимося далі на окремих елементах цього податку.
Як визначитися з елементами податку?
Платники. З-поміж юридичних осіб ними є власники об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі нерезиденти (п.п. 266.1.1 ПКУ).
Як бачите,
визначальним критерієм, за яким юрсособа відноситься до платників «нерухомого» податку, є наявність права власності на об’єкт нерухомості
Причому ці права мають бути належним чином зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Отже, орендарі нерухомого майна не зобов’язані сплачувати цей податок до бюджету.
Кілька слів про те, як визначити платників податку в разі перебування об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб. Правила тут такі (див. п.п. 266.1.2 ПКУ):
а) якщо нерухомість перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо нерухомість перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо нерухомість перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділена між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Об’єкт оподаткування. Під «нерухомий» податок потрапляють об’єкти житлової і нежитлової нерухомості, у тому числі їх частини (п.п. 266.2.1 ПКУ). Звісно, цю норму слід читати крізь призму визначення платників податку (див. вище). Тоді стає зрозумілим, що:
— по-перше, податок на нерухомість не потрібно сплачувати за недобудови і самобудови, право власності на які за вами ще не зареєстроване (БЗ 106.02);
— по-друге, випадають з-під оподаткування й ті об’єкти нерухомості, які передані вам на правах господарського відання або оперативного управління на підставі ст. 136 і 137 ГКУ (див. лист ДФСУ від 07.06.2018 р. № 2507/5/99-99-12-02-03-16/ІПК). Причому фіскали не заперечують проти цього навіть у разі, коли такі об’єкти ви передасте в оренду (див. лист ГУ ДФС у Кіровоградській обл. від 21.06.2018 р. № 2764/ІПК/11-28-12-02-18).
База оподаткування. Нею є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток, яка перебуває у власності фізичних та юридичних осіб (п.п. 266.3.1 ПКУ). За об’єктами житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, базу оподаткування такі особи обчислюють самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт (п.п. 266.3.3 ПКУ).
Зверніть увагу! Прописане в п.п. 266.4.1 ПКУ
зменшення бази оподаткування об’єкта/об’єктів житлової нерухомості на певну кількість кв. м не поширюється на юридичних осіб
Така пільга надається лише фізособам. Про пільги для юридичних осіб див. нижче.
Ставки податку. За загальним правилом, ставки податку на нерухомість установлюють своїми рішеннями місцеві ради залежно від місця розташування (зональності) та типів об’єктів нерухомості (п.п. 266.5.1 ПКУ).
Максимальна величина ставки податку як для житлової, так і для нежитлової нерухомості не може перевищувати 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати (МЗП), установленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування. Отже, в абсолютному вираженні максимальний розмір ставки на сьогодні складає 62,60 грн. (4173 грн.* х 1,5 : 100).
* Розмір МЗП, встановленої на 1 січня 2019 року згідно зі ст. 8 Закону України від 23.11.2018 р. № 2629-VIII.
При цьому про свої «місцеві» ставки ви повинні дізнатися з рішень органів місцевого самоврядування. Для полегшення цього завдання ДФСУ сформувала зведену інформацію** про встановлення ставок місцевих податків та зборів, чинних з 01.01.2019 р., згідно з рішеннями, наданими місцевими радами.
** Див. за посиланням http://sfs.gov.ua/podatki-ta-zbori/stavki-mistsevih-podatkiv-ta-zboriv/
Важливо! Відповідно до п. 3 розд. ІІ Закону № 2628*** у 2019 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються, зокрема, вимоги пп. 4.1.9, 12.3.4 ПКУ.
*** Детальніше про нього читайте у »Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 104-105.
Це означає, що ставки податку на нерухомість, встановлені після 15.07.2018 р., все одно діють з 1 січня 2019 року (така норма була прописана ще торік у п. 3 розд. ІІ Закону № 2245), а встановлені вже цьогоріч — з моменту оприлюднення відповідного рішення.
Якщо свіже рішення не було прийняте, діють ставки, визначені попереднім рішенням
При цьому не варто, на нашу думку, зважати на позицію, висловлену у листі Мінфіну від 26.03.2018 р. № 11230-17-10/8220, де він заявляє, що місцеві органи влади мають щорічно затверджувати нові ставки місцевих податків або продовжувати дію торішніх ставок, а якщо вони цього не зробили, то слід застосовувати мінімальні (читай — нульові) ставки. Ця позиція не підкріплена жодними законодавчими нормами, через що для платників податків вона може виявитися «ведмежою послугою».
З огляду на все сказане радимо критично ставитися до зведеної інформації на сайті ДФСУ, оскільки там можуть бути певні невідповідності. Самі податківці наголошують, що вони не наділені повноваженням здійснювати контроль за своєчасністю та правильністю прийняття органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів. Тож краще уточнити цей момент безпосередньо в місцевій раді, на території якої знаходяться об’єкти оподаткування.
Хоча якщо до зведеної інформації прокралась помилка, то штрафні санкції та пеня за порушення, що спричинені такою помилкою, не застосовуються, підстав для притягнення платника податків та/або його посадових осіб до відповідальності немає (п. 12.5 ПКУ).
Суперставка податку. Декілька слів скажемо про застосування підвищеної ставки в розмірі 25000 грн. за розкішні квартири (понад 300 кв. м) і житлові будинки (понад 500 кв. м), яка встановлена п.п. «ґ» п.п. 266.7.1 ПКУ. За нашим твердим переконанням, ця норма юридичних осіб не стосується.
Хоча фіскали, само собою, вважають інакше, змушуючи і «юриків» сплачувати податок за такою суперставкою, про що свідчить консультація у БЗ 106.07. З неїї ж можна дізнатися, як відобразити в декларації суму податку, збільшену на 25 тис. грн. за рік, а також як зробити це, якщо право власності на великогабаритний об’єкт нерухомості перейшло від одного власника до іншого протягом календарного року.
Яка нерухомість не є об’єктом оподаткування?
Відповідь на це запитання надає п.п. 266.2.2 ПКУ. Перелік, наведений у ньому, достатньо великий, тож спочатку стисло назвемо ті об’єкти з нього, які пов’язані з юрособами, після чого зупинимося на двох найрезонансніших позиціях.
Отже, не є об’єктом оподаткування:
— об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади та місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку (п.п. «а» п.п. 266.2.2 ПКУ). У БЗ 106.02 фіскали зауважують, що застосування цього звільнення можливе за умови одночасного виконання таких критеріїв:
1) створення таких організацій органами державної влади, органами місцевого самоврядування;
2) фінансування лише за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів;
3) отримання статусу неприбутковості;
— об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення (п.п. «б» п.п. 266.2.2 ПКУ);
— гуртожитки (п.п. «г» п.п. 266.2.2 ПКУ). Подробиці див. у листі ГУ ДФС у Хмельницькiй обл. від 22.01.2018 р. № 243/ІПК/22-01-12-04-14;
— об’єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб’єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у малих архітектурних формах (МАФ) та на ринках (п.п. «е» п.п. 266.2.2 ПКУ). Фіскали заявляють, що
це звільнення може бути поширено на об’єкти нежитлової нерухомості — елементи торговельної мережі ринку, площа яких не перевищує площу МАФ — 30 кв. м
Зацікавленим платникам за подробицями пропонуємо звернутися до листів ГУ ДФС у Харківській обл. від 29.06.2017 р. № 883/ІПК/20-40-12-03-21 та від 20.06.2018 р. № 2743/ІПК/20-40-12-03-25;
— об’єкти житлової/нежитлової нерухомості, що перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств (п.п. «з» п.п. 266.2.2 ПКУ); — об’єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій (п.п. «и» п.п. 266.2.2 ПКУ);
— будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг (п.п. «і» п.п. 266.2.2 ПКУ). Зауважте, що на передані в оренду будівлі таких закладів зазначене звільнення не поширюється (БЗ 106.02, лист ГУ ДФС у Харкiвськiй обл. від 07.09.2018 р. № 3892/ІПК/20-40-12-03-21);
— об’єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів (п.п. «ї» п.п. 266.2.2 ПКУ);
— об’єкти нежитлової нерухомості фізкультурно-спортивного призначення (п.п. «й» п.п. 266.2.2 ПКУ);
— об’єкти нежитлової нерухомості баз олімпійської та паралімпійської підготовки (п.п. «к» п.п. 266.2.2 ПКУ). Перелік таких баз затверджує КМУ.
А тепер, як і обіцяли, скажемо про дві найцікавіші позиції з-поміж усіх «необ’єктних» норм.
Будівлі промисловості. Як передбачено п.п. «є» п.п. 266.2.2 ПКУ,
не є об’єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств
На сьогодні вимоги фіскалів до застосування цієї пільги сконцентровані у кількох консультаціях з БЗ 106.02. Ось що там сказано:
— пільгуються об’єкти нерухомості, віднесені до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості» (підкласи 1251.1 — 1251.9) згідно з ДК 018-2000. Така класифікація проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак і функціонального призначення об’єкта нерухомості.
Як бачите, фіскали основний наголос роблять на ДК 018-2000. І напевно з цим наразі доведеться погодитися, оскільки з початку поточного року законодавець прямо згадав цей документ у п.п. «ж» п.п. 266.2.2 ПКУ, де йдеться про звільнення від оподаткування сільгоспбудівель (докладніше про це далі);
— право на цю пільгу мають тільки промислові підприємства. Якщо ж промислові будівлі належать не промисловому підприємству, то в такому випадку вони є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно на загальних підставах (лист ГУ ДФС у Чернігівській обл. від 05.06.2018 р. № 2445/ІПК/25-01-13-06-10, листи ДФСУ від 30.05.2018 р. № 2366/П/99-99-13-03-01-14/ІПК та від 18.06.2018 р. № 2669/А/99-99-13-03-01-14/ІПК).
Причому тепер фіскали отримали підтримку цієї позиції з боку самого Верховного Суду (постанови ВС від 15.05.2018 р. № 806/2461/17 // «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 54, с. 18 та від 15.05.2018 р. у справі № 806/2676/17*).
* Див. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74028769 та http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74028745 відповідно.
Які ж підприємства можна віднести до промислових?
Такими вважаються підприємства, що належать до «промислових» секцій B, C, D, E та F згідно з ДК 009:2010 (див. БЗ 106.02).
Причому фіскали згодні надавати пільгу тільки тим промисловим підприємствам, які використовують промислові будівлі у виробництві. Якщо ж такі будівлі тимчасово не експлуатуються, наприклад знаходяться на реконструкції (див. перший з вищеперелічених листів) або передані в оренду (див. листи ДФСУ від 23.08.2018 р. № 3701/6/99-99-12-02-03-15/ІПК, ГУ ДФС у Харківській обл. від 20.06.2018 р. № 2744/ІПК/20-40-12-03-21), то вони втрачають свій «необ’єктний» статус, тобто податок за них підлягає сплаті на загальних підставах.
Водночас у БЗ 106.02 і досі є чинною консультація з протилежним висновком: немає жодних обмежень щодо використання або невикористання означених об’єктів нерухомості в цілях застосування п.п. «є» п.п. 266.2.2 ПКУ!
Будівлі та споруди «сільгоспників» (п.п. «ж» п.п. 266.2.2 ПКУ). Цей підпункт — по суті єдиний з «нерухомих» норм ПКУ, який зазнав суттєвих змін з початку 2019 року. Добре, що ці зміни — на користь платника податку.
Отже, щоб сьогодні скористатися сільгоспзвільненням, суб’єкт господарювання має відповідати трьом вимогам:
— по-перше, бути сільськогосподарським товаровиробником. Їх визначення наведене в п.п. 14.1.235 ПКУ, причому віднедавна до нього потрапляють не тільки юридичні особи, а й фізичні особи — підприємці (див. про це у «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 67, с. 3). Хоча якщо чесно, це визначення призначене для цілей оподаткування сільгосп-ЄП і податку на нерухомість, узагалі-то, не стосується. Щоправда, свого часу податківці дозволяли користуватися ним і в «нерухомо-податкових» цілях, але потім визнали за краще посилатися на більш універсальне визначення із ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18.01.2001 р. № 2238-III. На жаль, усі ці роз’яснення з БЗ 106.02 втратили чинність. І наразі жодних вказівок щодо порядку визначення суб’єктів, які мають право на сільгоспзвільнення, поки що немає. Та, гадаємо, революції у цьому питанні очікувати не варто;
— по-друге, мати у власності будівлі та споруди, призначені для сільгоспдіяльності. Серед таких об’єктів — нерухомість, що належить до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» відповідно до ДК 018-2000. Наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.
Зверніть увагу: з 01.01.2019 р. згадка про ДК 018-2000 фігурує безпосередньо у тексті п.п. «ж» п.п. 266.2.2 ПКУ. А це, якщо підходити до тлумачення «нерухомих» норм ПКУ системно, вже не дозволяє говорити, що згаданий Класифікатор не призначається для цілей оподаткування. Навпаки, навіть там, де законодавець прямо не посилається на ДК 018-2000, є сенс класифікувати ті чи інші об’єкти нерухомості з урахуванням його приписів;
— по-третє,
не здавати сільгоспбудівлі та споруди в оренду, лізинг, позичку
Ця умова з 01.01.2019 р. набула більшої конкретики у порівнянні з попередньою розпливчатою фразою «призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності». Хоча й тоді фіскали заявляли: якщо будівля/споруда використовується не за призначенням (наприклад, здається в оренду, то вона підлягає оподаткуванню на загальних підставах. А критерієм використання будівель/споруд не за призначенням пропонували вважати відсутність у їх власника діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції, переробки власновиробленої сільгосппродукції та її реалізації (див. БЗ 106.02, що втратила чинність з 01.01.2019 р.).
На завершення цього розділу звертаємо вашу увагу на таке роз’яснення податківців (див. БЗ 106.07): якщо суб’єкт господарювання має документальне підтвердження, що об’єкт нерухомості, власником якого він є, віднесений до категорій, визначених п.п. 266.2.2 ПКУ, такий суб’єкт звільняється від обов’язку подавати декларацію з податку на нерухоме майно.
Які є пільги з податку на нерухомість?
На жаль, «нерухомих» пільг для юридичних осіб як кіт наплакав ☹. Якщо точніше, то вона всього одна — у цьому можна переконатися, зазирнувши до чинного Довідника № 91/1 податкових пільг, що є втратами доходів бюджету станом на 01.01.2019 р. Код цієї пільги — 18010402, а її суть полягає у тому, що місцевим радам надано право встановлювати пільги з податку на нерухомість, що сплачується на відповідній території, з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які перебувають у власності юросіб, громадських об’єднань, благодійних та релігійних організацій.
Пільги з податку, що сплачуються на відповідній території з об’єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об’єктом оподаткування (п.п. 266.4.2 ПКУ).Тож якщо не хочете проґавити «місцеву» пільгу, зазирніть до чинного у поточному році рішення свого органу місцевого самоврядування.
Якщо вам пощастило, то не забудьте, що декларацію з податку на нерухоме майно вам все одно слід подати на загальних підставах (див., наприклад, лист ГУ ДФС у Дніпропетровській обл. від 20.08.2018 р. № 3601/ІПК/04-36-12-23-21). Причому у графах 5 та 6 відповідно зазначити код пільги (БЗ 106.07) та суми пільги (див. також листи ДФСУ від 10.01.2018 р. № 97/6/99-99-12-02-03-15/ІПК, ГУ ДФС у Запорізькій обл. від 21.06.2018 р. № 2766/ІПК/08-01-12-03-16). Інакше кажучи, на відміну від нерухомості, що не є об’єктом оподаткування згідно з п.п. 266.2.2 ПКУ (див. вище),
ту нерухомість, на яку згідно з рішенням місцевої ради поширюються пільги, задекларувати потрібно
І на додачу до цього ви ще маєте подавати й Звіт про суми податкових пільг за формою, затвердженою постановою КМУ від 27.12.2010 р. № 1233 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 83, с. 4).
Строк подання такого звіту — протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового періоду. Останній день його подання за попередній, 2018 рік, — 11 лютого цього року. Це за умови, якщо ви мали «нерухому» пільгу від місцевої ради у минулому році.
А такий самий річний пільговий звіт за поточний рік за наявності пільги треба буде подати не пізніше 10.02.2020 р.
Чи діє на сьогодні АТО-пільга?
Про злободенність цього питання протягом усього 2018 року ви добре знаєте (див. про це «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 45, с. 2, № 59, с. 6). Як ми й припускали, відносно АТО-пільги, період дії якої був установлений до кінця року завершення АТО, законодавець узяв тайм-аут, після чого збирався продовжити її на період операції Об’єднаних сил (ООС). І от нарешті цю пільгу продовжено (див. нову редакцію п.п. 38.6 підрозд. 10 розд. XX ПКУ).
Отже, наразі визначено, що об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб,
не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення АТО та/або ООС
Нараховані та сплачені за період проведення АТО суми податку за такі об’єкти житлової та нежитлової нерухомості:
— не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку;
— не спрямовуються на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших податків, зборів;
— не повертаються у готівковій формі за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.
До зазначених сум надміру сплачених грошових зобов’язань не застосовуються строки давності, встановлені ст. 102 ПКУ, крім сум надміру сплачених податкових зобов’язань платників податків, які припиняють свою діяльність.
Інакше кажучи, такі суми залишились замороженими й надалі...
Як розрахувати/відзвітувати/сплатити?
Розраховуємо. Тут все просто. Для цього базу оподаткування (тобто загальну площу кожного об’єкта нерухомості у кв. м) потрібно помножити на відповідну ставку в грн./кв. м і отримані результати скласти.
У підсумку матимемо загальну річну суму податку в гривнях за всіма об’єктами. Ділимо її на чотири рівні частини — стільки ви повинні заплатити щокварталу. Залишилось тільки занести ці цифри в декларацію.
Звітуємо. Базовий податковий (звітний) період з податку на нерухомість дорівнює календарному року (п.п. 266.6.1 ПКУ). Платники податку — юридичні особи до 20 лютого звітного року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об’єкта/об’єктів оподаткування декларацію з розбивкою річної суми рівними частками поквартально (п.п. 266.7.5 ПКУ).
Останній день для подання декларації з податку на нерухоме майно — 19 лютого (БЗ 106.08)
Для подання звітності з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і надалі слід застосовувати форму декларації, затверджену наказом Мінфіну від 10.04.2015 р. № 408 (ср. ). Вона, нагадаємо, складається із власне декларації та додатка, в якому наводять відомості про наявні об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості. Додаток є невід’ємною частиною декларації.
Зверніть увагу! У БЗ 106.08 податківці пояснюють, як заповнити колонки 8 і 9 додатка тим платникам, у яких об’єкти нерухомості перебувають у власності відповідно до пп. «а», «б», «в» п.п. 266.1.2 ПКУ. Так, у колонці 8 «Вид спільної власності (перебування об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій, спільній сумісній власності (у тому числі поділена, не поділена у натурі))» додатка зазначаються літери:
«а» — якщо об’єкт нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб;
«б» — об’єкт нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб;
«в» — об’єкт нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і не поділений між ними в натурі.
Колонка 9 «Розмір частки/поділу загальної площі об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебуває у спільній частковій, спільній сумісній власності» додатка заповнюється у числовому значенні з двома знаками після коми.
Сплачуємо. Податок сплачується за місцем розташування об’єкта/об’єктів оподаткування (п.п. 266.9.1 ПКУ).
Зверніть увагу! При поданні звітної річної декларації з податку на нерухомість в інтегрованій картці платника податкові зобов’язання автоматично відображаються за різними кодами бюджетної класифікації:
— для об’єктів житлової нерухомості (коди типу об’єкта 1 — 3) — за кодом «18010100»;
— для об’єктів нежитлової нерухомості (коди типу об’єкта 4 — 9) — за кодом «18010400».
Тож податкові зобов’язання, зазначені однією сумою у графі 7 за рядком 6 звітної декларації,
треба сплачувати окремо за об’єктами житлової та нежитлової нерухомості на різні коди бюджетної класифікації
Інакше виникне переплата за одним кодом та недоплата за іншим.
Податкове зобов’язання за звітний рік з податку на нерухомість сплачується юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30-го числа місяця, що настає за звітним кварталом (п.п. «б» п.п. 266.10.1 ПКУ). Якщо 30-те число у такому місяці припадає на вихідний/святковий (або навіть на наступний за вихідним/святковим) день, податок слід сплатити раніше (див. БЗ 106.08).
Це означає, що за І квартал 2019 року останній день для сплати податку — 29.04.2019 р., за ІІ квартал — 29.07.2019 р., за ІІІ квартал — 29.10.2019 р., за IV квартал — 29.01.2020 р.
Приклад. Станом на 1 січня 2018 року у власності підприємства перебували квартира загальною площею 50 кв. м і офісна будівля загальною площею 500 кв. м. За рішенням місцевої ради на 2019 рік установлені ставки податку на нерухомість у розмірі 1,0 % МЗП — за об’єкти житлової нерухомості та 1,5 % МЗП — за об’єкти нежитлової нерухомості.
Фрагмент заповненої декларації див. нижче.
