Теми статей
Обрати теми

Податкові зобов’язання з ПДВ: що це таке і коли виникають?

Альошкіна Наталя, податковий експерт
Принцип стягнення податку на додану вартість з першого погляду достатньо простий: із суми податкових зобов’язань (ПЗ) віднімаємо суму податкового кредиту (ПК) і отримуємо суму податку, що підлягає сплаті до бюджету. Проте, незважаючи на гадану простоту, цей податок — один з найзаплутаніших і найскладніших. Саме з його обліком пов’язана найбільша кількість спірних моментів.
Тому для глибшого розуміння обліку ПДВ окремо розглядаємо складові його розрахунку. Детально про податковий кредит ми говорили в «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 60, а у фокус цього тематичного номера потрапили ПЗ. Тут ми детально розповімо про правила визначення бази оподаткування, про особливості нарахування ПЗ, момент їх виникнення і т. д. А спершу згадаємо загальні поняття: що таке ПЗ, об’єкт обкладення, постачання товарів/послуг і коли, у принципі, виникають ПЗ?

Дохідливо про важливе

Згадаємо очевидні речі.

Податок на додану вартість — це непрямий податок, який включається у вартість товару або послуги. Порядок його обліку регламентований у розділі V ПКУ. По суті, тут дві головні дійові «особи»: ПЗ і ПК.

Податкове зобов’язання (ПЗ) — загальна сума податку, отримана або нарахована платником у звітному періоді. Це та сума податку, яку суб’єкт господарювання у своєму податковому обліку нараховує на договірну вартість з урахуванням націнки, яку він додає до товару, щоб отримати прибуток. Суми ПЗ, які нараховані на договірну вартість товару, — це кошти, які потрібно віддати до бюджету. При цьому зменшити суму ПЗ звітного періоду платник податку має право на суму ПК, яка сплачена (нарахована) у складі вартості товарів/ послуг, що придбавалися. Таким чином, за підсумками звітного періоду платник ПДВ перераховує до бюджету суму, яка складає різницю між ПЗ і ПК.

Незважаючи на те, що в теорії ПДВ сплачується за рахунок кінцевого покупця, займається розрахунком і сплатою до бюджету цього податку, саме, продавець — платник ПДВ. Апріорі далі говоритимемо про платників ПДВ, не забуваючи, щоправда, що бувають ситуації, коли нараховувати ПЗ доводиться і неплатникові ПДВ (ст. 208 ПКУ, п. 180.2 ПКУ, п. 3 п. 180.1 ПКУ).

Для того щоб правильно розрахувати суму податку, що підлягає сплаті до бюджету, потрібно чітко визначитися з тим, коли виникає необхідність нараховувати ПЗ?

Як відомо, обов’язковими елементами податку на додану вартість, так само як і будь-якого іншого податку, є:

об’єкт обкладення (ст. 185 ПКУ);

— база нарахування (ст. 188-192 ПКУ);

— ставка податку (ст. 193 ПКУ).

Тут, передусім, спрацьовує одне очевидне правило:

якщо є об’єкт обкладення ПДВ — є обов’язок нараховувати ПЗ, а немає об’єкта — немає ПЗ

Таким чином, про визначення бази нарахування, ставки податку (20 %, 0 % або 7 %) та інші нюанси нарахування ПЗ (наприклад, віднесення операції до не оподатковуваної (ст. 196 ПКУ) або звільненої від обкладення ПДВ (ст. 197 ПКУ) тощо) можна говорити тільки в тому випадку, коли є привід для таких розмов, а саме — є об’єкт обкладення ПДВ.

Коли виникає об’єкт (ст. 185 ПКУ)

Загальний випадок. Передусім, об’єкт оподаткування для нарахування ПЗ виникає при виконанні двох умов (п.п. «а» п. 185.1 ПКУ):

(1) платник податку здійснює операцію з постачання товарів/ послуг і

(2) місце такого постачання перебуває на митній території України

Тобто тут ідеться про операції, які відповідають терміну «постачання» згідно з п.п. 14.1.185 і 14.1.191 ПКУ і таке постачання згідно зі ст. 186 ПКУ здійснюється на території України.

Наприклад, при отриманні послуг від нерезидента, місце постачання яких розташоване на митній території України, саме одержувач таких послуг (резидент) зобов’язаний нарахувати ПЗ (п.п. «б» п. 185.1 ПКУ). У цьому випадку він фактично виступає податковим агентом нерезидента і зобов’язаний нарахувати і сплатити до бюджету відповідну суму ПДВ за цими послугами, незалежно від того, є одержувач «нерезидентних» послуг платником ПДВ чи ні (п. 180.2 ПКУ). Детальніше див. тематичний номер «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 104.

Зверніть увагу: до постачання товарів/послуг належать також операції з безоплатної передачі і з передачі права власності на об’єкти застави позичальникові (кредиторові), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту.

Крім того, з метою оподаткування вважаються постачанням операції з:

— передачі товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), доручення, довірчого управління (п.п. «е» п.п. 14.1.191 ПКУ);

— надання послуг та/або передача прав власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування (п.п. «а» п.п. 14.1.185 і п.п. «а» п.п. 14.1.191 ПКУ);

— фактичної передачі об’єкту фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю (повернення матеріальних активів згідно з угодою фінансового лізингу) (п.п. «а» п. 185.1 ПКУ, п.п. «а» п.п. 14.1.191 ПКУ);

— передачі товарів (робіт, послуг) при здійсненні загальної (спільної) діяльності на окремий баланс платника, уповноваженого договором вести облік результатів такої спільної діяльності (п.п. 196.1.7 ПКУ, п.п. «г» п.п. 14.1.191 і п.п. «г» п.п. 14.1.185 ПКУ).

До речі, у зв’язку з тим, що для нарахування ПЗ першочергову роль відіграє саме факт здійснення постачання, викликає нерозуміння позиція податківців стосовно помилково отриманих на банківський рахунок грошових коштів. Так, фіскали вважають, що в цьому випадку не нараховувати ПЗ можна тільки при дотриманні двох умов: 1) грошові кошти повернені протягом 3 банківських днів — якщо винуватець помилкового переказу банк і 5 банківських днів — якщо винуватець — платник; 2) у платника немає договірних відносин з тим суб’єктом господарювання, який перерахував грошові кошти (див. 101.04, 101.06 БЗ). Вважаємо, що тут достатньо виконання єдиної умови — відсутності договірних відносин між відправником і одержувачем помилкових коштів. Адже в такому разі грошові кошти, у принципі, не можна вважати передоплатою,

оскільки відсутнє (!) постачання товарів / послуг (пп. 14.1.185 і 14.1.191 ПКУ), а отже, просто немає об’єкта обкладення ПДВ (п. 185.1 ПКУ)

І абсолютно жодного значення не має строк повернення (і навіть не повернення) таких грошових коштів. Детально про це можна прочитати в «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 15, с. 14.

Аналогічну ситуацію спостерігаємо при надходженні на поточний рахунок платнику ПДВ коштів як відшкодування збитку за пошкоджене або знищене майно. Податківці і тут бачать базу оподаткування, розцінюючи такі кошти, як компенсацію вартості пошкодженого майна (див. лист ДФСУ від 07.07.17 р. № 1051/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, 101.07 БЗ). Хоча, очевидно, що відшкодування збитків не є операцією постачання товарів/послуг, а тому і немає об’єкта обкладення ПДВ (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 48, с. 26). На жаль, переконувати в цьому податківців, мабуть, доведеться через суд. Щоправда, тут ще постає питання з нарахуванням «компенсуючих» ПЗ з «вхідного» ПДВ (п. 198.5 ПКУ), але це вже трохи інша історія. І в ній на перший план виходять винятки із загального правила: коли, по суті, постачання товару/послуг на території України відсутнє, а нарахувати ПЗ, все одно, доводиться.

Умовне постачання. З метою оподаткування прирівнюються до постачання товарів/послуг операції при:

1) анулюванні ПДВ-реєстрації платника. Нараховуємо ПЗ на залишки активів (п. 184.7 ПКУ) (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 64, с. 20);

2) використанні товарів/послуг і необоротних активів, за якими був відображений податковий кредит, у необ’єктних, ПДВ-пільгованих або негосподарських операціях (п. 198.5 ПКУ) (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 61, с. 14);

3) неповерненні зворотної (заставної) тари. Якщо зворотна (заставна) тара не повертається відправникові в строк більше 12 календарних місяців з моменту її надходження, то одержувач нараховує на її вартість ПЗ (п. 189.2 ПКУ);

4) ліквідації основних виробничих або невиробничих засобів за самостійним рішенням платника, що призводить до нарахування ПДВ (п. 189.9 ПКУ п.п. «д» п.п. 14.1.191 ПКУ).

Ввезення/вивезення товарів. Ідеться про зовнішньоекономічну діяльність: ввезення товарів на митну територію України (п.п. «в» і п.п. «г» п. 185.1 ПКУ). Причому з метою обкладення ПДВ до операцій з ввезення товарів на митну територію України і вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється приміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України. Детально про експорт/імпорт див. «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 16; 2017, № 45, с. 5, 7.

Тут зазначимо, що якщо платник-резидент здійснює зовнішньоекономічні операції імпорту без ввезення й експорту без вивезення (тобто товар придбавається і продається за межами території України), то такі операції не є об’єктом обкладення ПДВ (не підпадають під об’єкт оподаткування згідно з п.п. «а» п. 185.1, п. 186.1 ПКУ), оскільки місце постачання товару в такому разі перебуває за межами митної території України.

Послуги міжнародних перевезень. Об’єктом оподаткування є операції з надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів та багажу і вантажів залізничним, автомобільним, морським та річковим та авіаційним транспортом (п.п. «е» п. 185.1 ПКУ). При цьому, як передбачено підпунктом «а» підпункту 195.1.3 ПКУ, міжнародні перевезення вантажів, пасажирів і багажу залізничним, автомобільним, морським, річковим а авіаційним транспортом обкладаються ПДВ за ставкою 0 %. Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо воно здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом. Детально про міжнародні перевезення див. «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 38.

Отже, що таке ПЗ і коли вони виникають — у загальних рисах ми розібралися. Але це — верхівка айсберга. Давайте розбиратися далі — у наступній статті розглянемо не менш важливе питання — наскільки пов’язані виписка ПН і нарахування ПЗ.

висновки

  • Податкові зобов’язання виникають там, де є об’єкт обкладення ПДВ.
  • За загальним правилом об’єкт обкладення ПДВ виникає за умови здійснення платником постачання товарів, робіт (послуг) з місцем постачання на території України.
  • Як виняток, коли як такого постачання на території України немає, але об’єкт оподаткування є — можна навести умовні постачання, ввезення/вивезення товарів, послуги з міжнародного перевезення.
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі