Зберігання пального для власних потреб

Питання ліцензійні

Перш за все, коли суб’єкт господарювання зберігає пальне для власних цілей, виникає запитання з приводу ліцензування такої діяльності.

Узагалі-то, питання ліцензування операцій зі зберігання пального визначає Закон № 481*. У ст. 1 цього Закону міститься термінологія. А от ліцензійні питання висвітлені у ст. 15.

* Закон України від 19.12.95 № 481/95-ВР.

Якщо подивитися на терміни, то термін «зберігання пального», визначений у ст. 1 Закону № 481, охоплює зберігання у тому числі і власного пального.

Нагадаємо, що термін «пальне» Закон № 481 запозичив у ПКУ, а саме передбачає використовувати його у значенні, яке наведено у п.п. 14.1.141¹ ПКУ. Тобто ліцензія на зберігання пального потрібна у тих випадках, коли ви зберігаєте субстанції, коди УКТ ЗЕД яких наявні у п.п. 215.3.4 ПКУ.

Крім того, згідно зі ст. 15 Закону № 481 ліцензія отримується на місце зберігання пального. А термін «місце зберігання пального» визначений як місце (територія), на якому розташовані споруди, та/або обладнання, та/або ємності (!), що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Отже, з цього випливає, що якщо пальне зберігається на підприємстві навіть для власних цілей, наприклад у ємностях (каністрах, резервуарах, бочках тощо), то підприємству слід отримати ліцензію на його зберігання.

Водночас у Законі № 481 містяться деякі винятки/випадки, коли ліцензію на зберігання пального отримувати не потрібно. Зокрема, ліцензія не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

— підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

— підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

— суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Окрім того,

Також фіскали уже доволі давно визнали, що не слід отримувати ліцензію на зберігання, коли пальне зберігається у паливному баку автомобіля (БЗ 113.04).

Водночас зберігання пального у бензовозі, на думку фіскалів, вимагає наявності ліцензії (БЗ 113.04). Детально про це читайте у «Проблеми власного бензовозу» // «Податки & бухоблік», 2020, № 50. Хоча слуги Феміди вважають дещо по-іншому. На їх погляд, отримувати ліцензію на право зберігання пального госпсуб’єкти повинні тільки для стаціонарних цистерн/ємностей. Деталі шукайте у «Ліцензія на зберігання пального: думка ВС» // «Податки & бухоблік», 2022, № 42.

Тобто з цього випливає, що

Вищеописані випадки і вимоги стосуються мирного часу. Водночас під час дії воєнного стану ці правила діють з деякими особливостями. Про це далі.

Воєнно-ліцензійні особливості

Діючі воєнні звільнення. На час дії ВС з’явилися ще декілька безліцензійних випадків (див. «Пальне для генераторів: нові ліцензійні й акцизні цікавинки» // «Податки & бухоблік», 2023, № 4). Так, на період дії ВС та протягом 30 днів з дня його припинення/скасування можна без ліцензії зберігати пальне для власних потреб для заправлення генератора (ст. 18 Закону № 481):

— в обсязі до 2000 літрів на кожний об’єкт, де є генератор;

— в обсязі, що перевищує 2000 літрів, на кожному об’єкті, де є генератор, але з обов’язковим поданням декларації про провадження господарської діяльності із зберігання пального.

Які відомості має містити така декларація у випадку її подання юрособою чи ФОП, шукайте у ст. 18 Закону № 481. Ми ж лише зауважимо, що у ній, крім «суб’єктно-ідентифікаційних» відомостей, слід обов’язково вказати також загальну місткість резервуарів та ємностей для зберігання пального та їх фактичне місцезнаходження.

Таку декларацію можна подавати у довільній формі за вибором суб’єкта особисто, поштою або в електронному вигляді за ст. 42 ПКУ.

Хитрість податківців. Вищезгадане послаблення при зберіганні пального для електрогенератора без ліцензії з’явилося тільки 03.01.2023. Але і до цієї дати у законодавстві містилися послаблення у зберіганні пального для власних потреб без ліцензії.

А саме мова йде про постанову Кабміну від 18.03.2022 № 314. Цією постановою Кабмін надав право на час ВС (плюс ще три місяці) суб’єктам господарювання здійснювати низку видів господарської діяльності без отримання ліцензій чи спеціальних дозволів на підставі поданої за довільною формою декларації.

При цьому перелік видів діяльності, на які таке послаблення не поширюється і ліцензії чи дозволи для яких доведеться отримувати, чітко визначено в додатку 2 до цієї постанови. І, що найголовніше в цьому переліку, довгий час не згадувалися операції з пальним. Тобто законодавство давало можливість зберігати пальне для власних потреб під час ВС на основі декларації. Але податківці від самого початку були проти безліцензійного зберігання пального навіть під час ВС. Про незаконність цих вимог ми згадували неодноразово (див., наприклад, в «Алкоголь, тютюн, пальне: декларація чи ліцензія?» // «Податки & бухоблік», 2022, № 63).

Але врешті-решт з 15.09.2022 Кабмін офіціально заборонив працювати з пальним без отримання відповідних ліцензій, див. «Алко-тютюн-пальне: можна було й за декларацією, та вже пізно!» // «Податки & бухоблік», 2022, № 71.

Як отримати ліцензію

За загальними вимогами, щоб отримати ліцензію на право зберігання пального, суб’єкт господарювання має звернутися до ДПС відповідних областей та м. Києва за розташуванням місць зберігання пального (ст. 15 Закону № 481).

При цьому пакет документів, які слід подавати для отримання ліцензії, залежатиме від того, які дії будуть провадитися з пальним підприємством.

Так, якщо підприємство має намір використовувати пальне тільки для власних потреб, то йому слід отримати «спрощену» ліцензію на право зберігання пального.

Щоб отримати «спрощену» ліцензію, воно має подати податківцям:

— заяву на отримання ліцензії на право зберігання пального. У цій заяві, крім загальних даних про себе, слід обов’язково вказати загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження. Бажано вказувати обсяг ємностей із запасом.

Форму заяви фіскали розробили і довели листом від 30.05.2019 № 17014/7/99-99-12-01-01-17 (див. «Є форми заяв на «пальні» ліцензії!» // «Податки & бухоблік», 2019, № 46);

— копію документа про сплату річної плати за ліцензію на зберігання (розмір плати — 780 грн). Саму ж копію платіжного документа доведеться відсканувати й окремим PDF-файлом відправити/передати разом із заявою. Якщо заява подається на папері, зробіть паперову копію платіжки.

Водночас у випадку, коли суб’єкт господарювання збирається зберігати не тільки пальне для власних потреб, а й чуже пальне (надавати послуги із зберігання), то тоді він має отримати стандартну ліцензію на право зберігання пального.

Звичайно, це не дуже стосується теми нашої розмови. Та про всяк випадок нагадаємо, які документи слід подати, щоб зберігати не тільки власне, а й чуже пальне. Так, щоб отримати таку стандартну ліцензію, суб’єкт господарювання має подати податківцям разом із заявою (форма її не затверджена) додатково пакет завірених заявником копій доволі «серйозних» документів, як то:

— документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташований об’єкт зберігання пального;

— акт вводу в експлуатацію об’єкта, або акт готовності об’єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, або інші документи, щодо всіх об’єктів у місці зберігання пального, необхідних для його зберігання;

— дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Крім того, як і у випадку із спрощеною ліцензією, потрібно буде також подати копію документа про сплату річної плати за ліцензію на зберігання (розмір плати 780 грн).

Якщо зазначені документи оформлені на іншу особу, ніж заявник, то останній додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об’єкта.

Зазначимо, що копії цих документів не подають у разі їх наявності у відкритих держреєстрах, якщо реквізити таких документів і назви відповідних реєстрів наведені в заяві на видачу ліцензії.

Далі потрібно просто чекати 20 календарних днів. Після цього суб’єкту або видадуть ліцензію, або нададуть вмотивовану відмову. Видають таку ліцензію строком на 5 років.

Зауважимо! Слід правильно визначити, яку саме ліцензію має отримати суб’єкт господарювання. Адже якщо суб’єкт отримає спрощену ліцензію замість стандартної, то його можуть притягнути до відповідальності за ст. 17 Закону № 481. Розмір штрафу за таке порушення складає півмільйона (!) гривень.

Крім того, якщо слід отримувати стандартну ліцензію на зберігання, то напевно суб’єкт повинен був стати і платником пального акцизу. А за це також світить півмільйонний штраф.

Пальний акциз

Коли суб’єкт зберігає пальне для власного використання, то в нього, крім необхідності отримання ліцензії на зберігання пального, також виникає питання з тим,

Відповідь на це запитання в мирний час залежить від об’єму ємностей, в яких зберігається пальне, та обороту пального за період.

Річ у тому, що зобов’язання стати платником пального акцизу виникає за наявності акцизного складу. А відповідно до п.п. 14.1.6 ПКУ акцизного складу у суб’єкта господарювання, що зберігає пальне виключно для власного споживання, не буде, якщо:

— він не є платником сільгоспЄП і місткість ємностей на його нафтоскладі не перевищує 200 кубічних метрів та протягом календарного року він отримує пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки на АЗС тощо);

— він є платником сільгоспЄП і протягом календарного року отримав пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки на АЗС). Для таких платників обсяг ємностей, які він має на нафтоскладі, ролі не відіграє.

Таким чином, якщо суб’єкт вписується у вищеописані вимоги щодо обсягу ємностей і обороту пального за рік, то він за умови використання пального тільки на власні цілі не має акцизного складу і не повинен реєструватися платником пального акцизу. Якщо ж суб’єкт не вписався у вищеозвучені межі, то тоді в мирний час від пального акцизу не заховатися.

Але у воєнний час спробували розширити перелік випадків, коли місце зберігання пального не є акцизним складом (п. 47 підрозд. 5 розд. ХХ ПКУ // «Пальне для генераторів: нові ліцензійні й акцизні цікавинки» // «Податки & бухоблік», 2023, № 4). Так, з 03.01.2023 тимчасово (!), на період дії ВС плюс ще місяць у доповнення (!) до критеріїв, визначених п.п. 14.1.6 ПКУ, не вважатиметься акцизним складом приміщення або територія, у кожному (на кожній) з яких:

— загальна місткість розташованих ємностей для зберігання пального, яке використовується виключно для заправлення генераторів, не перевищує 2000 літрів. Формально цей критерій дозволяє не реєструвати акцизний склад тим, у кого наявний невеликий склад (до 2 куб. м), але при цьому оборот через цей склад проходить вагомий (більше 1000 куб. м). Наскільки корисне це послаблення на практиці — залежить від споживання пального;

— зберігається або реалізується пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Екоподаток при зберіганні

Оскільки практично усі суб’єкти господарювання, які зберігають пальне для власного використання, отримують ліцензію на право зберігання пального, то податківці чітко усвідомлюють, у якого суб’єкта господарювання є ємності для зберігання пального.

Враховуючи це, вони почали вимагати (БЗ 117.01) від усіх суб’єктів господарювання, які зберігають пальне (бензин, дизель, газ) у ємностях (власних або орендованих) у своїх приміщеннях або територіях:

— отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

— сплачувати екоподаток за викиди в навколишнє середовище.

Аргументують свої висновки фіскали тим, що

Вимоги фіскалів на сьогодні виявляються в основному в тому, що вони надсилають власникам ліцензій на зберігання пального запити із проханням сплатити екоподаток за викиди забруднюючих речовин із ємностей для зберігання пального.

На наш погляд, погоджуватися чи ні з вимогами фіскалів, вирішує кожен платник самостійно. Якщо суб’єкт господарювання погоджується із фіскалами, то він має нарахувати екоподаток за такі викиди. Проблема тільки в тому, де взяти обсяг викидів, коли у підприємства немає дозволу на викиди забруднюючих речовин (його навряд чи хтось із суб’єктів, хто зберігає пальне, отримав). Через відсутність реальних даних слід брати потенційні, отримані із відкритих джерел, дані про можливі обсяги викидів певними видами пального. Чесно кажу, обсяг викидів буде ну дуже мізерним. Тому декому вигідніше подати декларацію і сплатити мізерний екоподаток та уникнути штрафу за неподання декларації, ніж сперечатися з фіскалами.

Хто не бажає платити екоподаток, радимо у відповідь на отриманий запит від фіскалів про необхідність сплатити податок відповісти, що:

— жодних стаціонарних джерел забруднення ви не маєте, тож отримувати спецдозволи на їх експлуатацію не повинні;

— випаровування пального з ваших ємностей з пальним хоча і є, але вони менші, ніж похибка вимірювання, тож лічильниками-витратомірами не фіксуються;

— фактична інвентаризація теж не підтверджує втрат пального від випаровування, отже, немає підстав відображати такі втрати в бухобліку.

Спираючись на це, слід зробити висновок, що у суб’єкта господарювання відсутній об’єкт оподаткування, а отже, це звільняє вас від подання звітності з екоподатку, що прямо передбачено п. 49.2 ПКУ.

Детально про це читайте у «Зберігаєте пальне? Отримайте дозвіл на викиди і сплатіть екоподаток!» // «Податки & бухоблік», 2023, № 24.