Організація роботи закладів ресторанного господарства

Закон № 4004 — Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.94 р. № 4004-XII.

Закон № 2806 — Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 р. № 2806-IV.

Закон № 3745 — Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.93 р. № 3745-XII.

Закон № 1699 — Закон України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 р. № 1699-III.

Закон № 2406 — Закон України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-III.

Закон про ПДВ — Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.

Закон № 1775 — Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III.

Закон № 481 — Закон України «Про державне регулювання виробництва і обороту спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.95 р. № 481/95-ВР.

Закон про патентування — Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 р. № 98/96-ВР.

Закон про РРО — Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 01.06.2000 р. № 1776-III.

Декрет № 56-93 — Декрет КМУ «Про місцеві податки та збори» від 20.05.93 р. № 56-93.

Порядок № 150 — Порядок видачі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень затверджений постановою КМУ від 14.02.2001 р. № 150.

Правила № 219 — Правила роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджені наказом Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. № 219.

Порядок № 599 — Порядок видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затверджений наказом ДПАУ від 29.10.99 р. № 599.

Порядок № 559 — Порядок проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, затверджений постановою КМУ від 23.05.2001 р. № 559.

Порядок № 833 — Порядок проведення торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, затверджений постановою КМУ від 15.06.2006 р. № 833.

Правила № 185 — Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки від 11.07.2003 р. № 185.

Правила № 854 — Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджені постановою КМУ від 30.07.96 р. № 854.

Порядок № 493 — Тимчасовий порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, затверджений постановою КМУ від 13.05.96 р. № 493.

Перелік № 1336 — Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затверджений постановою КМУ від 23.08.2000 р. № 1336.

Основні вимоги щодо роботи суб’єктів господарської діяльності у сфері ресторанного господарства встановлено Правилами № 219. Спершу розберемося з визначеннями.

Ресторанне господарство (РГ) — це вид економічної діяльності суб’єктів господарської діяльності з надання послуг із задоволення потреб споживачів у харчуванні з організацією дозвілля чи без нього.

Заклад ресторанного господарства* — це організаційно-структурна одиниця у сфері ресторанного господарства, яка здійснює виробничо-торговельну діяльність: виготовляє та (або) доготовляє, продає і організує вживання продукції власного виробництва та закупних товарів, може організовувати дозвілля споживачів.

Заклади ресторанного господарства підрозділяються за типами та класами, розшифрування яких наведено в листі МЗЕЗторгу України від 09.09.98 р. № 15-03/29-577.

Діяльність у сфері ресторанного господарства здійснюється суб’єктами господарювання після їх державної реєстрації в установленому законодавством порядку. Відкриття закладу ресторанного господарства погоджується з органами місцевого самоврядування, а також закладами державної санітарно-епідеміологічної служби (СЕС). Вимоги погодження із СЕС установлено у ст. 15 Закону № 4004, а порядок проведення санітарно-епідеміологічної експертизи затверджено наказом від 14.03.2006 р. № 120 (див. лист Головного санітарного лікаря Дніпропетровської області від 28.09.2006 р. № 2/8-11/3-1113).

А от щодо отримання підприємством, яке вирішило відкрити заклад ресторанного господарства, дозволу на розміщення об’єкта торгівлі та дозволу на початок роботи в органах пожежного нагляду зазначимо таке.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 2806 необхідність отримання документа дозвільного характеру, дозвільний орган, уповноважений видавати цей документ, та умови його отримання має бути встановлено винятково законами, що регулюють відносини, пов’язані з отриманням таких документів.

Сьогодні законом регламентовано тільки сплату збору за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі (ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII). Механізм сплати збору встановлюється місцевими органами самоврядування (ст. 18 Декрету № 56-93). Оскільки рішення органу місцевого самоврядування Законом не є, то відсутня і необхідність отримання цього дозволу і відповідно — сплати збору.

Подібну позицію підтримує і Держпідприємництва (див. листи від 20.12.2006 р. № 8080, від 10.11.2006 р. № 8104). Так, у листі № 8104 він указує, що «з набранням чинності частиною першою статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» з 05.10.2006 р. правових підстав для видачі органами місцевого самоврядування дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг немає...». Водночас Держпідприємництва зазначає (див. там же), що органи місцевого самоврядування мають повноваження здійснювати видачу дозволу на розміщення будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення (п. 10 ст. 10 Закону України «Про впорядкування населених пунктів» від 06.09.2005 р. № 2807-IV).

Проте зверніть увагу: згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Держпідприємництва, сьогодні райдержадміністрації, порушуючи ч.1 ст. 4 Закону № 2806, продовжують видавати дозволи на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг.

А от без дозволу органу пожежного нагляду на відкриття об’єкта ресторанного господарства точно не обійтися, адже таку вимогу встановлено ст. 10 Закону № 3745. Винятком є випадок, коли ведення господарської діяльності можливо за декларативним принципом. Декларативний принцип — принцип, згідно з яким суб’єкт господарювання придбаває право на здійснення певних дій щодо здійснення господарської діяльності без отримання документа дозвільного характеру шляхом повідомлення адміністратора або відповідного дозвільного органу про відповідність його матеріально-технічної бази вимогам законодавства.

Так, якщо об’єкт, що відкривається, не належить до вибухопожежонебезпечних та об’єктів з масовим перебуванням людей і не розміщується на території або усередині зазначених об’єктів, він може почати свою діяльність, скориставшись декларативним принципом, не одержуючи дозволу (п. 11 Порядку № 150). Тут необхідно звернути увагу, що Порядок № 150 висуває додаткові умови для застосування декларативного принципу — укладення договорів цивільної відповідальності перед третіми особами. Ми з такою умовою не згодні, оскільки її немає в Законі № 3745.

Для цього підприємство має скласти (бажано за допомогою компетентних осіб) Декларацію відповідності об’єкта (об’єктів) вимогам законодавства з питань пожежної безпеки за формою згідно з додатком 3 до Порядку № 150 і подати її до органу державного пожежного нагляду не пізніше ніж за 10 днів до початку господарської діяльності.

Обов’язковість застосування декларативного принципу передбачено Законом № 3745 і для здійснення діяльності в орендованих приміщеннях. Проте ця норма суперечить ч. 5 ст. 4 Закону № 2806, відповідно до якої повторне отримання орендарем дозвільних документів не потрібне (за умови збереження виду діяльності і стану цих приміщень та обладнання).

І ще: якщо підприємство до основного об’єкта РГ вирішить відкрити або літній майданчик, або інший структурний підрозділ, що потрапляє під визначення малих архітектурних форм (МАФ)*, то підприємству доведеться отримати дозвіл на розміщення такого об’єкта (ст. 24 Закону № 1699). Докладніше з дозвільними документами можна ознайомитися на сторінках газети «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 19, № 65, а також «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 8.

При облаштуванні закладу ресторанного господарства, що відкривається, власник повинен потурбуватися про наявність відповідних вибраному типу (класу) закладу виробничих, торговельних та побутових приміщень, а також обладнання для приготування та продажу продукції. Санітарний стан виробничих, складських та торговельних приміщень закладу ресторанного господарства має відповідати вимогам спеціальних Санітарних правил. Крім того, у підприємствах ресторанного господарства (незалежно від типу та класу) має бути відведено спеціальні місця для куріння, обладнані витяжною вентиляцією чи іншими засобами видалення тютюнового диму (п. 3.10 Правил № 219).

Засоби вимірювальної техніки повинні бути у справному стані, мати чіткі відбитки перевірочного тавра та проходити перевірку в установленому законодавством порядку.

В абз. 2 п. 1.8 Правил № 219 зазначено, що на торговельно-технологічне обладнання, інвентар та посуд, які підлягають обов’язковій сертифікації, потрібно мати сертифікат відповідності, а ті їх види, які не сертифікують, має бути виготовлено з матеріалів, дозволених Головним державним санітарним лікарем України.

Разом з тим сьогодні не обов’язково мати сертифікат відповідності (його копію) на товар, що купується, обладнання тощо. Тепер інформацію про сертифікацію продукції виробник надає покупцю шляхом зазначення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності в документах, згідно з якими передається така продукція (ст. 13 Закону № 2406).

Режим роботи закладів ресторанного господарства встановлюється суб’єктом господарювання самостійно, а у випадках, передбачених законодавством, — за погодженням з органами місцевого самоврядування. Для закладів ресторанного господарства, які обслуговують споживачів на підприємствах, в установах та організаціях, режим роботи встановлюється за домовленістю з адміністрацією таких підприємств.

Як і будь-яке інше роздрібно-торговельне підприємство, заклад ресторанного господарства повинен мати Куточок споживача, де згідно з п. 10 Порядку № 833 має бути розміщено:

— інформацію про найменування власника або уповноваженого ним органу;

— інформацію про розташування місць для тих, хто курить, та про шкоду куріння (п. 3.10 Порядку № 219).

Щодо таких документів, як Правила № 219, Порядок № 833, Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. № 1023-XII, Санітарні норми, ветеринарні документи, правила продажу окремих видів товарів, то розміщувати їх у Куточку споживача необов’язково, головне, щоб вони були наявними та надавалися на вимогу споживача.

Крім того, у Куточку споживача може бути розміщено і ліцензію на право торгівлі, а також копію Свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, адже їх слід розміщувати на видному місці, щоб вони були доступні для огляду (п. 27 Порядку № 493 і п. 9.7 Закону про ПДВ).

А от Свідоцтво про сплату єдиного податку має розміщуватися не в Куточку споживача, а на робочому місці платника (п. 5 Порядку № 599), торговий патент — біля РРО (ч.1 ст. 7 Закону про патентування).

Згідно з п. 1.9 Правил № 219 працівники, які займаються виробництвом, зберіганням та продажем харчових продуктів у закладі ресторанного господарства, зобов’язані мати професійну спеціальну освіту (підготовку). Крім цього, усі працівники, зайняті в ресторанному господарстві, проходять медогляд, результати якого відображаються в їхніх особистих медичних книжках. Медичні книжки зберігаються у роботодавця, оскільки санепідемстанція може вимагати їх для перевірки. Хоча в окремих випадках, коли зберігання особистої медичної книжки у роботодавця недоцільне або неможливе, допускається її зберігання у працівника (п. 10 Порядку № 559).

Працівники, які займатимуться зберіганням та реалізацією алкогольних напоїв, також повинні мати спеціальну професійну освіту або підготовку (абз. 2 п. 3 Правил № 854). Зокрема, такі працівники мають розбиратися в асортименті та якісних характеристиках напоїв, ознаках браку, правилах підготовки напоїв до продажу, принципах їх розміщення та викладки.

Крім того, власник об’єкта ресторанного господарства, в якому реалізовуватимуться продовольчі товари, зобов’язаний забезпечити кожного працівника форменим чи іншим одягом, що відповідає санітарним вимогам (п. 9 Правил № 185).

Здійснення діяльності у сфері ресторанного господарства не вимагає придбання ліцензії, тобто не ліцензується. Проте якщо заклад ресторанного господарства планує продавати споживачам алкогольні напої та тютюнові вироби, то йому необхідно отримати відповідні ліцензії на торгівлю такими товарами. Алкогольними напоями є продукти, отримані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 % об’ємних одиниць, які належать до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08 (абз. 7 ст. 1 Закону № 481). До алкогольних напоїв належать і напої «Бренді-кола», «Ром-кола», «Джин-тонік» (див. лист ДПАУ від 23.08.2001 р. № 11516/7/17-0217 // «Податки та бухгалтерський облік», 2001, № 78).

Порядок отримання ліцензій на торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами визначено Законом № 481.

Ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами видаються органами виконавчої влади, уповноваженими КМУ (ст. 15 Закону № 481). На сьогодні таким органом є Департамент з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та оборотом підакцизних товарів ДПАУ. Ліцензії на роздрібну торгівлю оформляються на місцях його регіональними відділеннями. Проте через те, що структурні підрозділи цього органу є зовсім не в кожному населеному пункті, у районних (міжрайонних) ДПІ в Автономній Республіці Крим та областях створено пункти приймання документів та видачі оформлених бланків ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами згідно з наказом ДПАУ від 16.11.2004 р. № 652.

Ліцензії видаються строком на один рік та підлягають обов’язковій реєстрації в податковому органі, а в сільській місцевості — і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб’єкта підприємницької діяльності.

Так, ліцензія на роздрібну торгівлю алкоголем видається на кожний РРО (КОРО), який є в місці торгівлі. Ліцензія на роздрібну торгівлю тютюновими виробами видається на кожне місце торгівлі.

Нагадаємо, що під місцем торгівлі розуміють місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для торгівлі тютюновими виробами — без обмеження площі, алкогольними напоями — торговельною площею не менше 20 кв. м, обладнане РРО або з наявністю КОРО (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів (ст. 1 Закону № 481).

Згідно зі ст. 15 Закону № 481 для отримання ліцензії суб’єкт господарювання подає:

Патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності в пунктах продажу товарів, під якою, зокрема, згідно зі ст. 3 Закону про патентування розуміється і торговельно-виробнича діяльність (громадське харчування). При цьому згідно з ч. 3 ст. 3 Закону про патентування до пунктів продажу товарів у сфері громадського харчування належать: фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування. Отже, до пунктів продажу товарів належать усі заклади ресторанного господарства.

У разі здійснення в одному пункті продажу двох або трьох видів торговельної діяльності (роздрібна, оптова торгівля, громадське харчування) придбавається один торговий патент за максимальною вартістю.

При здійсненні в одному пункті продажу товарів, в окремому приміщенні, будівлі чи їх частинах двох та більше видів діяльності, що підлягає патентуванню (роздрібна торгівля, громадське харчування та один з видів побутових послуг; громадське харчування та декілька видів побутових послуг тощо), придбаваються два торгові патенти, окремо для кожного виду діяльності, що патентується, — на торговельну діяльність та на діяльність з надання побутових послуг (п. 20 Положення про виготовлення, зберігання та реалізацію торгових патентів, затвердженого постановою КМУ від 13.07.98 р. № 1077).

Торговий патент придбавати не потрібно, якщо новостворений суб’єкт ресторанного господарства є:

Так само без торгового патенту здійснюється торговельна діяльність у сфері громадського харчування на підприємствах, в установах та організаціях, у тому числі в навчальних закладах, в яких обслуговуються винятково працівники цих підприємств, установ, організацій, а також учні та студенти в навчальних закладах (ч. 12 ст. 3 Закону про патентування).

Торговий патент також не потрібен, якщо суб’єкти підприємницької діяльності (або їх структурні підрозділи) реалізують винятково такі товари вітчизняного виробництва (ч. 6 ст. 3 Закону про патентування), як хліб та хлібобулочні вироби; муку пшеничну та житню; сіль, цукор, олію соняшникову та кукурудзяну; молоко та молочну продукцію, крім молока та вершків згущених з добавками та без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичину та свинину; домашню птицю; яйця; рибу; ягоди та фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджілоінвентар та засоби захисту бджіл; картоплю та плодоовочеву продукцію; комбікорм для продажу населенню.

Наприклад, якщо підприємство ресторанного господарства біля входу торгує на винос морозивом та безалкогольними напоями, то придбавати додатковий торговий патент на торгівлю такими товарами не потрібно. Якщо ж воно разом з тим забажає здійснювати торгівлю хоча б одним з видів товарів, що патентуються, торговий патент потрібно буде придбати.

Іноді в суб’єктів підприємництва виникає запитання: чи можна торгувати без патенту, якщо продаються не самі товари з переліку, а вироби з них, наприклад цукрова вата, пиріжки з борошна, страви з яловичини та овочів тощо? Не можна, оскільки продаж за готівкові кошти виробів з перелічених вище товарів, що «не патентуються», від придбання патенту не звільнено.

І ще. Чи потрібен патент підприємству ресторанного господарства, що доставляє різні вкуснощі замовнику-покупцю додому? Тут слід зазначити, що до пунктів продажу товарів віднесено і автокрамниці, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі (див. п. 3 ст. 3 Закону про патентування). Причому згідно з п. 3 Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджених наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України від 08.07.96 р. № 369, засобами пересувної мережі є автокрамниці, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, лотки, столики тощо, через які і здійснюється продаж товару.

Якщо товар доставляється замовнику додому та розрахунок за товар здійснюється удома (поза автомобілем), то пункт продажу товарів згідно з вимогами Закону про патентування відсутній, а отже, реалізація товару в такий спосіб не вимагає придбавання патенту.

Проте реалізацію їжі за допомогою доставки її замовнику додому за готівку податківці напевно тлумачитимуть як пересувну торгівлю. Тому обережним платникам радимо все ж таки придбати патент. У цьому випадку патент видається в ДПІ за місцем реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності (див. п. 3 ст. 2 Закону про патентування), з обов’язковою вказівкою «виїзна торгівля». Відповідно до ст. 7 Закону про патентування патент має бути розміщено на табличці в автомобілі, на якому товар доставляється замовнику.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахунки зі споживачами у сфері ресторанного господарства за готівку, зобов’язані проводити такі розрахунки через належним чином зареєстровані РРО. Порядок застосування РРО регулюється Законом про РРО. У деяких випадках готівкові розрахунки можуть здійснюватися без РРО (КОРО) або з використанням розрахункових книжок.

У закладах ресторанного господарства, що працюють за принципом самообслуговування, а також у магазинах кулінарних виробів розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція) видається споживачу після оплати вартості продукції готівкою.