Експлуатація автомобіля

3.1. Норми витрат палива: як застосовувати?

Передусім розповімо про норми витрат палива та їх види, а також дізнаємося, як правильно визначити нормативну витрату палива для різних типів автомобілів.

На кого поширюються Норми № 43

Норми № 43 призначено для планування потреби підприємств, організацій та установ у ПММ і контролю за їх витрачанням, ведення звітності, введення режиму економії та раціонального використання нафтопродуктів. Цей документ можуть застосовувати абсолютно всі підприємства-автовласники. На це вказують, зокрема, фахівці Мінінфраструктури в листах від 21.02.2017 р. № 1441/18/10-17 і від 17.02.2014 р. № 1545/25/10-14.

Але чи обов’язково його застосовувати? На думку Верховного Суду (див. постанову від 03.04.2018 р. по справі № 817/1429/16*), Норми № 43 мають виключно рекомендаційний характер і застосовуються тільки при плануванні витрат палива з метою його раціонального використання. А все тому, що зазначений документ не зареєстрований у Мін’юсті.

* Див. www.reyestr.court.gov.ua/Review/73194505.

Хоча сам Мін’юст раніше роз’яснював, що Норми № 43 є актом нормативно-технічного характеру, який реєстрації в Мін’юсті не підлягає і є таким, що діє без неї (див. лист від 28.02.2014 р. № 1112-0-4-14/10.1).Проте Верховний Суд вважає інакше і відмовляється брати до уваги вимоги цього документа при розгляді судових спорів.

Висновків про необов’язковість Норм № 43 для суб’єктів господарювання, які не належать до сфери управління Мінтрансу, слуги Феміди доходили вже не раз (див. ухвалу ВАСУ від 06.06.2013 р. у справі № К-39866/10-С, від 16.02.2016 р. у справі № 809/1074/15 (К/800/49593/15), від 13.04.2016 р. у справі № 805/10769/13-а (К/800/64715/13), постанову Львівського апеляційного адмінсуду від 15.01.2018 р. у справі № 876/10732/17 тощо).

Зазначимо також, що

Не вимагає їх застосування ані розд. III ПКУ, що визначає порядок оподаткування прибутку підприємств, ані п. 198.5 ПКУ, який говорить про нарахування компенсуючих ПДВ-зобов’язань за негосподарськими операціями.

Із цього випливає, що підприємство або підприємець має право самостійно розрахувати і затвердити власні технічно обґрунтовані норми, які враховуватимуть технічний стан автомобіля, умови його експлуатації та інші фактори. Якщо норми будуть затверджені, а витрачання палива підтверджене первинними документами, то вважається, що паливо використане в госпдіяльності.

Проте податківці із завзятістю продовжують наполягати на обов’язковому для всіх застосуванні Норм № 43 (див., наприклад, листи ДФСУ від 17.04.2018 р. № 1674/Г/99-99-13-01-02-14/ІПК і від 08.12.2017 г. № 2912/6/99-99-15-01-01-15/ІПК, а також ГУ ДФС у Харківській обл. від 25.05.2018 р. № 2330/ІПК/20-40-13-11-11).

Вимагаючи від суб’єктів підприємництва невідступно дотримуватися Норм № 43, контролери відмовляють платникам податків у їх праві «самонормувати» свої ПММ-витрати з урахуванням усіх факторів, які можуть впливати на використання палива конкретним автомобілем. І примушують чергового платника податків шукати правди в суді.

Тому обережним платникам податків рекомендуємо все ж прислухатися до вимог контролерів і списувати ПММ суворо в межах Норм № 43. Це позбавить вас від можливих конфліктів з фіскалами. А ось сміливці можуть озброїтися згаданими вище судовими рішеннями і використовувати у своїй діяльності самостійно розроблені норми та правила списання палива.

У будь-якому разі пам’ятайте:

При цьому як малодохідникам, так і високодохідникам коригувати свій фінансовий результат до оподаткування на суму наднормативних ПММ не потрібно. Адже ПКУ таких коригувань не вимагає. Із цим погоджуються й податківці (див., зокрема, листи ДФСУ від 20.01.2017 р. № 1186/6/99-99-15-02-02-15 і від 09.06.2015 р. № 11999/6/99-99-19-01-01-15).

Але майте на увазі, що господарність витрат важлива для ПДВ-обліку. Крім того, наднормативні витрати палива можуть свідчити про його розкрадання.

Якщо ви прийняли рішення керуватися Нормами № 43, важливо знати порядок застосування їх положень. Далі про це й поговоримо.

Види норм витрат палива

Нормами № 43 встановлено такі види норм витрат палива (див. табл. 3.1):

Таблиця 3.1. Види норм витрат палива

У табл. 3.1 наведено основні норми витрат палива. Водночас для розрахунку загальних нормативних витрат палива зазначені нормативи коригують за допомогою коефіцієнтів. Про те, як їх потрібно застосовувати, розповімо далі.

Коефіцієнти коригування

Коригуючі коефіцієнти застосовують при розрахунку нормативних витрат палива для врахування дорожніх, кліматичних та інших експлуатаційних факторів. Причому такі коефіцієнти можуть бути як підвищуючими (п. 3.1 Норм № 43), так і знижуючими (п. 3.2 Норм № 43).

Зауважте: максимальні значення підвищуючих коефіцієнтів коригування відповідають гранично допустимим нормативам для найскладніших умов експлуатації рухомого складу (п.п. 3.5.2 Норм № 43). Вони не можуть бути встановлені одночасно на всі автомобілі (обладнання) підприємства і на весь період їх експлуатації.

З метою забезпечення економного використання ПММ автотранспортом і запобігання зловживанням рекомендується диференційоване застосування коефіцієнтів коригування при розрахунках нормативних витрат палива залежно від фактичних потреб у відповідних умовах експлуатації. Якщо змога, слід установлювати індивідуальні значення коефіцієнтів коригування норм (у регламентованих межах) для кожного транспортного засобу залежно від особливостей його конструкції, технічного стану та умов експлуатації (п.п. 3.5.3 Норм № 43).

Конкретні величини коефіцієнтів у регламентованих межах і строки їх дії встановлює безпосередньо керівник підприємства та затверджує наказом (розпорядженням).

Підприємство при експлуатації автомобіля може використовувати відразу декілька коригуючих коефіцієнтів. У такому разі необхідно визначити сумарний коефіцієнт коригування. Його відповідно до п. 3.3 Норм № 43 розраховують таким чином:

K_∑ = K₁ + K₂ +… + К_n.

Зменшуючі коригуючі коефіцієнти підставляють у формулу зі знаком «мінус».

Ну ось, тепер, розібравшись із видами норм витрат палива і коефіцієнтами коригування, можна приступати до розгляду порядку визначення величини нормативної витрати палива.

Визначаємо нормативну витрату палива

Згідно з п. 1.9 Норм № 43 нормативна витрата палива — це витрата палива автомобілем (обладнанням, різноманітною технікою на колісному шасі тощо) при здійсненні пробігу, виконанні транспортної або спеціальної роботи в певних умовах експлуатації.

Її визначають для кожного конкретного автомобіля (обладнання) залежно від його типу та призначення за формулами, встановленими розд. 4 згаданих Норм. При цьому враховують норми витрат палива (див. табл. 3.1 на с. 28) і коефіцієнти їх коригування, встановлені розд. 3 Норм № 43.

Порядок розрахунку нормативної витрати палива наведемо в табл. 3.2.

Таблиця 3.2. Нормативна витрата палива за типами автотранспорту

Зверніть увагу: нормуванню згідно з вимогами Норм № 43 підлягають не лише витрати палива, але й витрати мастильних матеріалів. Так, згідно з п. 1.10 Норм № 43 їх установлюють на 100 літрів (100 м³ СПГ) нормативних витрат палива (Q_н), розрахованих для цього автомобіля:

— нормативи витрат олив — у л/100 л (л/100 м³ СПГ) Q_н;

— нормативи витрат мастил — у кг/100 л (кг/100 м³ СПГ) Q_н.

Такі нормативи витрат наведені в додатку В до Норм № 43.

При цьому нормативи витрат олив і мастил:

— зменшуються на 50 % для всіх автомобілів, що перебувають в експлуатації до 3 років (крім автомобілів, позначених у додатку В знаком «*»);

— збільшуються до 20 % для автомобілів, які перебувають в експлуатації більше 8 років.

Зауважте також, що для старих автомобілів (виробництво яких припинено 25 і більше років тому) передбачено деякі особливості розрахунку нормативної витрати ПММ. Зокрема, власники таких транспортних засобів при нормуванні ПММ можуть застосовувати коригуючі коефіцієнти і формули розрахунків, наведені в Нормах № 43, а базові лінійні норми — наведені в Нормах витрат пального і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Мінтрансу від 03.05.95 р. № 179, що нині втратили чинність. Добро на це дає п. 1.2 Норм № 43.

Усе, про що ми говорили вище, стосувалося випадків, коли для автомобілів Нормами № 43 встановлено базову лінійну норму. Проте дедалі частіше мають місце ситуації, коли таку норму не встановлено. Адже автомобільний ринок постійно поповнюється новими або модифікованими моделями транспортних засобів. У такому разі підприємству слід скористатися положеннями розд. 2 Норм № 43, який установлює порядок визначення тимчасових норм витрат палива. Детальніше про це — далі.

Якщо немає базової лінійної норми

Пункт 2.1 Норм № 43 передбачає декілька способів установлення тимчасових норм витрат палива. Який з них обрати, залежить від моделі (модифікації) автомобіля, для якого вони встановлюються. Наведемо їх у табл. 3.3.

Таблиця 3.3. Порядок установлення тимчасових норм витрат палива

Тимчасові норми можуть розроблятися й для роботи спеціального обладнання, встановленого на автомобілі, а також на пробіг при виконанні спеціальної роботи. При цьому можна застосовувати технологічні норми, наведені в документації заводу — виробника обладнання, або розрахувати їх самостійно з використанням технічних даних, наведених у цій документації. Можливість установлення тимчасової норми цими способами розглядає комісія, створена на підприємстві*. Результат роботи комісії і встановлену нею величину тимчасової норми витрат палива оформляють актом за формою додатка Е до Норм № 43.

* До складу такої комісії повинні входити не менше трьох спеціалістів підприємства і представник організації вищого рівня, який є куратором з питань енергоспоживання.

Якщо в технічній документації заводу — виробника обладнання відсутні норми або технічні дані, необхідні для їх розрахунку, комісія проводить контрольні виміри витрат палива. Результати оформляють актом за формою додатка Ж до Норм № 43.

Один засвідчений примірник акта (за формою додатка Е або Ж до Норм № 43) відправляють на розгляд у ДП «ДержавтотрансНДІпроект». Там його реєструють і повертають на підприємство. Тимчасова індивідуальна норма витрат палива набирає чинності після її реєстрації і затвердження наказом керівника підприємства.

Наостанок скажемо кілька слів про мастильні матеріали. Так, якщо в додатку В до Норм № 43 не наведено нормативи їх витрат для певних моделей (модифікацій) автомобілів, то для них установлюють тимчасові норми в розмірах, визначених п. 2.3 цих Норм (див. табл. 3.4).

Таблиця 3.4. Тимчасові норми витрат мастильних матеріалів

Вводять у дію ці тимчасові норми також наказом керівника підприємства.

Наступне питання, з яким нам необхідно розібратися, — це організація надходження ПММ, а також бухгалтерський та податковий облік таких операцій. Цим ми займемося в підрозділі 3.2.

3.2. Облік придбання та використання ПММ

Порядок відображення в обліку операцій з придбання ПММ залежить від форми розрахунку за них, яка застосовується, і правил їх відпуску на автозаправних станціях (далі — АЗС). При цьому розрахунки за продані нафтопродукти можуть здійснюватися в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) у встановленому законодавством порядку. Це випливає з п. 10 Правил № 1442 і п. 7.1 Інструкції № 281.

Якщо говорити про безготівковий розрахунок, то найбільше поширення на сьогодні дістали такі способи придбання ПММ:

— за талонами;

— за паливними смарт-картками;

— за відомостями.

Про нюанси застосування кожного із цих способів розповімо далі.

Отримання пального за талонами

Згідно з абзацом тридцять четвертим розд. 3 Інструкції № 281 талон — це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості ПММ певного найменування і марки, які позначені на ньому. Тобто, по суті, це документ, який підтверджує право покупця на отримання вже оплаченого палива, що зберігається на АЗС.

Зверніть увагу:

ПММ-талони мають бути забезпечені елементами захисту. Форму, зміст і ступінь захисту бланків талонів установлює їх емітент, тобто підприємство — постачальник ПММ. При цьому необхідним елементом захисту талона є його серійний і порядковий номери (п.п. 10.3.3.1 Інструкції № 281).

Як же відбувається придбання ПММ за талонами?

Передусім, підприємство — продавець ПММ і покупець палива укладають договір. У ньому потрібно прописати всі тонкощі відносин між АЗС і клієнтом. Зокрема, бажано обумовити таку інформацію:

1. Порядок оплати ПММ за договором. Як випливає з визначення терміна «талон», його видають на отримання вже оплаченого палива. Отже, договір повинен передбачати попередню оплату ПММ. Крім того, згідно з п. 10 Правил № 1442 розрахунки за продані за талонами нафтопродукти здійснюються виключно через установи банків. Тобто договір на продаж ПММ за талонами повинен передбачати попередню безготівкову оплату палива.

2. Марку і вид ПММ. АЗС можуть випускати талони різного номіналу (наприклад, 5 л, 10 л, 15 л, 20 л тощо) на придбання різних марок палива (на бензин А92, А95, А95+, А98, дизельне паливо тощо). Інформація про вид і марку палива, яке за ним може бути отримане, має бути зазначена на самому талоні.

3. Вартість ПММ.

4. Момент переходу права власності на ПММ. Тут можна виділити два основні способи визначення моменту переходу права власності ПММ, які використовуються на практиці:

1) одразу при отриманні продавцем передоплати (видачі покупцеві талонів/акта/накладної);

2) при фактичному відпуску, тобто безпосередньо під час заливання пального на АЗС у бак автомобіля.

Але зауважте: якщо за договором право власності на ПММ переходить від продавця до покупця раніше, ніж паливо фізично було отримане останнім (наприклад, при отриманні покупцем талонів/акта/накладної), тоді до моменту фактичної заправки автомобілів ПММ перебувають на зберіганні в постачальника, що повинно бути оформлено документально.

5. Перелік АЗС, що відпускають паливо. Переважно талони діють тільки в межах однієї мережі АЗС. Тому якщо постачальники ПММ не є партнерами, отримати паливо на заправці однієї фірми за талонами іншої не вийде.

6. Строк дії талонів. Наслідки порушення строку дії талонів прямо прописують у договорі. Тут можуть бути, наприклад, такі варіанти:

— продавець обмінює прострочені талони на нові (як варіант — з доплатою в разі підвищення ціни на паливо та оплатою нового строку зберігання);

— покупець виплачує 100 % майнову неустойку на весь обсяг палива, не вибраного ним до закінчення строку дії талонів.

Важливо також передбачити в договорі варіанти дій з пошкодженими і загубленими талонами. Наприклад, пошкоджені талони можуть бути обміняні на грошові кошти або інші талони, а загублені — анульовані.

Після укладення договору покупець перераховує грошові кошти на поточний рахунок продавця ПММ у строки, зазначені в такому договорі або рахунку-фактурі. Потім продавець за актом приймання-передачі передає талони покупцеві. Підприємство-покупець, у свою чергу, видає талони водіям, а ті вже обмінюють їх на відповідну кількість палива на будь-якій з АЗС, перелічених у договорі з продавцем нафтопродуктів.

Факт отримання пального можуть підтвердити видаткові документи АЗС, які формуються в момент переходу права власності на пальне*.

* Також підприємство отримає чеки РРО (див. консультацію з підкатегорії 109.02 БЗ), проте в них може бути зазначена ціна, що відрізняється від договірної (більше про це — у «Податки та бухгалтерський облік», 2019, № 64, с. 10).

Якщо право власності на ПММ перейшло до їх фізичного відпуску, то в момент фактичного отримання пального на АЗС формуються додаткові документи (акт/накладна/чек).

Усі надходження і видачі талонів мають бути відображені в аналітичному обліку підприємства — покупця ПММ за допомогою відомості обліку талонів. Її складають у довільній формі. Головне, щоб з неї можна було отримати інформацію про:

1) талони, які:

— надійшли на підприємство;

— видані водіям під звіт;

— залишилися на підприємстві;

2) марки палива, що відпускається за талонами. Причому на кожну марку ПММ краще відкрити окрему відомість;

3) водіїв, які отримали талони. При цьому водії, яким видано талони, повинні обов’язково поставити свій підпис у відомості. Якщо отримані талони не були використані, водій здає їх матеріально відповідальній особі, що також відображається у відомості обліку талонів.

Нижче ви можете ознайомитися з примірним зразком відомості обліку талонів на ПММ.

Використання паливних смарт-карток

Другий популярний варіант придбання ПММ за безготівковим розрахунком — це купівля за паливними смарт-картками. Паливна смарт-картка — це пластикова картка з вбудованим чипом (мікропроцесором). У ній міститься інформація про кількість і асортимент оплачених ПММ, які можуть бути відпущені на АЗС, а також інша інформація, необхідна для організації розрахунків. Таким чином, за допомогою паливної смарт-картки в електронному вигляді фіксують заборгованість емітента перед її держателем за попередньо оплаченими ПММ.

Паливні смарт-картки бувають двох видів:

1) грошові — на такій картці міститься інформація про суму грошових коштів, зарахованих на умовний рахунок підприємства. Така картка надає можливість суб’єкту господарювання придбати будь-яку марку ПММ, супутні товари та послуги, що реалізуються на АЗС, виходячи з ліміту грошових коштів. Зазвичай паливо і послуги за грошовою паливною карткою відпускаються за ринковими цінами, встановленими на дату заправки (надання послуги);

2) літрові — на такій картці міститься інформація про кількість літрів ПММ певної марки, попередньо оплачену підприємством. За літровою смарт-карткою, на відміну від грошової, ПММ відпускають за ціною, зазначеною в договорі. Такі паливні картки отримуються окремо на кожен вид ПММ, які бажає отримувати підприємство (наприклад, бензин А92, А95, А95+, А98, дизельне паливо тощо).

Бажаєте отримати паливну смарт-картку? Тоді передусім зверніться до продавця ПММ для оформлення договору на відпуск пального за паливними смарт-картками.

У договір зазвичай включають таку інформацію:

— вимоги до використання і зберігання паливних карток;

— строк дії паливної картки;

— вид паливної картки (грошова чи літрова);

— момент переходу права власності на ПММ;

— умови заправки і порядок розрахунків за спожиті ПММ;

— перелік АЗС, які обслуговують цю паливну картку;

— ліміт витрат грошових коштів або палива на добу (місяць);

— порядок дій у разі втрати паливної картки тощо.

У строки, встановлені договором або рахунком-фактурою, підприємство оплачує постачальнику вартість паливних карток та ПММ і отримує від нього смарт-картки.

Отримані паливні картки зазвичай зберігаються на підприємстві (наприклад, у сейфі керівника або в касі) і видаються водіям у разі потреби. Якщо паливна картка часто використовується одним водієм, вона може бути закріплена конкретно за ним.

Як підтвердити факт отримання водієм ПММ на АЗС?

Під час заправки за паливною карткою водій, як правило, отримує чек спеціалізованого РРО із зазначенням найменування, кількості та вартості фактично відпущених ПММ, а також чек автозаправного термінала (витрата за карткою). Крім того, підприємству-покупцю зазвичай надаються звіти* про використання коштів зі смарт-карток, а також повинні видаватися зведені накладні на відпущені обсяги палива. Такі документи і будуть підтвердними.

* Періодичність надання продавцем ПММ звітів і ступінь їх деталізації можна зазначити в договорі.

З метою контролю за використанням паливних карток підприємству слід розробити й упровадити в себе систему їх документального обліку. Зокрема, корисними будуть:

— правила користування паливними картками;

— список водіїв, яким видаватимуться паливні картки, а також порядок їх видачі.

Також варто розробити і затвердити:

— форму звіту держателів смарт-карток, тобто водіїв.

Такі звіти водії повинні подавати до бухгалтерії підприємства разом з чеками автозаправних терміналів і подорожніми листами у строки, встановлені підприємством (наприклад, щодня, щотижня, в останній календарний день звітного місяця);

— журнал обліку руху паливних карток.

Цей журнал може виглядати так:

На підставі даних журналу бухгалтерія або матеріально відповідальна особа повинні зробити вибірку витрачених коштів за кожним водієм і за кожною карткою. Дані журналу бухгалтерія підприємства використовує для відображення надходження ПММ у баки транспортних засобів.

Отримання палива за відомостями

Отримання палива за відомостями здійснюють на підставі договорів, укладених з АЗС. При цьому розрахунки за паливо, продане із застосуванням відомостей на відпуск нафтопродуктів, здійснюють виключно через установи банків.

Кількість відпущеного пального фіксується у відомості, яку ведуть безпосередньо на АЗС (форма № 16-НП, наведена в додатку 16 до Інструкції № 281). Зазначені в ній дані підтверджують своїми підписами оператор АЗС і водій (п.п. 10.3.2.1 Інструкції № 281).

Відпуск нафтопродуктів за відомістю зазвичай здійснюють у межах попередньо погоджених лімітів при пред’явленні водієм подорожніх листів.

На підставі відомостей АЗС періодично, але не рідше одного разу на місяць, виписують зведені відомості-рахунки кожному підприємству — споживачу ПММ. У таких рахунках обов’язково зазначають кількість і загальну вартість відпущених нафтопродуктів за марками та цінами, встановленими протягом місяця. Також у них в обов’язковому порядку наводять інформацію про суми ПДВ, включені до вартості відпущених ПММ (п.п. 10.3.2.2 Інструкції № 281).

АЗС проводить звірку розрахунків зі споживачами за відпущені нафтопродукти щомісячно не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним.

Вище ми з вами розібрали 3 найпопулярніші способи безготівкового розрахунку за ПММ на АЗС. Хоча це, звісно, не вичерпний перелік. Так, наприклад, за придбані ПММ можна розраховуватися також із застосуванням платіжних карток. Крім того, ніщо не забороняє розраховуватися за пальне готівкою. Які документи при цьому мають бути оформлені, розповімо далі.

Купівля ПММ за готівку

За готівку ПММ купують безпосередньо на АЗС. У цьому випадку оплату за заправку автомобіля здійснюють за рахунок коштів, виданих водієві підприємства під звіт.

Первинним документом, що підтверджує факт понесених працівником витрат на придбання ПММ, буде чек РРО, виданий на АЗС.

Підзвітна особа зобов’язана подати до бухгалтерії Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, за формою, затвердженою наказом № 841. Зробити це потрібно до закінчення 5-го банківського дня, наступного за днем придбання ПММ за дорученням і за рахунок підприємства, яке видало кошти (п.п. «б» п.п. 170.9.2 ПКУ)*.

* Більше про складання авансового звіту і строки його подання див. у «Податки та бухгалтерський облік», 2019, № 41, с. 77.

За наявності надміру витрачених коштів підзвітна особа повертає їх суму до каси підприємства. Про строки такого повернення читайте в «Податки та бухгалтерський облік», 2019, № 41, с. 81.

Зверніть увагу: можлива ситуація, коли працівник придбаває ПММ за власні грошові кошти, а підприємство пізніше відшкодовує такі витрати. У такому разі він також повинен відзвітувати про здійснені ним дії. Для цього використовують уже знайому вам форму Звіту, затверджену наказом № 841. Причому оскільки в цьому випадку аванс підзвітній особі не видавався, то, по суті, дотримуватися строків, установлених законодавством для складання і подання Звіту про використання підзвітних коштів, не обов’язково. Але будьте уважні: контролюючі органи вважають інакше (див. роз’яснення фіскалів з підкатегорії 109.15 і лист Мінфіну від 01.12.2016 р. № 31-11170-16-29/34246). Хоча навіть у разі порушення працівником установлених строків жодні фінансові санкції ні до нього, ні до роботодавця застосовані не будуть. Із цим згодні й податківці.

Зверніть увагу: фіскали можуть вимагати обкладати податком на доходи фізичних осіб і військовим збором суми відшкодування витрат працівника на закупівлю ним ПММ «за свої». Річ у тому, що в Узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом Мінфіну від 26.04.2019 р. № 181, говориться про неоподаткування виплати компенсації, тільки якщо вона здійснюється в межах виконання працівником своїх трудових обов’язків. І податківці наполягають на суворому дотриманні цієї умови. Тому для перестрахування має сенс зазначити в трудовому договорі (посадовій інструкції) водія, що до його посадових обов’язків входить купівля ПММ для потреб підприємства. Детальніше про це див. у «Податки та бухгалтерський облік», 2019, № 41, с. 75.

Зберігання ПММ на підприємстві

Звісно, найпоширенішими є випадки, коли ПММ, отримані за талонами, смарт-картками чи відомостями або придбані за готівкові грошові кошти чи з використанням платіжних карток, заправляються одразу в бензобак автомобіля. Але так буває не завжди. Так, наприклад, розлив пального може відбуватися в каністри або іншу безпечну тару, у якій ПММ згодом зберігатиметься на підприємстві. Також підприємство може закуповувати пальне оптовими партіями (наприклад, бензовозними нормами, бочками тощо) і зберігати його в себе в спеціальних резервуарах, паливних модулях, автозаправних блок-пунктах тощо (при дотриманні умов зберігання пального, передбачених Інструкцією № 281).

У разі зберігання ПММ безпосередньо на підприємстві важливо розібратися, чи потрібно йому в такому разі ставати платником «пального» акцизу і реєструвати акцизний склад у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, а також отримувати ліцензію на таке зберігання. Розберемося з усім по порядку.

Спочатку поговоримо про акцизні склади.

Нагадаємо: на сьогодні під акцизним складом розуміють, зокрема, приміщення або територію, де розпорядник акцизного складу здійснює зберігання пального (п.п. 14.1.6 ПКУ). Але! Не кожен паливний склад можна визнати акцизним.

Так, згідно з абзацом шостим п.п. 14.1.6 ПКУ місце зберігання пального не вважатиметься акцизним складом, якщо одночасно дотримуються такі умови:

1) загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального в кожному приміщенні або на кожній території зберігання не перевищує 200 м³;

2) суб’єкт господарювання (крім платника єдиного податку групи 4*) — власник або користувач такого приміщення чи території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 м³ (тобто 1 млн л**);

* Про умови для таких суб’єктів господарювання див. на с. 43.

** Без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано ліцензії (тобто на АЗС тощо).

3) суб’єкт господарювання використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Зверніть увагу: не перевищувати 200 м³ обсягу повинні тільки ті ємності, які знаходяться на конкретній території / в конкретному приміщенні, а не всі наявні в госпсуб’єкта обсяги ємностей. А ось річний обсяг 1000 м³ уже береться загалом за суб’єктом (але без урахування заправок на АЗС тощо).

Для платника єдиного податку групи 4, щоб не вважатися акцизним складом, обсяг ємностей, що знаходяться в приміщенні / на території, ролі не відіграє, але обсяги пального, які отримуються за календарний рік, не повинні перевищувати 10000 м³ (10 млн л), і з урахуванням зазначених вище застережень про використання пального лише на власні потреби та нереалізації його іншим особам (і незберігання для них). На це вказує абзац сьомий п.п. 14.1.6 ПКУ.

Таким чином, якщо при зберіганні палива на підприємстві дотримуються всі наведені вище умови, реєструвати акцизний склад не потрібно. Але зауважте: якщо порушується хоча б одна із цих умов, місце зберігання пального вважатиметься акцизним складом, а суб’єкт господарювання — розпорядником акцизного складу в розумінні ПКУ (і відповідно, платником «пального» акцизу). Про це свідчить консультація податківців, наведена в листі ДФСУ від 06.02.2019 р. № 415/6/99-99-12-01-02-15/ІПК (ср. ).

Зверніть увагу: абзацом восьмим п.п. 14.1.6 ПКУ чітко обумовлено, що

Але майте на увазі: за певних умов автомобіль може бути визнаний акцизним складом пересувним. Зокрема, до таких належить транспортний засіб, на якому переміщається або зберігається пальне на митній території України (п.п. 14.1.6¹ ПКУ).

Водночас ПКУ не визнає акцизним складом пересувним транспортний засіб, що використовується госпсуб’єктом, який не є розпорядником акцизного складу, для переміщення по Україні власного пального для потреб власного споживання чи промислової переробки.

Водночас транспортні засоби, що перевозять пальне (у тому числі ті, які не належать до акцизних складів пересувних), мають бути включені до спеціального Переліку транспортних засобів, що переміщають пальне або спирт етиловий, який повинна вести (і розмістити на своєму сайті) ДФСУ. Включення до Переліку транспортних засобів, що є акцизними складами пересувними, фіскали здійснюють автоматично на підставі даних акцизних накладних. Якщо автомобіль не є акцизним складом пересувним, то підставою для внесення до зазначеного Переліку буде заявка на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними*, у яких зазначається період переміщення такого пального. Будь-яке транспортування пального без цього заборонено!

* Форму такої заявки затверджено наказом Мінфіну від 08.05.2019 р. № 188.

Детальніше про «пальний» акциз, акцизні склади і санкції за невиконання «паливно-акцизних» норм читайте в «Податки та бухгалтерський облік», 2019, № 28, с. 20; № 30, с. 19; № 50, с. 25.

Тепер про ліцензію на зберігання ПММ.

Важливо! Відсутність обов’язку реєструвати акцизний склад не виключає необхідності отримання ліцензії на право зберігання пального.

Питання ліцензування регулює Закон № 481.

При цьому під зберіганням пального ст. 1 Закону № 481 розуміє діяльність зі зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) зі зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

У свою чергу, місцем зберігання пального є місце (територія), на якому розташовані будівлі та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності чи користування.

Зверніть увагу: схоже, що податківці (див. роз’яснення в підкатегорії 115.05 БЗ) вимагатимуть ліцензії навіть для зберігання ПММ у баках автомобілів. Адже Закон № 481 не встановлює обмежень за видами і об’ємом ємностей для зберігання. Водночас перелік документів, необхідних для отримання ліцензії, натякає на те, що зберігання пального в баку автомобіля ліцензуватися не повинно (детальніше див. «Податки та бухгалтерський облік», 2019, № 59, с. 17).

Дозволено не мати ліцензії лише на місця зберігання пального, які використовуються:

— підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

— підприємствами, установами та організаціями системи держрезерву;

— суб’єктами господарювання для зберігання пального, що споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газодобувних майданчиках, бурових платформах і не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Тобто звичайним госпрозрахунковим підприємствам, які використовують пальне, що зберігається в них, для заправки автомобілів, доведеться отримувати ліцензії на місця зберігання ПММ.

Зауважте: отримуються такі ліцензії на кожне місце зберігання пального. Розмір плати — 780 грн. на рік за кожне місце зберігання. Видають її строком на 5 років.

А ось у разі зберігання пального в місцях його виробництва, оптової або роздрібної торгівлі, на які отримано відповідні ліцензії, про отримання окремої ліцензії на зберігання можна не турбуватися.

Детальніше ці та інші питання, пов’язані з «паливними» ліцензіями, ми розглядали в «Податки та бухгалтерський облік», 2019, № 59 та № 38, с. 10. Тут лише нагадаємо, що драконівські штрафи за зберігання пального без наявності ліцензій застосовуватимуться з 01.01.2020 р.*

* Згідно зі змінами до Закону № 481, внесеними Законом України від 06.06.2019 р. № 2744-VIII.

Облік придбання ПММ

Бухгалтерський облік. Відповідно до Інструкції № 291 бухгалтерський облік ПММ ведуть на субрахунку 203 «Паливо». На ньому відображають наявність і рух палива, придбаного для технологічних потреб виробництва, експлуатації транспортних засобів, а також для виробництва енергії та опалення будівель. Надходження палива на підприємство відображають за дебетом субрахунку 203.

Аналітичний облік ведуть виходячи з потреб конкретного підприємства в розрізі видів і марок палива, а також за місцями його зберігання. Тобто на субрахунку 203 можна відкривати субрахунки другого, а в разі потреби — більш високих порядків, наприклад:

— 203/1 «Дизельне паливо», 203/2 «Бензин А92», 203/3 «Бензин А95», 203/4 «Бензин А95+» тощо або

— 203/1 «Паливо на складі», 203/2 «Талони на паливо», 203/3 «Паливо в автомобілі» тощо.

Крім того, аналітичний облік виданих ПММ ведуть за матеріально відповідальними особами — водіями автотранспорту.

А що з талонами на ПММ? Їх облік також слід вести на субрахунку 203. Це прямо передбачено Інструкцією № 291. Але, на наш погляд, діяти так потрібно лише в тому випадку, коли право власності на паливо переходить до покупця до його фактичного відпуску з АЗС (одразу при видачі покупцю талонів). Адже якщо право власності на ПММ покупець не отримав, матиме місце звичайна передоплата.

При цьому, як ми вже зазначили, для обліку руху талонів доцільно виділити субрахунок другого порядку (наприклад, субрахунок 203/2 «Талони на паливо»). Із цього субрахунку вартість ПММ списують на субрахунок 203/3 «Паливо в автомобілі» після того, як водій подасть до бухгалтерії звіт про використання талонів і чеки АЗС. Згодом витрачене паливо потрапить на рахунки витрат на підставі подорожніх листів або інших аналогічних документів, розроблених і затверджених на підприємстві.

Що стосується паливних карток, то порядок їх обліку залежить від умов їх отримання, передбачених відповідним договором між постачальником ПММ і підприємством-покупцем.

Частіше за все підприємства купують смарт-картки. У бухобліку їх вартість відображають так:

— на рахунку 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» — якщо строк служби паливної картки не перевищує 1 року. При цьому витрати, пов’язані з придбанням такої «короткострокової» смарт-картки, визнають витратами того періоду, в якому її передано в експлуатацію, залежно від напряму використання або списують на собівартість продукції (робіт, послуг);

— на субрахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи» — якщо строк служби паливної картки більше 1 року. Вартість такої картки амортизують за одним з методів, зазначених у п. 27 П(С)БО 7.

Якщо ж паливна картка залишається у власності постачальника ПММ, то на балансі покупця її не відображають, оскільки вона не відповідає критеріям визнання активом. У цьому випадку отримані паливні картки слід обліковувати поза балансом. Для цього використовують рахунок 02 «Активи на відповідальному зберіганні», до якого можна завести окремий субрахунок, наприклад, 026 «Паливні картки». Аналітичний облік підприємство вестиме в журналі обліку руху паливних карток.

Податок на прибуток. Ми вже неодноразово згадували, що на сьогодні весь податковоприбутковий облік базується на даних бухгалтерського обліку. При цьому на бухгалтерський фінрезультат придбання ПММ ніяк не вплине. Витрати в бухобліку виникнуть тільки після використання пального в господарській діяльності підприємства.

Таким чином, попередня оплата вартості ПММ, а також їх оприбуткування на баланс підприємства на податковоприбутковому обліку не позначаться.

ПДВ. За загальним правилом право на податковий кредит виходячи з вартості придбаних ПММ у підприємства виникає на дату першої з подій (п. 198.2 ПКУ):

— або на дату оплати ПММ;

— або на дату оприбуткування ПММ.

Але зауважте, що до податкового кредиту не можуть бути віднесені суми ПДВ, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені, зокрема, зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними або іншими документами згідно з п. 201.11 ПКУ. На це прямо вказує п. 198.6 згаданого Кодексу.

Із цього випливає, що

Без податкової накладної податковий кредит можна відобразити на підставі касового чека (п.п. «б» п. 201.11 ПКУ). Проте зауважте, що в цьому випадку загальна вартість отриманого палива не повинна перевищувати 200 грн. за день (без урахування ПДВ), а самі касові чеки мають бути фіскальними, містити податковий номер продавця, суму платежу і загальну суму нарахованого ПДВ.

Причому в разі отримання підприємством чека РРО, у якому загальна сума отриманих товарів/послуг перевищує 200 грн., воно не зможе відобразити у складі податкового кредиту ані всю суму «вхідного» ПДВ, ані її частину (див. роз’яснення з підкатегорії 101.23 БЗ). Оскільки така ситуація небажана, рекомендуємо або уникати готівкових придбань ПММ на суму понад 200 грн. (без ПДВ), або попередити підзвітних осіб про необхідність вимагати від постачальника податкові накладні.

І ще одне. Якщо раптом ви збираєтеся використовувати придбане паливо в негосподарській (необ’єктній або звільненій від оподаткування) діяльності (тобто заправляти ним автомобіль, який використовується в такій діяльності), то на суму «вхідного» ПДВ доведеться нарахувати компенсуючі податкові зобов’язання на підставі п. 198.5 ПКУ.

Облік використання палива

Бухгалтерський облік. З метою списання ПММ виділяють їх фактичні та нормативні витрати.

Фактичні витрати палива розраховують виходячи з пробігу автомобіля та даних про витрати палива, зафіксованих у подорожньому листі або іншому документі, який його замінює (детальніше див. на с. 50). Для визначення фактичної кількості палива, витраченого протягом зміни (рейсу), з урахуванням даних вимірювальних приладів автомобіля на момент закінчення зміни (рейсу) можна використовувати таку формулу:

П_ф = ЗП_поч + П_з - ЗП_к,

де П_ф — фактична кількість витраченого автомобілем палива (розраховується за одним подорожнім листом);

ЗП_поч — залишок палива в бензобаку (у балоні, якщо це газ) автомобіля на початок зміни (рейсу);

П_з — кількість палива, залитого в бензобак (заправленого в балон, якщо це газ) протягом зміни (рейсу);

ЗП_к — залишок палива в бензобаку (в балоні, якщо це газ) автомобіля на кінець зміни (рейсу).

А ось нормативну витрату ПММ визначають на підставі даних подорожніх листів про фактичний пробіг автомобіля за зміну з урахуванням норм витрат палива*.

* Про такі норми ми говорили в підрозділі 3.1 на с. 27.

Коли зазначені показники визначено, необхідно порівняти фактичну кількість витраченого автомобілем палива з нормативною витратою. Після цього суму ПММ списують з балансу за кредитом субрахунку 203 у кореспонденції з дебетом:

— рахунків 15, 20, 23, 28, 91, 92, 93, 94 — у частині вартості ПММ у межах норм витрат палива;

— субрахунку 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей» — у частині суми перевитрати ПММ (перевищення суми фактичної витрати над нормативною).

Податок на прибуток. Як ми вже говорили раніше, паливні витрати позначаться на податковоприбутковому обліку в тому періоді, у якому вони будуть обліковані у складі бухвитрат.

Так, залежно від цілей, на які використовують ПММ, їх вартість потрапить до складу бухгалтерських витрат, тобто вплине на фінрезультат для цілей податковоприбуткового обліку в періоді:

— нарахування амортизації об’єкта ОЗ — у частині ПММ, використаних для заправки автомобілів, зайнятих у будівництві (створенні) об’єктів ОЗ. У момент використання такі ПММ списують кореспонденцією: Дт 15 — Кт 203;

— реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — у частині вартості ПММ, включеній до собівартості виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), а також до первісної вартості придбаних матеріалів і товарів. Безпосередньо в момент використання такі ПММ списують з балансу кореспонденцією: Дт 20, 23, 28, 91 — Кт 203;

— списання витрачених ПММ — у частині вартості ПММ для автомобілів, які забезпечують інші господарські потреби: адміністративні, збутові, інші операційні. Списання цих ПММ показують кореспонденцією: Дт 92, 93, 94 — Кт 203.

Зверніть увагу: на сьогодні при визначенні фінансового результату для цілей розрахунку податку на прибуток враховують у тому числі й наднормативні витрати ПММ.

Радує також, що жодні податковоприбуткові коригування при використанні ПММ визначати не потрібно. Вони ПКУ не передбачені.

ПДВ. Вище ви вже могли дізнатися, що податковий кредит покупець відображає за датою першої події (тобто на дату оплати або отримання палива). При цьому якщо все придбане паливо первісно планується використовувати в негосподарській (необ’єктній або звільненій від оподаткування) діяльності, то відразу ж доведеться нарахувати компенсуючі податкові зобов’язання на цю суму.

Якщо придбані ПММ призначені для використання в господарській, оподатковуваній ПДВ діяльності, то в періоді їх використання для цілей ПДВ-обліку має значення обсяг нормативної та наднормативної витрати палива.

Так, щодо ПДВ, включеного до податкового кредиту виходячи з вартості палива, списаного в межах норм, жодних маніпуляцій здійснювати не потрібно. А ось наднормативна витрата ПММ для стягнення ПДВ розцінюється як використання на цілі, не пов’язані з господарською діяльністю. А отже, підприємству доведеться нарахувати на вартість наднормативної витрати палива компенсуючі податкові зобов’язання на підставі п.п. «г» п. 198.5 ПКУ.

Нагадуємо, що при нарахуванні компенсуючих податкових зобов’язань з ПДВ необхідно не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду скласти зведену податкову накладну (п. 11 Порядку № 1307) і зареєструвати її в ЄРПН (п. 3 згаданого Порядку). Базу оподаткування визначають виходячи з вартості придбання ПММ (п. 189.1 ПКУ).

Детально особливості складання «компенсуючих» зведених податкових накладних розглянуто в «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 96, с. 32.

Особливості обліку моторної оливи. Вважаємо необхідним сказати декілька слів про облік придбаної моторної оливи. Звичайно, здебільшого заправку і заміну оливи здійснюють на СТО. Тоді в обліку просто показують витрати на техобслуговування, не замислюючись про оприбуткування і подальший облік оливи*. Але бувають випадки, коли такі заходи здійснюються на самому підприємстві. Як їх облікувати, розповімо далі.

* Див. підрозділ 4.2 на с. 60.

Після придбання оливу оприбутковують на баланс на все той же «паливний» субрахунок 203. У періоді заміни оливи її вартість списують з балансу. Залежно від напряму використання автомобіля таке списання відображають кореспонденцією:

— Дт 15, 20, 23, 28, 91, 92, 93, 94 — Кт 203 — у частині нормативного обсягу оливи;

— Дт 947 — Кт 203 — у частині наднормативної витрати оливи.

Тобто тут усе так само, як і з пальним.

Норми витрати оливи встановлено з розрахунку на 100 л (або 100 м³ для газу) нормативної витрати палива (п. 1.10 Норм № 43). Тому спочатку слід визначити нормативну витрату палива, що працювало «у зв’язці» з оливою, від періоду заливання до періоду зливання оливи.

Для розрахунку нормативної витрати оливи використовують таку формулу:

Q_оливи = Q_норм х Q_пал : 100,

де Q_оливи — нормативна витрата оливи, л;

Q_норм — норма витрати оливи на 100 л (100 м³) витраченого палива;

Q_пал — нормативна витрата палива виходячи з фактичного пробігу автомобіля, л (м³).

Після відпрацювання злиті моторні оливи ще можна реалізувати. Вони відповідають критеріям визнання активом, тому їх оприбутковують на баланс за чистою вартістю реалізації (Дт 209 — Кт 719).

Подальший їх продаж спецпідприємствам відображають як реалізацію звичайних запасів**. Сума, за яку їх продано (без ПДВ), потрапляє до складу доходів, а собівартість, за якою їх оприбутковано, — до складу витрат.

** Див. спецвипуск «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 50, с. 54.

Приклади відображення в обліку придбання і використання ПММ

Приклад 3.1. Придбання ПММ за талонами. Підприємство уклало договір з АЗС на придбання 350 л бензину марки А95 за ціною 30,42 грн. за літр*** (без ПДВ — 25,35 грн., ПДВ — 5,07 грн.) на загальну суму 10647,00 грн., у тому числі ПДВ 20 % — 1774,50 грн. Після отримання 100 % передоплати постачальник надав підприємству талони на бензин (право власності на паливо перейшло до покупця) й одночасно прийняв ПММ на відповідальне зберігання.

*** Суми умовні.

Для обліку талонів на паливо підприємство використовує субрахунок 203/2 «Талони на паливо», а для обліку палива в баках автомобілів — субрахунок 203/3 «Паливо в автомобілі».

Протягом місяця водієві для заправки було видано талони на 150 л бензину, що було відображено у відомості обліку талонів на бензин. Усі талони були використані для заправки автомобіля ПММ. Автомобіль використовувався для збуту продукції. Фактична витрата бензину за місяць склала 130 л, у той час як витрата палива за нормами повинна була становити 125 л. Тобто виникла перевитрата ПММ в об’ємі 5 л.

Як зазначені операції відобразити в бухобліку підприємства, див. у табл. 3.5 на с. 48.

Таблиця 3.5. Облік придбання і використання ПММ (за талонами)

Приклад 3.2. Придбання ПММ за паливною карткою. Підприємство уклало договір з АЗС на придбання 400 л бензину марки А95+ за ціною 31,74 грн. за літр (без ПДВ — 26,45 грн., ПДВ — 5,29 грн.) на суму 12696,00 грн., у тому числі ПДВ — 2116,00 грн.

Відпуск бензину водіям здійснюється з використанням смарт-картки. Вартість виготовлення смарт-картки — 15,00 грн. (у тому числі ПДВ — 2,50 грн.). Строк її дії — 1 рік. Автомобіль використовується в адміністративній діяльності підприємства.

За умовами договору право власності на ПММ переходить до покупця після заправки автомобіля. Паливо, яке знаходиться в баках автомобілів, підприємство обліковує на субрахунку 203/3 «Паливо в автомобілі».

Протягом місяця водієві підприємства за паливною карткою відпущено 250 л бензину. За даними подорожніх листів фактична витрата бензину за місяць становила 240 л. Фактична витрата палива не перевищує нормативну.

На рахунках бухгалтерського обліку зазначені операції відображають таким чином (див. табл. 3.6 на с. 49):

Таблиця 3.6. Облік придбання і використання ПММ (за паливною карткою)

Приклад 3.3. Придбання моторної оливи. Підприємство придбало 25 л моторної оливи загальною вартістю 5400,00 грн. (у тому числі ПДВ — 900,00 грн.). В автомобіль Hyundai Tucson адміністративного призначення було залито 4 л оливи. Пробіг автомобіля на цій оливі становив 6000 км. Норма витрат палива становить 8,8 л на 100 км пробігу, а тимчасова норма витрати оливи — 0,9 л на 100 л нормативної витрати палива. Після відпрацювання було злито 3,8 л моторної оливи, які здано спецпідприємству за ціною 6,00 грн./л (у тому числі ПДВ — 1,00 грн.).

Норма витрати оливи становить:

0,9 х (8,8 : 100 х 6000) : 100 = 4,75 (л).

Тобто фактична витрата оливи під час попередньої заправки (4 л) була менше, ніж за нормою.

Наведені операції потрібно відобразити в обліку таким чином (див. табл. 3.7 на с. 50):

Таблиця 3.7. Облік придбання і використання моторної оливи

3.3. Документальне оформлення роботи автомобіля

Робота автомобіля має бути належним чином задокументована. Тому далі ми з вами розберемо, яким спеціальним документом можна підтвердити факт експлуатації автомобіля і звідки взяти інформацію про його пробіг для цілей списання ПММ. Крім того, з’ясуємо, чим засвідчити обсяг виконаних робіт з перевезення вантажів і як оформити відповідний первинний документ.

Подорожній лист

Нині нормативно встановлених форм подорожніх листів не існує. Проте подорожній лист, на нашу думку, як і раніше, якнайкраще підходить для обліку витраченого пального. У зв’язку із цим доречно самостійно розробити такий документ. При цьому за основу доцільно взяти старі, але звичні форми, які вже втратили чинність. При цьому ви можете прибрати з них зайві, на ваш погляд, реквізити і додати свої, нові. Зазначимо, що так чинити дозволяють і контролюючі органи (див. лист Мінінфраструктури від 23.04.2013 р. № 4492/25/10-13 і лист ДФСУ від 09.06.2015 р. № 11999/6/99-99-19-01-01-15).

І ще один важливий момент, пов’язаний із застосуванням подорожнього листа. Якщо ви вирішите використовувати цю форму в роботі, то пам’ятайте, що перед виїздом водія в рейс у подорожньому листі слід проставляти відмітку про передрейсовий медогляд.

Нагадаємо: абзац третій п. 4.6 Положення № 65/80 передбачає, що за наявності подорожнього листа медичний працівник робить у ньому запис про результат контролю стану здоров’я водія автотранспортного засобу. А отже, є подорожній лист — мають бути відповідні відмітки в ньому. Немає подорожнього листа — для оформлення результатів проведеного передрейсового медогляду достатньо заповнити Журнал щозмінного передрейсового та післярейсового медичних оглядів водіїв (додаток 3 до Положення № 65/80).

Товарно-транспортна накладна

Разом із подорожнім листом, одним з найважливіших «транспортних» документів є товарно-транспортна накладна (далі — ТТН). Незважаючи на те, що цей документ стосується не стільки автомобіля, скільки вантажу, який перевозиться, скажемо декілька слів і про нього.

Товарно-транспортна накладна — це єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, вона є одним із документів, що може використовуватися для списання ТМЦ у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, складського, оперативного та бухгалтерського обліку (розд. 1 Правил № 363). ТТН може бути складено у паперовій та/або електронній формі. Наявність ТТН є обов’язковою при автомобільних перевезеннях. На це вказують ст. 48 Закону про автотранспорт і Правила № 363. Водночас ТТН потрібна, тільки коли вантаж перевозять із залученням сторонніх осіб (перевізників) на підставі договору перевезення (п. 1 Переліку № 207). А це означає, що виписувати ТТН чи ні, потрібно вирішувати в кожному конкретному випадку залежно від того, хто здійснює транспортування.

Так, якщо для перевезення вантажу ви залучаєте транспортну компанію (тобто у випадках, коли автомобіль, на якому перевозиться вантаж, і сам вантаж належать різним особам), то виписувати ТТН потрібно обов’язково.

Якщо ж ви вирішите використати для доставки вантажів власний автотранспорт, то водієві такого транспортного засобу достатньо мати накладну або інший документ, що підтверджує право власності на вантаж. Це встановлено п. 2 Переліку № 207.

Проте на практиці все виявляється не так однозначно. При перевірках фіскали нерідко виходять із того, що ТТН підтверджує не лише факт і вартість наданих транспортних послуг, але і сам факт постачання в цілому. Тому ті платники податків, які не бажають вступати в дебати з податківцями, вважають за краще підстрахуватися й оформляють ТТН навіть при «самотранспортуванні».

Зауважте: обов’язкової наявності ТТН на переміщення горілки і лікеро-горілчаних виробів вимагають положення ст. 230 ПКУ. Так, відповідно до п. 230.18 цього Кодексу заборонено транспортування такої продукції, відвантаженої з акцизного складу підприємства, яке її виготовляє, без ТТН, зареєстрованих у Єдиному реєстрі товарно-транспортних накладних на переміщення алкогольних напоїв, з відміткою представника органу ДФСУ на акцизному складі.

«Звичайна» ТТН складається за формою № 1-ТН, наведеною в додатку 7 до Правил № 363. Якщо вона здасться вам незручною, можете розробити власну форму ТТН. Це дозволено абзацом другим п. 11.1 Правил № 363. Головна умова застосування «довільної» ТТН — вона повинна містити набір таких обов’язкових реквізитів:

— назву документа («Товарно-транспортна накладна»);

— дату і місце складання;

— найменування (П. І. Б.) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача;

— найменування і кількість вантажу;

— основні характеристики й ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати вантаж;

— марку, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа;

— пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси;

— посади, прізвища і підписи відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Сторони можуть внести до ТТН будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.

Зауважте:

Виписує ТТН замовник транспортних послуг (зазвичай це вантажовідправник) у 3 примірниках*. Усі вони мають бути засвідчені підписом замовника. Після приймання вантажу всі примірники ТТН підписує водій (експедитор).

* Згідно зі змінами, внесеними до Правил № 363 наказом Мінінфрастуктури від 03.06.2019 р. № 413.

Перший примірник залишається у вантажовідправника і є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей. Другий — водій (експедитор) передає вантажоодержувачу. Ну, а третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, дістається перевізнику (пп. 11.4 — 11.6 Правил № 363).

Заповнювати ТТН (і типової, і довільної форми) дозволено як друкованим способом, так і вручну. Більше того, не заборонено застосування комбінованого способу, коли частина реквізитів надрукована на принтері, а частина — заповнена від руки.

ТТН в електронній формі підписують за допомогою електронних підписів водія та/або експедитора, відповідальних осіб вантажовідправника та вантажоодержувача.

При цьому замовник (вантажовідправник) друкує, підписує і надає водію (експедитору) в одному примірнику паперову копію електронної ТТН для пред’явлення працівникам Нацполіції під час поїздки. У свою чергу, водій (експедитор) ставить свій підпис на паперовій копії електронної ТТН про прийняття ним вантажу для перевезення.

І останнє, на що хотілося б звернути увагу. Довільні форми ТТН не можна застосовувати суб’єктам господарювання, які перевезення вантажів оформляють спец-ТТН. Зокрема, за встановленими формами з обов’язковим дотриманням усіх правил їх складання ТТН оформляють вантажовідправники (замовники транспортних послуг):

— спирту етилового, високооктанових кисневмісних домішок і алкогольних напоїв (форми № 1-ТН /спирт/, № 1-ТН /вкд/, № 1-ТН /алкогольні напої/ відповідно, затверджені наказом Мінтрансзв’язку від 28.04.2005 р. № 154);

— нафти і нафтопродуктів (форма № 1-ТТН (нафтопродукт), затверджена спільним наказом Мінпаливенерго, Мінекономіки, Мінтрансзв’язку, Держспоживстандарту від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155);

— хлібобулочних виробів (форма № 1-ТТН (хліб), затверджена наказом Мінагрополітики від 06.06.2001 р. № 153);

— молочної сировини (форма № 1-ТН (МС), затверджена наказом Мінагрополітики від 01.12.2015 р. № 457);

— деревини (форма ТТН-ліс, затверджена наказом Мінінфраструктури і Мінагрополітики від 29.11.2013 р. № 961/707).

3.4. Транспортний податок

Як відомо, ПКУ передбачено стягнення транспортного податку. Уже сама його назва примушує занепокоїтися всіх власників транспортних засобів. Але не поспішайте тривожитися. Можливо, сплачувати транспортний податок вам і не доведеться. Про те, хто і в яких випадках є платником цього податку, а також про порядок його обчислення і сплати поговоримо в цьому підрозділі.

Платники податку

Згідно з п.п. 267.1.1 ПКУ платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, щодо яких виконуються такі дві умови:

— вони мають у власності легковий автомобіль;

— такий автомобіль зареєстрований в Україні згідно з чинним законодавством.

Водночас не всі «легковики» включаються до об’єкта оподаткування. За які з них доведеться заплатити транспортний податок, розглянемо далі.

Об’єкт оподаткування

Для того, щоб легковий автомобіль вважався об’єктом оподаткування, він має одночасно відповідати таким критеріям (п.п. 267.2.1 ПКУ):

1) з року його випуску минуло не більше 5 років (включно);

2) середньоринкова вартість автомобіля перевищує 375 розмірів мінімальної заробітної плати (далі — МЗП), встановленої на 1 січня податкового (звітного року). У 2019 році це 1564875,00 грн.

Рік випуску визначено датою виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік).

Таким чином, у 2019 році об’єктом оподаткування можуть стати автомобілі, які були випущені не раніше 2014 року.

Зверніть увагу: фактична вартість автомобіля для цілей оподаткування значення не має. Важлива його середньоринкова вартість. Методика її визначення для цілей обчислення транспортного податку затверджена постановою КМУ від 18.02.2016 р. № 66. Але платнику податків не потрібно самостійно здійснювати будь-які розрахунки для свого автомобіля. Це — прерогатива Мінекономрозвитку. Саме це міністерство здійснює такий розрахунок.

Щоб отримати відомості про середньоринкову вартість вашого автомобіля, скористайтеся калькулятором, наведеним на офіційному сайті Мінекономрозвитку: me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA. Там у відповідних комірках оберіть марку, модель та рік випуску автомобіля, натисніть кнопку «Розрахувати» — і система видасть вам результат.

Більше того, за тим же посиланням на сайті Мінекономрозвитку наведено Excel-таблицю з переліком легкових автомобілів, з року випуску яких станом на 2019 рік минуло не більше 5 років (включно) і середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів МЗП, установленої на 1 січня 2019 року. Тож можете звернутися безпосередньо до неї. Тим паче, що ДФСУ визначальною ознакою належності транспортного засобу до об’єкта обкладення транспортним податком вважає його наявність у згаданому переліку (див., зокрема, лист ГУ ДФС у Луганській області від 22.02.2019 р. № 688/ІПК/12-32-12-03-05 і лист ДФСУ від 20.07.2018 р. № 3219/6/99-99-12-02-03-15/ІПК). Такий перелік оновлюється щорічно до 1 лютого податкового (звітного) року.

Важливо! У зазначеному переліку об’єм циліндрів двигуна округляється до цілого значення. Тому якщо об’єм циліндрів двигуна вашого транспортного засобу становить 2755 см куб., то це значення округляється до 3000 см куб. (див. листи ДФСУ від 30.01.2018 р. № 325/6/99-99-12-02-03-15/ІПК і від 04.01.2018 р. № 24/6/99-99-12-02-03-15/ІПК).

І ще цікавий момент. У переліку, крім іншого, зазначається, скільки років від дати випуску повинно бути тому чи іншому автомобілю, щоб він був об’єктом обкладення транспортним податком. Цей вік може бути і менше 5 років (тобто не для всіх легковиків — об’єктів обкладення транспортним податком граничним віком буде 5 років). Адже вартість автомобілів дуже залежить від їх віку.

Ви є щасливим власником автомобіля, який відповідає критеріям об’єкта обкладення транспортним податком? Тоді вам важливо знати таку інформацію.

Порядок обчислення і сплати податку

Ставка транспортного податку визначена у фіксованому розмірі і становить 25000,00 грн. на рік за кожен легковий автомобіль, який є об’єктом оподаткування (п. 267.4 ПКУ).

У вашого автомобіля цього року 5-річний ювілей? Тоді зауважте, що транспортний податок сплачується за період з 1 січня цього року до початку місяця, наступного за місяцем, у якому автомобіль досяг 5-річного віку (п.п. 267.6.7 ПКУ).

Приклад 3.4. Підприємство є власником легкового автомобіля, середньоринкова вартість якого становить 1750000,00 грн. Місяць випуску автомобіля — квітень 2014 року.

У цьому випадку підприємство зобов’язане було нарахувати транспортний податок за 4 місяці 2019 року — січень, лютий, березень і квітень. Сума транспортного податку за 2019 рік за цим автомобілем становитиме:

25000,00 грн. : 12 міс. х 4 міс. = 8333,33 грн.

Протягом року підприємство може придбати новий транспортний засіб або продати наявний. Як у таких випадках визначати суму податку, розповімо далі.

У разі переходу права власності на автомобіль від одного власника до іншого, протягом звітного року податок обчислює (п.п. 267.6.5 ПКУ):

— попередній власник — за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений автомобіль;

— новий власник — починаючи з місяця, в якому він набув права власності на цей автомобіль. При цьому моментом набуття права власності на такий транспортний засіб, на думку податківців, є проведення його реєстрації (див. роз’яснення в підкатегорії 111.05 БЗ). Таким чином, якщо місяць, у якому автомобіль придбано, і місяць, у якому здійснено процедуру його реєстрації, — різні, сплачувати транспортний податок необхідно саме з місяця реєстрації автомобіля.

За об’єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, що залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу (п.п. 267.6.6 ПКУ).

Уявимо ситуацію: автомобіль викрали. Що буде з транспортним податком у такому разі? Пояснює п.п. 267.6.8 ПКУ. Так, в описаній ситуації сплата транспортного податку припиняється з місяця, наступного за місяцем, у якому мало місце незаконне заволодіння транспортним засобом. При цьому такий факт обов’язково має бути підтверджений відповідним документом про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, виданим уповноваженим державним органом.

У разі якщо викрадений автомобіль вдалося повернути, транспортний податок доведеться сплачувати знову. Робити це слід з місяця, в якому автомобіль було повернено відповідно до постанови слідчого, прокурора або рішення суду. При цьому платник зобов’язаний надати контролюючому органу копію такої постанови (рішення) протягом 10 днів з моменту отримання.

На жаль, у ПКУ не прописано норму, яка б установлювала порядок сплати транспортного податку в разі, якщо протягом року автомобіль було списано з балансу у зв’язку з ліквідацією (наприклад, після ДТП). На наш погляд, у такій ситуації підприємство також має право перерахувати (зменшити) суму податку, адже об’єкт оподаткування припинив існувати. Логічно буде припинити сплату транспортного податку з місяця, наступного за місяцем зняття автомобіля з реєстрації. Тобто діяти так само, як у випадку з досягненням автомобілем 5-річного віку. Але обережним платникам податків рекомендуємо все ж отримати письмову податкову консультацію із цього питання.

Ну що ж, із порядком обчислення транспортного податку ми розібралися. Тепер час поговорити про порядок перерахування податку до бюджету.

Так,

Причому зауважте: якщо строк сплати припадає на вихідний або святковий день, податок слід перерахувати напередодні.

Сплата транспортного податку здійснюється за місцем реєстрації автомобіля і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями БКУ (п.п. 267.7.1 ПКУ).

Декларування

Звітний період з транспортного податку дорівнює календарному року.

Юридичні особи декларують свої зобов’язання до 20 лютого звітного року. При цьому річну суму податку наводять з розбивкою поквартально рівними частинами (п.п. 267.6.4 ПКУ).

Нині чинною є форма декларації, затверджена наказом Мінфіну від 10.04.2015 р. № 415 (у редакції наказу Мінфіну від 27.06.2017 р. № 595). Декларацію подають до контролюючого органу за місцем реєстрації об’єкта оподаткування.

Як ми вже говорили, транспортний податок розраховують виходячи з кількості легкових автомобілів, що підпадають під об’єкт оподаткування, станом на 1 січня звітного року. Проте протягом року можуть відбуватися зміни: поповнення або зменшення парку оподатковуваних автомобілів. У цьому випадку податкові зобов’язання слід уточнити.

Згідно з абзацом другим п.п. 267.6.4 ПКУ щодо об’єктів оподаткування, придбаних протягом року, підприємство подає декларацію з транспортного податку протягом місяця з дня виникнення права власності на такі об’єкти.

Зверніть увагу: якщо суб’єкт господарювання вперше подає декларацію за новопридбаним об’єктом оподаткування і звітує за рік, то в полі «Тип декларації» він ставить відмітку в комірці «Звітна». При цьому в полі «починаючи з» зазначаються місяць і рік, у якому в платника виникло право власності на новий об’єкт оподаткування (транспортний засіб). Таке роз’яснення фіскали надали в журналі «Вісник. Офіційно про податки», 2017, № 35, с. 28.

Якщо платник податку на поточний рік уже подавав звітну податкову декларацію, а до 20 лютого звітного року відбувся перехід права власності на новопридбаний легковий автомобіль, то до закінчення граничного строку її подання подають декларацію з типом «Звітна нова».

Якщо ж цей строк минув, подають уточнюючу декларацію протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об’єкт. Як зазначають фіскали, в декларації слід врахувати показники останньої поданої декларації, яка уточнюється (див. консультацію, наведену в підкатегорії 111.05 БЗ). Таким чином, у ній відображають податкові зобов’язання в цілому за рік. При цьому місяць і рік, у якому набуто право власності на новопридбаний транспортний засіб, потрібно зазначити в полі «з урахуванням уточнень з».

Можлива ситуація, коли протягом одного календарного місяця підприємство придбало і продало той же легковий автомобіль. Чи потрібно в такому разі подавати декларацію з транспортного податку? На щастя, ні. У такій ситуації обов’язку з подання декларації та сплати податку не виникає. На це вказують податківці в консультації, наведеній у підкатегорії 111.05 БЗ.

Порядок заповнення декларації покажемо на прикладі.

Приклад 3.5. ТОВ «Візерис» у липні 2019 року придбало легковий автомобіль Audi A8 L і зареєструвало його 15.07.2019 р. Дата випуску автомобіля — травень 2017 року. Середньоринкова вартість — 1688923,91 грн. Підприємство вперше подає декларацію з транспортного податку в поточному році.

Наведемо фрагмент податкової декларації з транспортного податку, заповненої на підставі даних прикладу, на с. 56. При цьому зауважте, що в заголовній частині декларації необхідно поставити відмітку в комірці «Звітна», а в полі «починаючи з» зазначити «07.2019».

Також пам’ятайте: у разі викрадення автомобіля для зменшення транспортного податку необхідно подати уточнюючу декларацію протягом 30 календарних днів із дня внесення такої інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань (п.п. 267.6.9 ПКУ).

Якщо автомобіль згодом знайдено і повернено, знову коригуйте податкові зобов’язання. При цьому строк подання уточнюючої декларації становить 30 календарних днів із дня складання відповідної постанови слідчого, прокурора або винесення рішення суду.

Зверніть увагу: ПКУ не містить чітких строків подання уточнюючих декларацій у ситуаціях, коли підприємство продає або ліквідує об’єкт оподаткування. Проте подати таку декларацію якомога раніше зацікавлений сам платник податків.

При складанні декларацій важливо правильно заповнити графу 9 «Кількість місяців володіння транспортним засобом у звітному році». Адже її показник безпосередньо впливає на суму податку. Тут слід зазначити кількість місяців у звітному році, протягом яких у підприємства виникає зобов’язання зі сплати транспортного податку.

Тобто в загальному випадку (коли автомобіль увесь рік перебував у власності юрособи і підлягає оподаткуванню) тут зазначають цифру 12. Якщо ж, як у прикладі 3.5, підприємство придбало автомобіль у липні 2019 року, то в графі 9 буде зазначено цифру 6 (з липня по грудень 2019 року).

І ще один цікавий момент. Транспортний податок у складі податку на майно належить до місцевих податків (пп. 10.1 і 265.1 ПКУ) і перераховується до місцевого бюджету. Як ви вже знаєте, декларація з транспортного податку подається до податкового органу за місцем реєстрації об’єкта оподаткування. У зв’язку з цим виникає запитання: чи потрібно подавати уточнюючі декларації у випадку перереєстрації автомобіля в інший адміністративний район, у результаті чого передбачається взяття на облік платника транспортного податку в іншому податковому органі?

Як зазначили фіскали в консультації, наведеній у підкатегорії 111.05 БЗ, у цьому випадку за новим місцем обліку платник подає декларацію з типом «Звітна», а за попереднім місцем обліку — з типом «Звітна нова» (до 20 лютого звітного року) або «Уточнююча» (після 20 лютого звітного року).

Мабуть, це всі «експлуатаційні» питання, яких ми хотіли торкнутися в цьому спецвипуску. Далі поговоримо про техобслуговування, ремонти і поліпшення автомобіля.