Монастирське (парафіяльне) господарство

Друк

Монастирське (парафіяльне) господарство

 

Коли ви відвідуєте монастир, то зазвичай бачите доглянуту, квітучу територію, красиві будівлі, храми. Насамперед вражає повсюдний порядок і тонка краса. Усе це складає господарство монастиря. Але іменник «господарство» має також інше значення. Спільно з прикметником «підсобне» воно означає відокремлену діяльність.

Олександр ЗОЛОТУХІН, консультант газети «Податки та бухгалтерський облік»

 

Документи статті

ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.

Закон № 987 Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.91 р. № 987-ХII.

Закон про податок на прибуток — Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

Закон про ПДВ — Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.

Закон про ліцензування — Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III.

Перелік № 1010 — Перелік культових послуг та предметів культового призначення, операції з надання та продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість, затверджений постановою КМУ від 12.09.97 р. № 1010.

Положення про касові операції — Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ 15.12.2004 р. № 637.

КІСЕУ — Класифікація інституційних секторів економіки України, затверджена наказом Держкомстату від 18.04.2005 р. № 96.

 

Що ж таке підсобне господарство? Підсобне — це від «підсобляти», тобто «допомагати». Постає питання: допомагати чому? Зрозуміло, основній діяльності або виробництву. Підсобні господарства виробляють продукцію, яка використовується в основній діяльності. Так от у значенні відокремленої діяльності все монастирське господарство є підсобним. Тому що все воно спрямовано на забезпечення основної діяльності монастиря. Про особливості монастирського підсобного господарства і йтиметься в цій статті.

Зауважимо також, що всі висновки цієї статті стосуються й парафіяльного господарства, яке розвинуто відносно слабо порівняно з монастирським. Оскільки монастирі є неприбутковими організаціями, то окремі висновки можуть застосовуватися також до інших неприбуткових організацій, які мають підсобні господарства.

 

Основна діяльність монастиря

Насамперед визначимося з поняттям «монастир». Законодавчого визначення цього поняття немає. Словник* трактує монастир як релігійну громаду монахів або монахинь, що з належними їй землями й капіталами становить церковно-господарську організацію. Визначення це не зовсім повне, тому доповнимо його визначенням з Підручника**: «...монастырь...< — это> церковное учреждение, в котором проживает и осуществляет свою деятельность мужская или женская община, состоящая из... <верующих>, добровольно избравших монашеский образ жизни для духовного и нравственного совершенствования и совместного исповедания... веры».

* Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Iрпінь: ВТФ «Перун», 2004. — С. 538.

** Протоиерей Владислав Цыпин. Курс церковного права. — Клин: Христианская жизнь, 2004. — С. 259.

Як бачимо, монастир — це церковна установа, релігійна організація, отже, його діяльність, крім усього іншого, регламентується головним «релігійним» законом України — Законом № 987. У статті 7 цього Закону саме і зазначається, що монастир є релігійною організацією. Там же зазначено, що релігійні організації в Україні створюються в цілях задоволення релігійних потреб громадян сповідати та поширювати віру.

Монастирі діють на підставі своїх статутів (положень). Монастир визнається юридичною особою з моменту реєстрації Статуту (Положення) і як юридична особа користується правами і має обов’язки згідно з чинним законодавством та своїм Статутом (Положенням) (ст. 10, ст. 13 Закону № 987). Цей документ у побуті називають ще цивільним Статутом. Крім того, монастир керується у своїй діяльності Статутом релігійного об’єднання (Церкви), до складу якої він входить, Положенням про монастирі та тих, хто монашествує, і власним монастирським Статутом, що регламентує його внутрішнє життя***. Оскільки ці останні документи визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання монастиря, вони не підлягають реєстрації в державних органах (ст. 12 Закону № 987). Цими документами регламентовано всі складові діяльності монастиря, уключаючи як основну діяльність, так і діяльність підсобних господарств.

*** Див. с. 259 Підручника.

Тепер можемо підсумувати викладене і дати відповідь на запитання, яку ж основну діяльність здійснює монастир. Основна діяльність монастиря — сповідання та поширення віри (це ж записується у статутах (положеннях) монастиря). Зрозуміло, подібна діяльність не передбачає виробництво матеріальної продукції. В економічних термінах підсумок діяльності монастиря — продукт нематеріальний. Але реалії нашого життя такі, що для здійснення своєї основної діяльності монастирю необхідні значні матеріальні та грошові ресурси.

Наприклад, будівництво, ремонт та утримання місць проведення богослужінь (храмів), утримання насельників монастиря, проведення богослужінь, проведення благодійної та культурно-просвітницької діяльності, харчування та розміщення паломників — ось далеко не повний перелік напрямів використання матеріальних та трудових ресурсів. А це потребує значного фінансування.

Основним джерелом фінансування монастирів є, як правило, добровільні пожертвування громадян та організацій (підприємств). Але для повноцінного функціонування монастиря цього джерела недостатньо, тому доводиться частково займатися «самофінансуванням» — потрібну продукцію виробляти своїми силами. Виробництвом такої продукції і займаються підсобні монастирські господарства.

 

Чи мають право монастирі утримувати підсобні господарства?

Статтею 19 «Виробнича і господарська діяльність релігійних організацій» Закону № 987 визначено, що релігійні організації (у тому числі монастирі) у порядку, визначеному чинним законодавством, для виконання своїх статутних завдань мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають права юридичної особи.

Крім того, релігійні організації (у тому числі монастирі) мають право виготовляти, експортувати, імпортувати та розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту (ст. 22 Закону № 987).

З цього випливають такі висновки.

Щоб, наприклад, забезпечити монастир свіжими овочами, монастир має право заснувати окреме підприємство, яке цим і займатиметься. Але Закон не зазначає, що монастир зобов’язаний у цьому випадку таке підприємство засновувати. Немає в Законі і заборони на здійснення монастирем такої діяльності. Отже, якщо цивільним статутом монастиря таку діяльність буде передбачено, її здійснення цілком законне. Природно також, що така діяльність може бути тільки підсобною, а не основною, про що вже зазначалося вище.

А от право монастиря виготовляти предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту прямо передбачено ст. 22 Закону № 987. Отже, більшість підсобних монастирських господарств (видавничі, поліграфічні, швейні, шевські тощо) однозначно передбачено Законом. А інші, як уже зазначалося, в усякому разі не заборонено. Інша справа, що для здійснення деяких видів діяльності може бути набагато вигідніше заснувати окреме підприємство, ніж займатися ними самостійно. Але тут уже треба в кожному конкретному випадку визначати вигідність такого кроку та вибирати оптимальний варіант.

Окремо варто зазначити про монастирські подвір’я — невеликі житлові, господарські або житлово-господарські комплекси, що належать монастирю (перебувають у його віданні), але знаходяться за його межами. Наприклад, підсобні сільськогосподарські монастирські господарства (пташник, корівник тощо), тобто подвір’я, можуть знаходитися в сільській місцевості, а власне монастир — у місті. З правової позиції такі подвір’я можуть мати статус відокремлених структурних підрозділів (філій). У Законі № 987 нічого не зазначається про можливості монастиря мати подвір’я (відокремлені структурні підрозділи). Але немає й заборони. Отже, у цьому питанні слід виходити із загальних законодавчих підстав, насамперед із ЦКУ та ГКУ. Будь-яких специфічних особливостей у цьому питанні для монастирів немає; відкриття, діяльність та інші аспекти функціонування подвір’їв нічим не відрізняються від таких же аспектів функціонування відокремлених структурних підрозділів інших різновидів юридичних осіб (підприємств, організацій, установ тощо).

 

«Трудовий» аспект підсобних господарств

Як уже зазначалося, монастир — це установа, де проживає та здійснює свою діяльність громада віруючих, тобто група, об’єднання людей, які всі разом складають насельників монастиря. Насельники складаються із монахів та послушників. Монах — це особа, яка прийняла монашеське постриження (пройшла обряд посвячення в монахи), а послушник — той, хто збирається прийняти монашество.

Фактично насельники є жителями монастиря. Оскільки монастир є місцем їх постійного проживання (фактично це їх будинок), вони підлягають реєстрації за місцем його знаходження. Згідно з п. 2 КІСЕУ, особи, які постійно або тривалий час проживають у монастирях, належать до такої інституційної одиниці, як домашні господарства. Домашнє господарство — це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство. Така сукупність осіб виробляє товари та послуги винятково для власного кінцевого споживання. У межах економічної діяльності сектора домашніх господарств насельники належать до підсектора самостійно зайнятих працівників — осіб, які здійснюють трудову діяльність на самостійній основі, працюють безоплатно, одержують за свою роботу частину сукупного доходу домашнього господарства (у нашому випадку — монастиря) в опосередкованому вигляді для кінцевого споживання (S.14, S.142 КІСЕУ).

Отже, насельники не належать до категорії найнятих працівників, які працюють на умовах трудового або цивільно-правового договору. Вони працюють не на себе, а на громаду. Їм не виплачується зарплата або будь-які інші види доходу у традиційному розумінні цього терміна — як грошові кошти або інші матеріальні блага, передані однією особою (у нашому випадку — монастирем) іншій (у нашому випадку — насельнику). Насельники не є сторонніми щодо монастиря особами, а безпосередньо самі складають монастир як його жителі. Вони утримуються на кошти монастиря — харчування, одяг, житло насельники одержують, у тому числі і від їх особистої трудової участі в підсобному монастирському господарстві.

Виходячи з цього, харчування, одяг, житло, які одержуються насельниками, у принципі не можуть прирівнюватися до доходів, що підлягають обкладенню ПДФО та соціальними внесками. Це рівнозначно тому, неначебто ви всією сім’єю виростили на своєму городі картоплю, а потім вжили її в їжу. Чи отримали б ви при цьому дохід, що обкладається ПДФО та соціальними внесками? Зрозуміло, ні, хоча дохід як такий є. Те ж саме і з насельниками монастирів. Одержуване насельниками навіть за формальними ознаками проблематично оподаткувати як доходи — традиції монашества не передбачають облік матеріальних благ, які надаються монастирем кожному насельнику (як ми б зараз сказали — не здійснюють персоніфікацію доходу). Отже, надання харчування, житла, а іноді й одягу неперсоніфіковано*. Скажімо більше — одяг є власністю монастиря і передається конкретному насельнику в користування, а не у власність.

* Про те, що за відсутності персоніфікації відсутній об’єкт обкладення ПДФО, зазначається в листах ДПАУ від 29.07.2005 р. № 7129/6/17-3116, від 26.08.2004 р. № 7335/6/17-3116, у листі Держпідприємництва від 10.08.2004 р. № 5377.

Якщо ж монастир силами насельників не в змозі забезпечити функціонування монастирського господарства, додатково наймаються так звані трудники — наймані працівники, прийняті на роботу до монастиря за трудовим або цивільно-правовим договором. Усі виплати таким працівникам підлягають обкладенню ПДФО та соціальними внесками в загальновстановленому порядку. Монастир має бути податковим агентом, як особа, відповідальна за нарахування, утримання та сплату ПДФО до бюджету.

Є в монастирях ще і третя категорія працівників, які працюють «во славу Божію» — безоплатно. Вони не є ні насельниками, ні найманими працівниками. З такими працівниками ніякі договори не укладаються. Хоча з правової точки зору їх трудова участь підпадає під регулювання цивільного або трудового законодавства. Отже, щоб уникнути непорозумінь бажано отримати від таких працівників заяву на ім’я настоятеля про те, що вони працюють безоплатно, «во славу Божію». Як правило, таким працівникам надають безоплатне харчування. Але оскільки харчування надають знову-таки неперсоніфіковано, жодних зобов’язань з утримання ПДФО та будь-яких соціальних внесків з вартості такого харчування не виникає у принципі.

Крім розглянутого нами «трудового» аспекту, монастирське господарство має ще одну особливість — специфічні напрями витрачання продукції монастирського господарства. Цю продукцію монастир може використовувати для власних потреб, реалізовувати на сторону, передавати як натуральну оплату праці найманим працівникам або передавати безоплатно нужденним, у тому числі, як пожертвування. Усі ці напрями використання продукції підсобного господарства повинні передбачатися цивільним статутом монастиря.

 

Ліцензування діяльності

Наведемо перелік характерних для монастиря підсобних господарств. Це можуть бути всілякі сільські господарства (пасіки, свиноферми, корівники, пташники, теплиці, овочівницькі господарства тощо), друкарні, свічні виробництва, хлібопекарські цехи (у тому числі для випікання просфор), виробництво сувенірів, художні, столярні, шевські, швейні майстерні тощо.

Для діяльності окремих підсобних господарств монастир повинен мати ліцензію. Серед видів діяльності, що ліцензується, найпоширенішими є (ст. 9 Закону про ліцензування):

— виготовлення виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння і торгівля ними (п. 8 ст. 9);

— будівельна діяльність (п. 30 ст. 9);

— професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг (п. 68 ст. 9).

Але, зрозуміло, монастир може здійснювати й інші види діяльності, що ліцензується.

 

Каса

Пунктом 5.7 Положення про касові операції встановлено, що релігійним організаціям (у тому числі монастирям), які не здійснюють виробничої чи іншого виду підприємницької діяльності, ліміт каси та строки здавання готівки не встановлюються. На наш погляд, цей пункт містить принципову помилку, оскільки прирівнює виробничу діяльність до підприємницької. Але виробнича діяльність не завжди тотожна підприємницькій, адже підприємницька діяльність спрямована на отримання прибутку з подальшим розподілом його між засновниками, а релігійні організації (у тому числі монастирі) у принципі підприємницькою діяльністю займатися не можуть, позаяк не ставлять за мету отримання прибутку з подальшим його розподілом між засновниками.

Хоча за окремими видами діяльності монастиря може утворюватися деяка подібність прибутку. Наприклад, від реалізації на сторону продукції підсобних господарств. Але такий «прибуток» не має самостійного значення, бо не підлягає накопиченню і розподілу між засновниками. Цей «прибуток», так званий додатний «зазор», використовується тільки на фінансування діяльності монастиря, отже, вважати його отриманим від підприємницької діяльності немає підстав.

А от щодо виробничої діяльності, то підсобне монастирське господарство, найімовірніше, і є такою діяльністю. Отже, монастир, який має хоча б одне підсобне господарство, у порядку, передбаченому п. 5 Положення про касові операції, має встановлювати ліміт каси та строки здавання готівки для її зарахування на рахунки в банках.

 

Особливості оподаткування

Насамперед зауважимо, що монастирі, як релігійні організації, за загальним правилом є неприбутковими організаціями, хоча формально неприбуткового податкового статусу вони набувають після внесення до Реєстру неприбуткових організацій і установ. Відповідно до класифікації неприбуткових організацій, передбаченої п.п. 7.11.1 ст. 7 Закону про податок на прибуток, релігійні організації відносяться до абзацу «е». Але і це ще не є гарантією повної «неприбутковості», тому що для таких неприбуткових організацій відповідно до п.п. 7.11.7 ст. 7 Закону про податок на прибуток від оподаткування звільняються тільки доходи, отримані у вигляді:

— грошових коштів або майна, що надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

— будь-яких інших доходів від надання культових послуг;

— пасивних доходів.

Отже, якщо монастир одержує дохід із джерел інших, ніж перелічені в п.п. 7.11.7 ст. 7 Закону про податок на прибуток, він зобов’язаний сплатити податок на прибуток, який визначається як сума доходів, отриманих з таких інших джерел, зменшених на суму витрат, пов’язаних з отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів. При цьому сума амортизаційних відрахувань не враховується (п.п. 7.11.9 ст. 7 Закону про податок на прибуток).

Як уже зазначалося вище, продукція підсобного монастирського господарства може використовуватися для власних потреб монастиря, реалізовуватися на сторону, передаватися як натуральна оплата праці найманим працівникам або передаватися безоплатно нужденним, у тому числі як пожертвування. Конкретні напрями використання продукції підсобного господарства повинні передбачатися цивільним Статутом монастиря.

Продукція, спожита для власних потреб монастиря та безоплатно передана нужденним, у тому числі як пожертвування, оподаткуванню не підлягає, оскільки жодних фактичних доходів від неї монастир не одержує. Тому витрати, фактично понесені на виготовлення такої продукції, відображаються в рядках 9.1 або 9.2 першої («неприбуткової») частини Податкового звіту про використання коштів неприбутковими установами та організаціями (далі — Податковий звіт)*.

* Форму Податкового звіту про використання коштів неприбутковими установами та організаціями і Порядок його заповнення затверджено наказом ДПАУ від 11.07.97 р. № 233.

Доходи від реалізації продукції на сторону підлягають оподаткуванню. Те саме стосується і продукції, переданої як натуральна оплата праці найманим працівникам. В останньому випадку при розрахунку вартості передачі (у термінах Закону про податок на прибуток — продажу) необхідно застосовувати звичайні ціни, тому що фактично натуральна оплата праці є бартерною операцією**. Доходи і витрати від таких операцій відображаються у другій, «прибутковій», частині Податкового звіту відповідно в рядках 10 і 11.

** Це саме підтверджує ДПАУ у своєму листі від 08.11.2004 р. № 10013/6/15-1116.

Щодо подвір’їв (філій монастиря), які знаходяться на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, ніж сам монастир, то такі подвір’я має бути зареєстровано в податковому органі за своїм місцезнаходженням. Оскільки монастирі є неприбутковими організаціями, то й подвір’я автоматично набувають неприбуткового статусу незалежно від діяльності, яку вони проводять. Наприклад, якщо подвір’я займається винятково сільськогосподарським виробництвом, при цьому одну частину виробленої продукції передає до монастиря для внутрішнього споживання, а іншу частину реалізує на сторону, воно все одно повинне мати неприбутковий статус. Обкладення податком на прибуток здійснюється в такому самому порядку, як описано нами вище. При цьому Податковий звіт подвір’я подає до податкового органу за своїм місцем реєстрації.

Щодо ПДВ, то ситуація така. Відповідно до п.п. 5.1.14 ст. 5 Закону про ПДВ операції з поставки предметів культового призначення (крім підакцизних товарів) релігійними організаціями (у тому числі монастирями) згідно з Переліком № 1010 звільняються від обкладення ПДВ. Якщо ж продукція, що виробляється підсобними господарствами монастиря, до цього Переліку не потрапляє, операції з її поставки підлягають обкладенню ПДВ.

До речі, з визначення терміна «поставка товарів» (п. 1.4 ст. 4 Закону про ПДВ) випливає, що операції з безоплатного надання продукції монастирського господарства (у тому числі пожертвувань) також можна назвати поставкою товарів. Проте відповідно до п.п. 5.1.21 ст. 5 Закону про ПДВ операції з безоплатної передачі продукції одержувачам благодійної допомоги особами, зазначеними в абзаці «е» п.п. 7.11.1 ст. 7 Закону про податок на прибуток, звільняються від обкладення ПДВ.

Отже, якщо монастир здійснюватиме операції з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню (у тому числі продукції підсобного господарства), і загальна сума від здійснення операцій з поставки протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищить 300000 грн. (без урахування ПДВ), монастир зобов’язаний буде зареєструватися платником ПДВ*, а також обчислювати та сплачувати до бюджету цей податок у загальному порядку (п.п. 2.3.1 ст. 2 Закону про ПДВ). Оскільки після реєстрації платником ПДВ монастир здійснюватиме як такі, що обкладаються ПДВ, так і звільнені від оподаткування операції, йому доведеться розподіляти суми податкового кредиту з ПДВ між цими операціями. Особливості такого розподілу регламентовано пп. 7.4.1 — 7.4.3 ст. 7 Закону про ПДВ.

* На думку ДПАУ, при визначенні порога для обов’язкової реєстрації платником ПДВ необхідно враховувати як оподатковувані операції (за ставками 20 %, 0 %), так і звільнені від оподаткування (ст. 5, 11 Закону про ПДВ). Така позиція викладалася, зокрема, у листі від 04.04.2007 р. № 3230/6/16-1515-26. — Прим. ред.

А от подвір’я (філії монастирів) не можуть бути окремими платниками ПДВ, бо не відповідають жодній ознаці особи, яка підлягає обов’язковій реєстрації платником ПДВ, і не зазначені в переліку платників ПДВ (п. 1.2 ст. 1 і ст. 2 Закону про ПДВ). Податковий облік ПДВ або повністю веде монастир, або ж частину функцій делегує подвір’ям — право виписування податкових накладних та ведення Реєстру отриманих і виданих податкових накладних. При делегуванні деяких функцій кожному подвір’ю присвоюється окремий код (номер, шифр), про що державний податковий орган за місцем реєстрації монастиря платником ПДВ письмово повідомляється.

 

Особливості бухгалтерського обліку

Найскладнішим та найпроблемнішим місцем обліку підсобних господарств є питання формування витрат. Але будь-якої особливої монастирської специфіки він не має. Отже, вирішується це питання в загальному порядку, як і іншими юридичними особами.

Покажемо особливості бухгалтерського обліку в таблиці.

 

Бухгалтерський облік у підсобного монастирського господарства


з/п

Зміст запису

Дебет

Кредит

Сума,
грн.

1

2

3

4

5

1

Відображено витрати з утримання підсобного господарства (яблуневого саду) та збору врожаю (монастир — неплатник ПДВ)

23

134, 20, 63, 65, 66, 91 і т. д.

20000

2

Оприбутковано продукцію саду (за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу)

27

23

55000

3

Відображено дохід, отриманий від первісного визнання вартості продукції (55000 - 20000)

23

710

35000

4

Спожито продукцію для власних потреб

92, 94 і т. д.

27

6000

5

Надано продукцію безоплатно нужденним, у тому числі як пожертвування

949

27

29000

6

Видано продукцію в рахунок оплати праці найманих працівників (трудників)

661

27

2000

7

Реалізовано продукцію

361

701

18000

8

Визначено фінансові результати

701
901
791

791
27
901

18000
18000
18000

9

Отримано оплату за реалізовану продукцію

311

361

18000

  

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі