Бухгалтерський калейдоскоп. Примари прискорення

Друк

 

Як відомо, один зі свіжих антикризових законів змусив пригадати про здавалося б назавжди забутий термін податкового обліку прибутку підприємств — так звану «прискорену амортизацію». Розберемося ж, хто, чим і наскільки зобов’язаний законодавцю за подібну «новацію»...

Олександр ГОЛЕНКО, головний редактор

 

Що не роби, а шкодливі руки законодавця тягнуться «покермувати» амортизацією... Не повертатимемося у дуже далеке минуле, нагадуючи про десятирічної давнини «амортподаток», але історію так званої прискореної амортизації основних фондів пригадати все ж доведеться, оскільки без цього важко судити напевно про значення нинішніх змін Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (далі — Закон про податок на прибуток).

 

Що?

Отже, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості» від 18.12.2008 р. № 694-VI (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 13) статтю 8 Закону про податок на прибуток доповнено новим підпунктом такого змісту:

«8.6.5.Надати право промисловим підприємствам застосовувати щорічну 25-відсоткову норму прискореної амортизації основних фондів групи 3.

При цьому амортизація основних фондів групи 3 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення».

 

Хто?

Почнемо здалека — із простого запитання: хто ж саме з платників податку на прибуток може скористатися своїм новим правом? Проблема тут у тому, що закон (саме закон, а не законодавство взагалі), як не дивно, не дає визначення терміна «промислове підприємство».

Так, у деяких документах (не перелічуватимемо, тому що і законодавець навряд чи з ними знайомився, працюючи над своїм черговим антикризовим шедевром) таке визначення є, але, як відомо, скористатися «чужими» термінами, як полюбляє висловлюватися законодавець, — «для цілей» Закону про податок на прибуток згідно з п. 1.43 цього Закону можна тільки у випадках, прямо визначених саме цим Законом.

Так, можна сказати, що з цього приводу було б доцільно звернутися, наприклад, до Класифікації видів економічної діяльності ДК 009-2005, затвердженої наказом Держкомстату від 26.12.2005 р. № 375 (у нинішній редакції), в якій дається визначення — «процес промислового виробництва», та у принципі можна стверджувати, що відповідні підприємства (тобто суб’єкти господарювання, що підпадають під визначення «підприємство», що міститься у ГКУ) повинні належати (мати «потрібний» код КВЕД) до секції D (а, можливо, і Е) Класифікації ДК 009-2005. Але це обов’язково має бути проголошено кимось офіційним. І адекватним. А саме з цим проблеми...

 

«Будь-які інші»?

Ось законодавець зі своєю «поблажкою» укотре звертається до групи 3, і це неначебто зрозуміло, оскільки до цієї групи належать, наприклад, верстати та інше виробниче устаткування, що заслуговує на прискорене оновлення. Але чи можна визнати адекватною ситуацію, коли цю групу в самому Законі про податок на прибуток сформульовано вкрай принизливо: «будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4»? Для прикладу, ті ж нікчемні «рації» заслужили на «персональну» згадку у групі 4, яка взагалі в законодавця щодо величини норм амортизації котирується набагато вище, ніж інші, і ніж група 3 зокрема: адже згідно з п.п. 8.6.1 Законі про податок на прибуток для групи 4 встановлено квартальну норму 15 %, а для групи 3 — тільки 6 %, отже, групу 4 дуже «прискорили» вже давно — з 1 січня 2003 року (до цього моменту ми ще повернемося в ході розгляду). То хіба все це вказує на адекватність законодавця? Але й цього мало: особлива увага законодавця приділяється групі, про належність до якої того чи іншого конкретного об’єкта ніхто не може судити напевно! То хіба про адекватність законодавства свідчить і те, що от уже багато років «паралельно» із сумнівної якості класифікацією, установленою п.п. 8.2.2 Закону про податок на прибуток, існує не скасована і дотепер Класифікація основних фондів ДК 013-97, затверджена наказом Держстандарту від 19.08.97 р. № 507, розроблена фактично «на виконання» колишньої редакції Закону про податок на прибуток, тобто фактично абсолютно іншого Закону (хоча прямого посислання на цей Закон там і немає)?! Зауважимо, що Держкомстат у листі від 03.12.2007 р. № 03/7-8/872 визнав, що для практичного використання цієї Класифікації підстав немає. А для скасування є?

 

А чи був термін?

Оскільки ми вже торкнулися термінологічних питань — а особливо враховуючи перебільшену важливість термінології у практиці податкового законодавства — зауважимо, що власне визначення терміна «прискорена амортизація» у Законі про податок на прибуток сьогодні відсутнє, причому зараз цей термін фігурує всього у трьох новелах цього Закону — у п.п. 8.6.3 (який уже не чинний з 01.01.2009 р. — до речі, укладачі останнього Довідника пільг цього не помітили!); у п.п. 8.6.4, а також у процитованому п.п. 8.6.5. Цитувати тут ще й п.п. 8.6.3, та і п.п. 8.6.4 немає жодного сенсу, тому що всі три підпункти, що обговорюються, виглядають практично як близнята (догоджаючи педантам, зауважимо, що в цих двох старих новелах величина «прискореної» норми амортизації навіть менша, ніж у новітній — не 25 %, а всього 20 %, причому у п.п. 8.6.4 «прискорена» норма амортизації поширена ще й на групу 4). Якщо, з одного боку, звернути увагу на дати доповнення цими новелами власне Закону про податок на прибуток (п.п. 8.6.3 внесено Законом України від 16.03.2000 р. № 1559-ІІІ (назви відповідних законів тут опустимо); п.п. 8.6.4 — Законом України від 12.01.2006 р. № 3333-IV; нарешті п.п. 8.6.5 — Законом України від 18.12.2008 р. № 694-VI), а з іншого боку, пригадати, що станом на 1 січня 2003 року Закон про податок на прибуток зазнав кардинальних змін у частині порядку нарахування та норм амортизації, причому однією з найрадикальніших змін саме і було вилучення з нього порядку нарахування прискореної амортизації, який діяв до того і який було регламентовано (доти) вилученим п.п. 8.6.2 (нагадаємо, що п.п. 8.6.2 було вилучено із Закону про податок на прибуток з 01.01.2003 р. згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.12.2002 р. № 349-IV (далі — Закон № 349)), то виникають серйозні підозри: якщо порядок, регламентований законом, з деякого моменту кардинально змінився, а новели (маються на увазі злощасні пп. 8.6.3, 8.6.4 і 8.6.5), що кореспондують з цим порядком, сформульовані відповідно до і після наріжної дати 01.01.2003 р., абсолютно ідентичні, то чи не свідчить це, м’яко кажучи, про неадекватність відповідних новел та їх авторів?

Ці підозри укріплюють ще й такі нюанси.

По-перше, навіщо законодавець наполегливо доповнює ці три новели другими (абсолютно ідентичними для всіх новел — може, десь «заїло»?) абзацами, які за змістом дублюють уже наявний у Законі про податок на прибуток п.п. 8.3.8 (щодо нарахування амортизації груп 2, 3 і 4 до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення)? По-друге, чому в п.п. 8.6.4, в якому законодавець дарував «прискорену» норму 20 % не тільки групі 3, а й групі 4 (!), він забув згадати групу 4 у другому абзаці цього підпункту? І нарешті, по-третє, чи адекватно пропонувати платнику для групи 4 «щорічну прискорену норму» 20 %, якщо застосовуючи звичайну для групи 4 квартальну норму 15 % (по методу залишку, що зменшується) той за перший же рік (чотири розрахункові квартали) нарахування «наамортизує» аж 47,8 %?! Хоча в останньому випадку сумніви можуть виникнути навіть не щодо адекватності, а взагалі — щодо здорового глузду такої пропозиції...

 

Минуле

Щоб обґрунтованість сумнівів підтвердити або спростувати, доведеться пригадати про суть давно вилученого із Закону про податок на прибуток п.п. 8.6.2, яку стисло можна викласти так. Платник мав право «самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3» (отже, оскільки в обговорюваній новелі цей — тоді нововведений — термін супроводжувався визначенням порядку його застосування, можна стверджувати, що в межах Закону про податок на прибуток тоді існував як сам термін «прискорена амортизація», так і його визначення); облік об’єктів основних фондів, щодо яких платник прийняв рішення про їх прискорену амортизацію, і власне нарахування амортизації велися за кожним об’єктом окремо (а не щодо групи в цілому); базою для нарахування амортизації була первісна балансова вартість об’єкта з урахуванням вартості поліпшень не залишкова — тобто не застосовувався домінуючий зараз у податковому обліку амортизації метод залишку, що зменшується); і, нарешті, самі норми прискореної амортизації встановлювалися «у розрахунку на календарний рік» (це було прямо зазначено) — у розмірі (відповідно за роками експлуатації): 15 %, 30 %, 20 %, 15 %, 10 %, 5 %, 5 %, що, природно, дає в сумі рівно 100 %, а це означає, що «прискорений» об’єкт групи 3 (якщо говорити абсолютно коректно, то слід зробити акцент: не об’єкт, уключений до групи 3, а об’єкт, що відповідає групі 3 згідно з класифікацією п.п. 8.2.2 Закону про податок на прибуток), мав замортизуватися повністю рівно за 7 років експлуатації.

Це пояснює, по-перше, що застосування платником самого п.п. 8.6.2 Закону про податок на прибуток дозволяло йому замортизувати кожний об’єкт групи 3 набагато швидше, ніж у загальному порядку, у разі якщо б він застосовував до вартості групи 3, що діяла тоді, квартальну норму 3,75 %, тобто мала місце саме прискорена амортизація; по-друге, застосування п.п. 8.6.3 Закону про податок на прибуток певною категорією платників давало їм вигоду в тому розумінні, що зазначений об’єкт групи 3 був би повністю замортизований набагато швидше — не за 7 років (як при «звичайній» прискореній амортизації за п.п. 8.6.2 цього Закону), а всього за 5 років (20 % х 5 = 100 %), а по-третє, стає абсолютно зрозумілим формулювання «щорічна 20-відсоткова норма»: тобто не 15 %, 30 %, 20 % і так далі за подальші календарні роки експлуатації (тобто саме «щорічно»!), а щорічно «однакові» 20 %!

Перш ніж формулювати висновки, важливо закцентувати увагу ще й на таких порівняльних нюансах.

Перше. Із самого початку загальний порядок амортизації та підхід до його застосування — «в розрахунку на податковий квартал» — було сформульовано в п.п. 8.6.1 Закону про податок на прибуток, а спеціальний (для прискореної амортизації) — зокрема, що передбачав установлення норм «у розрахунку на календарний рік», — у п.п. 8.6.2 Закону про податок на прибуток.

Друге. Якщо говорити про період до 01.01.2003 р., то абсолютно очевидна та головна роль, яка покладалася в Законі про податок на прибуток саме на п.п. 8.6.2 — порівняно з роллю п.п. 8.6.3 цього Закону: якщо в п.п. 8.6.2 було сформульовано та встановлено всі спеціальні правила застосування прискореної амортизації як такої, то в п.п. 8.6.3 усього лише встановлювався особливий розмір спеціальної річної норми амортизації.

Третє. Важливо нагадати, що у зв’язку з вилученням із Закону про податок на прибуток п.п. 8.6.2 у «вилучальному» Закон № 349 була наявна спеціальна перехідна норма — п. 15 Перехідних положень Закону № 349:

«Якщо платник податку до набрання чинності цим Законом (тобто до 01.01.2003 р. Прим. авт.) прийняв рішення про застосування прискореної амортизації основного фонду групи 3, то така амортизація провадиться до досягнення балансовою вартістю об’єкта нульового значення за правилами, які діяли на момент прийняття такого рішення».

 

Так, та не так

Перший висновок. Очевидно, що новела, яка цитується (п. 15 Перехідних положень Закону № 349), прямо спрямована тільки на врегулювання наслідків вилучення із Закону про податок на прибуток п.п. 8.6.2 і не стосується безпосередньо п.п. 8.6.3 цього Закону (хоча б з тієї причини, що його вилучено не було). Немає сумнівів, що і після 01.01.2003 р. платники відомої категорії мали право скористатися п.п. 8.6.3 Закону про податок на прибуток. Але — і це головне — якщо відповідне рішення приймалося після 01.01.2003 р., то норма амортизації «спеціального розміру», установлена в п.п. 8.6.3 Закону про податок на прибуток, мала застосовуватися тільки згідно із загальними правилами податкового обліку амортизації (тобто не за окремим об’єктом групи 3, а щодо групи 3 в цілому, і не виходячи з первісної балансової вартості окремого об’єкта, а виходячи із залишкової вартості групи 3 — за методом залишку, що зменшується). Утім, на підставі того, що в перехідній новелі, яка обговорюється, конкретні підпункти не зазначено, платники особливої категорії, які скористалися п.п. 8.6.3 Закону про податок на прибуток до 01.01.2003 р., мали повне право застосовувати колишні правила теж доти, доки їх об’єкти не замортизувалися повністю.

До речі, якщо ще залишилися платники, які раніше скористалися спочатку («прижиттєво») п.п. 8.6.2 Закону про податок на прибуток, а потім і п. 15 Перехідних положень Закону № 349, тобто продовжували нараховувати прискорену амортизацію в колишньому порядку (за умови прийняття рішення про це ще у 2002 році чи раніше), а не включили згодом відповідні об’єкти до групи 3 з їх амортизацією на загальних підставах, то їм слід звернути увагу, що в поточному році спливає семирічний строк, протягом якого їх «прискорені» об’єкти за ідеєю має бути повністю замортизовано.

 

Як би не так

Другий висновок. Якщо платник податку на прибуток, який належить до відповідної категорії, приймав рішення про нарахування «прискореної амортизації» на підставі п.п. 8.6.3 Закону про податок на прибуток (після 01.01.2003 р.), або на підставі пп. 8.6.4 чи 8.6.5 Закону про податок на прибуток (з дати набуття чинності відповідною новелою цього Закону відповідно), тобто він мав керуватися загальним порядком нарахування амортизації, перед ним неминуче поставало запитання: якою саме величиною «прискореної» норми користуватися? Адже у формулюванні «щорічна 20-відсоткова норма» (або 25-...) за відсутності п.п. 8.6.2 Закону про податок на прибуток, що спеціально регламентує порядок прискореної амортизації, слово «щорічна» вже не могло зберегти колишнє значення.

Як мінімум (з точки зору фіскальності), це слід було розуміти як варіант нарахування амортизації щоквартально, але за деякою розрахунковою нормою, щоб за підсумками року, застосовуючи метод залишку, що зменшується, вийти (розрахунково) на річну («щорічну») норму 20 % (цілком очевидно, що просте ділення 20 % : 4 = 5 %, прийнятне раніше, вже стало хибним). Величину такої розрахункової норми підібрати просто — це приблизно 5,45 % у розрахунку на один розрахунковий квартал року.

Як максимально фіскальний існував варіант з нарахуванням амортизації за нормою 20 %, але один раз на рік — за річною декларацією. Зрозуміло, що цей варіант спирається на абстраговане від суті та первісного значення прочитання злощасного слова «щорічна», і тут не можна не відмітити, що одночасно з вилученням із Закону про податок на прибуток п.п. 8.6.2 також змінився і підхід до визначення податкових (звітних) періодів і відповідно — до порядку складання декларацій з податку на прибуток протягом календарного року. І якщо раніше (до 2003 року) декларації подавалися за кожний календарний квартал окремо, тобто річної декларації для несільгоспплатника податку на прибуток просто не існувало, і хоч-не-хоч податківцям доводилося визнавати правомірність нарахування «понадприскореної» амортизації у квартальних деклараціях (хоча офіційні роз’яснення з цього питання нам не відомі), то тепер податківці цілком упевнено готові висловити думку, що слово «щорічна» однозначно визначає право нарахування амортизації за такою нормою саме в річній декларації, тобто тільки один раз за підсумками року!

Очевидна збитковість будь-якого з цих варіантів для платника, судячи з усього, робить марними пошуки суб’єктів, які собі на шкоду приймали рішення після 01.01.2003 р. застосовувати п.п. 8.6.3 і взагалі застосовувати п.п. 8.6.4 Закону про податок на прибуток.

 

Скільки?

Оскільки збитковість застосування п.п. 8.6.5 Закону про податок на прибуток не настільки очевидна (ще б пак — тут «прискорення» не 20 %, а цілих 25 %), зазначимо, що, побоюючись фіскального роз’яснення ДПАУ і нараховуючи амортизацію щоквартально, щоб вийти на річну норму 25 %, платник застосовуватиме розрахункову квартальну норму 6,95 % (тобто навіть у цьому варіанті квартальне «прискорення» не дотягує й до 1 %). Якщо ж обережний платник нараховуватиме амортизацію тільки за підсумками року (тобто тільки в річній декларації) за нормою 25 %, то при загальному виграші за підсумками року (порівняно із застосуванням загальної норми за групою 3 у розмірі 6 %) у сумі амортизації на 3,08 % (25 % - 21,92 %) це рівносильно сплаті авансів з податку на прибуток за строками, що передують річному, у розмірі приблизно 1,7 % від балансової вартості «прискорюваної» групи 3...

Плюс проблема з пошуком відповідного рядка в таблиці 2 додатка К1/1 до декларації, де застосування за групою 3 норми амортизації, що перевищує 6 %, поки що не передбачено...

Плюс головний біль...

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі