«Легковий» вхідний ПДВ: суд — «за» валові витрати

Друк

 

Суть спору

Придбаваючи легковий автотранспорт, підприємство керувалося п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ та відносило суму вхідного ПДВ, що не включалася до складу податкового кредиту, на валові витрати. При перевірці податківці визнали валові витрати неправомірними та донарахували підприємству суму податкового зобов’язання з податку на прибуток. Не погоджуючись з такими вимогами перевіряючих, підприємство звернулося до господарського суду. Суд підтримав платника податків. Тоді судовий процес продовжили вже незадоволені розвитком подій податківці, які звернулися до апеляційного суду, а згодом, продовжуючи оскарження в касаційному порядку, — і до ВАСУ.

 

Позиція податкового органу

Хоча в п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ прямо зазначається про віднесення суми вхідного ПДВ (що не включається до податкового кредиту) до валових витрат, податківці первісно стали виступати проти такої «валововитратної» можливості платників податків. Прикладом тому і є цей судовий розгляд. Так, на думку податківців, віднесення «легкового» вхідного ПДВ до валових витрат суперечить нормам «прибуткового» законодавства і, зокрема, п.п. 5.3.3 Закону про податок на прибуток, до якого жодних подібних «легкових» змін унесено не було. У результаті підприємству при перевірці було вказано на порушення норм п.п. 5.3.3, завищення валових витрат і як наслідок було донараховано податок на прибуток.

 

Вирішення справи судом

Не дивно, що в ситуації, що склалася, за захистом своїх прав платник податків звернувся до суду. При цьому судовий процес дещо затягнувся і справу (№ 32/509-А), первісно ініційовану платником податків, згодом у порядку апеляційного та касаційного оскарження (що вже продовжили податкові органи) було передано на розгляд до вищих за рівнем судових інстанцій.

Варте уваги, що при розгляді справи суди на всіх етапах розгляду підтримали платника податків, який керувався п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ та відносив суму вхідного ПДВ до валових витрат. Так, на захист підприємства було прийнято рішення:

— у господарському суді (постанова господарського суду м. Києва від 19.10.2006 р. у справі № 32/509-А // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 4);

— в апеляційному суді (постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 р. у справі № 32/509-А // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 30, с. 4);

— у Вищому адміністративному суді (ухвала ВАСУ від 03.02.2009 р. у справі № К-6951/07, що публікується сьогодні ).

У кожному випадку суд підтримував рішення попередньої судової інстанції, виступаючи при цьому на боці підприємства. Аргумент суду — наявність конфлікту інтересів, що вимагає прийняття рішення на користь платника податків. А отже, як зазначали суди, згідно з правилами п.п. 4.4.1 Закону № 2181 платник податків мав застосовувати положення п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ. Тому віднесення платником податків сум вхідного ПДВ до валових витрат повністю відповідає вимогам п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ, порушення законодавства з боку підприємства при цьому не відбувалося, а вимоги податківців про донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток у цьому випадку є необґрунтованими. Рішення суду — податкове повідомлення про донарахування податку на прибуток визнати недійсним та скасувати. При цьому на завершальній стадії судового розгляду справи, як бачимо, такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій було підтримано і ВАСУ, який установив, що суди дійшли правильних юридичних висновків та відповідним чином застосували до спірних правовідносин норми матеріального права.

 

Думка редакції

Ситуація з «легковим» вхідним ПДВ відрізняється своєю курйозністю. З одного боку, обмеження щодо неможливості відображення податкового кредиту за «легковим» ПДВ, що з’явилося після Закону № 2505 в абзаці другому п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ, прямо приписувало відносити таку суму замість податкового кредиту до валових витрат. З іншого боку, ураховуючи, що великою мірою, питання оподаткування прибутку повинні регулюватися Законом про податок на прибуток, а в ньому будь-яких «легкових» уточнень із цього приводу не було, податківці, зачепившись за це нестикування законодавства, первісно стали відмовляти платникам податків у можливості врахувати суму ПДВ у валових витратах. З цієї ж причини, на думку перевіряючих, така сума також не могла бути віднесена платниками податків у податковому обліку і на збільшення балансової вартості ОФ групи 2 (лист ДПАУ від 27.07.2005 р. № 14787/7/15-1117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 65), а мала погашатися суб’єктами господарювання за рахунок інших джерел, у тому числі й у разі імпорту легкового автотранспорту (листи ДПАУ від 27.07.2005 р. № 14787/7/15-1117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 65; >від 01.12.2006 р. № 22466/7/31-0017 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 15; від 30.01.2007 р. № 42/2/15-0210).

Разом із тим у цьому випадку законодавчі норми, що суперечать одна одній, явно допускали неоднозначне (множинне) тлумачення ситуації. Причому часом суперечність норм визнавала і сама ДПАУ (лист від 13.09.2005 р. № 10803/5/15-2416 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 89), однак, не змінюючи при цьому кардинально своєї думки, а лише вказуючи на необхідність урегулювання питання в законодавчому порядку шляхом внесення відповідних змін. У ситуації, що склалася, виникав конфлікт інтересів. Радує, що суди всіх рівнів, не проігнорували цю існуючу законодавчу норму, а використовували її як вагомий та вирішальний аргумент на захист платника податків. А отже, правило конфлікту інтересів, як показує судова практика, дійсно працює. А тому сьогоднішній судовий розгляд може повною мірою стати в нагоді платникам податків, які відстоюють свої «валововитратні» права.

Залишається додати, що нарівні з судами за застосування (до законодавчого врегулювання ситуації) норм п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ та віднесення суми «легкового» вхідного ПДВ на валові витрати висловлювався і Комітет ВРУ (лист від 02.03.2007 р. № 06-10/10-199 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 30). Ми, у свою чергу, підтримуємо таку думку і вважаємо, що в ситуації, коли закони допускають неоднозначне (множинне) трактування, рішення має прийматися на користь платника податків. А з «легковими» ПДВ-питаннями також можна ознайомитися у статтях «Операції з легковим автотранспортом та доля податкового кредиту з ПДВ» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 58 та «Податковий кредит та легкове авто» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 41.

 

Матеріал підготувала Людмила Солошенко, економіст-аналітик

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА

03.02.2009 р.

№ К-6951/07

(витяг)

 

ВАСУ у складі колегії суддів, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків, встановив:

Постановою господарського суду м. Києва від 19.10.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 20.02.2007 р., задоволені позовні вимоги підприємства. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 26.07.2006 р. в частині донарахування позивачу податкового зобов’язання по податку на прибуток в розмірі <...>, в тому числі <...> основного платежу та <...> штрафних санкцій.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП оскаржила їх в касаційному порядку до ВАСУ.

В поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: п.п. 5.3.3 ст. 5, ст. 15 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР) (далі — Закон про прибуток), просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від 19.10.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 р. і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач-підприємство в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення — без змін.

Відповідно до частини першої ст. 220 КАСУ, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами встановлено, що СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства підприємства за період з 01.01.2004 р. по 31.03.2006 р., за результатами якої складено акт від 18.07.2006 р.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, п.п. 5.3.3 ст. 5 Закону про прибуток, а саме, до складу валових витрат за I квартал 2006 р. позивачем включені суми ПДВ, сплачені при придбанні легкових автомобілів, що призвело до завищення валових витрат на <...> грн.

На підставі висновків даного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.07.2006 р., яким згідно з п.п. «б» п.п. 4.2.2 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон № 2181), відповідно до пп. 5.2.1, 5.3.3, 5.4.1 ст. 5 Закону про прибуток позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем: податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів в сумі <...>, в тому числі за основним платежем <...>, штрафними (фінансовими) санкціями <...>.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів ВАСУ приходить до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Відповідно до п.п. 7.4.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі — Закон про ПДВ) не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Підпунктом 5.3.3 ст. 5 Закону про прибуток встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату ПДВ, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Тобто згідно з п.п. 7.4.2 ст. 7 Закону про ПДВ суми ПДВ нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат, однак цього не можна робити згідно з п.п. 5.3.3 ст. 5 Закону про прибуток.

Таким чином, Закон про ПДВ та Закон про прибуток, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат при здійсненні господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум ПДВ по цих операціях до валових витрат, тобто виникає конфлікт інтересів.

Згідно з п.п. 4.4.1 ст. 4 Закону № 2181 у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Як встановлено судами, протягом 2005 р. позивачем придбавались легкові автомобілі. Сума ПДВ, сплачена у складі вартості цих автомобілів на користь постачальників, становить <...> грн. До податкового кредиту зазначена сума ПДВ позивачем не віднесена, а включена до валових витрат підприємства у I кварталі 2006 р. на підставі п.п. 7.4.2 ст. 7 Закону про ПДВ.

Колегія суддів підтримує правову позицію судів попередніх інстанцій, що за правилами п.п. 4.4.1 ст. 4 Закону № 2181 відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат по операціях, пов’язаних з придбанням легкових автомобілів, мав застосувати положення п.п. 7.4.2 ст. 7 Закону про ПДВ, а не визначати суму податкового зобов’язання з податку на прибуток. Віднесення позивачем <...> грн. ПДВ, сплачених у складі вартості придбаних легкових автомобілів, до валових витрат підприємства було здійснено відповідно до вимог п.п. 7.4.2 ст. 7 Закону про ПДВ.

Крім того, в обгрунтування своєї позиції суди послались на лист ДПАУ від 13.09.2005 р. № 10803/5/15-2416, в якому також зазначено про наявність конфлікту інтересів, у ситуації, пов’язаній з віднесенням платниками податків сплачених сум ПДВ до валових витрат при придбанні легкового автомобіля, та лист ДПАУ від 07.06.2006 р. № 6482/5/16-1516, в якому вказано, що за такими операціями сума ПДВ не відноситься до податкового кредиту, а підлягає включенню до валових витрат підприємства.

За таких обставин колегія суддів ВАСУ приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і відповідним чином застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, а тому підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. 220, 221, 223, 224, 230 КАСУ, суд ухвалив:

Касаційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 р. та постанову господарського суду м. Києва від 19.10.2006 р. залишити без змін.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі